Рішення

від 20.09.2023 по справі 380/16971/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/16971/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.07.2021 до 04.01.2022 у розмірі 81 354 грн 07 к.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 25.06.2021 відповідач не здійснив з ним повного розрахунку, невірно провівши виплату індексації грошового забезпечення. На виконання рішення суду від 08.11.2022 у справі №380/12600/22 відповідач нарахував та 28.06.2023 виплатив позивачу 82 370 грн 85 к. індексації грошового забезпечення. Несвоєчасність проведення відповідачем розрахунку при звільненні позивача стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Позивач помилково допускає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі додаткові обов`язки та відповідальність. Вказує, що абзацом третім пункту 242 Положення №1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Звертає увагу, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим абзацом 3 пункту 242 Положення №1153/2008. Вказує, що спір стосовно розміру належних працівникові для виплати сум і спір щодо права працівника на виплату йому певних сум не є тотожним, оскільки в першому випадку право працівника на певну категорію виплати (надбавка, компенсація, допомога) не оспорюється, а спірним є лише питання розміру такої виплати, в другому ж випадку спірним є питання чи має право особа взагалі на певну виплату, а розмір такої зазвичай не є спірним, оскільки нарахування цієї виплати взагалі ще не здійснювалось. Така позиція, на думку відповідача, узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. Оскільки на час виключення позивача із списків особового складу спірна сума йому ще не належала, то відсутня вина відповідача у її не виплаті, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою від 24.07.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 14.08.2023 (вх. №62508) подано відзив на позовну заяву, в межах якого заявлено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою від 19.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2021 №133 майора ОСОБА_1 , старшого штурмана-льотчика вертолітної ескадрильї, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу) від 25.06.2021 №191 з військової служби у запас, з 03.07.2021 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Неповнота проведеного відповідачем розрахунку при звільненні в частині індексації грошового забезпечення була оскаржена позивачем в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №380/12600/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду від 08.11.2022 у справі №380/12600/22 відповідачем нарахована та 28.06.2023 виплачена на картковий рахунок позивача індексація у сумі 82 370 грн 85 к.

Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації не у день його звільнення з військової служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової

допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо) стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №380/12600/22 встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду 08.11.2022 у справі №380/12600/22 в/ч НОМЕР_1 нарахувала та 28.06.2023 виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 82 370 грн 85 к., що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 29.06.2023 № NQLIFVNM7B6S4QK4.

Отже, в/ч НОМЕР_1 здійснила остаточний розрахунок з позивачем не в день виключення позивача із списків особового складу 03.07.2021, а лише 28.06.2023, тобто несвоєчасно.

Не виконання відповідачем обов`язку повного розрахунку з ОСОБА_1 у день виключення позивача із списків особового складу в/ч НОМЕР_1 - 03.07.2021 і здійснення такого 28.06.2023 свідчить про затримку відповідачем повного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду справи стаття 117 КЗпП України зазнала змін.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 28.06.2023, отже після внесених змін 19.07.2022 у частину 1 статті 117 КЗпП України.

Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців або за 182 календарних дня (з 28.12.2022 по 28.06.2023 остаточний день розрахунку).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки від 07.07.2021 №157 за 2019-2021 роки, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 35 026 грн 80 к. (травень 2021 року 17 513 грн 40 к., червень 2021 року 17 513 грн 40 к.).

Для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 574 грн 21 к. за день (35 026 грн 80 к./61 робочий день у травні та червні 2021 року).

Виходячи із принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, сформованому в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 82 370 грн 85 к. (сума виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення)/ 104 506 грн 22 к. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні)*100 = 0,77%.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,78%) становить 574 грн 21 к. (середня заробітна плата за один день) * 0,77%* 182 дня (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 80 469 грн 78 к.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що така не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує майнові права позивача.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов слід задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 80 514 грн 85 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.

При вирішенні цього питання, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Ліпенко Ю.К. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 12.06.2019 серія ЛВ №001518) на підставі договору про надання правової допомоги від 30.06.2023 №22/23, примірник якого наявний у матеріалах справи.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується замовленням про надання правової допомоги №1 від 30.06.2023.

Згідно з вказаним замовленням, ОСОБА_1 надано такі послуги: підготовка позовної заяви про зобов`язання нарахувати і виплатити клієнту середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, з розрахунку вартості 1 години 1 000 грн, загальна сума до оплати за виконану роботу становить 2 000 грн (2 год. х 1 000 грн).

Оплата послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 29.06.2021 №566 здійснена в розмірі 2 000 грн, що підтверджується квитанцією від 30.06.2023 № 9310-2539-5713-0275 на суму 2 000 грн.

Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Ліпенко Ю.К. професійної правової допомоги ОСОБА_1 на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а замовлення про надання правової допомоги №1 та платіжні документи підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу.

Суд при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахована судом при вирішення питання розподілу судових витрат.

Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, відповідає обсягу фактично наданих ним послуг, досліджених та підготовлених доказів, обсягу використаних нормативно-правових актів та є співмірною з обсягом наданих послуг.

Вказане зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 80 514 (вісімдесят тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн 85 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні інших позовних відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.П. Хома