Постанова

від 14.09.2023 по справі 643/20361/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/20361/20 Номер провадження 22-ц/814/101/23Головуючий у 1-й інстанції Семенова Я.Ю. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Бутенко С.Б., Чумак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року, постановлене суддею Семеновою Я.Ю. (повний текст складено 24 грудня 2021 року), та в порядку ч.2 ст.353 ЦПК України, на ухвали цього ж суду від 13 липня 2021 року, 15 липня 2021 року та 16 листопада 2021 року,

у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності,

зустрічним позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання добросовісним набувачем,

в с т а н о в и в :

18.12.2020 Харківська міська рада звернулася в суд із позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 103 432,70 грн. за використання земельної ділянки площею 0,1570 га, яка розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер 6310137500:10:002:0043 у період із 01.08.2019 по 30.11.2020.

В обґрунтування заявлених вимог позову зазначає, що указана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності міста, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - код КВЦПЗ - 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі». Державна реєстрація земельної ділянки здійснена 03.10.2003, вид використання - до 31.12.2005 (але не пізніше початку реконструкції району) для експлуатації та обслуговування павільйону магазину з прибудовою.

У межах реалізації заходів самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади м.Харкова, міською радою установлено, що згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.09.2020 №224252243, від 18.12.2020 №237708275 право власності на нежитлові приміщення першого поверху за №18-:-24, 36-:-42, ІІ, ІІІ, VI, VІІ, площею 381,6 кв.м. та нежитлові приміщення 1-го поверху №1,1б,2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VI, площею 343,9 кв.м. у нежитловій будівлі літ.«А-1» по АДРЕСА_1 зареєстроване: за ОСОБА_1 - 1/10 та за ТОВ «Веліс-Трейд» - 9/10, згідно договорів купівлі-продажу від 03.04.2019 №№395, 397.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 16.09.2020 проведено обстеження земельної ділянки та установлено, що ОСОБА_1 разом із ТОВ «Веліс-Трейд» використовують земельну ділянку площею 1570 кв.м.

Речове права на зазначену земельну ділянку за ТОВ «Веліс-Трейд» та ОСОБА_1 на теперішній час не зареєстроване.

Таким чином відповідач ОСОБА_1 , набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на указаній земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив та не зареєстрував речове права на землю та не вносив плату за користування земельною ділянкою, унаслідок чого зберіг грошові кошти у вигляді орендної плати у розмірі, заявленому до стягнення (за період із 01.08.2019 по 30.11.2020), зарахунок міської ради, як власника земельної ділянки.

Розрахунок розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем на підставі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1570 га від 28.02.2019 №533/0/45-19 та 03.07.2020 №4679, виданих відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області. При цьому рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 (справа №922/2487/19) із ТОВ «Веліс-Трейд» на користь Харківської міської ради уже стягнуто 138 643,83 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за її використання у період з 01.05.2019 по 31.07.2019.

14.01.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до Харківської міської ради про визнання його добросовісним набувачем безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, а також заявляє до стягнення із міської ради на його користь 10 000,00 грн. судових витрат за надання правничої допомоги.

В обґрунтування зустрічних вимог позову зазначає, що задоволення позову міської ради матиме наслідком порушення прав та законних інтересів третіх осіб, а саме: ОСОБА_2 , як орендаря спірної земельної ділянки згідно договору оренди, укладеного 06.08.2003 із Харківською міською радою на строк до 31.12.2005, дійсного до дня державної реєстрації нового договору оренди землі строком до 01.09.2030 із ФО-П ОСОБА_2 згідно рішення міської ради ІV скликання від 28.09.2005 №180/05; та ТОВ «Мако-С» - власника нежитлової будівлі літ. «А» по АДРЕСА_1 , який в порядку ч.2 ст.120 ЗК України набув право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Він, ОСОБА_1 , є власником окремих внутрішніх приміщень цієї будівлі та добросовісним набувачем коштів у розмірі орендної плати за використання земель комунальної власності, окрема частина якої не може бути об`єктом цивільних прав унаслідок її не сформованості. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №916/2948/17 від 12.03.2019, №922/652/18 від 09.04.2019. Отже до спірних правовідносин підлягають застосовуванню норми права, якими унормована сплата земельного податку, від сплати якого він звільнений на підставі ст.281.1.1. ПК України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2021 визнано необґрунтованим заявлений відповідачем відвід головуючому судді Семенової Я.Ю.; вирішення питання про відвід судді визначено у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України./а.с.67-69 т.1/

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 15.07.2021, постановленою суддею Кононенко Т.О., відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відвід судді Семенової Я.Ю.; передано справу для продовження розгляду справи по суті./а.с.71 т.1/

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 16.11.2021 клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі в частині вимог за первісним позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності- залишено без задоволення./а.с.112-115 т.1/

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 14.12.2021 позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності - задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності м.Харкова, площею 0,1570 га, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137500:10:002:0043 за період з 01.08.2019 по 30.11.2020 у сумі 103 432,70 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання добросовісним набувачем коштів - відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що із моменту виникнення права власності на нежитлові приміщення до теперішнього часу відповідач ОСОБА_1 користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України повинен відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності, погодився з ним, позаяк він здійснений на підставі вимог чинного законодавства України у відповідності до технічної документації про нормативну грошову оцінку указаної земельної ділянки.

Вимоги позову ОСОБА_1 районний суд визнав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки останнім не доведено виникнення у нього права, яке підлягає захисту та його порушення Харківською міською радою.

Відповідач оскаржив указані судові рішення в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Харківської міської ради відмовити або закрити провадження у справі в цій частині; заявлений ним зустрічний позов просить задовольнити.

Вважає, що Харківська міська рада з корупційних мотивів, з метою завдати йому шкоди, ухиляється від укладення договору оренди земельної ділянки, тим самим зловживає правом, що є підставою для застосування ч.3 ст.13 ЦК України - за змістом якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; ч.3 ст.16 ЦК України - суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч.2-5 ст.13 цього Кодексу.

Доводить, що речове право у формі оренди земельної ділянки у нього, ОСОБА_1 , не виникло унаслідок протиправної бездіяльності міської ради, яка не уклала із ним договір оренди земельної ділянки. При цьому відсутнє право не може бути зареєстроване, а тому у нього не виник обов`язок землекористувача щодо орендної плати та податків.

Наголошує, що бездіяльність міської ради щодо розгляду питання про надання в оренду спірної земельної ділянки оскаржувалася ним в судовому порядку (справа №638/13768/20). Таким чином він вчинив вичерпні дії щодо оформлення речового права на земельну ділянку та не порушив вимог земельного законодавства України, зокрема, ст.ст. 125,126 ЗК України, на які посилається позивач.

Вважає, що районний суд неправильно застосував до спірних відносин, врегульованих ст.14.1.147 ПК України, норми цивільного законодавства, а саме, ст.ст.1212, 1214 ЦК України.

Просить врахувати позицію Верховного Суду, сформовану у справах №607/12895/17 від 27.06.2018, №539/1957/16-а від 04.04.2018, №150/928/14-а від 30.05.2018, за змістом якої - після державної реєстрації речового права правовідносини між набувачем такого права та суб`єктом владних повноважень перестають бути адміністративними і стають цивільними або господарськими, та закрити провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Просить врахувати, що для співвласників будівель, які не зареєстрували своє право на земельну ділянку, а отже не є землекористувачами у розумінні ПК України, цим кодексом унормований порядок нарахування саме податку, а не орендної плати, яка сплачується виключно на підставі договору (ст.ст.288.1, 288.2, 288.5 ПК України). При цьому, за приписами п.10.2-1 ст.10 ПК України, в редакції Закону №2628-VІІІ від 23.11.2018, міська рада зобов`язана установлювати плату за землю у формі податку, а не орендної плати, яка встановлюється виключно на підставі договору.

Зазначає, що наведені районним судом положення ст.ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України не містять висновків, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Спростовує такі висновки суду першої інстанції вимогами ч.2 ст.21 Закону України «Про оренду землі» та приписами ст.ст.288.1, 288.4 ПК України, за змістом яких розмір та умови орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Зазначає, що набуття ним майна у вигляді речового права користування земельною ділянкою виникло на підставі ст.181 ЦК України та ч.2 ст.120 ЗК України, а тому таке майно не можна вважати безпідставно набутим.

Вважає відсутніми підстави для застосування до спірних правовідносин вимоги ч.2 ст.1212 ЦК України, за правилами якої набути, зберегти та повернути можна лише те майно, яке існує в реальності. У даному випадку розрахунок суми безпідставно збережених коштів здійснений для визначення розміру грошового зобов`язання у вигляді орендної плати, яка не була сплачена, а отже відсутня в наявності. При цьому приписами п.3 ч.3 наведеної норми унормовано відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Разом із тим, у цій справі встановлено, що він, ОСОБА_1 , вступив у володіння і користування спірною земельною ділянкою в результаті правомірних дій, які не суперечать законодавству України.

Вважає припущеннями висновки районного суду, що не сплата ним орендної плати призвела до збільшення вартості його майна. При цьому, суд не вказав яке само майно відповідача збільшилося та не врахував, що самі по собі пасиви не можуть збільшувати вартість майна, вартість якого визначається виключно на підставі незалежної оцінки або аудиторської перевірки.

Заперечує висновки суду першої інстанції, що міська рада є потерпілою стороною та втрачає майно (кошти від орендної плати), оскільки саме ОСОБА_2 є орендарем указаної земельної ділянки і сплачує за неї кошти.

Вважає, що районний суд вийшов за межі вимог позову міської ради, яка не заявляла вимог про відшкодування доходів згідно ст.1214 ЦК України та не обґрунтовувала їх відповідними доказами.

Зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості отримати дохід від здачі в оренду земельної ділянки, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності його, ОСОБА_1 , та ТОВ «Веліс-Трейд», які в порядку п.п.2 п.286.6 ст.286 ПК України є платниками земельного податку. Наведені обставини вважає переконливим доказом наявності законних підстав для безоплатного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою.

Заперечує проти нарахування розміру безпідставно набутого майна пропорційно зайнятої частки земельної ділянки 157 кв.м. (1570/10 х 1), оскільки позивач не довів належними доказами, що він, ОСОБА_1 , мав намір та обов`язок взяти в оренду земельну ділянку саме у такому розмірі.

Просить застосувати до спірних правовідносин позицію Верховного Суду, сформовану у справі №922/1046/18 від 16.07.2019 за змістом якої позовні вимоги позивача щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не можуть бути задоволені з огляду на відсутність технічної документації та несформованості земельної ділянки, як об`єкта цивільного права.

Вважає висновки суду першої інстанції щодо належності розрахунку безпідставно збережених коштів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель», підпункту) 2 п.286.6 ст.286 ЦК України, за змістом якої за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних та фізичних осіб, нараховується податок з урахуванням прибудинкових території кожному, пропорційно належній частці.

Також вважає нерелевантним застосування міською радою базової річної ставки у розмірі 8% від нормативно-грошової оцінки, яка визначена на підставі п.2.5 Положення від 27.02.2008 №41/08, який втратив чинність 30.12.2016, а отже не діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Доводить, що саме ставка 2%, а не 8% відповідає приписам п.288.5, 288.5.1 ПК України в редакції Законів №1797-VІІІ від 21.12.2016, №2245-VІІІ від 07.12.2017, згідно з яким розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку; а також п.274.1 ПК України, в редакції Закону №2628-VІІІ від 23.11.2018 - ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативно-грошової оцінки.

Просить врахувати, що позивач неправильно застосував коефіцієнт Кф = 3, який міг бути застосований виключно за відсутності коду класифікації у відомостях Державного земельного кадастру, в той час як для обслуговування будівель торгівлі цей коефіцієнт складає 2,5.

Вважає, що міська рада протиправно внесла до технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки інформацію про відсутність у відомостях Державного земельного кадастру коду КВЦПЗ та неправильно застосував примітку 2 додатку 1 Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489. Тим самим, Харківська міська рада переклала негативні наслідки неправильного застосування Кф на ОСОБА_1 .

Із підстав попередньо викладених у позові доводить дійсність договору оренди землі між Харківською міською радою та ФО-П ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Господарського суду Харківської області від 06.08.2006 (справа №АС-11/322-06), яка є прейдиційною та містить висновок, що строк оренди за договором встановлений до 31.12.2005 рішенням Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 продовжено до 01.09.2030.

Зазначає, що Харківська міська рада отримує від ОСОБА_2 орендну плату за користування спірною земельною ділянкою у розмірі, передбаченому договором оренди, тому він, ОСОБА_1 , з дозволу орендаря, має право користуватися цією земельною ділянкою.

Вважає припущеннями, які не ґрунтуються на доказах та суперечать вимогам закону, висновки районного суду, що здійснення оплати ФО-П ОСОБА_2 є правочином на користь третьої особи, а саме, відповідача ОСОБА_1 , а наявні між ним та орендарем домовленості щодо користування земельною ділянкою не доводять, що орендна плата сплачується не на рахунок місцевого бюджету, а на його, відповідача, користь.

Зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджету» сплата до бюджету орендної плати повинна здійснюватися за кодом бюджетної класифікації 18010600 (орендна плата з юридичних осіб). Натомість позивач, в порушення ст.8 Бюджетного Кодексу України вимагає стягнення орендної плати на закритий бюджетний рахунок, що сприяє розкраданню бюджетних коштів.

Заявляє про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у справах №922/981/18 від 10.02.2020, №913/169/18 від 28.02.2020, №922/748/19 від 25.02.2020, №922/2413/19 від 17.04.2020, №922/2845/19 та №922/2417/19 від 02.06.2020, №922/2843/19 від 29.05.2020, №922/3361/19 від 16.09.2020, №922/3671/19 від 07.09.2020, №922/3711/19 від 13.10.2020, №922/3412/17 від 20.11.2018. Вважає наведені висновки Верховного Суду відмінними від спірних правовідносин.

Вважає, що районний суд безпідставно відхилив заявлений ним позов та помилково не застосував вимоги п.2 ч.1 ст.1215 ЦК України, яким визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуте інше майно, якщо це встановлено законом.

Наголошує, що при постановленні оскаржуваного рішення суд не встановив, що він, ОСОБА_1 , є недобросовісним набувачем коштів орендної плати, а його вступ у володіння та користування спірною земельною ділянкою зумовлений правомірними діями, які не суперечать чинному законодавству та не є правопорушенням.

Вважає відсутнім у міської ради кондикційне право вимоги до нього за цим позовом, а сам позов - зловживанням процесуальним правом.

Доводить, що ухвала суду від 16.11.2021 про залишення без задоволення клопотання про закриття провадження у справі за первісним позовом постановлена із порушенням норм процесуального закону, оскільки міською радою об`єднано в одному позові позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. При цьому повноваження міської ради врегульовані ст.ст.38, 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і до їх переліку не належить адміністрування орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Просить застосувати до спірних правовідносин позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №607/12895/17 від 27.06.2018, №539/1957/16-а від 30.05.2018, №150/928/14 від 30.05.2018, яку безпідставно залишив поза увагою суд першою інстанції, та якою визначено, що правовідносини між набувачем такого права та суб`єктом владних повноважень перестають бути адміністративними та стають цивільними або господарськими після державної реєстрації.

Заперечує правомірність ухвал суду від 13.07.2021 та 15.07.2021 за наслідками розгляду заявленого ним відводу судді Семенова Я.Ю., який перешкоджав відповідачу у реалізації ним процесуальних прав щодо визначення обставин справи та підтвердження їх належними доказами. Доказом умисності протиправності дій судді вважає лист Московського районного суду м.Харкова від 07.07.2021 №4778/2021, яким повернуто без розгляду клопотання про дослідження електронних доказів, що суперечить вимогам ч.4 ст.183 ЦПК України.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 07.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 14.12.2021; в частині оскарження ухвал Московського районного суду м.Харкова від 13.07.2021 та 15.07.2021 - повернуто ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21.02.2022 призначено справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасникіів справи.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.04.2022 справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 14.12.2021 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

На виконання ухвали Верховного Суду від 25.04.2022, фактично отриманої 08.06.2022, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18.07.2022 справу направлено до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2022 ухвали Харківського апеляційного суду від 07.02.2022 скасовано, справу направлено для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.11.2022 відновлено провадження у справі та призначено її розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 31.01.2023. У зазначений день розгляд справи не відбувся з підстав відсутності електропостачання.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22.05.2023 справу призначено до розгляду із повідомленням сторін.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники судового процесу в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що згідно ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Судом установлено та підтверджується інформаційною довідкою №224252243 від 16.09.2020 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нежитлові приміщення:

- 1-го поверху №18-:-24, 36-:-42, II, III, VI, VII в нежитловій будівлі літ. «А-1», загальною площею 381,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , із 03.04.2019 зареєстроване: 1/10 - за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2019 №397; на 9/10 - за ТОВ «Веліс-Трейд» згідно договору купівлі-продажу від 03.04.2019 №397;

- 1-го поверху № 1, 1б, 2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VI у нежитловій будівлі літ. «А-1», загальною площею 343,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , із 03.04.2019 зареєстроване: 1/10 - за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2019 №395, на 9/10 - за ТОВ «Веліс-Трейд» згідно договору купівлі-продажу від 03.04.2019 №395./а.с. 20-25 т.1/.

За змістом інформаційної довідки №237708826 від 18.12.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпок, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, площею 0,1570 га з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови до 31.12.2005 (але не пізніше початку реконструкції району) для експлуатації та обслуговування павільйону магазину з прибудовою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на праві комунальної власності, належить Харківській міській раді;державна реєстрація земельної ділянки здійснена 03.10.2003. Речові права на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі не зареєстровані./а.с.26,27 т.1/.

16.09.2020 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та установлено, що сформована земельна ділянка із кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не огороджена, із 01.08.2019 по теперішній час використовується ОСОБА_1 та ТОВ «Веліс-Трейд» для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень 1-го поверху №18-:-24, 35-:-42, ІІ, ІІІ, VІ, VІІ, 1, 1б, 2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VІ в нежитловій будівлі літ. «А-1»./а.с.-37 т.1/

Згідно витягу з технічної документації, сформованого 28.02.2019 (№533/0/45-19), нормативна грошова оцінка указаної земельної ділянки становить 7 702 436,00 грн./а.с.30 т.1/; станом на 03.07.2020 нормативна грошова оцінка склала 11 663 688,00 грн., витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований 03.07.2020 (№4679)./а.с.31 т.1/.

Харківською міською радою проведено розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м.Харкова з порушенням вимог законодавства, (земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ), згідно з яким, розрахунок безпідставно збережених ТОВ «Веліс-Трейд» та ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період з 01.08.2019 по 31.12.2019 становить 256 747,85 грн./а.с.32 т.1/.

За період з 01.01.2020 по 30.11.2020 розрахунок безпідставно збережених ТОВ «Веліс-Трейд» та ОСОБА_3 коштів у розмірі орендної плати за вказаний період становить 777 579,20 грн., а з урахуванням здійсненої ТОВ «Веліс-Трейд» оплати за користування земельною ділянкою в розмірі 58 318,80 грн. - 719 260,40 грн./а.с.33 т.1/.

За змістом листа Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України №16293/9/20-40-58-06-16 від 07.08.2020, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із ОСОБА_1 не укладався./а.с.38-40 т.1/.

Відповідні договірні зобов`язання відсутні з ТОВ «Веліс-Трейд», яким сплачено суму земельного податку в розмірі 58 318,80 грн., що підтверджується листом Головного управління ДПС у Харківській області Державної податкової служби України №16352/9/20-40-04-03-17 від 07.08.2020./а.с.41-43 т.1/.

Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №1090062 від 15.02.2017, обстеженням 13.02.2017 уточнено загальну площу будівлі літ. «А-1», яка складає 725,5 кв.м. Самочинного переобладнання або будівництва не виявлено. Обстеженням від 13.02.2017 установлено, що нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1б, 2-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:-35, V, VІ, загальною площею 343,9 кв.м. мають відокремлений вхід, самостійну групу основних та підсобних приміщень та є самостійним об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення 1-го поверху « 18-:-24, 36-:-42, ІІ, ІІІ, V, VІІ, загальною площею 381,6 кв.м. мають відокремлені входи, власну групу основних та підсобних приміщень та є самостійним об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . За технічними показниками об`єкт може бути поділено./а.с.44-46 т.1/.

Харківською міською радою до матеріалів справи наданий розрахунок розміру доходу одержаного відповідачем від безпідставно набутого майна, як розмір орендної плати за землю, яка є регульованою та звичайною ціною плати за землю державної та комунальної власності. Указаний розрахунок зроблений за період із 01.08.2019 по 30.11.2020 у сумі 103 432,70 грн.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 448705./а.с.64 т.1/.

Згідно із рішенням ХІ сесії Харківської міської ради ІV скликання Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд від 28.09.2005 №180/05, СПДФО ОСОБА_2 надано в оренду строком до 01.09.2030 (але не пізніше початку реконструкції району)земельну ділянку, площею 0,1570 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у межах, визначених договором оренди земельної ділянки, реєстраційний №7564/03 від 29.09.2003 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень (павільйон-магазин з прибудовою). Договір оренди землі, реєстраційний №7564/03 від 29.09.2003 вирішено вважати таким, що припиняє дію із дня державної реєстрації нового договору оренди землі ФО-П ОСОБА_2 . Доказу на підтвердження обставин щодо укладення нового договору оренди землі з ФО-П ОСОБА_2 суду не надано.

12.07.2021 ОСОБА_1 заявив відвід судді Семеновій Я.Ю./а.с.65 т.2/

Визнаючи такий відвід необґрунтованим ухвалою від 13.07.2021, районний суд виходив із того, що така заява не містить даних про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Заява про відвід передана в порядку ст.33 ЦПК України іншому складу суду.

При постановленні ухвали від 15.07.2021 про відмову у задоволенні заяви про відвід судді, районний суд виходив із того, що наведені заявником доводи у розмінні ст. 36 ЦПК України не є підставами для відводу судді.

Залишаючи без задоволення клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за первісним позовом, районний суд виходив із того, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, як про це заявляє відповідач за первісним позовом, позаяк за юридичною природою пов`язані з визначенням речових прав на об`єкт нерухомого майна, а тому підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи вимоги первісного позову та постановляючи до стягнення безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, районний суд виходив із підстав доведеності використання відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави, а тому за правилами статей 1212-1214 ЦК України він повинен відшкодувати позивачу всі доходи, одержані або такі, що могли бути одержані ним від цього майна..

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності, районний суд погодився із його правильністю, позаяк він здійснений на підставі вимог ЗК України, ПК України та Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 №489 «Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів».

Посилання відповідача стосовно того, що землекористувачем спірної земельної ділянки є ФО-П ОСОБА_2 та оплату ним орендної плати, суд першої інстанції відхилив через відсутність доказів на підтвердження обставин укладення такого договору оренди та права останньої на земельну ділянку, як і доказів його виконання, а саме, сплати орендної плати.

Відмовляючи у визнанні ОСОБА_3 добросовісним набувачем, районний суд виходив із підстав недоведеності, що останній є власником або постійним користувачем спірної земельної ділянки. Відтак, у розумінні п.п.14.1.72. п.14.1 ст.14 ПК України не є суб`єктом справляння земельного податку, а тому, на нього жодним чином не розповсюджуються правила п.п. 281.1.1. п. 281.1. ст. 281 цього Кодексу , якими він керується в обґрунтування пред`явлених за зустрічним позовом позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 помилково ототожнив право вимоги із доведеністю факту порушення прав, свобод чи інтересів, за захистом яких має місце звернення до суду, і ким такі права могли бути порушені.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставіст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом приписів глав 82 і 83ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У цій справі судом першої інстанції правильно установлено, що із 03.04.2019 ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 18-:-24, 36-:42, II, III, VI, VII, 1, 1б, 2-:-12, 12а, 13, 13а, 14, 28-:35, V, VI в нежитловій будівлі літ.А-1на підставі договору купівлі-продажу №395, №397 в частині 1/10.

Указане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,1570 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310137500:10:002:0043), за користування якою відповідачем у період із 01.08.2019 по 30.11.2020 не сплачено орендну плату.

Так, згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У силу приписів статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом частин 1, 3, 4, 9статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Такі обставини, із урахуванням вимог ч.2 ст.78 ЦПК України, мають бути підтверджені певними засобами доказування.

У цій справі належними та допустимими доказами підтверджено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043 площею 0,1570га по АДРЕСА_1 , сформована, як об`єкт цивільних прав, у період з 01.08.2019 по 30.11.2020, перебувала у користуванні, зокрема, відповідача без реєстрації відповідного речового права, і цей факт не спростовано відповідачем.

Матеріалами справи також підтверджується, що договір оренди між позивачем та відповідачем з приводу передачі останньому у строкове платне володіння і користування земельної ділянки для розміщення та обслуговування майна не укладався, орендна плата ним позивачеві за фактичне володіння і користування земельною ділянкою у визначений спірний період - не сплачувалась. Отже, кошти, які б у разі укладення договору оренди були б сплачені відповідачем позивачеві, відповідач утримує (зберігає) у себе.

Установивши викладене, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 1212-1214 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку щодо підставності стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю.

Тоді як питання правомірності дій/або бездіяльності ХМР щодо укладення договору оренди землі з відповідачем є обставиною, яка підлягає встановленню у справі при оскарженні таких дій (або бездіяльності). Проте, у межах даної справи зі спору про стягнення безпідставно збережених коштів та зустрічними вимогами про визнання добросовісним набувачем таких коштів,указана обставина, не входить до предмету доказування. Натомість неналежне виконання своїх обов`язків міською радою не можуть бути підставою звільнення власника нерухомого майна від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, наведено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №922/2417/19.

Стосовно обрахування розміру стягнення, колегія суддів враховує наступне.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72,14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Із наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не є власником або постійними землекористувачем спірної земельної ділянки, він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно із ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Відповідно до ч.2 ст.20, ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Міська рада, визначаючи площу земельної ділянки якою, безпідставно користується відповідач, виходячи з частки права власності кожного з співвласників нерухомого майна розташованого на спірній земельній ділянці, застосовує формулу: 1 034 327,05 грн. (нормативна грошова оцінка) * 10% (частка відповідача із розрахунку 157 кв.м./1570 кв.м. * 100%)/100% = 103 432,70 грн.

Формула, покладена в основу здійсненого міською радою розрахунку містить в собі існуючи та зареєстровані загальнодоступні дані, зокрема: площу будівель, право власності на які зареєстроване за відповідачем; загальна площа будівель, які розташовані на спірній земельній ділянці; площа всієї земельної ділянки в межах якої розташована нежитлова будівля. Усі розрахунки, коефіцієнти та їхні значення здійснені на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, наданих Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ч.286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Таким чином, положеннями податкового законодавства визначено порядок нарахування земельного податку у випадку, коли земельна ділянка на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб пропорційно належній частці кожної особи.

При цьому, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі №922/1646/20, за змістом якого розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо,а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

Доводи апеляційної скарги правильність такого розрахунку не спростовують та зводяться до довільного трактування на власну користь положень Порядку нормативно грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 №489, який наразі втратив чинність.

Із урахуванням обставин,установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при розгляді первісного позову щодо стягнення безпідставно збережених, заявлена вимога про визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги щодо корупційних мотивів Харківської міської ради, яка ухиляється від укладення договору оренди землі, є припущеннями відповідача, на яких не може ґрунтуватися судове рішення, а ініційований міською радою позов не можна трактувати, як зловживання правом, оскільки є обов`язком органу місцевого самоврядування із поповнення державного бюджету. Тоді як неналежне виконання своїх обов`язків міською радою не можуть бути підставою звільнення власника нерухомого майна від обов`язку слачувати за користування сформованою земельною ділянкою, наведено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №922/2417/19.

Посилання відповідача щодо відсутність його обов`язку щодо сплати орендної плати та податків, зводяться до довільного тлумачення норм права на власну користь, як і посилання на недоведеність, що міська рада є потерпілою стороною та втрачає майно (кошти від орендної плати). При цьому, судом першої інстанції надано правильну оцінку твердженням відповідача, що саме ОСОБА_2 є орендарем указаної земельної ділянки і сплачує за неї кошти, указавши на відсутність у справі належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного.

Також колегія суддів визнає неспроможними доводи апеляційної скарги, що районний суд вийшов за межі вимог позову, постановивши до стягнення дохід на підставі ст.1214 ЦК України, оскільки міська ради, диспозитивно розпорядившись належними їй правами, обґрунтовувала підстави позову положеннями ст.ст.1212-1214 ЦК України

При цьому судом першої інстанції правильно застосовану позицію Верховного Суду, сформовану у справах №922/981/18 від 10.02.2020, №913/169/18 від 28.02.2020, №922/748/19 від 25.02.2020, №922/2413/19 від 17.04.2020, №922/2845/19 та №922/2417/19 від 02.06.2020, №922/2843/19 від 29.05.2020, №922/3361/19 від 16.09.2020, №922/3671/19 від 07.09.2020, №922/3711/19 від 13.10.2020, №922/3412/17 від 20.11.2018, як сформовану з подібних правовідносин, і твердження відповідача про її неврахування судом у цій справі, колегія судів визнає неспроможними.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправомірність ухвал суду від 13.07.2021 та 15.07.2021, за наслідками розгляду заявленого ним, ОСОБА_1 , відводу судді Семенової Я.Ю., колегія суддів зазначає наступне.

Главою 3 Цивільного процесуального кодексу України встановлено порядок розгляду відводу судді та врегульовано підстави для відводу.

Відповідно до ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), з підстав: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч.4 ст.36 ЦПК України).

Як убачається із доводів апеляційної скарги відповідач пов`язував підстави відводу із тим, що суддя листом від 07.07.2021 №4778/2021повернув йому без розгляду клопотання про дослідження електронних доказів. Вважає, що такі дії суперечить вимогам ч.4 ст.183 ЦПК України та перешкоджають його у реалізації процесуальних прав.

Оцінка указаних обставин правильно надана судом першої інстанції при постановленні оскаржуваних ухвал, а заперечення щодо їх правильності, як і підстави оскарження, зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями судді, що у розумінні ст.ст. 36,37,38 ЦПК України, не є підставою для відводу судді. Інших доводів, які б ставили під сумнів неупередженість або об`єктивність судді, апеляційна скарга не містить.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправомірність ухвали суду від 16.11.2021 про залишення без задоволення клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за первинним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Із огляду на викладене до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Наведене відповідає сталій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій у справах №368/561/19 та №712/5476/19 від 29.09.2020, №640/22013/18 від 13.10.2020, №175/1571/15 від 23.11.2021.

У цій справі судом першої інстанції правильно установлено, що ініційований Харківською міською радою спір стосується питання стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, що врегульовано ст.ст.1212-1214 ЦК України та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведена відповідачем у доводах апеляційної скарги практика Верховного Суду сформована з відмінних правовідносин, де позивач оспорює рішення щодо затвердження проекту землеустрою, надання земельної ділянки в користування, віднесення земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови та щодо надання дозволу на складання такого проекту та скасування рішення державного реєстратора.

Інших доводів на спростування правильності висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та зводиться до довільного тлумачення вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, щодо повноважень міської ради, трактування яких не належить до повноважень суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.367,369, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 14 грудня 2021 року та, в порядку ч.2 ст.353 ЦПК України, ухвали цього ж суду від 13 липня 2021 року, 15 липня 2021 року та 16 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді С.Б. Бутенко

О.В. Чумак