Рішення

від 25.09.2023 по справі 150/302/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

"25" вересня 2023 р. Справа № 150/302/23

Провадження № 2/150/132/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21вересня 2023 року с.Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Франюк Т.Л., прокурора Заболотної І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Чернівецького районного суду Вінницької області надійшов позов Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 26.06.2023 року головуючим у справі визначено суддю Суперсона С.П. (а.с.76).

Ухвалою суду від 27.06.2023 року задоволено заяву про самовідвід головуючого судді та передано дану справу для здійснення повторного автоматизованого розподілу без участі судді Суперсона С.П. в порядку ст.33 ЦПК України (а.с.77-79).

Згідно протоколуавтоматизованого розподілусудової справивід 27.06.2023року головуючиму справівизначено суддюКушнір Б.Б. (а.с.81).

Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 29.06.2023 прийнято даний цивільний позов до провадження судді Кушнір Б.Б. та призначено справу до розгляду. Також даною ухвалою витребувано від Головного управлінняДПС уВінницькій області інформацію про здійснення ОСОБА_1 плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690 площею 0,0162 га за період з 25.11.2021 по даний час на території Чернівецької територіальної громади Могилів-Подільського району (а.с.84).

Ухвалою суду від 20.07.2023 року розгляд справи відкладено у зв`язку з неотриманням витребуваних доказів від Головного управлінняДПС уВінницькій області (а.с.91).

07.08.2023 року Головним управліннямДПС уВінницькій області подано витребувану ухвалою суду від 29.06.2023 року інформацію (Вх№1962/23) -а.с.99.

Ухвалою суду від 07.09.2023 року судове засідання відкладено у зв`язку із неможливістю проведення відеоконференції за участі прокурора Заболотної І.А. між Чернівецьким районним судом та Могилів-Подільським міськрайонним судом (а.с.106).

Прокурор Заболотна І.А. в судовому засіданні 21.09.2023 року вимоги, викладені у позовній заяві, підтримала повністю з підстав, зазначених у ній, наполягала на їх задоволенні.

Чернівецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечила, натомість подала заяву про розгляд справи без їхньої участі (Вх.№2357 від 18.09.2023 року), позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи шляхом надіслання судової кореспонденції на зареєстроване місце проживання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення адресату з позначками «вручено особисто». Причини неявки відповідачем не повідомлено, будь яких заяв чи клопотань також не подано.

Оскільки матеріали справи містять належні докази повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд, з`ясувавши думку прокурора, яка не заперечила щодо розгляду справи без участі відповідача, протокольною ухвалою суду від 21.09.2023 року вирішив провести розгляд справи без участі відповідача чи його представника.

Суд, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи перевіривши докази, встановив наступного.

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11435304 від 03.08.2006, нежитлова будівля по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності вказане рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 12.07.2006 року (а.с.16, 30).

Рішенням Чернівецької селищної ради Чернівецького (Могилів-Подільського) району від 15.07.2016 року вулицю Леніна без зміни поштових номерів житлових будинків, установ та споруд перейменовано у АДРЕСА_2 (а.с.33).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі загальною площею 76,2 кв.м, що складається з нежитлової будівлі - кафе літ. А, сарай літ. А1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2366537805249. Право власності зареєстровано на підставі рішення Чернівецького районного суду б/н від 12.07.2006.

Рішенням Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №265 від 19 березня 2021 року вирішено встановити розмір річної орендної плати по діючих договорах оренди за користування земельними ділянками комунальної власності із цільовим призначенням 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в межах населених пунктів складає не менше 12% нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (а.с.52)

Як вбачається із матеріалів технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (земельної ділянки) Чернівецької селищної ради, що розташована в межах населеного пункту смт.Чернівці, а також згідно витягу №НВ-0523035412021 від 25.11.2021 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельній ділянці, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 0524955100:01:003:0690, цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, із загальною площею 0.0162 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 25.11.2021 року (а.с.22-42, 48).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, земельна ділянка із кадастровим номером 0524955100:01:003:0690, площею 0,0162га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній формі власності, суб`єктом права власності на земельну ділянку є Чернівецька селищна рада (а.с. 21).

Із акту обстеження земельної ділянки від 15.12.2022 року та акту з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 23.12.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 використовував земельну ділянку, за адресою АДРЕСА_1 , із кадастровим номером 0524955100:01:003:0690, без правовстановлюючих документів з 25.11.2021 по 23.12.2022 роки. Загальний розмір збитків визначений в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік становить 5858,15 гривень (а.с. 56-58).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області №283 від 18.01.2023 року затверджено акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 23.12.2022 року про відшкодування ОСОБА_1 збитків в розмірі 5858,15 гривень за самовільне використання земельної ділянки, що знаходиться на території Чернівецької селищної ради, в межах кадастрового номеру 0524955100:01:003:0690 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.61).

Чернівецькою селищною радою надсилались ОСОБА_1 вимоги від 20.01.2023 року за №67 та від 17.04.2023 року №370 про необхідність сплати безпідставно збережених коштів на користь територіальної громади смт. Чернівці. Однак, листи повернулись з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень (а.с.63-64).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (далі-ЗК України), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас, за змістом ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Законодавцем встановлено, що відповідно до положень ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу (далі-ПК) України, плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Таким чином, плата за землю, що є обов`язковим платежем, може виявлятися виключно у формі земельного податку або орендної плати.

Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 ст.14 ПК України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Як регламентовано ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з імперативними нормами ст. ст. 125, 126 ЗК України та ст. 182 ЦК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності право користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п.14.1.136 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 288.5.1 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 287 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за 5 місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного правочину з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, з моменту реєстрації права приватної власності на нерухоме майно, у власника майна виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Така правова позиція відображена у п. 22 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.

Однак, ОСОБА_1 з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно №11435304 від 03.08.2006 та будучи власником об`єкта нерухомого майна, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , упродовж тривалого часу не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об`єкт нерухомості, не уклав договору оренди та не здійснив державну реєстрацію речового права. Докази протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відтак, ОСОБА_1 зберіг у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, що при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати, встановленню підлягає, зокрема, факт того, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Відповідно до вимог частин 1, 3, 4 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.11.2021 №НВ-0523035412021 реєстрація вищевказаної земельної ділянки із кадастровим номером 0524955100:01:003:0690 здійснена 25.11.2021 року.

Таким чином, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 сформована як об`єкт цивільних прав 25.11.2021 (з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації в Державному земельному кадастрі).

З наведеного вбачається обов`язок ОСОБА_1 як власника нежилих будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690, площею 0,0162 га, яка розташована за вищевказаною адресою, з моменту формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, а саме з 25.11.2021 року в порядку вимог ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

При цьому, ОСОБА_1 з часу формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, будучи власником нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до теперішнього часу не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, що додатково підтверджується листом Головного управліннямДПС уВінницькій області (Вх№1962/23 від 07.08.2023), згідно якого ОСОБА_1 не нараховувався земельний податок (а.с.99), та відповідно не сплачувався останнім.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Згідно з абзацом 3 ч.1 ст.13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють введення Державного земельного кадастру.

Верховним Судом неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 тощо).

Розмір ставки орендної плати за земельні ділянки в межах населених пунктів Чернівецької селищної ради за цільовим використанням земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в межах населених пунктів відповідно до рішення 6 чергової сесії Чернівецької селищної ради 8 скликання №265 від 19.03.2021 «Щодо перегляду орендної плати по діючих договорах оренди земель комунальної власності в межах населених пунктів Чернівецької селищної ради» складає не менше 12% від нормативної грошової оцінки.

Згідно витягу із технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, виданого відділом №5 Управління з надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.01.2022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690 в 2022 році становила 45 614,04 грн., згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки в 2021 році становила 41 467,14 гривень.

Чернівецькою селищною радою здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.

Так, відповідно до розрахунку Чернівецької селищної ради розмір орендної плати, який підлягав сплаті за земельну ділянку з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690, площею 0,0162 га за період з 25.11.2021 по 31.12.2021 становить 504,42 грн., за період з 01.01.2022 по 23.12.2022 склав 5 353,73 грн., а всього за період з 25.11.2021 по 23.12.2022 5 858,15 гривень.

Таким чином, ОСОБА_1 не сплачено за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690 площею 0,0162 га за адресою АДРЕСА_1 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 5 858,15грн. за період з 25.11.2021 по 23.12.2022, внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно - грошові кошти.

Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів за використання вказаної земельної ділянки складає 5 858,15 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

По-перше, відповідач дійсно зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування спірною земельною ділянкою.

Так, набуте відповідачем нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, є органічно і нерозривно пов`язане з цією земельною ділянкою. Тому, визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст. 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача.

Збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для стягнення безпідставно збереженого майна (коштів) за п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, вина не має значення, оскільки незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення «виправданого очікування» відповідно до загальновизнаної практики Європейського суду з прав людини.

Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади Чернівецької селищної ради.

Як вже зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/473/19.

Отже, у даному випадку обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того, чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею.

При цьому, відновлення порушених прав Чернівецької селищної ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для ОСОБА_1 жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в обраний спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Беручи до уваги вищевикладене, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України, кошти, у вигляді несплаченої орендної плати, збережені ОСОБА_1 , підлягають стягненню на користь Чернівецької селищної ради.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді:

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 ЦК України, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Держава, як суб`єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до Висновку №3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права», прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Так, згідно з п. 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18), тобто, під час розгляду справи у суді активною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №926/1111/15).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, підтримка прокуратури однієї з сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо того вимагає захист інтересів держави (рішення у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Крім того, поняття «суспільного», «публічного» інтересу ЄСПЛ тлумачить надзвичайно широко: як від інтересу держави загалом до інтересу окремої територіальної громади (рішення у справі «Депаль проти Франції», у справі «Хамер проти Бельгії»).

У справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №4254/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного процесу виступають позивач та відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян, які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Частиною 1 статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності (п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України).

Згідно з положеннями ч.3 ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ч. 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до положень ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст. ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет Чернівецької селищної ради недоотримав значну суму коштів, яку мав би отримати від передачі спірної земельної ділянки в оренду або у власність ОСОБА_1 .

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Недоотримання коштів у розмірі суми орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету, як наслідок, до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету.

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави загалом.

Фактом неотримання коштів від орендної плати за спірну земельну ділянку місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, Чернівецької територіальної громади, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави загалом, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

Засади внутрішньої і зовнішньої політики базуються на безумовному додержанні Конституції України, забезпеченні в Україні прав і свобод людини і громадянина та гарантуванні прав і свобод, проголошених Конституцією України, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, забезпеченні соціальної спрямованості економіки України та сталого соціально-економічного розвитку України, зміцненні демократичних засад суспільного і державного життя, забезпеченні верховенства права, економічної і політичної незалежності держави, захисту її національних інтересів, утвердження України як повноправного і авторитетного члена світового співтовариства (ч.1 ст. 2 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України»).

Обґрунтування визначення позивача у справі та неналежного здійснення ним повноважень щодо захисту інтересів держави

Згідно ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пунктом 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.3 ст.140 Конституції України). Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ч.1 ст.143 Конституції України). Відповідно до ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Оскільки Чернівецька селищна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси жителів територіальної громади, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі на землю, а тому саме Чернівецька селищна рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обґрунтовано звертається з позовом до суду саме в інтересах Чернівецької селищної ради.

Так, окружною прокуратурою, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 24.02.2023 скеровано лист до Чернівецької селищної ради щодо порушень інтересів держави, з метою отримання інформації чи вживались або будуть вживатись селищною радою заходи по стягненню збитків в судовому порядку.

У відповідь, селищна рада листом від 06.03.2023 №223 повідомила, що збитки не відшкодовано. Заходи по стягненню збитків в судовому порядку селищною радою не вживались, оскільки відсутні кошти на сплату судового збору.

Також окружною прокуратурою листом від 17.04.2023 за №53-1884вих-23 повторно повідомлено селищну раду про порушень інтересів держави, з метою отримання інформації чи вживались або будуть вживатись селищною радою заходи по стягненню збитків в судовому порядку.

Листом від 20.04.2023 №394, селищна рада повідомила, що не має можливості звернутись з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з причин відсутності в місцевому бюджеті коштів на сплату судового збору.

Також у листі зазначено, що Чернівецька селищна рада не заперечує щодо звернення до суду окружною прокуратурою в інтересах Чернівецької селищної ради.

Тобто, Чернівецькою селищною радою, як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, самостійно заходи позовного характеру щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою не вживалися, у зв`язку із чим вказане порушення законодавства, на даний час, залишається не усунутим. Як наслідок, місцевий бюджет недоотримав належні йому кошти, що свідчить про неналежність захисту інтересів територіальної громади.

Ураховуючи вищенаведене, за вказаних обставин бездіяльності Чернівецької селищної ради, наявні достатні підстави для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 містяться такий правовий висновок стосовно представництва прокурором держави в суді: щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 факт не звернення до суду органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, є достатньою підставою для захисту інтересів держави прокурором, та свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх повноважень.

Окрім того, аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 (постанова №12-194гс19).

Отже, факт не звернення Чернівецькою селищною радою до суду з відповідним позовом, свідчить про неналежне виконання нею своїх повноважень та нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 03.12.2019 у справі №920/121/19, бездіяльність вказаного органу Чернівецької селищної ради, обумовлює звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

На підставі викладеного, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є доведеними та обґрунтованими, відтак підлягають до задоволенняв повному обсязі.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України,з відповідача на користь прокуратури Вінницької області слід стягнути понесений судовий збір в сумі 2684 гривень.

Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 90, 95, 133, 141,247, 258, 259, 263 - 265, 268, 273,354 Цивільного процесуального кодексу України,суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності, - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 (с. Мазурівка, Могилів-Подільський район Вінницька область, 24106, ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької селищної ради (вул. Святомиколаївська, 103/1, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24100, код ЄДРПОУ 04326856) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0524955100:01:003:0690, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 5858 гривень 15 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (с. Мазурівка, Могилів-Подільський район, 24106, ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, отримувач Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначеніст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Могилів-Подільська окружна прокуратура, ЄДРПОУ 02909909, місце розташування: Вінницька область, м.Могилів-Подільський, вул.Покровська, 5, 24000.

Позивач: Чернівецька селищна рада Могилів-Подільського району, ЄДРПОУ 04326856, місце розташування: Вінницька область, Могилів-Подільський район, смт. Чернівці, вул. Святомиколаївська, 103/1, 24100.

Відповідач: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текстрішення складено та підписано суддею 25.09.2023 року.

Суддя Б.Б.Кушнір