Постанова

від 21.09.2023 по справі 130/2192/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/2192/21

Провадження № 22-ц/801/1634/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 рокуСправа № 130/2192/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Берегового О. Ю.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»,

третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Кметюк Світлана Анатоліївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», поданою його представником адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Порощука П. П. в м. Жмеринка, дата складання повного рішення відповідає даті його прийняття,

в с т а н о в и в :

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Поділля Агропродукт» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Кметюк Світлана Анатоліївна, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯД №360158 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:05:001:0073, площею 3,7670 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2014 році позивачем було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років. Позивач ОСОБА_1 дізналася, що обробіток її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». При цьому жодних договорів з відповідачем щодо передачі йому в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 не підписувала, згоду на обробіток не надавала. Право оренди земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткової угоди б/н від 26.01.2019 року. Позивач стверджує, що угод або додаткових угод з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписувала, а також не бажала продовжувати договір з ТОВ «Агротал». Вона стверджує, що її підписи на договорах є підробленими.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27квітня 2023 року, позов задоволено:

-витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» з чужого не законного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯД №360158 з кадастровим номером 0521084500:05:001:0073, площею 3,7670 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області;

-скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С, А. за індексним номером 25689101 від 29.10.2015 року;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 , сплачену суму судового збору в сумі 1 816 грн. та 10 000 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги.

Рішення суду мотивоване тим, що договір оренди землі б/н від 15.09.2015 року та додаткову угоду від 26.01.2019 року позивач ОСОБА_1 не підписувала, а відтак договори між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» є неукладеними, тому належну позивачу земельну ділянку слід витребувати у відповідача ТОВ «Поділля Агропродукт». З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про державну реєстрацію права оренди на підставі договору, що не укладений, підлягає скасуванню.

Не погодившись з таким рішеннями, 10 липня 2023 року ТОВ «Поділля Агропродукт» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати його та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що позивачка не підписувала договори, на підставі яких у відповідача виникло право оренди, адже по справі не було проведено почеркознавчої експертизи. Суд першої інстанції не дав належну оцінку тому, що відповідач не має змоги надати оригінали договорів для проведення експертизи. Також не погоджується із розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу позивача, вважає їх неспівмірним з предметом спору, складністю справи та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

Відзив від учасників справи, впродовж встановленого апеляційним судом строку, на адресу апеляційного суду не надійшов, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції ( ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

В судовому засідання апеляційного суду представники сторін не з`явились, повідомлені належним чином. 20.09.2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Якименко К. В. подав заяву про розгляд справи без його участі, заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає судове рішення першої інстанції законними та обґрунтованими, просив залишити його без змін. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки до суду невідомі.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону.

По справі встановлено наступні обставини:

- ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:05:001:0073, площею 3,7670 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області на підставі державного акту серії ЯД №360158 (а.с. 20 т. 1);

- 29.10.2015 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А. зареєстровано право оренди за договором б/н від 15.09.2015 року та додаткової угоди №1 від 26.01.2019 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25689101 що встановлено з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 21 т. 1);

- відповідно листа Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України ухвалу Жмеринського міськрайонного суду від 15.11.2022 року про призначення експертизи залишено без виконання у зв`язку із ненаданням оригіналів документів (а. с. 189 т. 1).

Між сторонами виник спір стосовно витребування(повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першоюстатті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі». Частиною першоюстатті 93 ЗК УкраїнитаПро орендувизначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зістаттею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й устатті 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

За змістом частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті12, частин першої та шостої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

За змістомстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження заявлених позовних вимог про те, що позивач ОСОБА_1 не підписувала з відповідачем додаткову угоду, позивач подавала клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено судом.

Суд першої інстанції витребував у відповідача оригінали додаткової угоди №1 від 26.01.2011, про що йдеться у цій справі, з метою надання її експерту для проведення почеркознавчої експертизи.

Відповідачем така вимога суду першої інстанції не була виконана та ним зазначено, що фахівець із земельних не передала документи, які перебували на зберіганні у Браїлівському відділенні ТОВ «Поділля Агропродукт», відповідальною за їх зберігання була ОСОБА_2 , яка звільнилася з роботи 08.10 2021 року та не передала договори товариству і розшукати їх їм не вдалося. 17.10.2022 року вони зверталися в зв`язку з цим до Жмеринського районного відділу поліції, проте поки відповіді не отримали (а. с. 183-184 т. 1).

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 листопада 2022 року (а.с187 т.1) призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, яких попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 385 та 384 КК України

На вирішення почеркознавчої експертизи поставлено питання:

- чи виконаний підпис у додатковій угоді № 1 від 26.01.2019 року про заміну сторони, укладеній між ОСОБА_1 , ТОВ «Агротал» та ТОВ «Поділля Агропродукт», ОСОБА_1 чи іншою особою?

Відповідно листа Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України ухвалу суду про призначення почеркознавчої експертизи залишено без виконання, у зв`язку із ненаданням оригіналів документів (а. с. 189 т. 1).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 17 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року, під час обговорення в попередньому судовому засіданні питання про призначення експертизи, а також в ухвалі про її призначення суд повинен роз`яснити наслідки ухилення від участі в експертизі. Застосування таких наслідків можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі.

Відповідно до положень ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Фактично суд виходить з припущення, що особа ухиляється від участі в експертизі, оскільки побоюється її результатів, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, доведеним.

Проте, судом враховується, що у позивача, яка заперечує свій підпис в договорах оренди земельних ділянок, на підставі яких зареєстровано право оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт», відсутні оригінали цих договорів (додаткових угод), а відповідачем не надано доказів протилежного. Передання земельних справ відповідачем, який є юридичною особою, своєму представнику, не звільняє його від обов`язку надати письмові докази на виконання ухвали суду та вжити усіх можливих заходів для повернення переданих документів.

З урахуваннямвикладеного,правильним євисновок судупершої інстанції,що ненаданнявідповідачем ТОВ«Поділля Агропродукт»оригіналів документівмає бутирозцінено якухилення відповідачавід проведеннясудової почеркознавчоїекспертизи,що свідчитьпро йогонебажання отримативисновки тадає судуможливість визнатифакт непідписання додатковоїугоди від26.01.2019року позивачкою ОСОБА_1 .

За таких обставин апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Вихід за межі доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В справі до розглядається апеляційний суд вбачає підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Щодо вимог про витребування (повернення) земельної ділянки

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона не підписувала додаткову угоду із відповідачем, тому вона є неукладеною, отже, належна позивачу земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернена їх власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала додаткову угоду, тобто не виявила свою волю до вчинення цих договорів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі угоди є неукладеними, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин між неюта відповідачем.

Задовольняючи позов в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування, суд не звернув увагу, що звертаючись з позовом, ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовувала фактичною відсутністю договірних відносин між нею та відповідачем, при цьому просила усунути перешкоди у користуванні її власністю, хоча і посилалася на положення статті 391 ЦК України.

Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

В Главі 29 Цивільного Кодексу України закріплено засади захисту права власності.

Статтею 387 ЦКУ передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (спосіб захисту, який використовується при позбавленні власника права володіння майном).

Стаття 391 ЦКУ передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Відтак, встановивши, що користування відповідачем земельною ділянкою, яка належать ОСОБА_1 на праві власності, не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що вимога ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку статті 387 ЦК України не підлягає до задоволення, адже в даному випадку слід було застосувати положення статті 391 ЦК України.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України.

-Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт».

-Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просила суд скасувати:

-рішення приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С.А. від 29.10.2015 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25689101, про реєстрацію права оренди за відповідачем ТОВ «Поділля Агропродукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 0521084500:05:001:0037.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 рокуу справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки додаткова угода є неукладеною, то здійснення її державної реєстрації порушує право позивачки на користування земельною ділянкою.

Однак,розглядаючи справу,суд першоїінстанції незвернув увагина те,що уданій справівідсутні підставидля задоволенняпозовної вимогипро скасуваннядержавної реєстраціїправа орендиза ТОВ«Поділля Агропродукт»на підставі додаткової угоди б/н від 26.01.2019, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Отже,апеляційний судвиснує,що хочаподана апеляційнаскарга непідлягає дозадоволення знаведених уній підстав,проте всилу статті367ЦПК Українирішення судупершої інстанціїпідлягає скасуванню,оскільки судпершої інстанції,задовольняючи позов,невірно вирішивспір вчастині позовноївимоги проскасування рішенняпро державнуреєстрацію праваоренди земельноїділянки,та допустивнеправильне застосуваннянорм матеріальногоправа вчастині вирішенняпозовної вимогипро витребуванняземельної ділянки(стаття376 ЦПКУкраїни)з постановленнямнового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятоїстатті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись досудупершоїінстанції, ОСОБА_1 сплатиласудовийзбір урозмірі1816грн(задвінемайновівимоги) та 10 000 грн. за надання правничої допомоги (а.с. 228 т.1). На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача ОСОБА_1 надала Договір про надання правничої допомоги від 01.10.2021 (а.с. 224 т. 1) та акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 01.10.2021 року (а.с.228), згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачці ОСОБА_1 склала 10 000 гривень.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В апеляційній скарзі відповідач заявляє про не співмірність понесених витрат на правничу допомогу позивачем, проте не наводить об`єктивних доказів цього, а твердження про те. що справа не є складною, підготовка та складення клопотань і заяв по справі не потребувало багато зусиль, - апеляційний суд розцінює лише як власну думку відповідача по справі, яка не спирається на будь-які беззаперечні та об`єктивні факти.

Отже, ОСОБА_1 всього понесла в ході розгляду справи 11 816 грн судових витрат, які складаються зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1816 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Відповідач поніс судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2724,50 грн (а.с.18 т. 2).

Виходячи з принципу пропорційності (ст. 141 ЦПК України), з урахуванням того, що до задоволення підлягає одна з двох заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5 908 грн понесених нею судових витрат, а з позивача на користь відповідача 1362,25 грн понесених судових витрат.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПКУ, слід стягнути з відповідача на користь позивачки 4545,75 (5 908 1362,25) грн понесених нею судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», подану його представником адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 3,7670 га, кадастровий номер 0521084500:05:001:0073, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення продержавну реєстрацію.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 4 545 (чотири тисячі п`ятсот сорок п`ять) гривень 75 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає с. Потоки Жмеринського району Вінницької області.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», код ЄДРПОУ 41104967, вул. Заводська, 7 смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. В. Ковальчук

О. Ю. Береговий

Повний текст постанови складено 21 вересня 2023 року.