Рішення

від 19.09.2023 по справі 200/3599/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 року Справа№200/3599/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_4 , в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно, а також зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277 гривень 60 копійок відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі № 200/19106/21 та № 200/19104/21 від 29.05.2023 року, відповідачем 28 червня 2023 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 167051,25 грн. та одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн. Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

21 липня 2023 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи це наступним.

Державна прикордонна служба України є військовим формуванням, на яке, відповідно до п. 4 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», покладаються участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави, а також участь у виконанні заходів територіальної оборони та заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 року на всій території України запроваджено воєнний стан.

З початку введення на території України воєнного стану, персонал НОМЕР_5 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил російської федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану.

Зазначені заходи з відбиття вторгнення та нападу збройних сил російської федерації, військова частина НОМЕР_2 виконувала безпосередньо в м. Маріуполь та його прилеглих територіях (зокрема на ПрАТ «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ»» та ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»), перебуваючи в оточенні.

При цьому в ході бойових дій було захоплено або знищено службові приміщення НОМЕР_5 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ). В подальшому, під час ведення бойових дій загинуло ряд військовослужбовців загону, потрапило в полон керівництво загону, посадові особи групи юридичного забезпечення, інші військовослужбовці та частина військовослужбовців вважаються безвісно відсутніми.

Фактично з березня 2022 року військова частина НОМЕР_2 , як повноцінний прикордонний загін, не функціонував.

Відповідно до директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України (з грифом «ДСК») з серпня 2022 року розпочалось формування в новому складі військової частини НОМЕР_2 . Відповідно, в грудні 2022 року, окрім іншого, військова частина НОМЕР_2 була забезпечена оргтехнікою з можливістю під`єднання в 2023 році до підсистеми «Електронний суд».

Дані обставини, в сукупності, не дали змогу військовій частині НОМЕР_2 повноцінно здійснювати свою діяльність відповідно до вимог Закону України «Про Державну прикордонну службу України», зокрема щодо захисту інтересів в судах, здійснення виконання рішень судів.

У зв`язку з вищезазначеним, виконання рішень судів від 15.06.2022 року у справі № 200/19106/21 та від 29.05.2023 року у справі № 200/19104/21 військовою частиною НОМЕР_2 було здійснено тільки 28.06.2023 року, через обставини, які не залежали від дій відповідача.

Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем проігноровано обмеження статті 117 КЗпП Україні, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про виплату індексації грошового забезпечення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про виплату індексації грошового забезпечення не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, метою якого є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи. Зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Слід також враховувати, що працівник, є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Заходи відповідальності відповідно до статті 117 КЗпП України спрямовані не на покарання боржника (роботодавця), а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Представник відповідача у своєму відзиві також наголошує на тому, що необхідно врахувати те, що обмеження щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яке закріплене статтею 117 Кодексу законів про працю, де зазначено, що така виплата здійснюється не більш як за шість місяців, в той час коли позивач просить суд зобов`язати нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно, тобто за 21 місяць.

Відповідно, розрахунок позивача не ґрунтується на нормах чинного законодавства і не відповідає механізму розрахунку істотності частки середнього заробітку, на який посилається ОСОБА_1 .

Також представник відповідача вказує на те, що виплата частини належних позивачу сум не здійснювалась, у зв`язку з наявністю спору з приводу зазначених сум, і тільки рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 15.06.2022 року та від 29.05.2023 року було зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача суму коштів, з приводу яких виник спір.

Отже, на думку представника ВЧ НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не навів належних і беззаперечних доказів наявності складу правопорушення, які підтверджують порушення строку виплати оспорюваної суми коштів з вини відповідача.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт № НОМЕР_6 ), РНОКПП НОМЕР_1 . Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 , виданого 08 лютого 2017 року.

Відповідач Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) є суб`єктом владних повноважень в розумінні ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ОСОБА_1 (далі позивач) з 27.09.2016 року по 27.09.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу від 27.09.2021 року № 582-ОС позивача з 27.09.2021 року звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення та при звільненні не було сплачено одноразову допомогу за 5 календарних років військової служби.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/19106/21 зобов`язано відповідача: нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум та нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 29.09.2021 року включно із застосуванням фіксованої суми індексації 4258,75 грн. та відповідно до абз. абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 200/19104/21 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби.

28.06.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/19106/21 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2016 року по 29 вересня 2021 року включно у загальній сумі 167051,25 грн.

28.06.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 200/19104/21 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн.

Позивач вважаючи, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно дост. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 року по справі № 825/598/17, від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно достатті 116 КЗпП України,при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2ст. 117 КЗпП Українипри наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосуваннястатті 117 КЗпП України викладеніу постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідностатті 117 КЗпП України.

Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277 гривень 60 копійок, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 27.09.2021 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженогоУказом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставіст.116 КЗпП Українироботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 28.09.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Абзацом 3 п.2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як вбачається картки особового рахунку ОСОБА_1 : грошове забезпечення позивача за липень 2021 року складає 12194,70 грн.; грошове забезпечення позивача за серпень 2021 року складає 12067,90 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (12194,70 грн. + 12067,90 грн.)/62 (липень 2021 року та серпень 2021 року) = 391,33 грн.

Середній заробіток складає: 391,33 грн. х 638 днів = 248668,54 грн.

Позивач заявлену суму заборгованості обґрунтовує постановою Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій було наведено єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямопропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 255168,28 гривень, з яких: 64014,31 грн. - виплачено у добровільному порядку при звільненні відповідно до картки особового рахунку за 2021 рік; 167051,25 грн. індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду; 24102,72 грн. одноразова допомога при звільненні виплачена на виконання рішення суду.

Частка заборгованості складає: (167051,25 + 24102,72) грн. / 255168,28 грн. х 100% = 74,91%

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 248 668,54 грн. * 74,91% = 186 277,60 грн.

В той же час, суд не погоджується з розрахунком заборгованості позивача з огляду на наступне.

З 19.07.2022 року набрав чинностіЗакон України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.06.2023 року) до спірних правовідносин підлягає застосуванню нормастатті 117 КЗпП Українив редакціїЗакону України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Зміни у ст.116та117 КЗпП Українипідкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписист. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 28.09.2021 року по 28.03.2022 року, тривалістю 182 календарних дні.

Сума середнього заробітку становить: 391,33 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 71222,06 грн.

У порівнянні із несвоєчасно виплаченою відповідачем індексації грошового забезпечення у розмірі 167051,25 грн. та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби у загальній сумі 24102,72 грн., суд зазначає що сума 71222,06 грн. є співмірною, оскільки така не перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 5 повних календарних років військової служби.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

У п. 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18.

Зокрема, істотність частки невиплачених при звільненні сум індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 74,91%, що також відповідає й розрахунку позивача у своїй позовній заяві: (167051,25 (індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду) + 24102,72 (одноразова допомога при звільненні виплачена на виконання рішення суду.) грн. / 255168,28 грн. (загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу) х 100% = 74,91%

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 74,91 % становить 53352,45 грн. (71222,06 грн. х 74,91%).

Враховуючи наведене, позовну вимогу щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток слід задовольнити частково, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 53352,45 грн.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277,60 грн., підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року включно в сумі 186277,60 грн. задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2021 року по 27.06.2023 року у розмірі 53352 (п`ятдесят три тисячі триста п`ятдесят дві) грн. 45коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко