Рішення

від 18.09.2023 по справі 916/1936/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1936/23Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.

розглянувши справу №916/1936/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" (65014, м. Одеса, вулиця Маразліївська, 1/20, ЄДРПОУ 336553339)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ" ЛТД» (65036, м.Одеса, Овідіопольська дорога, будинок 3, ЄДРПОУ 13879991)

про стягнення 59552,11 грн.

Представники:

Від позивача: Пеньковський В.Б., ордер

Від відповідача: не з`явився

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД про стягнення 59552,11 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.05.2023р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1936/23. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

14.07.2023р. до суду відповідачем було надано відзив на позовну заяву.

Приймаючи до уваги заперечення позивача, суд зазначає, що відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ" ЛТД» приймається судом до розгляду, оскільки містяться докази вчасного скерування такого відзиву до суду, та відповідачем було виконано вимоги ухвали суду та надано оригінали доказів, які позивач ставив під сумнів. Також відповідачем було надано відповідь на його адвокатський запит, де кур`єрської службою надавались відповідні пояснення з приводу здійснення відправлення.

24.07.2023р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.

24.07.2023р. позивачем було надано клопотання про витребування оригіналів доказів.

Відповідно до наданого клопотання, позивачем було зазначено суду, що копія відзиву на позов була направлена позивачу у супроводженні поштової накладної (її копії) №6861 від 06.06.2023 р., яка не містить даних щодо суб`єкта надання поштових послуг, який здійснював відправку, що викликає сумніви в належності та допустимості цього доказу своєчасної відправки копії відзиву на позов позивачу. Дата відправки відзиву відповідачем зазначена 06.06.2023 р. При цьому, фактична дата доставки - 14.07.2023 р. Враховуючи такий тривалий нічим не обґрунтований період доставки поштового відправлення в межах міста Одеса та відсутність достовірного документу, що підтверджує поштову відправку саме 06.06.2023 р., позивач вважає, що відзив на позов було подано до суду з порушенням порядку, встановленого на його подання. Надана Відповідачем до суду поштова накладна №9924 від 28.02.2022 р. не містить інформації про оплату кур`єрських послуг, зокрема, тариф, суму, форму оплати та інших обов`язкових реквізитів розрахункового документа.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.08.2023р. призначено судове засідання щодо розгляду справи по суті на "21" серпня 2023 р. о 12:45, із викликом учасників справи у судове засідання. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" від 24.07.2023р. вх. № ГСОО 25051/23 по справі №916/1660/23 задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД" (65036, м.Одеса, Овідіопольська дорога, будинок 3, ЄДРПОУ 13879991) оригінали: поштової накладної кур`єрської служби доставки №6861 від 06.06.2023 року, поштової накладної кур`єрської служби доставки №9924 від 28.02.2022 року, поштової накладної кур`єрської служби доставки №6862 від 06.06.2023 року. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД" строк для подання до суду витребуваних оригіналів доказів до 16.08.2023р.

21.08.2023р. до суду відповідачем було надано заяву на виконання вимог ухвали суду, відповідно до якої відповідачем було залучено до матеріалів справи оригінали витребуваних судом доказів.

21.08.2023р. до суду відповідачем було надано заперечення на відповідь на відзив.

21.08.2023р. у судовому засіданні було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 04.09.2023р. о 13:30.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.08.2023р. повідомлено відповідача по справі 916/1936/23 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД" про судове засідання, яке відбудеться "04" вересня 2023 р. о 13:30.

04.09.2023р. судове засідання перервалось у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.09.2023р. судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "18" вересня 2023 р. о 12:15.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач, відповідно до наданого відзиву просив суд відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначаючи за текстом відзиву про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій.

У судовому засіданні 18.09.2023 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 20.09.2023р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

18.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС» (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ» ЛТД (Клієнт) укладено Договір 18092019-01 транспортного експедирування від 18.09.2019р. (надалі - Договір), за умовами якого сторони погодили, що Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта надавати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією та забезпеченням перевезення експортних, імпортних та транзитних вантажів Клієнта.

Відповідно до п. 1.6. Договору, зміст умов і особливостей конкретного перевезення, кількість, вид та найменування вантажу, вартість послуг Експедитора, пункти відправлення та доставки вантажу, термін виконання перевезення, а також інші умови, пов`язані з виконанням цього Договору сторони взаємно узгоджують в заявці, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Такі умови також можуть узгоджуватися в додатковій угоді, додатку або іншому документі до даного Договору.

Позивачем було зазначено суду, що на виконання умов п. 1.6. Договору, Сторони підписали Заявку на перевезення вантажу № 14 від 18.09.2021. Клієнтом замовлено доставку вантажу з Шанхаю (Китай) до Одеси. Погоджена сторонами вартість такого замовлення склала гривневий еквівалент 9110 доларів США.

Позивач пояснював, що у зв`язку з виконанням вказаної заявки, Експедитор надав Клієнту акт надання послуг № 2799 від 22.10.2021 та рахунок № 3034 від 22.10.2021 наручно в дату 22.10.2021, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС».

Загальна вартість наданих Експедитором послуг відповідно до рахунку № 3034 склала 203062,40 грн.

Як вказував позивач, також підтвердженням надсилання рахунку № 3034 від 22.10.2021 є надсилання його на електронну адресу менеджера з логістики ТОВ «АЙСБЕРГ» ОСОБА_2: ІНФОРМАЦІЯ_1 Приналежність електронної адреси менеджеру підтверджується знімком екрану контактів, розміщених на веб-сайті ТОВ «АЙСБЕРГ» ЛТД у вкладці щодо контактної інформації: https://www.aisberg.com/contacts/ .

Однак, за посиланням позивача, оплату вартості наданих послуг Експедитором Клієнт здійснював протягом тривалого проміжку часу, а саме з 16.12.2021 (дата здійснення першого платежу) по 09.11.2022 (дата здійснення останнього платежу), що призвело до порушення прав Експедитора виходячи із наступного.

Сторонами у п. 3.1. Договору погоджено, що всі розрахунки за цим договором проводяться в національній валюті України шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Експедитора, якщо інше не обумовлено сторонами в додаткових угодах. Банківська комісія відноситься до витрат платника.

Сторони також домовились у п. 3.2. Договору, що послуги Експедитора, а також витрати, затрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом на умовах 100% передоплати або за фактом надання послуг на підставі виставленого Експедитором рахунку. У разі виникнення у Експедитора додаткових витрат, оплати штрафів і проведення інших платежів в інтересах Клієнта і пов`язаних з виконанням цього Договору, Експедитор виставляє Клієнту додатковий рахунок, який підлягає оплаті Клієнтом, а також акт виконаних робіт та податкові накладні.

У п.3.3. Договору вказано, що вартість послуг Експедитора за даним договором узгоджується Сторонами шляхом підписання Заявки до даного Договору. Вартість послуг Експедитора за даним договором також може бути визначена в Заявках на надання послуг, актах виконаних робіт, рахунках-фактури та інших документах, погоджених Сторонами. У разі, якщо такі документи (заявка на надання послуг, рахунок-фактура і т.п.) підписані тільки однією Стороною, однак Сторони фактично приступили до виконання своїх зобов`язань за Договором в частині тієї чи іншої послуги, передбачених таким документом, він є достатнім для виставлення рахунку за надані послуги. Зазначена вартість послуг є винагородою Експедитора і не включає в себе витрати, затрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, які оплачуються Клієнтом на умовах даного Договору.

Згідно з п. 3.4. Договору, Клієнт оплачує рахунки Експедитора протягом 5-ти банківських днів з дати отримання рахунку. Клієнт погоджується, що в тому числі, але не виключно, рахунок вважається отриманим Клієнтом в день його відправлення Експедитором з використанням засобів факсимільного та електронного зв`язку.

У п. 3.6. Договору ТЕО вказано, що прийом і здача виконаних робіт здійснюється на підставі акту виконаних робіт. Оформлений акт виконаних робіт, який є підтвердженням належного надання послуг Експедитором, направляється Клієнту разом з рахунком згідно п.п. 3.2-3.5 цього Договору. У разі, якщо Клієнт протягом 3-х днів з моменту отримання акту виконаних робіт не направляє підписаний примірник акту виконаних робіт Експедитору або не направляє обґрунтовані заперечення, роботи вважаються прийнятими Клієнтом в повному обсязі.

Відповідно до п. 7.1. Договору ТЕО, всі зміни, додатки і доповнення до Договору визнаються Сторонами дійсними у випадку, якщо вони виконані у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками обох сторін і є невід`ємною частиною даного Договору, за винятком випадків, передбачених даним Договором.

Позивач звертав увагу суду та зазначав, що акт надання послуг № 2799 від 22.10.2021 підписаний з боку Клієнта відповідно до вартості послуг, зазначених у рахунку, на суму 203062,4 грн. з ПДВ, що підтверджує надання Експедитором послуг в повному обсязі, а також, що з боку Клієнта немає до них жодних зауважень.

Також згодою Клієнта із сумою виставленого рахунку є здійснення Клієнтом оплати фактично наданих послуг Експедитором на загальну суму 203062,4 грн. з ПДВ, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №6651 від 16.12.2021 на суму 23062,4грн; - №1010 від 20.01.2022 на суму 30000 грн; - №1062 від 26.01.2022 на суму 20000грн; - №1105 від 15.02.2022 на суму 20000 грн; - №3551 від 21.02.2022 на суму 20000грн; - №1583 від 14.09.2022 на суму 10000 грн; - №1764 від 05.10.2022 на суму 10000 грн; - №4034 від 19.10.2022 на суму 10000 грн; - №1944 від 04.11.2022 на суму 20000 грн; - №1965 від 07.11.2022 на суму 15000 грн; - №1984 від 09.11.2022 на суму 25000 грн.

Як зазначав позивач, прийняття виставленого рахунку та оплата основного зобов`язання у період з 16.12.2021 по 09.11.2022 є підтвердженням згоди з боку відповідача з вартістю та обсягом наданих Експедитором послуг. Оскільки відповідно до умов Договору ТЕО (п. 3.6.), оформлений акт виконаних робіт направляється Клієнту разом з рахунком, датою надання рахунку та акту є 22.10.2021, то позивач вважає, що обов`язок сплатити кошти відповідно до акту наданих послуг № 2799 від 22.10.2021 та рахунку № 3034 від 22.10.2021р. виник у відповідача протягом 5 банківських днів - до 28.10.2021р., тобто з 29.10.2021р. зобов`язання Клієнта з оплати послуг Експедитора набуває статусу простроченого.

Укладаючи Договір, сторони визначили їх взаємні обов`язки. Відповідно до п. 4.1.1 Договору, Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за Договором відповідно до чинних норм міжнародного та національного законодавства України.

У відповідності з п 3.5. Договору, датою оплати рахунку сторони визнають дату надходження грошових коштів на рахунок Експедитора. У разі прострочення платежу Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених рахунків за кожен день прострочення.

Позивачем було здійснено нарахування витрат від інфляції у розмірі 22989,31 грн., 3% річних - 3508,77 грн. та пені - 33054,03 грн.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами 18.09.2019 року Договором № 18092019-01 транспортного експедирування, було пов`язане з тим, що відповідач стикнувся із проблемами, пов`язаними спочатку із загостренням в 2020- 2021 роках епідемічної ситуації та розповсюдженням захворюваності на COVID-2019 (обмежувальні протиепідемічні заходи, які продовжують свою дію й досі), а також із початком 24 лютого 2022 року повномасштабної війни російської федерації проти України та введенням на території України воєнного стану.

Зазначені чинники не могли не вплинути на фінансову стабільність підприємства, зокрема, суттєво зменшився продаж обладнання та попит на таке обладнання, крім того, на сьогоднішній день існує чимала заборгованість контрагентів за укладеним і договорами/

Також відповідно до довідки, за період з 01.10.2021 року по 08.11.2022 року заборгованість контрагентів за договорами поставки перед відповідачем складає загальну суму 21144 782,83 гривень.

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Тобто, як вказує відповідач, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Відповідач зазначав, що умовами укладеного між сторонами 18.09.2019 року договору №18092019-01 транспортного експедирування було передбачено, що у випадку виникнення форс- мажорних обставин, які не залежать від волі Сторін, зокрема, війни, воєнних (бойових) дій, сторони не будуть нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань (п. 5.1. Договору).

Згідно п. 5.2. Договору, сторона, яка посилається на обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше трьох календарних днів з моменту їх настання направити письмове повідомлення про такі обставини іншій стороні. При цьому, факт та строк початку дії вказаних обставин повинен бути документально підтверджений відповідним актом Торгово-промислова палата України.

З урахуванням викладеного, відповідач невідкладно 28.02.2022 року направив позивачу повідомлення про неможливість своєчасного виконання зобов`язань по сплаті заборгованості за надані послуги за договором транспортного експедирування від 18.02.2019 року №18092019-01, посилаючись на форс-мажорні обставини, що визнані листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1.

При цьому, незважаючи на наявність форс-мажорних обставин, відповідач періодично погашав наявну перед позивачем заборгованість, що виникла за договором № 18092019-01 транспортного експедирування від 18.09.2019 року, а отже не ухилявся від виконання своїх зобов`язань та виконував їх як тільки в нього з`являлась можливість.

За наведених обставин, з урахуванням засад законності, розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності дотримання балансу інтересів сторін, з огляду на те, що відповідач розрахувався із позивачем по основному зобов`язанню в листопаді 2022 року, відповідач вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №18092019-01 транспортного експедирування від 18.09.2019 року.

Таким чином, за посиланням відповідача, з урахуванням викладених у даному відзиві обставин, наявності форс-мажорних обставин, оскільки позивачем у своєму позові не зазначено взагалі, чи були завдані збитки позивачу несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором № 18092019-01 транспортного експедирування від 18.09.2019 року, та у якому розмірі, відповідач вважає, що суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, який є несправедливим та неспівмірним.

Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що відповідач не надав до суду належних, допустимих та достовірних доказів, по перше, того, що Відповідач дійсно мав фінансові труднощі на момент настання строку виконання грошового зобов`язання, а по друге, того, що такі фінансові труднощі безпосередньо та об`єктивно викликані обставинами поширення вірусної хвороби COVID-19 та початку повномасштабної війни, а не, наприклад, обставинами неефективного здійснення підприємництва, неналежного фінансового планування, невжиття заходів для своєчасного стягнення дебіторської заборгованості тощо.

За твердженням позивача, надана відповідачем довідка ТОВ "АЙСБЕРГ" ЛТД від 06.06.2023 р. №06/06/23 не може вважатись належним, допустимим та достовірним доказом фінансового стану відповідача.

Обставини, на які посилається Відповідач, були наявними для всіх суб`єктів господарювання України, зокрема і для Позивача. Попри це Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за договором транспортного експедирування від 18.09.2019 №18092019-01, що підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг № 2799 від 22.10.2021 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Враховуючи це, за твердженням позивача, обставини поширення респіраторної хвороби COVID-19 та фінансовий стан відповідача не мають значення для справи.

Відповідно до 3.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України 15.07.2014 № 40(3), не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Таким чином, перш за все наявність обставин непереборної сили не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Позивачем було зазначено суду, що надана Відповідачем до суду поштова накладна №9924 від 28.02.2022 р. не є доказом письмового повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, оскільки така накладна не містить інформації про оплату кур`єрських послуг, зокрема, тариф, суму, форму оплати та інших обов`язкових реквізитів розрахункового документа.

Таким чином, належним доказом наявності форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Відповідач разом із відзивом на позов не надав до суду сертифікат Торгово- промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) або будь-який інший доказ, а отже не довів їх наявність для свого зобов`язання з оплати послуг Позивача.

Окрім того, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Повномасштабна війна та воєнний стан в Україні не означають, що Відповідач, який крім того не перебуває ані на окупованій, ані навіть на прифронтовій території, не міг здійснювати підприємницьку діяльність, набувати кошти та оплачувати надані послуги. Враховуючи викладене вище, Відповідач не довів, що повномасштабна військова агресія та введення воєнного стану є обставинами непереборної сили, які зробили неможливим для нього своєчасне виконання грошового зобов`язання перед Позивачем.

Позивачем було зазначено суду, що обов`язок сплатити кошти відповідно до акту наданих послуг №2799 від 22.10.2021 р. та рахунку №3034 від 22.10.2021 р. виник у відповідача протягом 5 банківських днів - до 28.10.2021 р.

Натомість обставини непереборної сили, на які посилається відповідач, виникли лише 24.02.2022 р. Це додатково підтверджує, що обставин непереборної сили, на які посилається відповідач, не пов`язані із фактом неналежного виконання ним грошового зобов`язання. Також позивач вважає, що відсутні підстави для зменшення пені.

За посиланням позивача, відповідач у відзиві на позов не навів доказів існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені,

покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як з`ясовано судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС», як експедитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ» ЛТД, як клієнтом, 18.09.2019р. Договору 18092019-01 транспортного експедирування.

Матеріали справи містять заявку на перевезення вантажу №14 від 18.09.2021, яка підписана сторонами.

Судом з`ясовано, що між сторонами було складено та підписано Акт надання послуг №2799 від 22 жовтня 2021р. на суму 203062,40 грн., а також матеріали справи містять рахунок на оплату №3034 від 22 жовтня 2021р. на суму 203062,40 грн.

За матеріалами справи з`ясовано, що підтвердженням надсилання рахунку № 3034 від 22.10.2021 відповідні докази є скерування такого рахунку на електронну адресу менеджера з логістики ТОВ «АЙСБЕРГ» ОСОБА_2: ІНФОРМАЦІЯ_1

Також судом враховано пояснення позивача, що експедитором надно Клієнту акт надання послуг № 2799 від 22.10.2021 та рахунок № 3034 від 22.10.2021 наручно в дату 22.10.2021р., що підтверджується поясненнями ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС».

Згідно з п. 3.4. Договору, Клієнт оплачує рахунки Експедитора протягом 5-ти банківських днів з дати отримання рахунку. Клієнт погоджується, що в тому числі, але не виключно, рахунок вважається отриманим Клієнтом в день його відправлення Експедитором з використанням засобів факсимільного та електронного зв`язку.

Судом з`ясовано, що відповідачем було здійснено оплату вартості наданих послуг позивачем у розмірі 203062,40 грн., однак, такі сплати проводились відповідачем з простроченням строку оплати, визначеного п. 3.4. Договору, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №6651 від 16.12.2021 на суму 23062,40 грн; -№1010 від 20.01.2022 на суму 30000 грн; - №1062 від 26.01.2022 на суму 20000 грн; - №1105 від 15.02.2022 на суму 20000 грн; - №3551 від 21.02.2022 на суму 20000 грн; - №1583 від 14.09.2022 на суму 10000грн; - №1764 від 05.10.2022 на суму 10000 грн; - №4034 від 19.10.2022 на суму 10000 грн; - №1944 від 04.11.2022 на суму 20000 грн; - №1965 від 07.11.2022 на суму 15000 грн; - №1984 від 09.11.2022 на суму 25000 грн.

Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ" ЛТД» прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору 18092019-01 транспортного експедирування від 18.09.2019р. щодо своєчасної оплати зобов`язань за таким правочином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з п 3.5. Договору, датою оплати рахунку сторони визнають дату надходження грошових коштів на рахунок Експедитора. У разі прострочення платежу Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених рахунків за кожен день прострочення.

Позивачем було здійснено нарахування пені та розмір пені, відповідно до розрахунку позивача становить - 33054,03 грн.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд здійснивши перевірку розрахунку пені позивача, вважає його частково не вірним, оскільки позивачем при здійсненні нарахування пені було помилково враховано в такий період нарахування день сплати відповідачем заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Судом було здійснено перерахунок пені та розмір штрафних санкцій становить - 29439,11 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦКУ, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі - 3508,77 грн. та інфляційні втрати у розмірі - 22989,31 грн.

Суд здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає їх частково не вірними, оскільки позивачем при здійсненні нарахування 3% річних та інфляційних втрат було помилково враховано в такий період нарахування день сплати відповідачем заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних втрат , також, позивачем допускались помилки при здійсненні відповідних нарахувань.

Судом було здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат та розмір 3% річних становить - 3411,93 грн. та інфляційних втрат - 21761,19 грн.

Щодо посилань відповідача, які були ним наведені у відзиві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у Постанові від 31.08.2022 по cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Крім того, суд зазначає, що строк виконання відповідачем свого зобов`язання зі сплати послуг, наданих йому за договором, настав до введення воєнного стану на території України.

У випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, тощо.

Натомість, відповідачем було здійснено часткову оплату наданих йому послуг.

Щодо клопотання відповідача стосовно зменшення розміру пені, суд враховує положення статті 233 ГК України, згідно яких, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач). Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/101/19.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав зменшення суми пені, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України, та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

Наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем також не може бути винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

Також, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність збитків, понесених позивачем внаслідок затримки оплати наданих послуг, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення пені покладений саме на відповідача.

При цьому суд бере до уваги, що позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами та обидва несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про недоведеність відповідачем винятковості обставин, наведених в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені, з огляду на що відповідне клопотання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача пені - 29439,11 грн., 3% річних - 3411,93 грн. та інфляційних втрат - 21761,19 грн.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, які в силу вимог ч.4 ст.129 ГПК України у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача та у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч. 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В підтвердження розміру понесених судових витрат позивачем до суду надано Договір №11/11/22 про надання правової допомоги від 11.11.2022р., Додаткову угоду №3 від 01.02.2023р. до Договору № 11/11/22 про надання правової допомоги від 11.11.2022р., якою визначено, що сторони домовились, що вартість послуг виконавця складає 15000,00 грн.

Також відповідно до виписки за період з 01.02.2023р. по 01.02.2023р. з`ясовано, що грошові кошти у розмірі 15000,00 грн. були перераховані виконавцю.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що надані позивачем докази понесених судових витрат на правничу допомогу є реальними, обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Також, господарський суд враховує, що в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Окрім того, господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічний сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

Поряд з цим, матеріали справи містять клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269; рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 р., рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р.). Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зазначити, що кожна справа має свою специфіку, а тому, враховуючи всі аспекти даної справи, суд вважає, що для належного представлення інтересів відповідача у цій справі заявлені витрати не відповідають критеріям реальності та розумності, враховуючи не тільки характер спірних відносин, обсяг фактично виконаних адвокатським об`єднанням послуг та їх вартісну оцінку, а також необхідність всіх вказаних в актах виконаних робіт/наданих послуг витрат відповідача.

Необхідність дотримання співмірності, обґрунтованості та розумного розміру гонорару адвоката, який покладається на іншу сторону, підтримано позицією Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, господарський суд, оцінюючи обґрунтованість клопотання відповідача в частині зменшення суми витрат, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вважає, що заявлена позивачем сума є співмірною зі складністю даної справи, розумною та справедливою, у зв`язку з чим не підлягає зменшенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та те, що рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено часткового, а заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є, на думку суду, співмірним з обсягом наданих послуг адвоката, господарський суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в господарському суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, відшкодуванню в сумі 13755,74 грн., яка розрахована пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1969,09 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ" ЛТД» (65036, м.Одеса, Овідіопольська дорога, будинок 3, ЄДРПОУ 13879991) н користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ТРАНС ЛОДЖІСТІКС" (65014, м. Одеса, вулиця Маразліївська, 1/20, ЄДРПОУ 336553339) штрафні санкції у розмірі 54612,23 грн. (п`ятдесят чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 23 коп. за Договором №18092019-01 транспортного експедирування від 18 вересня 2019р., а саме пеню к розмірі 29439 (двадцять дев`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. 11 коп., інфляційні втрати у розмірі 21761 (двадцять одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 3411 (три тисячі чотириста одинадцять) грн. 93 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1969 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 09 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 13755 (тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 74 коп.

3.В іншій частині позову - відмовити.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2023р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко