Рішення

від 21.09.2023 по справі 242/780/23

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/780/23

Провадження № 2/242/466/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Хацько Н.О., при секретарі Клименко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Верченко Ольга Олександрівна, до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Верченко О. О., звернувся до суду із позовною заявою до ДП «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка мотивована тим, що позивач перебував у трудових відносинах з ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» та 20.07.2022 року його було звільнено відповідно до ст. 40 п. 2 КЗпП України за станом здоров`я (професійне захворювання) з виплатою вихідної допомоги, відповідач при звільненні нарахував але не сплатив позивачу заробітну плату в розмірі 170337,70 грн., в тому числі заробітна плата за лютий 2022 р. 7606,90 грн., заробітна плата за березень 2022 р. 24544,78 грн., заробітна плата за квітень 2022 р. 5316,70 грн., компенсація за невикористану відпустку, допомога при звільненні за станом здоров`я, довідка профзахворювань 69908,95 грн. Заборгованість по заробітній платі по день звернення до суду так і не сплачена відповідачем, що стало підставою для звернення з даним позовом та з урахуванням довідки №133/05 від 18.05.2023 року ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» вважає, що заборгованість по заробітній платі складає 107337,70 грн та підлягає стягненню за судовим рішенням. Також зазначив, що з врахуванням того, що при звільненні позивача відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні передбачену ст. 117 КЗпП України, яку він оцінює в розмірі 350025,36 грн. обраховуючи за період з 20.07.2022 року по 31.05.2023 року, що складає 232 дні. На підставі зазначеного просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 107337 грн. 70 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 350025,36 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 02 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 13 червня 2023 року відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що заперечує проти позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 працював на ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» в якості гірника очисного забою дільниці №7. 20.07.2022 року згідно наказу №1743 позивача було звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров`я (професійне захворювання) з 20.07.2022 року з виплатою вихідної допомоги. Згідно довідки про нараховану та сплачену заробітну плату сума заборгованості позивача складає 107377,77 грн. Також було зазначено, що причиною неможливості своєчасно та в повному обсязі провести розрахунок з позивачем стало важке матеріальне становище, а після 24 лютого 2022 року військова агресія Російської Федерації проти України. Підприємство знаходиться на території, де проводяться активні бойові дії, а також зазначено, що керівництвом здійснюються всі можливі заходи з вирішення питання щодо сплати працівникам шахти заборгованості із заробітної плати, що виникла станом на 01.06.2023 року, у тому числі й заборгованість по заробітній платі перед позивачем. Окрім того відповідач зазначив, що згідно табеля обліку використання робочого часу по дільниці №7 у липні 2022 року, позивач у день звільнення 20.07.2022 року не працював (не виконував свої трудові обов`язки), з 06.07.2022 року по 20.07.2022 року знаходився на лікарняному, таким чином в даному випадку має застосовуватись норма статті 116 КЗпП України, в тій частині, яка вказує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Проте, данна стаття у повній мірі застосовується в тій частині, яка наголошує, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вимога про розрахунок позивачем у день звільнення не була подана, а лише 15.03.2023 року до відповідача надійшов адвокатський запит, на який було надано відповідь, таким чином, оскільки у день звільнення позивач не працював, а вимога про розрахунок до підприємства не надходила, за таких обставин, відповідно до норм ст. 116 КЗпП України, позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 350025,36 грн. є безпідставною та не підлягає задоволенню, а також надаючи оцінку встановленого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідач зазначає, що вони є непропорційними та неспівмірними вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтованим розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати. На підставі зазначеного просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 350025,36 грн., а також при винесенні рішення по справі врахувати висновки Верховного Суду щодо принципу пропаорційності та співмірності між заявленими вимогами та фактичною сумою боргу відповідача перед позивачем.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N942527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

У відповідності до запису №40 трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 було прийнято 05.11.2018 року до ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» підземним гірником очисного забою 5р. з повним робочим днем у шахті, згідно до наказу 185к від 05.11.2018 року.

У відповідності до запису № 41 трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 було 20.07.2022 року було звільнено за ст. 40 п. 2 КЗпП України (за станом здоров`я професійне захворювання) з виплатою вихідної допомоги, згідно до наказу №1743 від 20.07.2022 року.

Згідно до довідки №133/05 від 18.05.2023 року виданої ВП «Шахта 1-3 Трачук О. А. працював гірничим робітником очисного забою дільниці №7 на ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» та був звільнений 20.07.2022 року за станом здоров`я згідно наказу №1743к від 20.07.2022 року. На час звільнення 20.07.2022 року нарахована компенсація за невикористану відпустку при звільненні 38494,04 грн., допомога за станом здоров`я при звільненні 32437,70 грн., сплата довідки профзахворювань 16596,03 грн. Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995 року середньоденна заробітна плата складає - 1508,73 грн., середньомісячна заробітна плата складає - 32437,70 грн. Станом на 18.05.2023 року заборгованість складає 107377,70 грн. (з-плата за лютий 2022 року - 7606,90 грн., з-плата за березень - 2022 року - 24544,78 грн., з-плата за квітень 2022 року - 5316, 70 грн., компенсація за невикористану відпустку допомога при звільненні за станом здлоров`я, довідка профзахворювань - 69908,95 грн.).

У відповідності до табелю облюку використання робочого часу по дільниці №7 у липні 2022 року ОСОБА_1 , т.№ 239 з 01.07.2022 року по 05.07.2022 року перебував у відпустці, та з 06.07.2022 року по 20.07.2022 року перебував на лікарняному, тобто в день звільнення 20.07.2022 року позивач не працював.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар доведення відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно довідки №133/05 від 18.05.2023 року виданої ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» про нараховану та сплачену заробітну плату станом на 18.05.2023 року заборгованість усього складає 107377,70 грн., середньомісячна заробітна плата складає 32437,70 грн., середньоденна заробітна плата складає 1508,73 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Приписами пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтею 233 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 19 грудня 2020 р. на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 р.№ 392«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 р.№ 392«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Враховуючи те, що на час звільнення позивача на території України було встановлено карантин, який діяв на території України до 30.06.2023 року, з позовом позивач звернувся 01.06.2023 року, таким чином строки звернення до суду з позовною заявою про стягнення сум, належних працівникові при звільненні були продовженні та строк звернення до суду позивачем про стягнення належних йому сум при звільненні пропущено не було.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню у розмірі 107377,33 грн.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд встановив до наступне.

Позивач в позовній заяві заявив вимогу про стягнення з ДП «Селидіввугілля» середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 350025,36 грн. обрахованої за період з 20.07.2022 року по 31.05.2023 року.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. за № 100 (далі Порядок).

Так, абзацом 3 п. 2 р. ІІ даного Порядку встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випаду, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки №133/05 від 18.05.2023 року виданої ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1508,73 грн., середньомісячна заробітна плата складає 32437,70 грн.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. за № 100 (далі Порядок).

Так, абзацом 3 п. 2 р. ІІ даного Порядку встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випаду, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто, день звільнення ОСОБА_1 це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Як вбачається з табелю обліку використання робочого часу по дільниці №7 у липні 2022 року у день звільнення не працював та знаходився на лікарняному, тобто в день звільнення позивач фактично не працював.

Відтак всі суми, що належать працівнику від підприємства, роботодавець повинен був виплатити не пізніше наступного дня після пред`явлення позивачем вимоги про розрахунок.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 01.06.2023 року звернувся безпосередньо до суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. До моменту звернення до суду позивач вимог про проведення розрахунку при звільненні до відповідача не пред`являв та в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення з вимогою до відповідача про проведення розрахунку.

Враховуючи звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗПП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем усіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц.

Враховуючи викладене, звернення позивача ОСОБА_1 , який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України.

В свою чергу переконливих та достатніх доказів на підтвердження того, що невиплата належних позивачу сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а з інших об`єктивних причин, відповідачем суду не було надано.

Ухвала про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами була отримана відповідачем 14.06.2023 року.

Отже, оскільки останнім днем роботи ОСОБА_1 був «20.07.2022 року», в який позивач не працював, а ухвалу про відкриття провадження у справі з позовною заявою відповідачем було отримано 14.06.2023 року, тому суд вважає необхідним здійснити розрахунок середнього заробітку з наступного дня після отримання вимоги про здійснення розрахунку, тобто з 15.06.2023 року.

В своючергу,відповідно доприписів статті117КЗпП Українивстановлено,що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За змістом наведеної правової норми, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі його непроведення до розгляду справи - по день ухвалення рішення (але не більш як за шість місяців), якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, гранична кількість днів шестимісячного строку за який роботодавець повинен виплатити працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу не повинна перевищувати шестимісячний строк, тобто до 15.12.2023 року.

Аналогічного висновку щодо розрахункового періоду обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, який не може перевищувати шість місяців, дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20.

Так станом згідно довідки №133/05 від 02.06.2023 року виданої ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» про нараховану та сплачену заробітну плату у підприємства перед ОСОБА_1 наявна заборгованість у загальному розмірі 107377,70 грн.

Таким чином, не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є наслідком відповідно до статті 117 КЗпП України покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 15.06.2023 року (наступного дня після отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі з позовною заявою) по 21.09.2023 року (по день ухвалення рішення який не перевищує межі шестимісячного строку встановленого ст. 117 КЗпП України).

З урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» та введенням воєнного стану із 24 лютого 2022 року згідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», кількість робочих днів з 15.06.2023 року (наступний день після отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі з позовною заявою) по 21.09.2023 року (по день ухвалення рішення) складає 70 робочих днів, а саме: червень 2023 року 12 днів, липень 2023 року 21 днів, серпень 2023 року 23 днів, вересень 2023 року 14 днів.

Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 105 611 грн. 10 коп. з розрахунку 1508 грн. 73 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 70 (кількість робочих днів з наступного дня після отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі з позовною заявою).

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 105611 грн. 10 коп.

В свою чергу, стосовно доводів відповідача щодо врахування листа Торгово-промислової палати і посилання на ведення воєнного стану, на думку суду факт запровадження в Україні воєнного стану і продовження строку його дії сам по собі не може слугувати достатньою підставою для врахування зазначених обставин на фінансовий стан відповідача.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

Проте відповідачем не надано передбачені законодавством докази на підтвердження обставин непереборної сили, які б свідчили про неможливість виконання зобов`язання щодо виплати заробітної плати позивачу.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, та слід стягнути з відповідача заборгованість по сумам, які підлягали виплаті позивачу на час його звільнення у загальному розмірі 107 377 грн. 33 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 105 611 грн. 10 коп.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплат заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За вимогою про стягнення заборгованості по заробітній плати позивачем було заявлено вимогу у розмірі 107377,33 грн. та за вимогою про стягнення середнього заробітку у розмірі 350025,36 грн., та приймаючи до уваги вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору, яка підлягає сплаті за вимогою про стягнення заборгованості сума судового збору становила би 1073,77 грн. та за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку сума судового збору становила би 3500,25 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, а також враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за вимогою про стягнення заробітної плати, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 1073,77 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 30,17 %, а також враховуючи, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3500,25 грн., таким чином з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1056,03 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232, 237-1, 264, 430 КЗпП України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Верченко Ольга Олександрівна, до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 107377 (сто сім тисяч триста сімдесят сім) грн. 33 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 105611 (сто п`ять тисяч шістсот одинадцять) грн. 10 коп.

Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь держави, судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 77 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 1056 (одна тисяча п`ятдесят шість) грн. 03 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Верченко Ольга Олександрівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4742 видане 28.09.2016 року Радою адвокатів Донецької області, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державне підприємство «Селидіввугілля» юридична адреса: 85401, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, буд. 41, код ЄДРПОУ 33426253.

Суддя Н.О. Хацько