Постанова

від 19.09.2023 по справі 803/1247/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

справа №803/1247/15-a

адміністративне провадження № К/9901/39848/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Горохівського відділення Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Володимиро-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (процесуальний правонаступник відповідача) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 (суддя Лозовський О. А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 (головуючий суддя Нос С. П., судді: Кухтей Р. В., Яворський І. О.),

У С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року Фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Горохівського відділення Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (ОДПІ, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302 про збільшення йому податкових зобов`язань із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 4708,64 грн, з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) на 163' 301,16 грн та єдиного внеску, що сплачується фізичними особами - підприємцями, із застосуванням штрафних санкцій на загальну суму 70' 277,45 грн. Також позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №001007302 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 21,30 грн, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 66' 930,90 грн та рішення про застосування штрафних санкцій №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску в сумі 3346,55 грн, що були прийняті контролюючим органом за результатними адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302.

Підставою для збільшення підприємцю грошових зобов`язань та єдиного внеску із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій згідно з оскаржуваними актами індивідуальної дії були висновки контролюючого органу в акті документальної планової виїзної перевірки від 25.12.2014 №821/17.2/2786907878 про порушення підприємцем норм пунктів 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 138.2 статті 138, пункту ''а'' пункту 176.1 статті 176, пунктів 177.2, 177.10 статті 177, пункту ''г'' пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу (ПК) України, пунктів 2, 3, 8 статті 9 Закону України ``Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування`` від 08.07.2010 №2464-VI, що призвело до заниження податку на доходи, ПДВ та єдиного внеску у період, охоплений перевіркою (з 01.01.2013 по 31.12.2013). Зазначені порушення ґрунтувались на висновках про безпідставне формування підприємцем витрат в сумі 636' 000 грн за наслідками придбання інформаційно-маркетингових послуг, оскільки зв`язок цих послуг із господарською діяльністю позивача документально не було підтверджено; безпідставне віднесення до складу витрат вартості придбаних товарів в кількості 858,41 кг на загальну суму 15' 695,45 грн як таких, що не використовувалися в його господарській діяльності, оскільки відсутні у залишках підприємця на вказану суму у період, охоплений перевіркою.

На думку позивача, такі висновки акта перевірки є помилковими та не відповідають дійсним обставинам. Для перевірки були надані всі документи, що підтверджують отримання інформаційно-маркетингових послуг від виконавця таких послуг - ФОП ОСОБА_2 , розкривають їх зміст та використання у його господарській діяльності. Також позивач зазначив про безпідставне нарахування штрафу в розмірі 50% згідно з податковим повідомленням-рішенням від 05.02.2015 №000295302, як за повторне порушення, вчинене протягом 1095 днів, з огляду на неспівмірність застосованих штрафних санкцій, та про порушення контролюючим органом вищого рівня (ДФС України) строку розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302 та рішення ГУ ДФС у Волинській області від 18.03.2015 про результати розгляду первинної скарги, у зв`язку з чим в силу вимог статтею 56 Податкового кодексу (ПК) України така скарга вважається повністю задоволеною на його користь, а податкові повідомлення-рішення не створюють будь-яких наслідків.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 20.07.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016, позов задовольнив. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302, від 09.04.2015 №001007302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302, рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302; здійснив розподіл судових витрат на суму сплаченого судового збору (487,20 грн).

Задовольняючи позов, суд виходив з обґрунтованості доводів позивача щодо протиправності актів індивідуальної дії, що підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем у судовому процесі.

На зазначені судові рішення відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Доводи відповідача на обґрунтування вимог касаційної скарги зводяться до викладу обставин, встановлених у ході податкової перевірки, яким, як вважає скаржник, суди надали неправильну оцінку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.04.2017 (суддя Усенко Є. А.) відкрив у цій справі касаційне провадження №К/800/7253/17.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України в редакції Закону України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів``, від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, заперечення позивача на касаційну скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та свідчить зміст позовної заяви, в обґрунтування позову позивач серед іншого зазначив про порушення контролюючим органом вищого рівня (ДФС України) строку розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення, у зв`язку з чим в силу вимог статті 56 ПК України така скарга вважається повністю задоволеною на його користь, а податкові повідомлення-рішення не створюють будь-яких наслідків.

Порядок оскарження платниками податків рішень прийнятих посадовими особами контролюючого органу було визначено статтею 56 ПК України у редакції на момент виникнення спірних правовідносин та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 № 848.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пунктів 56.2, 56.3 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 56.16 статті 56 ПК України визначено, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Строк розгляду контролюючим органом скарги платника податків установлений пунктом 56.8 статті 56 ПК України, відповідно до якого контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Пунктом 56.9 цієї статті Кодексу передбачені наслідки за недотримання обов`язку прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку, визначеного пунктом 56.8 статті 56 ПК України. Так, керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті; якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Аналогічні положення закріплені Порядком № 848.

Отже, юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) строку розгляду скарги платника податків, тобто не направлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення строків дня. Такий самий правовий наслідок настає в разі, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника, або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків розгляду скарги не було надіслано платнику податків до спливу двадцятиденного строку для розгляду скарги в процедурі адміністративного оскарження.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях висловлював аналогічний правовий висновок щодо наслідків порушення контролюючим органом строку розгляду скарги платника податків, зокрема, але не виключно, у постановах 03.09.2020 у справі №813/4013/16, від 18.02.2020 у справі №200/9042/19-а.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як установлено матеріалами справи скарга підприємця на податкові повідомлення-рішення рішення від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302 та на рішення ГУ ДФС у Волинській області від 18.03.2015 про результати розгляду первинної скарги надіслана на адресу ДФС України засобами поштового зв`язку та отримана контролюючим органом 03.04.2015 (т.І, а.с. 115-118). У межах спірних правовідносин перебіг двадцятиденного строку розпочинається з 04.04.2015 (з дня наступного за днем отримання скарги) та закінчується 23.04.2015, тоді як рішення про результати розгляду скарги прийнято керівником контролюючого органу вищого рівня 28.04.2015, тобто поза межами строку, встановленого пунктом 56.8 статті 56 ПК України (т.І, а.с. 119-122).

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що контролюючий орган вищого рівня повторну скаргу позивача на податкові повідомлення-рішення розглянув з порушенням строку, встановленого пунктом 56.8. статті 56 ПК України.

Задоволення скарги платника податків в силу положень пункту 56.8 та пункту 56.9 ПК України свідчить, що оскаржені рішення контролюючого органу з цього часу припинили свою дію та не створюють юридичних наслідків.

Разом з тим, згідно з матеріалів справи та як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у позові позивач також просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №001007302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску, що були прийняті контролюючим органом за результатними адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302. Однак, у повторній скарзі, що була подана до ДФС України, підприємець просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.02.2015 та рішення ГУ ДФС у Волинській області від 18.03.2015 про результати розгляду первинної скарги. Тобто, в адміністративному порядку позивач оскаржував лише податкові повідомлення-рішення податкового органу від 05.02.2015.

Крім того, підставою для винесення спірних у цій справі податкового повідомлення-рішення від 09.04.2015 №001007302, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску, є, серед іншого, рішення ГУ ДФС у Волинській області про результати розгляду скарги від 18.03.2015 №34/ФОП/03-20-10-03-06, що не спростовано судами та не заперечується самим позивачем. До того ж, саме на підставі вказаного рішення ГУ ДФС у Волинській області було скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.02.2015 №000297302 про збільшення підприємцю грошового зобов`язання зі сплати єдиного внеску із застосуванням штрафних санкцій на загальну суму 70' 277,45 грн та 09.04.2015 прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 66' 930,90 грн та рішення про застосування штрафних санкцій №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску в сумі 3346,55 грн. Тобто, податкове повідомлення-рішення від 05.02.2015 №000297302 вважається відкликаним за результатами його адміністративного оскарження відповідно до положень норми підпункту 60.1.2 статті 60 ПК України і не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Ураховуючи наведене, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є правильними з наведених мотивів в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000295302, №000296302, які оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, оскільки контролюючий орган вищого рівня порушив строк розгляду скарги платника податків на зазначені рішення, юридичним наслідком чого є їх скасування. суд виходив з відсутності предмету спору, оскільки таке податкове повідомлення-рішення було скасовано контролюючим органом в адміністратору порядку згідно з рішенням про результати розгляду скарги від 25.01.2017 №1437/6/99-99-11-02-01-15.

Разом з тим у суду не було підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2015 №000297302, оскільки зазначений акт індивідуальної дії було скасовано контролюючим органом в адміністратору порядку згідно з рішенням про результати розгляду скарги від 18.03.2015 №34/фоп/03-20-10-03-06, тобто у даному випадку відсутній предмет спору.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 09.04.2015 №001007302 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 21,30 грн, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 66' 930,90 грн та рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску в сумі 3346,55 грн, що були прийняті контролюючим органом за результатними адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000295302, №000296302, №000297302, суд виходить з наступного.

По суті підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з ПДФО, нарахування недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та застосування штрафних санкцій за несвоєчасне нарахування єдиного внеску слугували висновки в акті перевірки про завищення підприємцем витрат на 636' 000 грн за 2013 рік.

Суть зауважень контролюючого органу про завищення позивачем витрат зводилась до того, що позивач відніс до складу витрат інформаційно-маркетингові послуги на суму 636' 000 грн, однак не довів їх використання в його господарській діяльності.

Донарахування фінансових санкцій за неповну (несвоєчасну) сплату донарахованого єдиного внеску та вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є похідними, оскільки безпосередньо пов`язане з оподатковуванням доходу платника податків.

Під час перевірки при дослідженні господарських операцій позивача з придбання інформаційно-маркетингових послуг у межах договірних правовідносин із ФОП ОСОБА_2 на суму 636' 000 грн, спираючись на зміст актів прийому-передачі про надання таких послуг їх виконавцем (ФОП ОСОБА_2 ), звітів, результати проведених досліджень та ринку продажу товарів позивача, а також дані обліку підприємця за 2013 рік, враховуючи загальний принцип ділової мети, контролюючий орган висновував, що позивач не надав доказів стимулювання збуту товарів, пошуку потенційних покупців, розповсюдження інформації про підприємця, як господарюючого суб`єкта, а також про товари, постачання яких він здійснює. Надані для перевірки документи не підтверджують організацію та управління руху продукції, розширення ринку збуту продукції, стимулювання збуту продукції, збільшення товарообороту тощо, а лише засвідчують проведений аналіз фактичного товарообігу за певний період в розрізі регіонів. Покупцями реалізованої підприємцем продукції впродовж 2013 року були ТзОВ ТД ''Аванта'', ТзОВ ''Пакко Холдинг'', ТзОВ''Континіум- Трейд'', ПП ТД ''Салют'', ПП''Калина'', як і в попередні роки. При цьому контролюючий орган не заперечував витрати позивача у вигляді зменшення активів унаслідок сплати коштів за послуги та факт їх отримання, а стверджував про відсутність зв`язку придбаних підприємцем послуг з його господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) {пункт 177.3 статті 177 ПК України }.

Згідно з пунктом 177.4 цієї статті до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу { пункт 138.1 статті 138 ПК України}.

До складу витрат не включаються витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку { пункт 139.1 статті 139 ПК України}.

За визначенням наведеним у підпункті 14.1.108 статті 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Варто зазначити, що маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю сутністю є витратами на збут. За загальними правилами, документами, що підтверджують отримання послуг (в тому числі і маркетингових) є акти приймання-передачі послуг, інші документи, що підтверджує надання (отримання) послуг, звіти про надані послуги тощо. Такі документи повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені частиною другою статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV.

У постанові від 25.03.2021 у справі N 813/2781/17 Верховний суд наголосив, що витрати на маркетингові послуги можуть бути зараховані до складу податкових витрат виключно за умови їх економічної обґрунтованості, безпосереднього впливу на результати господарської діяльності та підтвердження належними первинними документами.

Тобто, для врахування витрат на маркетингові послуги у податковому обліку необхідне доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та належне документальне підтвердження проведення таких операцій.

Підстав для відступу від такого висновку колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку, що складені у межах спірних операцій первинні документи можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку підприємця, оскільки підтверджують зв`язок цих послуг із його господарською діяльністю.

Однак суди не врахували сутність зауважень контролюючого органу щодо цих операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що звіти про виконану роботу містять узагальнену статистичну інформацію у сфері здійснення господарської діяльності підприємця по територіальним одиницям України та, по суті, описують поточний стан ринку товарів у відповідний період, однак не містять жодних рекомендацій, розроблених безпосередньо для платника. Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника, а також документи, що підтверджують економічний ефект від таких послуг - збільшення обсягів продажу, розміру доходу, попиту на той чи інший товар тощо надано не було.

Також у судовому процесі не спростовано довід відповідача про те, що покупцями реалізованої підприємцем продукції впродовж 2013 року були ТзОВ ТД ''Аванта'', ТзОВ ''Пакко Холдинг'', ТзОВ''Континіум- Трейд'', ПП ТД ''Салют'', ПП''Калина'', як і в попередні роки, що підтверджує позицію контролюючого органу щодо податкового обліку позивачем вказаних операцій.

Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України у редакції на час розгляду справи доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Акт перевірки, за висновком якого підприємець завищив витрати за 2013 рік, як носій доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, та долучені до матеріалів справи первинні документи належним чином засвідчують встановлені під час податкової перевірки обставини, не спростовані позивачем.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини, суди виходили з помилкового судження щодо документального підтвердження зв`язку придбаних інформаційно-маркетингових послуг із господарською діяльністю позивача та відповідно правомірність формування витрат за цими операціями.

Підсумовуючи наведене та відповідно статті 350 та статті 351 КАС України (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ, яка набрала чинності 08.02.2020 та підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II ''Прикінцеві та перехідні положення'' зазначеного Закону) ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000297302 про донарахування єдиного внеску, що сплачується фізичними особами - підприємцями, із застосуванням штрафних санкцій на загальну суму 70' 277,45 грн, від 09.04.2015 №001007302 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на суму 21,30 грн, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 66' 930,90 грн та рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302 за неповну (несвоєчасну) сплату єдиного внеску в сумі 3346,55 грн підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у цій частині, в іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Володимиро-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2015 №000297302, від 09.04.2015 №001007302, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.04.2015 №001009302, рішення про застосування штрафних санкцій від 09.04.2015 №001010302.

У цій частині позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко

Л.І. Бившева ,

Судді Верховного Суду