Рішення

від 22.08.2023 по справі 910/1324/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2023Справа № 910/1324/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпромпроект" (просп. Соборності 7-А, оф. 719, м. Київ, 02160)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРИВІНВЕСТ- К" (просп. Соборності 7-А, м. Київ, 02160)

про стягнення 59 198,10 грн. та розірвання договору

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медпромпроект" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРИВІНВЕСТ- К" про розірвання договору № 1/1205 від 30.12.2005 року та стягнення 59 198,10 грн., в саме 46 092,78 грн. основного боргу, 430,09 грн. пені, 1 553,11 грн. процентів річних та 11 122,12 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 1/1205 від 30.12.2005 року в частині своєчасного відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції. Окрім цього позивач зазначає про наявність істотної зміни обставин як підстави для розірвання спірного договору згідно частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1324/23 та враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду від 07.02.2023 року зобов`язано позивача надати суду письмові пояснення щодо обставин надання відповідачеві розрахунків за надані експлуатаційні та комунальні послуги згідно п. 4.1 договору № 1/2105 від 30.12.2005 року та виставлення рахунків згідно п.п. 3.3, 4.1 договору № 18/2105 від 30.12.2005 року, з наданням відповідних письмових доказів.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 07.02.2023 року від позивача через відділ діловодства суду 09.03.2023 року надійшли письмові пояснення №2 від 06.03.2023 року, до яких позивачем додано копії штатних розписів ТОВ «Медпромпроект», розрахунків за надані експлуатаційні та комунальні послуги за період квітень 2021 року - грудень 2022 року та копії рахунків на оплату за вказаний період. За змістом вказаних пояснень позивач вказує, що на виконання умов пунктів 3.3, 4.1 Договору останній щомісячно надає відповідачу розрахунок комунальних та експлуатаційних витрат з підтверджуючими документами щодо фактичних витрат позивача у відповідний календарний місяць, та на підставі вказаного розрахунку виставляє відповідачу рахунок на оплату відповідно до його частки у розмірі 5,4 відсотка.

При цьому позивач вказує, що до складу витрат на послуги, які надаються безпосередньо ТОВ «Медпромпроект», входять витрати на заробітну плату працівникам (з урахуванням щорічних відпусток, лікарняних, премій, суміщення тощо), які виконують обов`язки по наданню послуг за Договором, витрати позивача на оплату єдиного соціального внеску, адміністративні витрати позивача (витрати на миючі засоби, канцелярію, на претензійно-позовну та кадрову роботу, робота з договорами, актами звірки та наданих послуг, робота по зняттю та передачі показників приладів обліку тощо). Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Поряд із цим, від відповідача через канцелярію суду 27.02.2023 року надійшла заява б/н від 27.02.2023 року про відкладення строків подачі відзиву, в якій відповідач просить суд відкласти строки подання відзиву по справі №910/1324/23 на час відновлення зору директора ТОВ «УКРПРИВІНВЕСТ-К» Бобко Володимира Павловича, який є єдиним працівником підприємства відповідача, та який, наразі, перебуває в стадії післяопераційного лікування - операція на очі проведена 22.02.2023 року, на підтвердження чого відповідачем до заяви додано копію виписки з медичного центру.

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини 2 статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.12.2018 року у справі №904/5995/16, відповідно до частини 2 статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. При цьому суд не може продовжити понад встановлений ГПК України строк.

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтею 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, який також визначений судом в ухвалі від 07.02.2023 року, та зважаючи на отримання відповідачем 13.02.2023 року ухвали суду від 07.02.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 01.03.2023 року.

Між тим, відповідач подав до суду заяву про відкладення строків подачі відзиву від 27.02.2023 року в межах строку для подання відзиву на позовну заяву.

Суд зазначає, що вирішення питання щодо поновлення/продовження строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Можливість поновлення/продовження процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації та суд має право поновити/продовжити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням конкретного відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин. У зв`язку з цим для суду має значення й строк, який минув з моменту закінчення строку, встановленого законом або судом до вчинення учасником справи процесуальної дії, стосовно якої заявлено клопотання.

При цьому, варто зазначити, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці щодо України неодноразово звертав увагу на норми, що стосуються процесуальних строків, але в аспекті порушення принципу правової визначеності у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Європейський суд з прав людини у справі у справі Melnik v. Ukraine ЄСПЛ зазначив, що норми, які регулюють строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідачем відзиву на позовну заяву так і не подано, не зважаючи на наявність у відповідача достатнього періоду часу для вчинення відповідної процесуальної дії.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРИВІНВЕСТ-К» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медпромпроект» створено внаслідок реорганізації (перетворення) Відкритого акціонерного товариства «Медпромпроект» у Товариство з додатковою відповідальністю «Медпромпроект» відповідно до рішення Загальних зборів учасників ТДВ «Медпромпроект», оформленого протоколом №1 від 26.10.2017 року, а також внаслідок реорганізації (перетворення) Товариство з додатковою відповідальністю «Медпромпроект» у Товариство з обмеженою відповідальністю «Медпромпроект» відповідно до рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Медпромпроект», оформленого протоколом №1 від 20.01.2020 року.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Медпромпроект» є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Медпромпроект».

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, Відкритому акціонерному товариству «Медпромпроект» на праві колективної власності належав майновий комплекс в цілому площею 9280,00 кв.м, розташований в місті Києві за адресою: проспект Возз`єднання, буд. 7-А, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий комплекс, виданим Головним управлінням житлового господарства та майна міста від 10.02.1998 року серія МК №010001247 (запис в реєстровій книзі №341-з від 24.02.1998 року).

Вищевказане Свідоцтво про право власності видане на підставі Наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 02.02.1998 року №2-В.

Згідно з Додатком до Свідоцтва про право власності до складу майнового комплексу входять 4 будівлі та споруди, а саме: Інженерний корпус (Літера А) загальною площею 8641,10 кв.м. (багатоповерхова будівля з ліфтами), склад (Літера Д) загальною площею 274,80 кв.м, Склад (Літера Е) загальною площею 59,00 кв.м., Гараж (Літера Ж) загальною площею 305,10 кв.м.

Судом також встановлено, що 12.03.1998 року між Відкритим акціонерним товариством «Медпромпроект» (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРПРИВІНВЕСТ-К» (покупець за договором) було укладено Договір купівлі-продажу за реєстраційним №18282, відповідно до якого ВАТ «Медпромпроект» передало у власність ТОВ «УКРПРИВІНВЕСТ-К» частину майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Возз`єднання, будинок 7-А, загальною площею 481,8 кв.м, з яких: приміщення 1 поверху - 390,00 кв.м, приміщення підвалу 91,8 кв.м.

Таким чином відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРИВІНВЕСТ-К» є власником частини приміщень площею 481,8 кв.м, які розташовані у Інженерному корпусі (Літера А) загальною площею 8641,10 кв.м, який входить до складу Майнового комплексу за адресою: 02160, м. Київ, Дніпровський район, проспект Соборності (стара назва - проспект Возз`єднання), будинок 7-А, загальною площею 9281,00 кв.м.

З матеріалів справи також вбачається, що протягом 1998 - 2021 років позивачем було укладено ряд правочинів на відчуження інших приміщень майнового комплексу за адресою: м. Київ, проспект Возз`єднання, будинок 7-А, на користь фізичних та юридичних осіб, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою №250976921 від 01.04.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, як зазначає позивач у позовній заяві, ТОВ «Медпромпроект» наразі залишається власником вхідної групи (холу), сходів, коридорів, технічних приміщень та усього зовнішнього та внутрішнього інженерного обладнання (мережа водопостачання, каналізація, електропостачання, теплопостачання, опалення, ливнева каналізація, дренаж,) у Інженерному корпусі (Літера А).

Так, з метою утримання у належному та справному експлуатаційному стані всього майнового комплексу, у тому числі Інженерного комплексу (Літера А), а також прибудинкової (прилеглої) території, позивачем укладено ряд договорів з постачальниками комунальних послуг, зокрема, договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012 року, договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.11.2016 року, договір про постачання електричної енергії №80064014 від 09.08.2010 року з додаткової угодою від 30.01.2020 року, договір №32233 від 01.07.2021 року про постачання електричної енергії споживачу, договір про постачання електричної енергії споживачу №80064014 від 23.06.2022 року, договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №10184/5-04 від 31,01.2012 року, договір на проведення контролю за якістю стічних вод №2301 від 25.09.2012 року з додатковою угодою №31 від 02.05.2019 року, договір на послуги щодо приймання та відведення понаднормативно забруднених стічних вод від абонентів №231 від 02.05.2018 року, договір на послуги щодо приймання та відведення понаднормативно забруднених стічних вод споживачів №231 від 31.12.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином позивач є єдиним абонентом (споживачем, покупцем) комунальних послуг за адресою: м. Київ, проспект Соборності (Возз`єднання), будинок 7-А щодо всього майнового комплексу в цілому, на підставі прямих договорів, укладених з надавачами таких комунальних послуг.

В свою чергу, оскільки новими власниками приміщень, розташованих у майновому комплексі за адресою: м. Київ, проспект Соборності (Возз`єднання), будинок 7-А, після укладання договорів купівлі-продажу приміщень не були укладені відповідні прямі договори на водопостачання, електропостачання, теплопостачання, вивезення твердих побутових відходів тощо з постачальниками таких послуг, позивачем було укладено з кожним власником частини нерухомого майна у майновому комплексі договори на відшкодування (компенсацію) спожитих комунальних послуг, експлуатаційних витрат, додаткових витрат з утримання майнового комплексу та прибудинкової території.

Отже, позивач забезпечує надання комунальних послуг власникам приміщень, розташованих у майновому комплексі за адресою: м. Київ, проспект Соборності (Возз`єднання), будинок 7-А, згідно окремих договорів на відшкодування спожитих комунальних послуг, а саме комунальних послуг з водопостачання, електропостачання, теплопостачання, вивезення твердих побутових відходів, експлуатаційних витрат, додаткових витрат на утримання майна комплексу у справному стані, адміністративних витрат в залежності від переліку послуг, що споживаються кожним конкретним власником нежитлових приміщень у майновому комплексі.

Так, судом встановлено згідно матеріалів справи, що 30.12.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медпромпроект» (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРПРИВІНВЕСТ-К» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір №1/1205 (далі - Договір), згідно з умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання забезпечити провадження робіт по наданню комунальних та експлуатаційних послуг Замовнику в приміщеннях загальною площею 481,8 кв.м, що є власністю Замовника і експлуатуються ним на першому поверсі та в підвалі будівлі, що розташована за адресою 02160, м. Київ, пр. Возз`єднання, 7-А.

Розділами 1-7 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, суму договору, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 6.1 Договору цей Договір вступає в силу з 01 січня 2005 року і діє весь час, поки Замовник залишається власником нежилих приміщень в будівлі за адресою м. Київ, пр. Возз`єднання, 7-А.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, на час виникнення спірних правовідносин сторін та укладення Договору № 1/1205 від 30.12.2005 року, діяв Закон України «Про житлово - комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року (далі - Закон № 1875), який втратив чинність з дня введення в дію 01.05.2019 року Закону № 2189-VIII від 09.11.2017 року «Про житлово - комунальні послуги» (далі - Закон № 2189) (крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом).

За визначенням статті 1 Закону № 2189 житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Аналогічним чином термін «житлово - комунальні послуги» визначено в статті 1 Закону № 1875.

Виконавцем згідно приписів Закону № 1875 та Закону № 2189 є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 13 Закону № 1875 залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

В свою чергу в розумінні ст. Закону № 2189 до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Статтею 19 Закону № 1875 встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

З набранням чинності Законом № 2189 до учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг віднесені: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (стаття 6).

Згідно частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

За умовами пункту 2.3 Договору крім інших обов`язків, вказаних у цьому Договорі, Виконавець зобов`язаний постійно забезпечувати Замовника:

- холодним водопостачанням.

- під час опалювального сезону центральним опаленням;

- електроенергією в межах необхідних для виконання статутної діяльності;

- своєчасно вивозити тверді побутові відходи;

- забезпечити, прибирання приміщень загального користування на першому поверсі в будівлі за адресою м. Київ, пр. Возз`єднання, 7а, та підтримання їх в нормальному санітарному стані;

- забезпечити прибирання та утримання в нормальному санітарному стані території, прилеглої до будівлі за адресою м. Київ, пр. Возз`єднання, 7а;

- підтримувати в належному технічному стані телефонні, електричні та теплові мережі загального користування в будівлі за адресою м. Київ, пр. Возз`єднання, 7а, здійснювати їх технічне обслуговування і ремонт, вживати своєчасних заходів для ліквідації аварійних ситуацій, усувати порушення у наданні послуг в найкоротші строки;

- погоджувати із Замовником проведення капітального ремонту, якщо такий ремонт передбачає зміну фасаду будівлі або її внутрішніх конструктивних елементів, навантаження (перекриття, балки, колони, ребра жорсткості).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість робіт та послуг, які Виконавець надає Замовнику за цим Договором, визначається щомісячно на підставі розрахунку витрат на комунальні та експлуатаційні послуги. В розрахунку Виконавець вказує частку витрат Замовника, із яких формується вартість робіт та послуг Виконавця за цим договором.

За умовами пункту 3.2 Договору Виконавець щомісячно здійснює розрахунок витрат на комунальні та експлуатаційні послуги, на підставі рахунків, які виставлені Виконавцю постачальниками послуг протягом попередньо місяця. Вартість експлуатаційних послуг, що надаються безпосередньо Виконавцем, складається із витрат на оплату праці найманих працівників, які здійснюють прибирання приміщень, прилеглої території, та обслуговування інженерних мереж будівлі. В розрахунку Виконавець вказує частку витрат Замовника, із яких формується вартість робіт та послуг Виконавця за цим договором.

На підставі розрахунку витрат на комунальні та експлуатаційні послуги Виконавець щомісяця виставляє Замовнику рахунок, в якому вказується вартість комунальних та експлуатаційних послуг за відповідний місяць (пункт 3.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.4 Договору частка витрат Замовника у фактичних витратах Виконавця на комунальні та експлуатаційні послуги на момент підписання цього договору становить 5,4 відсотка.

При цьому, пунктом 3.5 Договору передбачено, що одностороння зміна Виконавцем розміру частки витрат Замовника у фактичних витратах Виконавця не допускається. Всі зміни в договір вносяться за взаємною згодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем було забезпечено надання комунальних, експлуатаційних послуг, а також послуг з утримання належних відповідачеві приміщень в будівлі за адресою м. Київ, пр-т Возз`єднання (Соборності), 7А, та на виконання умов пунктів 3.1-3.3 Договору проведено розрахунок комунальних та експлуатаційних витрат ТОВ «УКРПРИВІНВЕСТ-К» за квітень 2021 року - грудень 2022 року, за наслідками якого виставлено відповідачу рахунки на оплату відшкодування вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат за вказаний період на загальну суму 374 828,08 грн.

Копії розрахунків витрат на комунальні та експлуатаційні послуги за Договором за квітень 2021 року - грудень 2022 року, рахунків на оплату, а також актів надання послуг за квітень 2021 року - грудень 2022 року наявні в матеріалах справи.

При цьому, до кожного розрахунку позивачем додано підтверджуючі копії рахунків та актів виконаних робіт від відповідних підприємств, що надають комунальні послуги за адресою м. Київ, просп. Соборності, 7-А, за кожний місяць окремо. Крім того, позивачем до кожного розрахунку надано розрахунок експлуатаційних витрат на послуги, які надаються безпосередньо ТОВ «Медпромпроект».

Зокрема, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що до складу щомісячних експлуатаційних витрат позивача входять витрати на оплату заробітної плати працівникам, які безпосередньо виконують обов`язки по прибиранню та обслуговуванню комунікаційних мереж будівлі, з урахуванням оплати щорічних відпусток, лікарняних, премій тощо, витрати на оплату єдиного соціального внеску, адміністративні витрати позивача на придбання канцтоварів, миючих засобів, розхідного матеріалу та інвентарю, витрати на ведення договірної та претензійно-позовної роботи, витрати, пов`язані з отриманням документації (умов на скид стічних вод), зняття та передача показників приладів обліку, заміна лічильників оди тощо.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 4.1 Договору Виконавець щомісячно до 10 числа подає Замовнику розрахунок за надані експлуатаційні та комунальні послуги за минулий місяць та рахунок, в якому вказується вартість комунальних та експлуатаційних послуг за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 4.2 Договору Замовник до 20-го числа кожного місяця сплачує виставлені Виконавцем рахунки за попередній місяць.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо повної оплати вартості комунальних та експлуатаційних послуг не виконав, здійснивши лише часткову оплату наданих послуг у сумі 328 735,30 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №91 від 19.05.2021 на суму 11 768,57 грн., №100 від 09.06.2021 на суму 9 463,12 грн., №114 від 05.07.2021 на суму 13 421,26 грн., №136 від 02.08.2021 на суму 13 514,92 грн., №163 від 15.09.2021 на суму 16 041,53 грн.; №182 від 13.10.2021 на суму 13 869,16 грн., №203 від 16.11.2021 на суму 15 417,88 грн.; №226 від 17.12.2021 на суму 19 174,25 грн., №204 від 16.11.2021 на суму 5 508,00 грн., №1 від 14.01.2022 на суму 18 464,01 грн., №2 від 14.01.2022 року на суму 3 984,41 грн., №32 від 18.02.2022 на суму 17 064,63 грн., №31 від 18.02.2022 на суму 11 510,59 грн., №43 від 30.05.2022 на суму 5 718,42 грн., №41 від 05.05.2022 на суму 10 000,00 грн., №40 від 05.05.2022 на суму 8 572,09 грн., №45 від 31.05.2022 на суму 3 035,57 грн., №44 від 31.05.2022 на суму 4 209,92 грн., №52 від 20.06.2022 на суму 12 000,00 грн., №53 від 21.06.2022 на суму 4 000,00 грн., №54 від 21.06.2022 на суму 1 000,00 грн., №59 від 19.07.2022 на суму 12 672,00 грн., №56 від 12.07.2022 на суму 948,51 грн., №62 від 15.08.2022 на суму 11 428,32 грн., №69 від 19.09.2022 на суму 16 644,75 грн., №75 від 19.10.2022 на суму 16 037,35 грн., №79 від 17.11.2022 на суму 17 951,38 грн., №101 від 19.12.2022 на суму 13 931,58 грн., №12 від 17.01.2023 на суму 20 694,22 грн., №1443963421 від 12.07.2022 на суму 2 678,21 грн., у зв`язку з чим заборгованість відповідача становить 46 092,78 грн.

Як встановлено судом, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято передбачені Договором послуги у період квітень 2021 року - грудень 2022 року на загальну суму 374 828,08 грн.

В свою чергу, 18.05.2021 року відповідачем на адресу позивача було направлено лист №6-2021 від 18.05.2021 року «Про упорядкування відносин по комунальним платежам», який згідно відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції отримано ТОВ «Медпромпроект» 19.05.2021 року, в якому зазначив про намір ТОВ «УКРПРИВІНВЕСТ-К» здійснення лише частини експлуатаційних послуг позивача, виходячи із самостійно встановленого розміру наданих позивачем послуг, позаяк замовник не погоджується з нарахованими позивачем в частині експлуатаційних витрат витратами на оплату заробітної плати найманих працівників позивача, зокрема, адміністраторів, слюсаря та начальника господарського відділу.

Зокрема, як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень на переказ грошових коштів на загальну суму 328 735,30 грн. в рахунок оплати за надані позивачем за Договором послуги відповідачем у призначенні платежу вказано: відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних послуг згідно Договору №1/1205 від 30.12.2005 року та листа №6-2021 від 18.05.2021 року.

Тобто, відповідачем здійснено часткову оплату наданих позивачем експлуатаційних послуг, виходячи із власних розрахунків вартості таких послуг, проте за відсутності розмежування такої оплати щодо певних категорій наданих послуг, позаяк при здійсненні оплат відповідачем у платіжних документах в якості призначення платежів зазначено «відшкодування вартості комунальних та експлуатаційних послуг…».

При цьому, окрім заперечень щодо вартості врахованих до відшкодування витрат на оплату праці найманих працівників позивача, заперечень щодо решти нарахувань, а саме розміру та вартості комунальних послуг відповідачем не надано.

Разом з цим суд зазначає, що згідно положень частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 7.3 Договору доповнення до даного Договору вважаються дійсними, якщо вони складені у формі письмового погодження та підписані обома сторонами.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що за весь період дії Договору №1/1205 від 30.12.2005 року відповідачем не вживались жодні дії щодо внесення змін до умов Договору, зокрема, в частині зміни погодженої сторонами частки витрат замовника у фактичних витратах виконавця на комунальні та експлуатаційні послуги, яка становить 5,4%, а також в частині зміни складу вартості експлуатаційних послуг, що надаються безпосередньо виконавцем, та порядку здійснення виконавцем щомісячного розрахунку витрат на комунальні та експлуатаційні послуги виходячи із витрат виконавця на оплату праці найманих працівників, які здійснюють обслуговування майнового комплексу, та на підставі виставлених виконавцю постачальниками комунальних послуг рахунків.

Суд також відзначає, що зміст Договору №1/1205 від 30.12.2005 року не містить домовленості сторін щодо можливості односторонньої відмови сторони від умов договору або зміни умов Договору в односторонньому порядку виконавцем або замовником.

Отже, надсилання відповідачем листа №6-2021 від 18.05.2021 року з незгодою щодо розміру врахованих позивачем в загальному переліку наданих позивачем за Договором послуг витрат на оплату найманих працівників у зв`язку з тим, що відповідач вважає розмір заробітної плати найманих працівників позивача та їх штатну чисельність необґрунтованою, в розумінні приписів чинного законодавства та умов Договору не може бути розцінене в якості автоматичної зміни умов пунктів 3.1-3.4, 4.1 останнього в односторонньому порядку.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, за висновками суду, будь-які зміни до умов спірного Договору внесено не було, а тому всі його умови, у тому числі щодо обов`язку відповідача своєчасно оплачувати рахунки, виставлені позивачем за надані відповідачу послуги на підставі розрахунку витрат на комунальні та експлуатаційні послуги та з урахуванням частки витрат відповідача у фактичних витратах позивача, є обов`язковими для сторін та мають ними виконуватися належним чином.

Відтак, за умови невнесення сторонами відповідних змін до умов Договору у визначеному останнім порядку, в тому числі з урахуванням зазначеного листа відповідача №6-2021 від 18.05.2021 року «Про упорядкування відносин по комунальним платежам», за висновками суду здійснені позивачем щомісячні розрахунки витрат на комунальні та експлуатаційні послуги, а також вартість таких послуг підтверджується наявними матеріалами справи підтверджується та приймається судом як належним чином обґрунтована.

В свою чергу, заперечень щодо обсягу спожитих послуг, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині належного забезпечення майнового комплексу комунальними послугами теплопостачання, водопостачання, електропостачання, послугами з прибирання та вивезення твердих побутових відходів тощо матеріали справи не містять, позаяк заперечення відповідача у зазначеному вище листі зводяться до незгоди з порядком визначення позивачем заробітної плати своїх працівників та порядком формування їх штатної чисельності.

Як зазначає позивач, станом на дату подачі цієї позовної заяви відповідач продовжує споживати комунальні послуги, які отримує виключно через договори, укладені позивачем з відповідними підприємствами, що надають комунальні послуги, та користується наданими позивачем експлуатаційними послугами на підставі укладеного між сторонами Договору №1/1205 від 30.12.2005 року.

За таких обставин, за умови відсутності доказів відмови відповідача від комунальних та експлуатаційних послуг, що надаються позивачем до об`єкта за адресою: м. Київ, пр. Возз`єднання, 7а, а також заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору №1/1205 від 30.12.2005 року зобов`язання із забезпечення приміщень відповідача послугами теплопостачання, водопостачання, електропостачання, прибирання приміщень загального користування, утримання в нормальному санітарному стані прибудинкової території об`єкту за адресою: м. Київ, пр. Возз`єднання, 7а, зокрема, Інженерного корпусу (Літера А), на першому та підвальному поверхах якого знаходяться нежитлові приміщення відповідача, загальною площею 481,8 кв.м.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, оскільки всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих комунальних та експлуатаційних послуг, надання яких забезпечене позивачем на виконання спірного Договору, належним чином не здійснив, у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРИВІНВЕСТ-К» утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 46 092,78 грн., яку позивач просить стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім цього як свідчать матеріали справи, зважаючи на систематичне порушення відповідачем умов Договору щодо оплати послуг, а також враховуючи на не досягнення сторонами згоди щодо внесення змін до Договору у зв`язку з істотною зміною обставин, ТОВ «Медпромпроект» звернулось до ТОВ «УРППРИВІНВЕСТ-К» з листом №89 від 13.12.2022 року, в якому пропонував відповідачу вирішити питання щодо припинення Договору №1/1205 від 30.12.2005 року шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін з одночасним підписанням Додаткової угоди про розірвання договору. Крім того, у вказаному листі позивач також просив відповідача підписати та повернути на адресу позивача Акт звірки взаємних розрахунків від 13.12.2022 року за період 13.01.-31.12.2021 року та Акт звірки взаємних розрахунків від 13.12.2022 року за період 14.01-30.11.2022 року.

Факт надсилання вказаного листа про розірвання Договору, разом з доданою до нього Додатковою угодою №1 від 31.01.2023 року про розірвання договору та актами звірки взаємних розрахунків на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 14.12.2022 року, фіскальним чеком від 14.12.2022 року та накладною №0216015070881.

Проте відповідач відповіді на вказаний лист не надав.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки відбулась зміна істотних обставин, якими сторони керувалися під час укладення спірного Договору, а саме: пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусної інфекції, ведення воєнного стану в Україні з 24.02.022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, а також зміна відповідачем умов Договору в частині розміру та порядку оплати в односторонньому порядку, наведене, на переконання позивача, свідчить про наявність істотної зміни обставин у даних спірних договірних правовідносинах, у зв`язку з чим позивач зазначає про наявність підстав для застосування приписів частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та розірвання спірного Договору в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання укладеного між сторонами Договору № № 1/1205 від 30.12.2005 року та/або його окремих положень станом на час розгляду справи суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем за Договором комунальні та експлуатаційні послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 46 092,78 грн. з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 5.2 Договору за порушення Замовником строків оплати експлуатаційних послуг Виконавець має право нараховувати Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент виникнення такої заборгованості.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих позивачем експлуатаційних послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 430,09 грн. за період з 21.10.2022 по 19.01.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 553,11 грн. процентів річних та 11 122,12 грн втрат від інфляції за період з 21.05.2021 по 20.01.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, судом з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 430,09 грн. пені за невиконання Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього за результатами перевірки нарахування позивачем процентів річних та інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору судом встановлено, що розмір останніх, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 1 566,16 грн. процентів річних та 11 554,08 грн. інфляційних нарахувань, що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних у сумі 1 553,11 грн. та втрат від інфляції у сумі 11 122,12 грн. підлягають задоволенню в сумах, визначених позивачем.

В частині вимог позивача про розірвання спірного Договору у судовому порядку у зв`язку з істотною зміною обставин на підставі частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, то суд відзначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно умов пунктів 7.1, 7.2 Договору умови даного Договору зберігають свою силу на весь строк дії Договору. Реорганізація Замовника або Виконавця, або перехід права власності до інших осіб не є підставою для змін умов або припинення дії цього Договору, і зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі (їх правонаступників).

При цьому, умовами даного Договору не передбачена можливість його розірвання в односторонньому порядку.

В свою чергу суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За приписами частини 2 зазначеної статті, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, і на позивача покладений обов`язок довести належними та допустимими доказами у справі наявність всіх цих чотирьох умов.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду 01 липня 2020 року у справі № 914/887/18, від 27.02.2018 року у справі № 927/764/17, від 17.04.2018 року у справі № 927/763/17 та від 12.06.2018 року у справі № 910/21034/17.

При цьому, істотні обставини в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України повинні мати місце саме після, а не до укладення договору.

За результатами правового аналізу вказаної норми суд звертає увагу, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, проте під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з цим, за частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Суд наголошує, що заявляючи вимоги про розірвання Договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 652 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін, у даному випадку, істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору.

Згідно з частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладення спірного Договору було зумовлене необхідністю утримання у справному експлуатаційному стані всього майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Соборності, буд. 7-А, та прилеглої (прибудинкової) території та отримання позивачем компенсації від відповідача за спожиті ним комунальні послуги, позаяк відповідач є власником нежитлових приміщень загальною площею 481,8 кв.м., що розташовані на першому та підвальному поверхах Інженерного корпусу (Літера А), що є частиною майнового комплексу.

Разом з цим, в якості підстав для розірвання спірного Договору позивач посилається на той факт, що поширення коронавірусу СОVID-19 нанесло удар по світовій і українській економіці через запровадження карантину, який у свою чергу суттєво вплинув на господарську діяльність позивача, основним видом якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Крім того, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні було запроваджено воєнний стан у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України. Введення воєнного стану в Україні також негативно вплинуло на матеріальне становище позивача в цілому.

Так, позивач вказує, що з початком дії воєнного стану та ведення воєнних дій на території України ряд орендарів позивача призупинили свою діяльність, почали переводити працівників на віддалену, роботу, переїжджати та переводити офіси в інші більш безпечні регіони країни, в результаті чого розірвали свої договірні відносини з позивачем та повернули ряд приміщень з оренди. На даний момент багато приміщень у Майновому комплексі і, зокрема, у Інженерному корпусі (Літера А) простоюють та не приносять позивачу дохід.

Таким чином, на переконання позивача, наведені вище обставини, а саме: пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусної інфекції, ведення воєнного стану в Україні у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, а також зміна відповідачем умов Договору в частині розміру та порядку оплати в односторонньому порядку у даних спірних договірних правовідносинах свідчать про наявність істотної зміни обставин.

Позивач також посилається на те, що:

- на момент укладення Договору №1/1205 від 30.12.2005 року він не знав та не міг знати про можливе введення карантину, запровадження воєнного стану на території України та про прийняття відповідачем в односторонньому порядку рішення щодо сум, з яких відповідач буде сплачувати 5,4 відсотка від загальних витрат позивача;

- зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення. Зокрема, позивач об`єктивно не може усунути причини та наслідки вторгнення військ Російської Федерації на територію України, причини та наслідків триваючого з 11.03.2020 року карантину, а також причини односторонньої відмови відповідача від відшкодування вартості спожитих послуг за Договором;

- наразі виконання позивачем Договору №1/1205 від 30.12.2005 року порушує співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки відповідач за умовами Договору не несе жодних витрат за отримані комунальні та експлуатаційні послуги, в той час як позивач несе відповідальність перед третіми особами за чинними прямими договорами про надання таких комунальних послуг.

Так, за вимогами статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Отже, враховуючи положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно якого нарахування та оплата житлово-комунальних послуг здійснюється виходячи з умов договору про надання відповідних послуг, укладеного між споживачем та виконавцем/управителем багатоквартирного будинку, та вимог чинного законодавства, суд зазначає, що за укладеним між сторонами у справі правочином, який є договором про надання житлово-комунальних послуг, позивач фактично здійснює функції управителя будинку (майнового комплексу), надаючи всім власникам розташованих у ньому приміщень послуги по забезпеченню функціонування приміщень загального користування, а також зовнішнього та внутрішнього інженерного обладнання, послуг по забезпеченню приміщень власників теплопостачанням, опаленням, електропостачанням, водопостачанням тощо.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у зв`язку з введенням карантинних обмежень та запровадженням на території України воєнного стану він дійсно позбавлений можливості й надалі надавати такі комунальні та експлуатаційні послуги для обслуговування та утримання у справному експлуатаційному стані майнового комплексу, розташованого за адресою м. Київ, проспект Соборності, 7-А, зокрема, Інженерного корпусу (Літера А), в якому розташовані нежитлові приміщення відповідача.

Крім того, позивачем не доведено, що обставини введення карантину та запровадження воєнного стану наразі впливають на сталу роботу підприємств, які є безпосередніми постачальниками таких комунальних послуг, як постачання електричної енергії, постачання теплової енергії у гарячій воді, послуги щодо приймання та відведення стічних вод, послуг з вивозу твердих побутових відходів, у зв`язку з чим виконання позивачем умов Договору в цій частині стало б неможливим.

Суд також зауважує, що викладені відповідачем у листі №6-2021 від 18.05.2021 року заперечення щодо врахованих позивачем при визначення вартості наданих за Договором послуг витрат на оплату праці найманих працівників позивача в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України не є істотною зміною обставин, оскільки така одностороння відмова відповідача від виконання умов Договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиті послуги є порушенням грошового зобов`язання, що тягне за собою можливість застосування позивачем передбаченої Договором та статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності (неустойки, процентів річних та інфляційних нарахувань), а також стягнення з відповідача існуючої заборгованості у судовому порядку.

Водночас, невиконання або несвоєчасне виконання стороною договору грошового зобов`язання не є безумною підставою для розірвання договору, у тому числі з підстав, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, позивачем не обґрунтовано та не доведено належними засобами доказування, яким чином зменшення доходів від здачі в оренду нерухомого майна позивача пов`язано з неможливістю надання комунальних та експлуатаційних послуг, зважаючи на отримання позивачем від власників нежитлових приміщень, розташованих у майновому комплексі на підставі укладених договорів компенсації фактично понесених позивачем витрат на комунальні та експлуатаційні послуги, у тому числі витрат позивача на оплату праці найманих працівників, які здійснюють прибирання приміщень, прилеглої території, та обслуговування інженерних мереж будівлі майнового комплексу.

За загальним правилом, передбаченим статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Укладаючи спірний Договір сторони погодили його строки, розмір та порядок оплати, а також підстави для його припинення, зазначаючи, що його чинність зберігається, поки Замовник залишається власником нежилих приміщень в будівлі за адресою м. Київ, просп. Возз`єднання, 7а (пункт 6.1 Договору).

Як зазначалось судом раніше та не заперечується позивачем, відповідач наразі продовжує користуватися комунальними та експлуатаційними послугами за Договором та за відсутності укладених між відповідачем та підприємствами, що надають комунальні послуги, прямих договорів, за висновком суду, розірвання спірного Договору в судовому порядку матиме наслідком порушення співвідношення майнових інтересів сторін і фактично позбавить заінтересовану сторону - відповідача можливості на отримання комунальних послуг, на які він законно розраховував при укладанні спірного Договору.

При цьому суд зазначає, що у даному випадку карантинні обмеження та введення на території України воєнного стану носять загальний характер та у повній мірі стосуються обох сторін Договору, а тому не можуть бути підставою для розірвання Договору на користь однієї з них, оскільки врахуванню підлягають майнові інтереси як позивача, так і відповідача і, як наслідок, комплексний аналіз об`єктивних критеріїв їх співвідношення виключає надання переваги одній зі сторін, а отже не може свідчити про наявність однієї з умов для розірвання Договору у зв`язку з істотною зміною обставин (частина друга статті 652 ЦК України).

Крім того, однією з необхідних умов, передбачених згаданою нормою ЦК України, є те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Випадки ускладнення у виконанні договору не можуть мати місце, якщо потерпіла сторона прийняла на себе ризик зміни обставин. Прийняття на себе ризику зміни обставин не обов`язково повинно бути прямо відображено у договорі, такий висновок може слідувати із самого характеру та змісту зобов`язання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК України).

При цьому між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 року у справі № 910/2376/18 та від 17 грудня 2019 року у справі № 916/547/19.

Суд зазначає, що розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення угоди в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах.

За висновками суду, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог факти та події не можуть бути розцінені в якості істотної зміни обставин, оскільки позивач, який є власником частини приміщень у майновому комплексі, зокрема, вхідної групи, сходів , коридорів, технічних приміщень, вбиралень тощо, а також усього інженерного обладнання (мереж і систем), якими користуються усі власники нерухомого майна, що знаходиться в інженерному корпусі (літера А) за адресою: 02160, м. Київ, проспект Соборності, 7А, за власною ініціативою та на власний розсуд визначив варіант забезпечення комунальними послугами та утримання у справному експлуатаційному стані майнового комплексу, розташованого за адресою м. Київ, просп. Соборності, 7-А, на підставі укладених з постачальниками комунальних послуг прямих договорів та з подальшим відшкодуванням таких витрат на комунальні послуги іншими власниками приміщень, що також розташовані у майновому комплексі, згідно укладених з ними договорів на відшкодування (компенсацію) спожитих комунальних послуг, експлуатаційних витрат, додаткових витрат позивача на утримання майнового комплексу та прибудинкової території. Тобто саме такий варіант утримання спільного майна та приміщень загального користування було реалізовано позивачем шляхом укладення спірного Договору з відповідачем.

Таким чином, в контексті вищезазначеного, за умови самостійного визначення варіанту забезпечення майнового комплексу всіма необхідними комунальними та експлуатаційними послугами втрата позивачем інтересу до співпраці з конкретним власником нежитлового приміщення в майновому комплексі, за умови збереження аналогічних договірних відносин з іншими власниками, не підпадає під визначення обставин, необхідних для розірвання спірного Договору.

Враховуючи викладене, з огляду на підстави заявлених позовних вимог та зважаючи на непідтвердження матеріалами справи факту істотної зміни обставин після укладення спірного Договору, а саме введення на території України карантинних обмежень та воєнного стану, тривале невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати наданих позивачем послуг, як достатньої правової підстави для розірвання зазначеного договору в судовому порядку згідно ст. 652 ЦК України, за висновками суду позовні вимоги в частині розірвання спірного Договору задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРИВІНВЕСТ- К" (просп. Соборності 7-А, м. Київ, 02160, код ЄДРПОУ 22944486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медпромпроект" (просп. Соборності 7-А, оф. 719, м. Київ, 02160, код ЄДРПОУ 00481718) 46 092 (сорок шість тисяч дев`яносто дві) грн. 78 коп. основного боргу, 430 (чотириста тридцять) грн. 09 коп. пені, 1 553 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят три) грн. 11 коп. процентів річних, 11 122 (одинадцять тисяч сто двадцять дві) грн. 12 коп. втрат від інфляції та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 вересня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон