Рішення

від 22.09.2023 по справі 904/3875/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2023м. ДніпроСправа № 904/3875/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоспецтранс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення частки невиплаченого страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 8 314 грн. 57 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25.08.2023)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоспецтранс" (далі - відповідач) частку невиплаченого страхового відшкодування, пеню, інфляційні втрати та 3% річних у загальному розмірі 7 986 грн. 46 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 5 552 грн. 60 коп. - основний борг;

- 2 023 грн. 28 коп. - пеня;

- 289 грн. 18 коп. - інфляційні втрати;

- 121 грн. 40 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 21.08.2021 о 12 год. 30 хв. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "ГАЗ 3307" реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Nissan Pathfinder", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальні збитки;

- у судовому порядку водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено факт того, що під час настання дорожньо-транспортної пригоди водій керував транспортним засобом, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння;

- цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в ТДВ "СГ "Оберіг" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-205284744;

- відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 30.09.2021 між потерпілою особою та ТДВ "СГ "Оберіг" було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2 500 грн. 00 коп.) у сумі 5 552 грн. 60 коп.;

- на підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "Оберіг" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 5 552 грн. 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 1453 від 04.10.2021 на суму 5 552 грн. 60 коп.;

- враховуючи наявність вини водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, порушенням ним обов`язків, встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також, здійснення виплати страхового відшкодування, позивач, керуючись статтею 1172 Цивільного кодексу України, отримав право звернутися до відповідача за компенсацією страхового відшкодування у розмірі 5 552 грн. 60 коп.;

- 10.10.2022 на офіційну електронну адресу відповідача було направлено досудову вимогу про відшкодування шкоди в строк до 02.06.2023, яка була отримана відповідачем 11.10.2022;

- листом № 1154 від 12.10.2022 відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні коштів у досудовому порядку, що і стало причиною звернення із позовом до суду;

- за прострочення виконання зобов`язання, на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.10.2022 по 09.07.2023 в сумі 2 023 грн. 28 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по травень 2023 у сумі 289 грн. 18 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2022 по 09.07.2023 у сумі 121 грн. 40 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 39107/23 від 04.08.2023), в якому він просить суд у задоволення позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- дійсно, 21.08.2021 о 12 год. 30 хв. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ГАЗ 3307 НОМЕР_1 під керуванням працівника відповідача - водія ОСОБА_1 . Як вбачається з письмових матеріалів, доданих до позовної заяви, з якими погоджується відповідач, між ТДВ "Страхова група "Оберіг" і ТОВ "Екоспецтранс" 20.08.2021 був укладений договір - Поліс ЕР-205284744 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ);

- обов`язок страховика, в даному випадку - ТДВ "Страхова група "Оберіг" відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті дорожньо-транспортної пригоди такої шкоди потерпілій особі;

- згідно з умовами договору за шкоду, заподіяну майну потерпілої сторони страхова сума відшкодування (ліміт відповідальності) складає 130 000 грн. 00 коп. на одного потерпілого. Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 30.09.2021 між потерпілою особою і позивачем було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням франшизи 2500 грн. 00 коп.) в сумі 5 552 грн. 60 коп.;

- на досудову вимогу позивача про виплату суми страхового відшкодування у розмірі 5 552 грн. 60 коп., ТОВ "Екоспецтранс" 12.10.2022 було надано відповідь, згідно з якою правомірно відмовлено в задоволенні досудової вимоги, в зв`язку з відсутністю правових підстав, а саме: не зазначено норму Закону, згідно з якою вони мають право вимагати повернення виплачених страхових сум;

- відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Тому, на думку відповідача, посилання позивача в позовній заяві на норми статей 993, 1187, 1172 Цивільного кодексу України необґрунтовані, оскільки правовідносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює спеціальний Закон, а положення Цивільного кодексу України застосовуються за загальними правилами, у разі заподіяння шкоди винною особою;

- у позовній заяві, як на підставу своїх вимог при стягненні штрафних санкцій, позивач посилається на частини 1 та 2 статті 536 Цивільного кодексу України, 549, частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, проте ТОВ "Екоспецтранс" вважає, що дані вимоги позивача необґрунтовані, оскільки стягнення штрафних санкцій не передбачено в договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- враховуючі ті обставини що в договорі страхування між позивачем і відповідачем не передбачено умов щодо стягнення штрафних санкцій, позивач не є кредитором, а відповідач не є боржником за грошовими зобов`язаннями в контексті положень Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і глави 67 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Спеціальною нормою, яка регулює питання відповідальності страховика (в даному випадку позивача) у разі несплати ним страхової виплати і передбачає сплату неустойки в розмірі, встановленої договором або законом, є стаття 992 Цивільного кодексу України. Відповідальність відповідача законом не визначена.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 40555/23 від 11.08.2023), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідно до підпункту "а" підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння;

- у судовому порядку водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та було встановлено факт того, що під час настання дорожньо-транспортної пригоди водій керував транспортним засобом, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння;

- відповідно до листа ТОВ "Екоспецтранс" № 1104 від 20.09.2022: 1) водій транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , станом на 21.08.2021, працював у відповідача водієм автотранспортних засобів; 2) станом на 12 год. 30 хв. 21.08.2021 (момент настання дорожньо-транспортної пригоди ) водій транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , виконував свої трудові обов`язки як водій автотранспорту. Враховуючи винність водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , у настанні дорожньо-транспортної пригоди, порушення ним обов`язків, встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також, здійснення виплати страхового відшкодування, позивач, керуючись статтею 1172 Цивільного кодексу України, отримав право звернутися до відповідача за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі 5 552 грн. 60 коп.

- 10.10.2022 на офіційну електронну адресу відповідача було направлено досудову вимогу про відшкодування шкоди в строк до 02.06.2023, яка була отримана відповідачем 11.10.2022, однак станом на дату подання даної позовної заяви на банківський рахунок позивача кошти не надходили. Крім того, відповідно до листа відповідача № 1154 від 12.10.2022 позивачу було відмовлено у відшкодування коштів в досудовому порядку.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх. суду №43129/23 від 25.08.2023), в якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь частку невиплаченого страхового відшкодування, пеню, інфляційні втрати та 3% річних у загальному розмірі 8 314 грн. 57 коп., яка складається з наступних сум:

- 5 552 грн. 60 коп. - основний борг;

- 2 320 грн. 83 коп. - пеня;

- 300 грн. 58 коп. - інфляційні втрати;

- 140 грн. 56 коп. - 3% річних.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що 10.10.2022 на офіційну електронну адресу відповідача було направлено досудову вимогу про відшкодування шкоди у строк до 16.10.2022, однак станом на дату подання даної заяви на банківський рахунок позивача кошти не надходили. Враховуючи вказане, позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій за період з 17.10.2022 по 20.08.2023, відповідно до якого за прострочення виконання зобов`язання, на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, у поданій заяві позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.10.2022 по 20.08.2023 в сумі 2 320 грн. 83 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по липень 2023 року в сумі 300 грн. 58 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2022 по 20.08.2023 у сумі 140 грн. 56 коп.

Так, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки заява про зменшення розміру позовних вимог подана прокурором з додержанням вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України, остання була прийнята до розгляду судом.

Слід також відзначити, що ухвалою суду від 24.07.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку 08.08.2023 у відправленні №0304011332330.

Судом здійснено відстеження поштового відправлення за № 0304011332330, надісланого на адресу відповідача, в якому містилися відповідь на відзив на позовну заяву, на офіційному сайті АТ "Укрпошта" https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html та з`ясовано, що відповідач не забезпечив отримання відповіді на відзив на позовну заяву та 29.08.2023 вказане поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою (а.с.63).

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Крім того, відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 22.09.2023 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Як убачається з матеріалів справи, заява про збільшення розміру позовних вимог була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку 21.08.2023 у відправленні №0304011356272 та також не була отримана відповідача 06.09.2023 та була повернута за зворотною адресою (а.с.64-65).

При цьому, суд відзначає, що подання заяви про збільшення розміру позовних вимог обумовлено здійсненими позивачем розрахунками пені, інфляційних втрат та 3% річних за більший період, при цьому, суть позовних вимог залишилася без змін.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 23.08.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 22.09.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, 21.08.2021 о 12 год. 30 хв. по вулиця В. Виниченко, 1 у місті Кривому Розі Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Nissan Pathfinder", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальні збитки.

При цьому, постановою Сагсаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08.09.2021 по справі № 214/7192/21 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3б, 12.1., 13.1. Правил дорожнього руху України, що призвело до пошкодження транспортних засобів, та містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУаАП. Більше того, у судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення визнав повністю, підтвердив вищезазначені обставини щодо дорожньо-транспортної пригоди, а також причини її виникнення (а.с.8).

Більше того, постановою Сагсаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.10.2021 по справі № 214/7384/21 встановлено, що 21.08.2021 по вулиця В. Виниченко, 1 у місті Кривому Розі Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 в стані наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в сумі 17 000 грн. 00 коп. в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік (а.с.9).

Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в ТДВ "СГ "Оберіг" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-205284744 (а.с.10).

Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 30.09.2021 між потерпілою особою та ТДВ "СГ "Оберіг" було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2 500 грн. 00 коп.) у сумі 5 552 грн. 60 коп.

На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "Оберіг" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 5 552 грн. 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 1453 від 04.10.2021 на суму 5 552 грн. 60 коп. (а.с.14).

При цьому, на адвокатський запит № 32621 від 29.08.2022 відповідачем було надано відповідь - лист № 1104 від 20.09.2022, в якому відповідач зазначив, що ОСОБА_1 станом на 21.08.2021 працював в ТОВ "Екоспецтранс" водієм автотранспортних засобів та станом на 12:30 год. 21.08.2021 ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки як водій автотранспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 (а.с.16).

Позивач посилається на те, що 10.10.2022 на офіційну електронну адресу відповідача було направлено досудову вимогу про відшкодування шкоди в строк до 02.06.2023, яка була отримана відповідачем 11.10.2022.

Листом № 1154 від 12.10.2022 відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні коштів у досудовому порядку, посилаючись на те, що у вимозі позивач не зазначив норму закону та підстави, згідно з якими позивач має право вимагати від позивача виплати страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5 552 грн. 60 коп. (а.с.19). Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду. При цьому, за прострочення виконання зобов`язання, на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 17.10.2022 по 20.08.2023 в сумі 2 320 грн. 83 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по липень 2023 року в сумі 300 грн. 58 коп., а також 3% річних за період прострочення з 17.10.2022 по 20.08.2023 у сумі 140 грн. 56 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

При вирішенні даного спору суд враховує положення статті 174 Господарського кодексу України відповідно до якої господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частинами 1, 2 статті 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов`язкове страхування).

Спеціальним законом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими Законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із пунктом 1.1. статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхувальники це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Відповідно до статті 3 наведеного вище Закону, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно із пунктом 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, зазначена норма не вказує на обов`язковість звернення страховика з вимогою до водія забезпеченого транспортного засобу, оскільки передбачає у випадках, якщо водій керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наявність у страховика права на пред`явлення регресного позову за його вибором або до страхувальника, або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).

При вирішенні спорів з регресних зобов`язань позивачеві належить довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

У даній справі страховий випадок оформлений страховою компанією, нею ж визначено розмір майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП та прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування, добровільно проведено його виплату у відповідності до своїх обов`язків за приписами Закону.

Таким чином, суд зазначає, що у випадку керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб відповідно до підпункту "а" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Позивач у даному випадку, на підставі діючого законодавства, скористався таким правом та звернувся до відповідача, як власника транспортного засобу та роботодавця, з позовом про стягнення суми в порядку регресу, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Судом вище встановлено, що водій ОСОБА_1 станом на 21.08.2021 працював в ТОВ "Екоспецтранс" водієм автотранспортних засобів та станом на 12:30 год. 21.08.2021 ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки як водій автотранспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 (а.с.16).

Таким чином, в силу положень частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, обов`язок з відшкодування шкоди, завданої власнику автомобіля транспортного засобу "Nissan Pathfinder", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, покладається на ТОВ "Екоспецтранс".

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто даною нормою, визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - його законного володільця.

Як було вказано вище, згідно із частиною 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України, дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

В ході судового розгляду судом встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Цивільно-правова відповідальність забезпечувального транспортного засобу "ГАЗ 3307", реєстраційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , станом на дату настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена в ТДВ "СГ "Оберіг" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-205284744 (а.с.10).

Полісом страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР-205284744 передбачено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 130 000 грн. 00 коп.; франшиза - 2 500 грн. 00 грн.

Приписами пункту 34.4 статті 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Статтею 25 Закону України "Про страхування", передбачено порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, а саме, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Так, у матеріалах справи наявний страховий акт № 32621/1 від 02.10.2021 (а.с.13) та заява ОСОБА_2 на виплату страхового відшкодування від 30.09.2021 (а.с.12).

Як було зазначено вище, відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування від 30.09.2021 між потерпілою особою та ТДВ "СГ "Оберіг" було узгоджено розмір страхового відшкодування (за вирахуванням суми франшизи 2 500 грн. 00 коп.) у сумі 5 552 грн. 60 коп. На підставі заяви на виплату страхового відшкодування, а також, враховуючи інші матеріали страхової справи, ТДВ "СГ "Оберіг" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 5 552 грн. 60 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 1453 від 04.10.2021 на суму 5 552 грн. 60 коп. (а.с.14).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення частки невиплаченого страхового відшкодування в сумі 5 552 грн. 60 коп.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5 552 грн. 60 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 320 грн. 83 коп. пені, 300 грн. 58 коп. інфляційних втрат та 140 грн. 56 коп. 3% річних.

Як було встановлено вище, позивач звертався до відповідача із вимогою про виплату грошових коштів, у листі № 1154 від 12.10.2022 відповідач підтверджує отримання вказаної вимоги 11.10.2022.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вказане, граничним строком оплати в сумі 5 552 грн. 60 коп. на користь позивача є 18.10.2022. Доказів також оплати матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність прострочення з боку відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Так, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по липень 2023 року в сумі 300 грн. 58 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.56), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено період нарахування інфляційних втрат, оскільки, як встановлено судом, граничним строком сплати є 18.10.2023, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з листопада 2022 року.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.56), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Господарським судом також враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням вказаної вище методики, судом встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з листопада 2022 року по липень 2023 року на суму 5 552 грн. 60 коп. та в цей період складають 300 грн. 58 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 300 грн. 58 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 17.10.2022 по 20.08.2023 у сумі 140 грн. 56 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.58), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено період нарахування 3% річних, оскільки, як встановлено судом, граничним строком сплати є 18.10.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню, починаючи з 19.10.2022.

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 58), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню на суму 5 552 грн. 60 коп. у період з 19.10.2022 по 20.08.2023 та в цей період складають 139 грн. 65 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 139 грн. 65 коп.

Щодо нарахування позивачем пені у розмірі 2 320 грн. 83 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так, заявляючи вимоги про стягнення пені, позивач посилається лише на норми статті 549 Цивільного кодексу України, яка не містить у собі положень щодо розміру пені, доказів узгодження пені у розмірі подвійної облікової ставки, який застосував позивач у своєму розрахунку (а.с.21, 57), матеріали справи також не містять.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 320 грн. 83 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 934 грн. 53 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоспецтранс" про стягнення частки невиплаченого страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 8 314 грн. 57 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25.08.2023) - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоспецтранс" (вулиця Гетьманська, будинок 2Г, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50074; ідентифікаційний код 33265283) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (вулиця Васильківська, будинок 14, м. Київ, 03040; ідентифікаційний код 39433769) 5 552 грн. 60 коп. основного боргу, 300 грн. 58 коп. інфляційних втрат, 139 грн. 65 коп. 3% річних та 1 934 грн. 53 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 22.09.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко