Рішення

від 21.09.2023 по справі 337/434/23

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

21 вересня 2023 року

Справа № 337/434/23

Номер провадження 2/337/361/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2023 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Трегуб Т.В.

прокурорів Харченко В.І, Ревут С.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області (70608, Запорізька область, м. Пологи, вул. Єдності, 24, фактичне місцезнаходження: м. Запоріжжя вул. Залізнична, 17) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області (71716 Запорізька область Пологівський район м.Молочанськ, вул. Педенко, 17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20511926) до ОСОБА_1 (РНОККП НОМЕР_1 , зареєстрованої АДРЕСА_1 ), треті особи ОСОБА_2 (РНОККП НОМЕР_2 , зареєстрованої : АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_3 ) про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області земельну ділянку загальною площею 1.8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, яка розташована на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області за межами населеного пункту (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2220102423252, номер запису про право власності 41806935) та стягнути з відповідачки кошти, витрачені на сплату судового збору у 2023 році при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 6 863,25 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» № 558-УБД від 02.11.2020 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 1,8817 га за кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 для ведення особистого селянського господарства на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області за межами населеного пункту

В подальшому дана земельна ділянка передана ОСОБА_2 у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2020 року. Після чого ОСОБА_3 у подальшому продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.05.2021року.

Однака, за відомостями Державного реєстру речових прав ОСОБА_2 раніше вже отримувала у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0157, що розташована на території Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області; право власності зареєстровано відповідно до Державного реєстру речових прав 03.01.2019 року, яка на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2019 року відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_4 .

Тобто, на час отримання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 ОСОБА_5 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. При цьому, всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_2 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області (нині Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області) не повідомила, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства нею вже використано. Таким чином, земельна ділянка площею 1,8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, що знаходиться на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області (нині Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області) за межами населеного пункту, незаконно, усупереч вимогам ч. 4 ст. 116, ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України вибула з державної власності внаслідок протиправного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання понад норму, встановлену законом, тобто спірна земельна ділянка площею 1.8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, що знаходиться на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області за межами населеного пункту підлягає витребуванню у ОСОБА_1 , як останнього набувача, на користь держави в особі Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області.

Ухвалою суду від 26.01.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.01.2023 вжиті заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку.

8 травня 2023 року представник відповідача надав відзив на позов, в якому виклав свої заперечення, просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відповідачка добросовісно набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі оплатного договору, не будучи обізнаною про недобросовісність дій ОСОБА_5

19 травня 2023 року представник позивача надав відповідь на відзив, в якому підтвердив свої доводи.

Ухвалою суду від 7 серпня 2023 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні прокурори підтримали заявлені позовні вимоги, просять позов задовольнити.

Відповідачка, її представник, треті особи та їх представники у судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили. Представник Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області надав заяву щодо розгляду справи у відсутність, в якому заявлені позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.223 ЦПК України суд провів судове засідання у відсутність осіб, що не з`явилися до судового засідання.

Вислухавши доводи прокурорів, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Крім того, статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтями 6, 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

Згідно із ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 3 ч. 5 ст. 56 ЦПК).

Так, 27.05.2021 набрав чинності Закон України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Відповідно до п. 58 вищевказаного Закону розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (п. 24 розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Таким чином, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну, у зв`язку з чим земельна ділянка з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, має бути повернута у комунальну власність Молочанської міської об`єднаної територіальної громади в особі Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області.

Отже, Молочанська міська рада на теперішній час має право вимоги щодо земельної ділянки загальною площею 1, 8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 та виступає позивачем за цим позовом.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 172, 327, 374 Цивільного кодексу України право власності на землі комунальної власності належать територіальній громаді, яка реалізує це право через відповідні органи місцевого самоврядування.

Особливості реалізації прав територіальної громади через органи місцевого самоврядування визначено у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі №1-9/2009.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що права Молочанської територіальної громади, у тому числі і право на захист, реалізуються через її представницький орган, статус органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, має виключно Токмацька міська рада.

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Повернення у власність держави незаконно приватизованої земельної ділянки сприятиме реалізації зазначених конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг відповідача ОСОБА_6 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що становить державний інтерес (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п.п. 70-71 рішення від 20.10.2011 у справ, п. 54 рішення від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Верховним Судом у постанові від 10.12.2021 по справі №924/454/20 сформовано правову позицію щодо дотримання прокурором ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, а саме критеріям законності, суспільного інтересу та пропорційності в частині витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь держави.

Зокрема, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції».

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного"», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребовувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Відповідно до п. «а», «є» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Крім того, пп. 4 п. «а» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 вищезгаданого Закону органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звернутися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Отже, Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Законодавством не надано право звертатись до суду на захист інтересів держави у спірних правовідносинах жодному іншому суб`єкту владних повноважень.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення .

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Пологівською окружною прокуратурою на адресу Молочанської міської ради Запорізької області скеровувався лист від 16.12.2022 № 56/1-2671ВИХ-22, у якому викладено виявлені порушення вимог земельного законодавства та запропоновано вжити відповідних заходів, у тому числі в судовому порядку.

У відповідь листом від 22.12.2022 №73 Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області повідомила, що їй раніше не було відомо про порушене право, проте вживати заходів щодо його поновлення у судовому порядку не вбачається можливим через відсутність коштів на сплату судового збору.

Крім того, Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області вбачає в діях громадянки ОСОБА_2 порушення своїх прав, а саме безкоштовне отримання (вдруге) на території Молочанської міської ради земельної ділянки (із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства) всупереч п. «б» ст.121 Земельного кодексу України. Проте на даний час Молочанська міська рада не має наміру вживати заходи у судовому порядку щодо поновлення порушених інтересів територіальної громади щодо витребування земельної ділянки у зв`язку з відсутністю у бюджеті Молочанської територіальної громади передбачених коштів на сплату судового збору.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу давності чи можливість подальшого відчуження майна яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню.

Нездійснення Молочанською міською радою як уповноваженим органом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом протягом тривалого часу є підставою для здійснення представництва законних інтересів держави прокурором.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокурору», і якщо компетентний орган протягом розумного строку не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади, та звернення до суду з таким позовом що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом, так як Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області, будучи обізнаною про факт повторного отримання ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства понад норми безоплатної приватизації жодних заходів по даний час з питань відновлення порушених прав щодо володіння та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності до ОСОБА_1 не вжито. Вказане свідчить про бездіяльність об`єднаної територіальної громади в особі Молочанської міської ради, що підтверджується також листом Молочанської міської ради про те, що вона не зверталась і не має наміру звертатися з позовною заявою про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеним, представництво інтересів держави у суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Пологівською окружною прокуратурою направлено повідомлення про представництво інтересів держави до Молочанської міської ради від 17.01.2023№56-143вих23 .

Пологівською окружною прокуратурою заявляються в позовній заяві вимога щодо витребування земельної ділянки, відносно якої укладено договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України прокурор мав звернутися з позовною заявою до Токмацького районного суду Запорізькій області, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

Натомість відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судострій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 № 49/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Хортицький районний суд м.Запоріжжя.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, 02.11.2020 ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку площею 1,8817 га за кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 для ведення особистого селянського господарства на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області за межами населеного пункту, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність» № 558-УБД від.

10.11.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за № 39157255.

27.11.2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку площею 1,8817 га, кадастровий номер 2325280500:02:003:0057 ОСОБА_3 про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 27.11.2020 №39424805.

27.11.2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку площею 1,8817 га, кадастровий номер 2325280500:02:003:0057 ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 05.05.2021 №41806935.

Разом з тим, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав вбачається, що підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» №2-16113/15-18-СГ від 28.11.2018 ОСОБА_2 вже отримувала у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га з кадастровим номером 0522883800:02:002:0157, що розташована на території Лучинецької сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області, право власності на яку зареєстровала 03.01.2019 року.

Вказана земельна ділянка з кадастровим номером 0522883800:02:002:0157 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2019, посвідченого приватним нотаріусом Шаргородського районного нотаріального округу Вінницької області Мельник М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №47, відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_4 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 17.01.2019 за № 29933226.

Зазначені обставини підтверджується наявними письмовими доказами в матеріалах провадження, а саме : випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців відносно Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області; листом повідомленням Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області від 22.12.2022 №73 року; копією запиту Пологівської окружної прокуратури від 16.12.2022 №56/1-2671ВИХ-22 ; відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.12.2022 ; копією наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 02.11.2020 №558-УБД, копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.11.2020 року; копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.05.2021 року ; копією наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.11.2018 № 2-16113/15-18-СГ; копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.01.2019 року; копією договору оренди № 70СГЛУ від 19.03.2019 року, відомостями ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.12.2022, копією запиту Пологівської окружної прокуратури від 16.12.2022 та повідомлення Молочанській міській раді Пологівського району Запорізької області про пред`явлення позову від 17.01.2023 та іншими матеріалами провадження.

Отже суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 на час отримання спірної -02.11.2020 року земельної ділянки площею 1.8817 га, з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, що знаходиться на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, попередньо отримавши у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0522883800:02:002:0157. При цьому, всупереч вимогам ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_5 при зверненні до Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області не повідомила про те, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства нею вже використано.

Таким чином, земельна ділянка площею 1,8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, що знаходиться на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області (нині Молочанська міська рада Пологівського району Запорізької області) за межами населеного пункту, незаконно, усупереч вимогам ч. 4 ст. 116, ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України вибула з державної власності внаслідок протиправного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання понад норму, встановлену законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 2 статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83-84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

За таких обставин, реалізація повноважень Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області мала здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне отримання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства (понад норми безоплатної приватизації, встановлені Земельним кодексом України).

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області» утворена Молочанська територіальна громада шляхом об`єднання Молочанської, Балківської, Виноградненської, Долинської, Кіровської, Новомиколаївської рад Токмацького (нині Пологівського) району Запорізької області.

Відповідно до абз. 6 п. 8 ч.1 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Пологівський район, до складу якого увійшла територія Молочанської територіальної громади.

Згідно пп. 4 п. 6-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

Таким чином, спірна земельна ділянка, яка знаходилась на території Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області, перейшла у комунальну власність Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області.

З огляду на викладене, вбачається очевидний факт порушення інтересів держави в особі Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області як законного власника та розпорядника земель сільськогосподарського призначення в межах територіальної громади, так як земельна ділянка площею 1,8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, що знаходиться на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області, за межами населеного пункту, вибула з державної власності внаслідок протиправного повторного використання (вдруге) ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду цільового призначення понад норму, встановлену законом.

Зі змісту ст. 116 Земельного кодексу України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

Правовою підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 площею 1,8817 га, був наказ Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області від 02.11.2020 № 558-УБД. Оскільки вказаний наказ виданий з порушенням чинного законодавства, він не може вважатися підставою для набуття права власності особою на спірну земельну ділянку та не породжує відповідних правових наслідків.

Дана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, а саме про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - суд знає закони (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Тому суд має самостійно дати правову оцінку таким правовідносинам.

Таким чином, з власності держави в особі територіальної громади Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області незаконно і безпідставно вибула на користь ОСОБА_2 земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 1,8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, яка в подальшому була відчужена останньою ОСОБА_3 , при цьому будучи особою яка фактично не набула всіх правомочностей власника. Після чого ОСОБА_3 у свою чергу в подальшому відчужила зазначену земельну ділянку відповідачці ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, можуть бути визнання правочину недійсним або інший спосіб, встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадку (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У постанові КГС Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1607/17 висловлена позиція, згідно з якою належність способу захисту означає, що він має відповідати змісту порушеного права, способу (характеру) правопорушення, має враховувати наслідки, які спричинило правопорушення, а також відповідати правовій меті, до якої прагне суб`єкт захисту.

Згідно з висновками, викладеними у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 викладено висновок Великої Палати Верховного Суду, застосування ефективного способу захисту приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу. Ефективний спосіб захисту спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Незаконність дій осіб при набутті права власності на земельну ділянку не може розцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна на вибуття майна з його володіння.

Тобто, воля органів державної влади або територіальної громади як власника земель може виражатися лише в таких діях, які відповідають вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, волі територіальної громади на таке вибуття не було.

Згідно з п. «д» ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється, зокрема, шляхом застосування інших, передбачених законом, способів захисту.

Таким способом відповідно до статті 388 ЦК України є право власника витребувати своє майно від особи, яка придбала майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 388 ЦК України, є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ст. 388 Цивільного кодексу України. Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц (провадження №61-22378св19) зроблено висновок, що майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Власник майна з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом 7 захисту прав власника (Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц). Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №183/1617/16, №911/3680/17, № 911/3681/17, № 911/2034/16 та № 911/3749/17. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом у справі №359/8045/17 від 26.10.2021. За аналогічних обставин справи суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади не з волі власника, у зв`язку з цим вона підлягає витребуванню у останнього власника - відповідача на користь позивача.

Також, Верховним судом акцентовано, що доводи відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, відповідно у нього не може бути витребувана земельна ділянка, яку він придбав на законних підставах, необґрунтовані. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п.50 постанови від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для того витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У наведеній постанові Верховного Суду мова йде про ланцюжок договорів, на підставі яких відбувається зміна саме власників, а не користувачів земельних ділянок.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/614/19 висловила позицію, відповідно до якої у спорах про витребування земельної ділянки вимога про визнання наказів ГУ Держгеокадастру незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою; така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Водночас позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

В даному випадку земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею без прийняття ним відповідного рішення, на підставі незаконного наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а тому наявні підстави для витребування її і від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади.

Такий спосіб захисту відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Отже, зважаючи на положення ч. 2 ст. 16, ст. 387 ЦК України, ч. 3 ст.152 Земельного кодексу України, висновки Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту в даному випадку є витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області (яка є правонаступником Виноградненської сільської ради Токмацького району Запорізької області) земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,8817 га за кадастровим номером 2325280500:02:003:0057 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області без визнання незаконним та скасування рішення, на підставі якого зареєстровано право власності відповідача.

Незаконність дій осіб при набутті права власності на земельну ділянку не може розцінюватися як воля власника спірного нерухомого майна на вибуття майна з його володіння.

Тобто, воля органів державної влади або місцевого самоврядування як власника земель може виражатися лише в таких діях, які відповідають вимогам законодавства, інтересам держави і суспільства.

Крім того, слід зауважити, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2021 №924/454/20 цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння саме по собі передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та інших.

На підставі викладеного, суд відхиляє доводи представника відповідача та вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України на користь позивача слід стягнути з відповідачів понесені судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 81, 89, 261, 263-265,268,273 ЦПК України,

в и р і ш и в :

Позов першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області (70608, Запорізька область, м. Пологи, вул. Єдності, 24, фактичне місцезнаходження: м. Запоріжжя вул. Залізнична, 17 ) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області (71716 Запорізька область Пологівський район м.Молочанськ, вул. Педенко, 17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20511926) до ОСОБА_1 (РНОККП НОМЕР_1 , зареєстрованої: АДРЕСА_1 ), треті особи ОСОБА_2 (РНОККП НОМЕР_2 , зареєстрованої : АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 зареєстрована АДРЕСА_3 ) про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 ( РНОККП НОМЕР_1 , зареєстрованої: АДРЕСА_1 ), на користь Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області (вул. Педенко,17, м. Молочанськ, Пологівський р-н, Запорізька обл., код ЄДРПОУ 20511949) земельну ділянку загальною площею 1.8817 га з кадастровим номером 2325280500:02:003:0057, яка розташована на території Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області за межами населеного пункту (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2220102423252, номер запису про право власності 41806935).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Запорізької обласної прокуратури (адреса: вул. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок UA 438201720343180001000000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2023 році при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 6 863,25 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст виготовлений 22 вересня 2023 року, копію рішення надіслати учасникам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан