Рішення

від 12.09.2023 по справі 357/4627/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4627/23

Провадження № 2/357/1647/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

12 вересня 2023 року Білоцерківський міськрайоннийсудКиївськоїобласті у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., при секретарі Вангородській О.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа», про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення внесених за будівництво коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

18.04.2023 представник позивача, адвокат Малиневський Павло Петрович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення на електронну адресу суду з використанням ЕЦП,, мотивуючи тим, що 03.03.2020 з метою придбання для особистих потреб приміщення ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» договір про спільну діяльність № 030320, згідно з умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання на власний ризик, за кошти позивача, виконати увесь комплекс робіт по будівництву об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , ввести його в експлуатацію і до 31.03.2021 передати та зареєструвати за позивачем право власності на нежитлове приміщення, на другому поверсі, загальною площею 40 кв.м. Зі свого боку позивач взяв на себе зобов`язання у день підписання Договору сплатити на користь відповідача 375 278,40 грн (еквівалент 15 120 доларів США), а залишок коштів у розмірі 41 697,60 грн (еквівалент 1 680 доларів США) та остаточний розрахунок здійснити під час отримання права власності, після підписання оглядового акту приміщення, у якому буде вказана фактична площа об`єкта нерухомості та здачі об`єкта в експлуатацію (Додаток № 2). В день підписання Договору позивач сплатив відповідачу 375 278,40 грн, що підтверджується квитанцією відповідача від 03.03.2020, тобто всі свої поточні зобов`язання виконав своєчасно та у повному обсязі. Натомість відповідач жодного зі своїх зобов`язань не виконав, проектно-кошторисною документацією будівництво об`єкта не забезпечив, дозвіл на виконання будівельних робіт не отримав, будівельні роботи та обладнання систем електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання і водовідведення не розпочав, в експлуатацію об`єкт будівництва не ввів, приміщення та оглядовий акт на підписання не передав, у зв`язку з чим позбавив позивача підстав для здійснення остаточної оплати та своєчасного отримання права власності. Зважаючи на вказані обставини 15.08.2022 ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву про захист прав споживача та стягнення пені за несвоєчасне виконання умов договору за період з 15.08.2021 до 15.08.2022 у розмірі 4 109 298,48 грн та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.01.2023 у справі № 357/7061/22 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 375 278,40 грн та судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги, у розмірі 2 008,60 грн. Щодо розірвання договору та стягнення внесених на будівництво коштів, зазначає наступне. Як уже зазначалося вище, на виконання умов пункту 2.1.9 Договору 03.03.2020 позивач сплатила відповідачу вартість будівельних робіт у розмірі 375 278,40 грн, що підтверджується відповідною квитанцією про отримання коштів. У пункті 4.1 Договору зазначено, що запланований термін введення в експлуатацію об`єкта нерухомості разом з усіма видами робіт - 31.03.2021. Однак ні станом на зазначену в Договорі дату, ні станом на день звернення позивача до суду із позовом про стягнення пені (серпень 2022 року), ні станом на день подання цієї позовної заяви (квітень 2023 року) об`єкт досі не збудований та не введений в експлуатацію. Нездійснення будівництва об`єкта нерухомості у встановлений договором строк є істотними порушенням умов Договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа». Внаслідок цього порушення позивачка позбавилася того, на що вона розраховувала при укладенні договору, - отримати у встановлені договором строки право власності на оплачене приміщення, внаслідок цього ОСОБА_1 спричинено шкоду у розмірі внесених на виконання цього договору коштів - 375 278,40 грн, тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору та стягнення внесених за будівництво грошових коштів. Щодо відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 611 ЦК України, моральна шкода відшкодовується, якщо це встановлено договором або законом. Позивач має статус споживача, що підтверджується наступним. Пунктом 1.1. укладеної угоди передбачено, що даний Договір є змішаним, містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво. Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. З метою вирішення справи суд повинен установити характер відносин між позивачем і відповідачем, виходячи з їх дійсного змісту. Досліджуючи будь-які документи, суд повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Верховний Суд України у розділі «Спори між громадянами та організаціями, які залучають грошові кошти громадян для будівництва багатоквартирних житлових будинків» Аналізу «судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 рр.)» вказав, що: «Договори громадян з організаціями, що залучають грошові кошти для будівництва житла, хоча й мають різні найменування (підряду, дольової участі у будівництві, спільної діяльності, купівлі-продажу з розстроченням платежу, відступлення права вимоги, інвестування у нерухомість та управління майном тощо), проте предмет договору й умови у них практично однакові: замовлення на будівництво житла для власних потреб. Правовідносини між будівельною компанією (виробник) й фізичною особою (споживач, замовник) - це угода про послугу будівництво житла. За характером ці правовідносини подібні до положень ст. 875 ЦК. Ураховуючи, що в п. 22 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, висновок про те, що цей Закон не регулює правовідносини між будівельною компанією й громадянами щодо будівництва житла для власних потреб, є помилковим. Відтак, укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, позивач є споживачем таких послуг, а тому, на спірні правовідносини поширюються дія ЗУ «Про захист прав споживачів». Через те, що відповідачем не виконано умови Договору, а саме не дотримано строків здачі в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, на сьогодні позивачка фактично залишилась без приміщення для власних потреб та без коштів, які були внесені згідно умов договору на його будівництво, розмір яких для неї є досить значним - 375 278,40 грн. Крім того, вона мала обґрунтовані та законні очікування отримати у власність нерухомість відповідно до своїх фінансових вкладень (інвестицій). Тому невиконання договору, що є предметом даного позову, завдає позивачу як значних матеріальних збитків, так і наносить суттєвої моральної шкоди, порушує її право власності. В результаті позивач відчуває глибоке почуття несправедливості й образи, неможливість реалізації своїх бажань, занепокоєння, стрес, розчарування, тривалу невизначеність, інші негативні переживання. Тому, просив розірвати договір про спільну діяльність №030320, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» 03.03.2020, стягнути з відповідача на користь позивача внесені за будівництво кошти у розмірі 375278,40 грн., моральну шкоду у розмірі 120000,00 грн та стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн.

21.04.2023 судом прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

12.07.2023 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено страву до розгляду по суті.

Представник позивача, адвокат Малиневський Павло Петрович, в судове засідання не з`явився, про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 11.09.2023 подав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу без участі позивача та ухвалити рішення.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» в судове засідання свого представника не направив, про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

На підставі ст. 280 ЦПК України суд постановив провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що 03.03.2020 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницькою фірмою «Біла Вежа» було укладено договір про спільну діяльність № 030320 (а.с. 13-15), згідно умов якого договір є змішаним, який містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких, за згодою сторін, досягнуто згоду.

Згідно п. 1.2 Договору компанія (ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа») зобов`язується на свій ризик, за кошти Інвестора ( ОСОБА_1 ), виконати увесь комплекс робіт по будівництву об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , ввести об`єкт в експлуатацію та передати Інвестору нежитлове приміщення, які визначені сторонами в Додатку № 1 до Договору. (надалі об`єкт нерухомості).

Згідно п. 1.3 Договору в поняття об`єкт нерухомості, згідно з цим договором, крім самого об`єкту нерухомості входять також системи електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, будь-які інженерні та інші комунікації, якими обладнаний об`єкт, що забезпечує можливість використання об`єкту нерухомості за призначенням. Вимоги Інвестора щодо об`єкту нерухомості, строки, кошториси будівництва та інші умови визначаються в Додатку № до даного договору.

Згідно п. 4.1 Договору запланований термін введення в експлуатацію об?єкту нерухомості разом з усіма видами 31.03.2021.

Згідно п. 8.6 Договору додатки до цього договору є його невід?ємними частинами, зокрема, додаток №1, додаток №2, додаток №3.

Згідно з додатком № 1 до даного договору (а.с. 16) сторони погодили наступні специфікації об`єкту нерухомості: місце знаходження об`єкту нерухомості: АДРЕСА_1 (п. 1.1). Загальна площа об`єкту нерухомості на другому поверсі повинна становити 40 кв.м. (п.1.2). Попередня вартість площі об`єкту нерухомості на час закінчення виконання будівельних робіт по об`єкту нерухомості (додаток № 1), що планується збудувати становить: 416 976,00 грн. за 40 кв.м. (п.1.3).

Згідно додатку № 2 до даного договору (а.с. 17) сума договору про спільну діяльність № 030320 від 03.03.2020 становить 416 976,00 грн. (16 800 доларів США по ринковому курсу станом на 03.03.2020). Під час підписання договору інвестор сплачує компанії грошові кошти в сумі 375 278,40 грн. (15 120,00 доларів США по ринковому курсу на 03.03.2020). Під час отримання права власності Інвестор сплачує Компанії грошові кошти в розмірі 41 697,60 грн. (1680,00 доларів США), але не пізніше 31.03.2021. Остаточний розрахунок за договором відбувається після підписання оглядового акту приміщення, в якому зазначається фактична площа об`єкту нерухомості та здачі об`єкта в експлуатацію, але не пізніше 31.03.2021.

Згідно додатку №3 до даного договору (а.с. 18), сторони уклали додаток про наступне: 1.Зведення капітальної споруди без підвального приміщення та без обштукатурювання внутрішніх стін та прокладки внутрішніх комунікацій електро-, водопостачання, водовідведення. 2.Закриття віконних отворів та зовнішніх фасадних дверних отворів склопакетними конструкціями, тильних дверних отворів-металевими дверима згідно з проектом. 3.Підведення до об`єкту будівництва (без введення їх в експлуатацію) комунікацій електро-, водопостачання, водовідведення, опалення. 4.Ремонт території загального користування та облаштування прибудинкової території. (а.с.15).

Відповідно до квитанції від 03.03.2020, Товариством виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» згідно Договору про спільну діяльність №030320 від 03.03.2020 прийняло від ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 375 278,00 грн. (а.с.19).

24.01.2023 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/7061/22 (а.с. 20-26) позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа», про захист прав споживачів, задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за несвоєчасне виконання умов договору за період з 15.08.2021 до 15.08.2022 в розмірі 375 278,40 грн. Рішення суду набрало законної сили 24.02.2023 та 06.04.2023 на виконання вказаного рішення судом видано виконавчі листи (а.с. 27-30).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що в день підписання договору позивач сплатив відповідачу 375 278,40 грн, тобто виконав всі свої зобов`язання своєчасно та у повному обсязі, натомість відповідач жодного зі своїх зобов`язань не виконав, проектно-кошторисною документацією будівництво об`єкта не забезпечив, дозвіл на виконання будівельних робіт не отримав, будівельні роботи та обладнання систем електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання і водовідведення не розпочав, в експлуатацію об`єкт будівництва не ввів, приміщення та оглядовий акт на підписання не передав.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 42 Конституцій України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Отже, статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як було зазначено вище у рішенні, пунктом 2.1.9. Договору, визначено, що інвестор своєчасно сплачує компанії вартість будівельних робіт відповідно до погодженого графіка фінансування будівництва, який є Додатком № 2 до Договору та згідно з вказаним додатком інвестор має сплатити компанії кошти в розмірі 416 976,00 грн (еквівалент 16 800 доларів США), з яких 375 278,40 грн (еквівалент 15 120 доларів США) у день підписання Договору, а залишок у розмірі 41 697,60 грн (еквівалент 1680 доларів США) та остаточний розрахунок здійснити під час отримання права власності, після підписання оглядового акту приміщення, у якому буде вказана фактична площа об`єкта нерухомості та здачі його в експлуатацію.03.03.2020 позивач сплатив відповідачу вартість будівельних робіт у розмірі 375 278,40 грн. Пунктом 4.1 Договору визначено, що запланований термін введення в експлуатацію об`єкта нерухомості разом з усіма видами робіт - 31.03.2021.

Відповідно до п. 2.1 Договору ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» зобов`язалося здійснити будівництво об?єкту нерухомості власними силами або із залученням субпідрядних організацій, забезпечити будівництво об?єкту нерухомості проектно-кошторисною документацією, погодженою та затвердженою у встановленому порядку, забезпечити організацію виконання робіт по обладнанню систем електропостачання, централізованого теплопостачання, водопостачання, водовідведення, після проведення завершення робіт, забезпечити проведення робочої комісії для виявлення та усунення недоліків та можливості введення об`єкта нерухомості в експлуатацію, для оформлення права власності на об`єкт, компанія зобов`язувалася надати інвестору (позивачу) наступні документи акт прийому-передачі об?єкту нерухомості, довідку про оплату в повному обсязі вартості об?єкту нерухомості.

03.03.2020 позивач сплатив відповідачу вартість будівельних робіт у розмірі 375 278,40 грн, тобто виконав умови договору в частині оплати вартості будівельних робіт.

Пунктом 5.1.1 Договору передбачено, що порушення умов договору є його невиконання або неналежне виконання виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Як вбачається із змісту ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язків (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Вказана правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 04.02.2021 у справі №607/1579/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 15.03.2023 у справі № 295/3792/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за спірним договором, а ТОВ Виробничо-підприємницькою фірмою «Біла Вежа» було допущено порушення умов договору щодо обов`язку збудувати та по закінченні будівництва передати позивачу у власність нежитлове приміщення, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання, оскільки позивач значною мірою позбавляється того, на що міг розраховувати за таким договором, а саме - отримання завершеного будівництвом нежитлового приміщення площею 40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Цією нормою права передбачено відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За змістом статей 525, 526, 530, 614, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 607/5403/18, від 09.09.2020 у справі № 607/1585/19, від 30.12.2020 у справі №607/5404/18.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа`допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеного будівництвом нежитлового приміщення, чим позбавило права ОСОБА_1 розраховувати на закінчення будівництва і отримання об`єкта нерухомості за внесенні кошти, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми, сплачених нею внесків в розмірі 375278,40 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3ст. 23 ЦК України).

У ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір про спільну діяльність передбачає в подальшому набуття позивачем (покупцем) права власності на нежитлове приміщення, що має здатися в експлуатацію до 31.03.2021, тобто в даному випадку позивач є споживачем.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц та у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/3509/18.

Суд вважає, що позивачем доведено факт заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала адже відповідачем не виконано умови договору, не дотримано строків здачі в експлуатацію об`єкта нерухомого майна та станом на сьогодні позивач ОСОБА_1 залишилась без приміщення для власних потреб та без коштів, які були внесені згідно умов договору на його будівництво - 375 278,40 грн, крім того, вона мала обґрунтовані та законні очікування отримати у власність нерухомість відповідно до своїх фінансових вкладень (інвестицій).

Отже, суд доходить висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду внаслідок невиконання договору, що завдає позивачу як значних матеріальних збитків, так і порушує її право власності, в результаті чого позивач відчуває глибоке почуття несправедливості й образи, неможливість реалізації своїх бажань, занепокоєння, стрес, розчарування, тривалу невизначеність.

Що стосується розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Так, позивачем визначено моральну шкоду в розмірі 120000,00 грн, разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з вказаним розміром моральної шкоди, враховуючи також, те, що розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем у розмірі 120000,00 грн, є дещо завищеним і таким, що не узгоджується з нормами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Встановлено, що бездіяльність відповідача, що полягає у невиконанні умов договору, призвели до порушення права власності позивача, завдання душевних переживань, спричинення емоційних переживань, порушення умов, позивач змушена була звертатися до суду за захистом своїх прав, витрачати на це свій час та кошти на оплату правової допомоги, що, в свою чергу, спричинило позивачу психоемоційні переживання, хвилювання, нервування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості, глибини та ступеню моральних страждань, яких вона зазнала, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 10000 гривень, що є достатнім та співмірним із характером завданої їй з боку відповідача немайнової шкоди, що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду. Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси держави та не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам поданим позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 09.12.2021 у справі №922/3812/19.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Представник позивача на підтвердження стягнення судових витрат на правничу допомогу надав: копію договору про надання правничої допомоги №25/07-1 від 25.07.2022, копію ордера від 25.07.2022, розрахунок суми гонорару за правничу допомогу від 13.04.2023 та копію квитанції №0.0.2948283075.1 від 14.04.2023 на суму 15000,00 грн. (а.с. 10,11,31,32).

Відповідно до п. 5 Договору про надання правничої допомоги №31/01-1 від 31.01.2023 розмір винагороди адвоката встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно розрахунку суми гонорару за правничу допомогу від 13.04.2023 ОСОБА_1 надана правнича допомога наступного характеру: складання позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа», про захист прав споживача, розірвання договору та відшкодування завданих збитків, вартість якої становить 15000,00 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн, разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом Малиневським П.П. робіт (складання позовної заяви про захист прав споживача, розірвання договорута відшкодування завданих збитків через електронну пошту) тавитрати в розмірі 15000,00 грн понесені позивачем фактично, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Судом враховується позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, в якій зазначено, що суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Також, судом враховується правова позиція Верховного суду викладена у постанові від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, в якій зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З урахуванням положень наведених норм та фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат в розмірі 15000,00 грн.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.

Також, на підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 4071,60 грн..

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 23, 526, 610, 611, 615, 626-629, 638, 651, 653 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 7681, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа» (код ЄДРПОУ: 20609631, місцезнаходження: вул. Таращанська, 191-А, м. Біла Церква, Київська область, 09106), про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення внесених за будівництво коштів та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Розірвати договір про спільну діяльність №030320, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» від 03.03.2020.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа» на користь ОСОБА_1 внесені за будівництво кошти у розмірі 375278,40 грн. (триста сімдесят п`ять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 40 копійок), моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої-підприємницької фірми «Біла Вежа» на користь держави судовий збір у розмірі 4071,60 грн. (чотири тисячі сімдесят одна гривня 60 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 22.09.2023.

Суддя О. В. Бондаренко