Ухвала

від 21.09.2023 по справі 758/10997/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/10997/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У КР А Ї Н И

21 вересня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

за участю :

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019101070000003 від 09.01.2019 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Новоселиця Попільнянського району Житомирської області, громадянки України, вдови, пенсіонерки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Загальних зборів Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «ЛОТОС», код ЄДРПОУ 34428623 (протокол N?31 від 11.12.2015) обрана Головою Правління вказаного кооперативу та 12.12.2015 на підставі наказу N?47 від 12.12.2015 приступила до виконання обов?язків.

Перебуваючи на посаді Голови Правління Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «ЛОТОС» (код ЄДРПОУ 34428623), який розташовується на земельній ділянці з кодом: 91:401:0012, за адресою: місто Київ, вулиця Газопровідна, 9, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, яка є прилеглою до земельної ділянки на якій фактично розташовується кооператив та яка на праві господарського відання належить комунальному підприємству «Святошинське лісопаркове господарство», яка, в свою чергу, знаходиться в охоронній зоні повітряних ліній електропередач та охоронній зоні об?єктів магістральних трубопроводів, а також санітарно-захисній зоні від промислових об?єктів, з метою розширення меж кооперативу та подальшого розміщення на ній гаражних боксів.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України земля являється об?єктом права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичним особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки вникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельними ділянками посвідчується державними актами. Пунктом «б» ч. 1 ст. 211

Земельного кодексу України передбачено, що громадяни несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття - це будь - які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно ч.1 ст. 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об?єктів, об?єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній у зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об?єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об?єкти.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Крім того, відповідно до п.9 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N?209 від 04.03 1997, у межах охоронних зон повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється:

будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд; здійснення усіх видів гірничих, вантажно-розвантажувальних, землечерпальних, підривних, меліоративних, днопоглиблювальних робіт, вирубання дерев, розташування польових станів, загонів для худоби, установлення дротяного загородження, шпалер для виноградників і садів, а також поливання сільськогосподарських культур; проїзд в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі машин, механізмів загальною висотою з вантажем або без нього від поверхні дороги понад 4,5 метра; виконання земляних робіт на глибині понад 0,3 метра, а на орних землях - на глибині понад 0,45 метра, а також розрівнювання грунту (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередачі); риболовля, збирання рослин, влаштування водопою, заготівля льоду (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі).

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про правовий режим земель охоронних об?єктів магістральних трубопроводів», охоронна зона об?єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

Частина 4 ст. 22 вказаного Закону передбачає, що до особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об?єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить заборона: будувати житлові будинки, виробничі чи інші будівлі та споруди, громадські будівлі; розміщувати автозаправні та автогазозаправні станції і склади пально-мастильних матеріалів; будувати гаражі та автостоянки, дачні і садові будинки та господарські споруди; будувати автомобільні дороги та залізничні колії, що проходять паралельно до магістрального газопроводу, крім випадків спорудження відомчих технологічних доріг підприємств магістральних газопроводів; влаштовувати звалища, виливати розчини кислот, солей та лугів, а також інших речовин, що спричиняють корозію; розміщувати спортивні майданчики, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, організовувати заходи, пов?язані з масовим скупченням людей; будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо; зберігати сіно та солому, розбивати польові стани і табори для худоби, розміщувати пересувні та стаціонарні пасіки; висаджувати багаторічні насадження; облаштовувати цвинтарі, скотомогильники; переорювати (руйнувати) під?їзні шляхи та відомчі технологічні дороги до магістральних газопроводів; розводити вогонь і розміщувати відкриті або закриті джерела вогню.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об?єктів магістральних трубопроводів», будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, вибухові, гірничі та днопоглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих в охоронних зонах, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через водні об?єкти, болота, торфорозробки та місця видобутку корисних копалин, а також всі інші роботи, пов?язані з розробкою ґрунту на глибину більше 30 сантиметрів на таких земельних ділянках, проводяться лише на підставі письмового погодження з підприємствами магістральних трубопроводів.

Відповідно до статті 114 Земельного Кодексу України - санітарно-захисні зони створюються навколо об?єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об?єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об?єктів, об?єктів соціальної інфраструктури та інших об?єктів, пов?язаних з постійним перебуванням людей.

Всупереч зазначеним нормам законодавства, у вересні 2018 року, реалізуючи свій злочинний намір, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, шляхом встановлення паркану,

ОСОБА_5 самовільно зайняла вищезазначену земельну ділянку, площею 0,1154 га, яка розташована в охоронній зоні повітряних ліній електропередач та охоронній зоні об?єктів магістральних трубопроводів, а також санітарно-захисній зоні від промислових об?єктів.

У подальшому, в порушення вимог статей 29, 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» без одержання містобудівних умов та обмежень, реєстрації документів, які надають право на проведення будівельних робіт, самовільно здійснила підготовчі роботи для будівництва будівель, а також самовільне будівництво паркану та гаражних боксів на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.197-1 КК України, а саме у самовільному будівництві будівель та споруд на самовільно зайнятій земельній діялнці щодо земель в охоронних зонах та санітарно-захисних зонах.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття провадження стосовно неї. Вказала, що наслідки закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав ій відомі та зрозумілі.

Захисник ОСОБА_4 клопотання підтримав та просив задовольнити.

Прокурор щодо задоволення клопотання не заперечив, підтвердив, що строки притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 закінчилися, у зв`язку з чим вважав за можливе звільнити обвинувачену від кримінальної відповідальності.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши надані в розпорядження суду матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 04 червня 2020 року (справа №127/26665/16-к; провадження № 51-1066км20), положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.

Згідно з вимогами ст. 44 КК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності (статті 284-288 КПК України).

Зокрема, частиною 1 статті 49 КК України (в редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушень) передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.197-1 КК України, що мало місце у вересні 2018 року.

Крім того, інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 197-1 КК України, згідно з вимогами ст. 12 КК України (у редакції на момент вчинення) відносилось до злочинів середньої тяжкості, тобто строки давності розгляду даного кримінального провадження за вказаною вище статтею КК України станом на дату подання клопотання - закінчились.

Судом не встановлено обставин і не отримано об`єктивних доказів того, що передбачені частинами 2, 3 ст. 49 КК України строки давності у даному кримінальному провадженні переривалися чи були зупинені.

Враховуючи наведене, перевіривши законність заявленого клопотання, згоду обвинуваченої ОСОБА_5 на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі вимог ст.49 КК України, з огляду на те, що кримінальне правопорушення, за яким обвинувачується остання було злочином середньої тяжкості на момент вчинення, та з моменту його вчинення минуло більше п`яти років; перебіг давності притягнення до кримінальної відповідальності, в розумінні ст. 49 КК України, не зупинявся і не переривався, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 , звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження щодо неї за ч. 4 ст. 197-1 КК України.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Стосовно стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ОП ККС ВС від 12.09.2022 (справа №203/241/17, провадження №51-4251кмо21), якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

Враховуючи викладене, витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні слід віднести на рахунок держави.

З огляду на викладене та керуючись ст. 49 КК України, ст. 284, 286, 369-372 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК України, відомості щодо якого внесено до ЄРДР за №42019101070000003 від 09.01.2019, - закрити.

Процесуальні витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні вартістю у 11440,00 грн, віднести на рахунок держави.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення через Подільський районний суд м. Києва.

Ухвала набирає законної сили на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1