Рішення

від 14.09.2023 по справі 161/10148/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/10148/23

Провадження № 2/161/2849/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

14 вересня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Кихтюка Р.М.,

секретаря - Дмитрук Т.В.,

з участю представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Скіпітер» про визнання трудових відносин припиненими,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ПрАТ «Скіпітер» про визнання трудових відносин припиненими.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.06.2012 року вона була прийнята на роботу на посаду менеджера з реклами ПП «Портал Укрбізнес» згідно наказу №10 від 01.06.2012 року, а 01.10.2015 року її було переведено на посаду керівника групи А відділу продажів відповідно до наказу №30-к від 01.10.2015 року.

З лютого 2020 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Зазначає, що у квітні 2023 року їй стало відомо, що у вересні 2021 року щодо ПП «Портал Укрбізнес» проведено реєстраційні зміни, внаслідок яких було змінено найменування підприємства на ПП «Скіпітер», змінено його місцезнаходження - Луганська область, Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ, вул. Гарибальді, 50 , яке на даний час є тимчасово окупованою територією України, а також призначеного нового директора - ОСОБА_2 .

Вказує, що вона зв`язалася з колишнім директором, який повідомив, що підприємство було продано іншим власникам. Надані, вона намагалася зв`язатися з новим директором підприємства, однак на телефонні дзвінки та листи, направлені на електронну пошту ніхто не відповідає

В подальшому, 27.04.2023 року нею було написано заяву на звільнення із займаної посади за згодою сторін, яку було надіслано на адресу директора, однак лист повернувся з відміткою «закінчення строку зберігання та відсутністю адресата».

Зазначає, що на теперішній час грубо порушуються її права як працівника на вільний вибір роботи, адже вона позбавлена можливості реалізувати своє право на працю та отримання заробітку.

Враховуючи наведене, просить визнати припиненими трудові відносини між нею та ПП «Скіпітер» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 27.04.2023 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позов не подав. А тому, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи, у відповідності до ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПП «Портал Укрбізнес» з 01.06.2012 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . При цьому, відомості про звільнення позивача з роботи - відсутні (а.с. 8-9).

З представлених доказів вбачається, що 12.10.2021 року відносно ПП «Портал Укрбізнес» проведено реєстраційні зміни, внаслідок яких було змінено найменування підприємства на ПП «Скіпітер», змінено його місцезнаходження - Луганська область, Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ, вул. Гарибальді, 50 (а.с. ).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

У п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач ПП «Скіпітер» зареєстровано за адресою: 93100, Луганська область, Сєвєродонецький район, м. Лисичанськ, вул. Гарибальді, 50 (а.с. 15-16).

Також з`ясовано, що 29.04.2023 року ОСОБА_1 надіслала на адресу директора ПП «Скіпітер» заяву про звільнення за згодою сторін, яка повернулася без вручення адресату (а.с. 10).

Таким чином, відповідач заяву позивача ОСОБА_1 про звільнення за згодою сторін не розглянув, питання про припинення трудових відносин не вирішене. Наведене свідчить про порушення трудових прав позивача, які підлягають захисту.

Отже, враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні. За встановлених у цій справі обставин, положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65))

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Отже, як слідує із матеріалів справи, позивач вжила заходів та вчинила у відповідності до вимог чинного законодавства дії для припинення трудових правовідносин і з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між позивачем та ПП «Скіпітер», то суд вважає, що у даному випадку такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України буде ефективним і правомірним.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі поданих доказів.

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ПП «Скіпітер» про визнання припиненими трудових відносин підлягає до задоволення.

Згідно положень ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.1 .п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то його в сумі 1073,60 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 141, 263, 265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 21, 22, 36, 38 КЗпП України, суд,-, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Скіпітер» у зв`язку з звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України, з 27 квітня 2023 року.

Стягнути з приватним підприємством «Скіпітер» в дохід держави 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - приватне підприємство «Скіпітер», адреса: 93100, Луганська область, Сєверодонецький район, м. Лисичанськ, вул. Гарибальді, 50.

Повний текст рішення складений 22 вересня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк