Рішення

від 29.08.2023 по справі 761/24745/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/24745/22

Провадження № 2/761/1920/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

29 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Габунії Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

10.11.2022 р. ДУ «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості.

Свої вимоги представник позивач обґрунтовує тим, що позивач є балансоутримувачем, управителем та виконавцем комунальних послуг на інших послуг у гуртожитку по АДРЕСА_1 . Відповідач проживає у кімнаті АДРЕСА_2 вказаного гуртожитку, якому позивачем надавались комунальні та інші послуги. Оскільки відповідач договору найму койко-місця укладати не погоджується, при цьому у нього виникла заборгованість зі сплати за надані йому комунальні послуги, яку він у добровільному порядку не сплачує, тому представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 16.01.2023 р. розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові, проти проведення заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, свого представника до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.

Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, при цьому відповідач, що належним чином повідомлявся про розгляд справи, в судове засідання не з`явився, відзиву не подав, а тому відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що згідно з рішенням засідання житлово-побутової комісії Головного управління тилу та матеріально-технічного забезпечення МВС УРСР від 12.06.1992 р. (протокол № 4) покращено житлові умови медичної сестри госпіталю ОСОБА_2 та членам її сім`ї: чоловікові ОСОБА_1 , синові ОСОБА_3 , доньці ОСОБА_4 , та переселено з кімнати АДРЕСА_3 , площею 12,5 кв.м., до кімнати № 76, площею 16,6 кв.м.

01.03.1997 р. відповідач звернувся до органу реєстрації за адресою відомчого гуртожитку та зареєстрував своє місце проживання (перебування), про що свідчить відповідна відмітка в паспорті громадянина України, а також інформація, яка зазначена у додатку до листа Департаменту менеджменту власності, економіки безпеки і оборони від 06.08.2022 р. № 21935/25-2022.

У 2002 році шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, однак колишнє подружжя залишились проживати спільно у кімнаті АДРЕСА_4 .

За рішенням засідання комісії Господарського департаменту МВС України від 23.06.2006 р. (протокол № 3) в кімнату АДРЕСА_4 за клопотанням ОСОБА_2 тимчасово було вселено її батька ОСОБА_5

18.03.2008 р. рішенням центральної житлової комісії МВС № 8 ОСОБА_2 та членам її родини: сину ОСОБА_3 , доньці ОСОБА_4 та батьку ОСОБА_5 надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

У зв`язку з цим, на підставі пунктів 4 та 12 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. № 208, відповідно до яких гуртожитки поділялись на два види для проживання одиноких громадян та проживання сімей, жила площа в гуртожитках надається в розмірі не менше 6 кв.м. на одну особу, рішенням засідання адміністрації та Центральної житлової комісії МВС України (протокол № 15 від 15.10.2008 р.) відповідачу ОСОБА_1 надано ліжко-місце у гуртожитку МВС України за адресою: АДРЕСА_6 .

Однак відповідач ОСОБА_1 рішення не виконав, кімнату АДРЕСА_4 не звільнив, а тому 07.05.2009 р. рішенням засідання адміністрації та Центральної житлової комісії МВС України (протокол № 3) скасовано рішення ЦКЖ МВС від 15.10.2008 р. протокол № 15 у частині надання ліжко-місця ОСОБА_1 , колишньому працівнику КБУ МВС України, звільненому наказом від 16.03.1989 р. № 27 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП (по скороченню чисельності), у зв`язку з відмовою виселення з кімнати АДРЕСА_4 .

Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 залишається проживати у кімнаті АДРЕСА_4 до даного часу.

Відповідно до довідки Київського міського центру зайнятості Шевченківського району від 19.11.2008 р. за № 1509, відповідач перебував на обліку як безробітний в Шевченківському районному центрі зайнятості з 30.06.2008 р., тобто у трудових відносинах в системі Міністерства внутрішніх справ України не перебуває по теперішній час.

Згідно з наказом МВС від 28.12.2015 р. № 1788 «Про передачу гуртожитків» гуртожиток по АДРЕСА_1 передано на баланс ДУ «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України», а в подальшому згідно з наказом МВС від 15.03.2017 р. № 136 «Про закріплення нерухомого майна за ДУ «ЦОП МВС України», закріплено на праві оперативного управління за позивачем.

Відповідно до пункту 1 Розділу IV Положення про ДУ «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України», затвердженого наказом МВС від 25.09.2007 р. № 355 (у редакції наказу МВС від 18.01.2017 р. № 34) предметом діяльності позивача є належне утримання та обслуговування майна, що перебуває в користуванні МВС та ДУ «ЦОП МВС України», а також відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу IV одним із основних його завдань є утримання, організація комунально-експлуатаційного та іншого забезпечення гуртожитків.

Враховуючи вищевказане, позивач є володільцем отриманого на баланс гуртожитку та має право видавати ордери та укладати договори найму жилих приміщень в гуртожитках.

Частиною 1 статті 127 ЖК України передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Частини 1 та 2 статті 128 ЖК України визначають, що порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Представник позивача зазначає, що відповідач тривалий час проживає у відомчому гуртожитку та користується всіма житлово-комунальними послугами при цьому, ігнорує неодноразові звернення позивача врегулювати спільні відносини, а саме укласти відповідні договори, що пов`язані з проживанням.

29.12.2017 р. позивач звернувся з листом до відповідача з проханням прибути для укладання договорів: найму житлового приміщення, про відшкодування витрат за комунальні послуги наймачами житлових приміщень у відомчих гуртожитках МВС України, про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Однак, відповідач до даного часу не погоджується підписувати будь-які договори.

Частина 11 Положення про гуртожитки передбачає, що наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 810 ЦК України підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

Оскільки житло, яке займає відповідач, є об`єктом державної власності, тому до вказаних правовідносин застосовуються положення ЖК України.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р. (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» є: 1. укладення наймачем договору найму жилого приміщення; 2. вселення у спірне приміщення у встановленому порядку і фактичне проживання в ньому; 3. коло осіб, які володіють самостійним правом користування спірним приміщенням на момент вселення, їх згода на вселення; 4. умови та порядок вселення користування ним спірним приміщенням.

За загальним правилом, під час укладання договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів. Це випливає з положень ст. 627 ЦК України, згідно з якою під поняттям «свобода договору» розуміється, що сторони є вільними: 1) в укладенні договору; 2) у виборі контрагента; 3) у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, виходячи з меж здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК України) у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення, щодо укладення договору може бути обмежена іншим суб`єктивним правом - вимагати укладення такого договору. Відносини, пов`язані зі спонуканням до укладення договорів, належать до категорії тих, які складаються на ранніх стадіях розвитку майнових відносин. Вони є предметом цивільного права, а тому відповідні права суб`єктів підлягають захисту шляхом звернення до суду в порядку, передбаченому для захисту цивільних прав.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. ЦК України не містить такого способу захисту права як спонукання до укладення договору. Хоча законодавець зазначає, що перелік способів захисту не є вичерпним, адже суд може захистити цивільне право та інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Оскільки однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України), цей спосіб захисту опосередковує позовні вимоги про зобов`язання укласти договір.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що позивач обрав правильний спосіб захисту своїх прав, оскільки закон передбачає спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору з таких підстав: - обов`язковість укладення договору прямо передбачена законом; - укладення договору випливає з попереднього договору; - укладення договору передбачене будь-яким іншим договором; - укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.

Обов`язковість укладення договорів встановлюють, зокрема, Закони України «Про оренду державного та комунального майна», «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», тощо.

У відповідності до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 61 ЖК України передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно зі статтею 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Пунктами 1 та 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено зобов`язання Відповідача, а саме - укладати договори про надання житлово-комунальних послуг і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» закріплено, що Відповідач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, а також Відповідач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору.

Оскільки судом, з наданих позивачем доказів, встановлено, що відповідач користується всіма наданими житлово-комунальними послугами у відомчому гуртожитку, при цьому не бажає укладати будь-який договір пов`язаний з його проживанням, внаслідок чого позивач несе матеріальні збитки, тим самим створюючи для позивача перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном, що перебуває у нього на праві оперативного управління, суд вважає за необхідне зобов`язати ОСОБА_1 укласти з ДУ «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» договір найму койко-місця у кімнаті № 76 відомчого гуртожитку МВС за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідачем фактично проживаючи в гуртожитку Позивач, за адресою АДРЕСА_1 у кімнаті АДРЕСА_2 , не здійснює оплату за надані йому послуги, а саме за утримання будинків та прибудинкової території і спожиті комунальні послуги, починаючи з лютого 2020 року (за послуги надані у січні 2020 року) здійснюються не регулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим, станом на 01.10.2022 р. утворилась заборгованість у розмірі 8569,86 грн., що підтверджується наданим до позову розрахунком, а тому суд вважає за необхідне стягнути вказану суму заборгованості з відповідача на користь позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206, передбачено що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Постанова застосовується з 24.02.2022 р.

Разом з тим, законодавець також передбачив у статті 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а також боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму ЦК України та перевіривши розрахунки представника позивача, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання на суму 8569,86 грн. за період з 21.02.2020 р. по 23.02.2022 р., а саме підлягають стягненню три проценти річних в сумі 218,12 грн. та інфляційні втрати в сумі 677,71 грн.

Крім того, відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 4962,00 грн.

Отже всього на користь позивача з відповідача підлягає до стягнення 14427,69 грн., з яких: 8569,86 грн. - основна заборгованість; 218,12 грн. - три проценти річних; 677,71 грн. - інфляційні втрати; 4962,00 грн. - витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та стягнення заборгованості - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , укласти з Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» договір найму койко-місця у кімнаті № 76 відомчого гуртожитку МВС за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Міністерства внутрішніх справ України» 14427 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять сім) грн. 69 коп., з яких: 8569 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 86 коп. - основна заборгованість; 218 (двісті вісімнадцять) грн. 12 коп. - три проценти річних; 677 (шістсот сімдесят сім) грн. 71 коп. - інфляційні втрати; 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: