Постанова

від 19.09.2023 по справі 140/7290/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7290/22 пров. № А/857/10911/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудленд Україна» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанціїСмокович В.І.,

час ухвалення судового рішення 12 год 45 хв,

місце ухвалення судового рішенням. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 24 лютого 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вудленд Україна» (далі ТОВ «Вудленд Україна») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР) Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС) від 04 серпня 2022 року:

№0023641808, яким було встановлено завищення товариством від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток (далі ПНП) на суму 8 343 531 грн;

№ 0023681808, яким було встановлено завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП на суму 8 209 031 грн;

№ 0023701808, згідно з яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язанням з ПНП у розмірі 1 497 408,00 грн та нараховано штраф у розмірі 149 740,80 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 140/7290/22 позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що контролюючий орган провів камеральну перевірку з порушенням встановленого Податковим кодексом України (далі ПК) порядку, що нівелює її результати. Виявлення розбіжностей під час співставлення даних, що містяться у податкових деклараціях платника податків, та даних фінансової звітності платника податків не є доказом складу податкового правопорушення, яке може бути встановлене виключно на підставі дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Достовірність, повнота нарахування та сплата, зокрема податку на прибуток є предметом документальної перевірки відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК. Контролюючий орган дійшов помилкового висновку про завищення показників від`ємного значення об`єкту оподаткування у 2019, 2020 та 2021 роках та безпосередньо здійснивши розрахунок несплачених податкових зобов`язань та штрафних санкцій з ПНП.

У поданій апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ТОВ «Вудленд Україна».

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що предметом камеральної перевірки є лише податкова звітність.

Наполягає на тому, що з 01 січня 2017 року предметом камеральної перевірки можуть бути питання сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання.

Камеральна перевірка ТОВ «Вудленд Україна» здійснювалася виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях платника податків, та даних Інформаційної комунікаційної системи «Податковий блок» «Обробка ПЗ та платежів», як це передбачено підпунктом 75.1.1. пункту 75.1. статті 75 ПК.

Запит від 23 червня 2022 про надання пояснень та їх документального підтвердження надсилався позивачу у зв`язку із встановленням ризиків мінімізації податкових зобов`язань, у тому числі тих, які не були предметом проведених камеральних перевірок, а саме: правомірності формування показників інших операційних витрат за 2019 - 2021 роки; показників звітів 1 ДФ за 2021 рік щодо виплати фізичним особам - підприємцям; не відображення податкових різниць на збільшення фінансового результату до оподаткування.

На переконання апелянта, строки на проведення камеральної перевірки розпочинаються із дня виникнення права на проведення такої перевірки, тобто з 27 травня 2022 року і проведення камеральної перевірки ТОВ «Вудленд Україна» 23 червня 2022 року відбулося в межах 30-денного строку з дня виникнення такого права.

Щодо порушення строку вручення/надсилання для підписання акту перевірки, то право платника податків на подання заперечень на акт перевірки законом пов`язується саме з дати отримання платником податків такого акту перевірки і пропуск податковим органом строку надсилання податкового повідомлення-рішення не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов`язання та не може бути самостійною підставою для скасування ППР.

Оспорювані позивачем ППР було винесено з урахуванням фактичних обставин, встановлених у ході камеральної перевірки, та з дотриманням вимог податкового законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вудленд Україна» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ГУ ДПС, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Представник ТОВ «Вудленд Україна» у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, основним видом діяльності ТОВ «Вудленд Україна» є виробництво дерев`яної тари.

ГУ ДПС була проведена камеральна перевірка податкової декларації ТОВ «Вудленд Україна» з ПНП за 2019, 2020 та 2021 роки, за результатами якої складено акти від 23 червня 2022 року № 2293/03-20-18-08-36698963, № 2301/03-20-18-08-36698963 та № 2304/03-20-18-08-36698963.

Під час перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення товариством вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК, внаслідок чого було завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування (збиток) за 2019 рік на суму 8 343 531 грн., за 2020 рік на суму 8 209 031 грн, а відтак занижено об`єкт оподаткування у податковій декларації з ПНП за 2021 рік на 8 318 931 грн та занижено нарахування ПНП на суму 1 497 408 грн.

Окрім того, відповідача дійшов висновку, що платником невірно відображено суму доходів у декларації з ПНП за 2021 рік з відхиленням на 20030 грн.

На підставі висновків актів перевірки ГУ ДПС 04 серпня 2022 року було винесено ППР:

№0023641808, яким встановлено завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП на суму 8 343 531 грн;

№ 0023681808, яким встановлено завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП на суму 8 209 031 грн;

№ 0023701808, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язанням з ПНП у розмірі 1 497 408,00 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 149 740,80 грн.

ТОВ «Вудленд Україна» скористалося правом на оскарження вказаних рішень у адміністративному порядку, однак рішеннями про результати розгляду скарги від 30 вересня 2022 року №11979/6/99-00-06-01-02-06, від 03 жовтня 2022 року № 12117/6/99-00-06-01-02-06 та від 21 жовтня 2022 року №13009/6/99-00-06-01-02-06 ДФС України вимоги скаржника було відхилено. (арк. спр.26-33).

ТОВ «Вудленд Україна» не погодилося із зазначеними ППР ГУ ДПС та за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75. 1 статті 75 ПК контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки визначеностаттею 76 Податкового кодексу України, а саме: камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

З аналізу вказаних положень ПК слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання фіскально зобов`язаною особою податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу, а відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для пр авильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності поданій платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Відтак, предметом камеральної перевірки є лише податкова звітність, тобто відомості, зазначені у відповідній податковій звітності та їх відповідність інформації, яка міститься в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №826/13195/16, виходячи із яких під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що подією, з настанням якої пункт 50.2 статті 50 ПК пов`язує припинення права платника на уточнення показників раніше поданої звітності, є проведення саме документальної планової або позапланової перевірки. У випадку самостійного виявлення помилки щодо певної податкової декларації платник податків вправі подати уточнюючий розрахунок до цієї декларації, а право платника податку подати уточнюючу податкову декларацію кореспондується із обов`язком контролюючого органу її прийняти, провести в установлений строк камеральну перевірку та за її результатами здійснити відповідні дії.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Вудленд Україна» подало податкову декларацію з ПНП за 2021 рік 11 лютого 2022 року та уточнюючі декларації за 2019 та 2020 роки 10 лютого 2022 року та 11 лютого 2022 року відповідно, що стало предметом камеральної перевірки.

Разом із тим, 04 березня 2022 року був підписаний Закон країни №2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» (набрав чинності 07 березня 2022 року), яким підрозділ 10 розділу XX ПК доповнено новим пунктом 69.

Підпунктом 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, що вказує на категоричну законодавчо встановлену заборону на проведення будь-яких перевірок.

У подальшому Законом №2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було внесено зміни у пункт 69, підпункт 69.2 та дозволено проводити камеральні перевірки декларацій або уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, показники яких сформовані на підставі податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або митних декларацій, за виключенням товарів (продукції), визначених підпунктами 215.3.1, 215.3.2, 215.3.2-1 та 215.3.3-1 пункту 215.3 статті 215 Кодексу та фактичні перевірки.

Законом України №2142-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» від 24 березня 2022 року (набрав чинності 05 квітня 2022 року) та Законом України №2260-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 (набрав чинності 27 травня 2022 року) перелік винятків з цього пункту, тобто перелік тих перевірок, які законодавець дозволив здійснювати, було розширено.

При цьому пункт 69 підпункт 69.2 статті 69 ПК викладено у такій редакції:

«Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються; крім:

а) камеральних перевірок;

б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

в) фактичних перевірок.

Камеральні податкові перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість та уточнюючих розрахунків до них за звітні податкові періоди:

лютий, березень, квітень, травень 2022 року - розпочинаються на наступний день після 20 липня 2022 року та завершуються не пізніше 20 вересня 2022 року;

червень, липень 2022 року - розпочинаються на наступний день після 20 серпня 2022 року та завершуються не пізніше 20 жовтня 2022 року.

Подані уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість за звітні податкові періоди до лютого 2022 року перевіряються у строк, визначений цим пунктом для звітного періоду, на який припадає день подання такого уточнюючого розрахунку.».

На думку апеляційного суду, системний аналіз наведених правових норм давав суду першої інстанції належні підстави для висновку про те, що у відповідача були відсутні належні правові підстави для здійснення камеральної перевірку декларації позивача з ПНП, а проведення перевірки з порушенням встановленого ПК порядку нівелює результати такої перевірки.

Окрім того, апеляційний суд зауважує, що 23 червня 2022 року, у день проведення перевірки, ГУ ДПС було сформовано запит позивачу про надання пояснень та їх документального підтвердження, у якому вказувалося, що за результатами проведеного аналізу даних, які містяться в базах ДПС, та показників фінансової та податкової звітності за 2019-2021 роки, встановлено ймовірні ризики мінімізації податкових зобов`язань, а саме порушення П(С)БО №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК в частині перенесення показників статей балансу. Вказаний запит було відправлено лише 12 липня 2022 року.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції слушно зауважив, що у контролюючого органу на момент складення актів про результати камеральних перевірок даних, задекларованих у податкових деклараціях з ПНП за 2019, 2020, 2021 роки ТОВ «Вудленд Україна» від 23 червня 2022 року не було достовірних даних для висновку про завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування ПНП, який відображено у актах перевірки, що стали підставою для прийняття оспорюваних ППР.

Водночас апеляційний суд вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі №804/4082/15, про те, що інформація, зібрана податковим органом щодо платника податків поза межами здійснюваного ним заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

При цьому порушення контролюючим органом способу реалізації владних управлінських функцій свідчить про відсутності правових наслідків такої перевірки.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Окрім того, апеляційний суд при вирішенні цього спору враховує рішення Європейського Суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов`язання зі сплати податку.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що ГУ ДПС при здійсненні перевірки ТОВ «Вудленд Україна» не діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а отже оспорювані ППР від 04 серпня 2022 року №0023641808, № 0023681808, № 0023701808 слід було визнати протиправними і скасувати.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 140/7290/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 20 вересня 2023 року.