Рішення

від 19.09.2023 по справі 910/3807/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2023Справа № 910/3807/23

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко - Легких Г. П.,

за участю секретаря - Конон В. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін матеріали господарської справи №910/3807/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (04071, м. Київ, провулок Ярославський, 7/9 ; ідентифікаційний код: 43225802)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСЕЙ-СЕРВІС" (04208, м. Київ, проспект Правди, 68-Б, кв. 181; ідентифікаційний код: 41105509)

Про стягнення 1 134 551, 91 грн

За участі представників сторін:

Від позивача: Казміренко В. М. - адвокат, ордер серії АН №1086100 від 17.07.2023;

Бєлік А. А. - адвокат, ордер серії АР №1030805 від 19.09.2023;

Від відповідача: Положенцев С. В. - самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСЕЙ-СЕРВІС" (надалі - відповідач) про стягнення 1 134 551, 91 грн.

20.03.2023 суд відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, проте роз`яснив сторонам їх право, встановлене статтями 250, 252 Господарського процесуального кодексу України, на подання до суду клопотань про перехід до розгляду справи в загальному провадженні, або в спрощеному з викликом сторін, яке відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

08.05.2023 до суду від відповідача надійшов відзив, до якого долучено клопотання про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

03.07.2023 суд ухвалою задовольнив клопотання відповідача та розгляд справи призначив у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначив на 25.07.2023.

24.07.2023 до суду від позивача наійшла заява про перенесення судового засідання.

У судовому засіданні 25.07.2023 суд на місці ухвалив за заявою позивача відкласти судове засідання по суті на 19.09.2023. 02.08.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Суд вказує, що відповідь на відзив подана з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 20.03.2023 року та без клопотання про поновлення такого строку, а отже відповідь на відзив оцінюється судом як письмові пояснення у справі, які можуть бути подані протягом всього строку розгляду справи , однак долучені до відповіді на відзив документи, які позивачем подано у якості доказів на спростування тверджень відповідача у відзиві, до розгляду судом не приймаються у відповідності до ч.8 ст. 80 ГПК України та відповідно не оцінюються, як такі, що подані з пропуском встановленого строку без клопотання про поновлення строку подання доказів.

В судове засідання 19.09.2023 прибули представники сторін, які надали власні пояснення щодо заяв по суті справи, а саме представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, а відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

17.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСЕЙ-СЕРВІС" (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (покупець, позивач) було укладено Договір поставки №1-17.01.2022 від 17.01.2022 (надалі - Договір).

Згідно п. 4.4. Договору - товар поставляється покупцю протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати зарахування належної суми оплати за цим Договором та у відповідності з ним на поточний рахунок постачальника.

Позивач стверджує, що ним на виконання умов договору від 17.01.2022 року було оплачено виставлений відповідачем рахунок №12 від 17.01.2022 на суму 793321, 80 грн в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №2669 від 19.01.2022.

04.02.2022 відповідач на підставі видаткової накладної №15 від 04.02.2022 поставив ТОВ "Трассір ЄС" товар частково на суму 6187, 32 грн. Товар на решту оплаченої суми у розмірі 787134, 48 грн поставлений не був.

08.02.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №1 щодо повернення коштів за непоставлений товар, проте попередня оплата повернута не була.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача решти суми попередньої оплати та неустойки (пені) за період прострочення поставки товару.

2. Предмет позову.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги до відповідача про стягнення 787 134, 48 грн попередньої оплати, а також 347 417, 43 грн пені за прострочення поставки товару.

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору, укладеного між сторонами спору 17.01.2022 року, відповідачем не було в повному обсязі поставлено товар, що був оплачений на умовах попередньої оплати, що надає право позивачу вимагати повернення попередньої оплати, а також застосувати до відповідача санкції за період прострочення поставки товару з 20.02.2022 по 10.03.2022, що передбачені умовами Договору (неустойки за прострочення поставки товару).

У відповіді на відзив, який судом оцінено як письмові пояснення, позивач стверджує про наступне:

(1) між сторонами на момент внесення попередньої оплати не було інших чинних договорів, аніж як Договір поставки №1-17.01.2022 від 17.01.2022, а тому внесення попередньої оплати, а в подальшому часткова поставка товару здійснювалось саме на виконання вимог вказаного Договору;

(2) рахунок на оплату №12 від 17.01.2022 складений самим відповідачем, тому допущені в ньому недоліки не можуть свідчити про недотримання позивачем умов договору;

(3) між сторонами до укладення Договору поставки від 17.01.2022 існували інші договірні зобов`язання, виконання за яким відбувалось, в тому числі, за усним замовленням, а отже у господарських відносинах сторін склалась відповідна практика з постачання товару, а також кошти були зараховані на відомі відповідно до господарських відносин сторін у справі рахунки відповідача;

(4) неотримання відповідачем претензії не може ставитись у провину позивачеві, а залежить від виконання своїх посадових обов`язків працівниками відповідного відділення Укрпошти;

(5) у спірних правовідносинах сторін, що є предметом розгляду даної справи, відсутні форс-мажорні обставини.

4. Заперечення відповідача щодо суті позовних вимог.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав:

(1) позивачем не надано суду копії замовлення позивача по договору поставки, а наданий суду рахунок-фактура не підписаний посадовою особою відповідача, платіжна інструкція, що долучена до позову не містить реквізитів спірного договору. Відтак, позивачем не надані належні та допустимі докази про наявність заборгованості відповідача перед позивачем;

(2) строк виконання зобов`язань відповідача щодо поставки товару не настав, оскільки, відповідач не погоджував замовлення позивача, не оформлював, у зв`язку з таким замовленням, відповідних рахунків, та не отримував оплати за такими рахунками;

(3) позивачем не врахована наявність форс-мажорних обставин, що пов`язані з введенням в Україні воєнного стану;

(4) відповідач не отримував від позивача претензії про повернення грошових коштів;

(5) в договорі та рахунку-фактурі зазначено інший розрахунковий рахунок відповідача, аніж той, на який було сплачено грошові кошти за платіжною інструкцією №2669 від 19.01.2022.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю обов`язку відповідача повернути попередню оплату та сплатити штрафні санкції (неустойку) за прострочення поставки товару.

Відтак, з метою правильного вирішення спору, суд має надати відповіді на наступні питання:

- на яких умовах сторони погодили в договорі поставку товару та чи було здійснено позивачем сплату коштів передплати на виконання умов договору від 17.01.2022?

- чи наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують факт не отримання відповідачем попередньої оплати?

- чи настав (коли настав) обов`язок відповідача поставити товар, а відтак, чи допустив відповідач прострочення строку поставки товару?

- чи наявні у правовідносинах сторін форс-мажорні обставини?

- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно умов п. 3.1. Договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі цього Договору, шляхом перерахування у безготівковій формі коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в розділі 9 цього Договору.

Згідно розділу 9 Договору "Реквізити, юридичні адреси та підписи сторін", розрахунковим рахунком ТОВ "ЕСЕЙ-СЕРВІС" є IBAN: НОМЕР_1 .

Згідно наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №2669 від 19.01.2022 вбачається, що позивач сплатив на рахунок одержувача: ЕСЕЙ-СЕРВІС ТОВ, кредит рах. НОМЕР_2 грошові кошти у розмірі 793321, 80 грн з призначенням платежу: "оплата за товар зг. рах. 12 від 17.01.2022 у сумі 661 101, 50 грн, ПДВ 20 % 132220, 30 грн".

В матеріалах справи наявний не підписаний та не скріплений печаткою відповідача рахунок на оплату №12 від 17.01.2022, згідно якого оплаті підлягали товари сукупною вартістю 793 321, 80 грн:

1. Монітор для систем відеоспостереження 27" Uniview MW3227-L у кількості 40 штук;

2. Монітор для систем відеоспостереження 32" Uniview MW3227-V-K у кількості 60 штук;

3. Кріплення для монітора HB-5032-C у кількості 10 штук.

Рахунок на оплату №12 від 17.01.2022 містить інший рахунок одержувача, аніж той, що зазначений в платіжній інструкції від 19.01.2022 №2669, а саме рах. № НОМЕР_1 , який також зазначено і в реквізитах Договору.

Проте, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Дійсно, наданий суду позивачем рахунок на оплату товарів від 17.01.2022 №12 не містить підпису відповідача, проте така обставина не є автоматичним підтвердженням заперечень відповідача щодо того, що такий рахунок не направлявся відповідачу взагалі.

Згідно наданої суду позивачем підписаної за допомогою електронних цифрових підписів видаткової накладної №15 від 04.02.2022 вбачається, що відповідачем було здійснено поставку товару позивачем згідно рахунку на оплату покупцю №0000-000012 від 17.01.2022, а саме: монітор для систем відеоспостереження 27" Uniview MW3227-L у кількості 1 штука вартістю 5 156, 10 без ПДВ та 6 187, 32 грн з ПДВ.

Відповідач, при цьому не заперечує щодо факту поставки товару позивачеві згідно видаткової накладної №15 від 04.02.2022 на суму 6 187, 32 грн з ПДВ., в якій йде посилання на виставлений рахунок № 12 від 17.01.2022.

Згідно пункту 4.4. Договору - товар поставляється покупцю протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати зарахування належної суми оплати за цим договором та у відповідності з ним на поточний рахунок постачальника.

Тобто, умовами договору сторони погодили поставку товару на умовах попередньої оплати.

Пунктом 4.5. Договору визначено, що постачальник має право розпочати виконання своїх зобов`язань по поставці товару достроково, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити за поставлений товар в повному обсязі.

Згідно приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд звертає увагу, що згідно статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідач не зазначає у відзиві щодо того, що товар за видатковою накладною №15 від 04.02.2022 поставлявся на підставі іншого рахунку, а ніж рахунок №12 від 17.01.2022 та відповідач не вказує, що така поставка відбулась достроково до отримання від позивача попередньої оплати.

Відтак, керуючись принципом заборони суперечливої поведінки, суд констатує, що товар за видатковою накладною №15 від 04.02.2022 був поставлений саме на виконання вимог укладеного між сторонами Договору поставки №1-17.01.2022 від 17.01.2022, на умовах попередньої оплати, що вносилась позивачем 19.01.2022 на підставі рахунку на оплату №12 від 17.01.2022.

Відповідач, керуючись принципом змагальності сторін з метою забезпечення переваги більш вагомих доказів (принцип вірогідності доказів), не був позбавлений можливості доводити суду належними та допустимими доказами протилежне, а саме щодо здійснення дострокової поставки товару за накладною №15 від 04.02.2022 без отримання попередньої оплати та на підставі іншого рахунку на оплату, аніж той, на який посилається позивач.

Також, відповідач не доводить належними та допустимими доказами факт неналежності відповідачеві розрахункового рахунку НОМЕР_2 на який 19.01.2022 була внесена попередня оплата у розмірі 793 321, 80 грн, що відповідає вартості товару наведеного в рахунку №12 від 17.02.2022.

Таким чином, відповідач не надає суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних заперечень.

Суд погоджується з відповідачем в тій частині, що умовами Договору сторони передбачили порядок внесення оплати на розрахунковий рахунок відповідача - UA583204780000026007924909419.

Однак, за умови внесення покупцем на інший належний постачальнику розрахунковий рахунок відповідної суми попередньої оплати та здійснення після цього постачальником часткової поставки товару, що свідчить про отримання ним авансу, не змінює необхідності виконання обов`язку постачальника з поставки товару, який останній повинен виконати.

В даному випадку, матеріали справи не містить доказів того, що розрахунковий рахунок UA743052990000026003026807630 за яким була внесена попередня оплата належить інший особі, аніж відповідач, та відповідач в своєму відзиві не заперечує взагалі щодо належності йому вказаного розрахункового рахунку.

Відтак, суд прийшов до висновку, що більш вірогідним є те, що позивачем належним чином виконано умови Договору, щодо оплати вартості поставленого товару, а у відповідача в свою чергу, виник обов`язок з поставки товару у строк, що передбачений п. 4.4. Договору, тобто до 18.02.2022 включно (згідно платіжної інструкції від 19.01.2022 №2669 оплата проведена банком 19.01.2022 + 30 календарних днів=18.02.2022).

Щодо заперечень відповідача про те, що вказані дії вчинено сторонами не на підставі письмового договору від 17.01.20222 року, факт укладення якого не заперечується сторонами та підтверджується письмовими доказами (наявністю самого підписаного договору), а відповідно до усної угоди шляхом вчинення дій по виставленню рахунку, його оплаті та поставці, то суд їх оцінює критично з огляду на наявність між сторонами письмового договору та відповідності послідовності фактичних дій сторін умовам письмового договору. Крім того, суд зазначає, що укладення договору у спрощений спосіб (якщо б він був укладений у такий спосіб) не звільняє відповідача від обов`язку поставки передплаченого товару або обов`язку повернення суми передплати, у випадку не виконання обов`язку з поставки товару.

Матеріали справи не містять належним чином оформленої видаткової накладної, яка підтверджувала б поставку товару на решту суми, що становить 787 134, 48 грн (793 321, 80 грн - 6 187, 32= 787 134, 48 грн).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач порушив свій обов`язок з поставки товару в повному обсязі на суму передплати в строк, передбачений договором та матеріали справи не містять доказів повної поставки товару відповідачем на суму здійсненої передплати.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Тобто, позивач вправі реалізувати право визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України в будь-якій активній формі (в тому числі пред`явлення вимоги, або позову).

При цьому, визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом, встановленим законом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок чого припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання з повернення суми авансу (попередньої оплати).

Відповідач заперечує щодо отримання ним претензії позивача №1 щодо повернення сплачених коштів за неотриманий товар від 08.02.2023, оскільки, позивач при оформленні поштового відправлення зазначив не вірний номер відповідача для телефонного зв`язку, а отже, на думку відповідача, невручення відповідачеві претензії може ставитись в провину позивачу.

Дослідивши надані суду докази надіслання претензії №1 від 08.02.2023 суд дійшов висновку, що дійсно позивачем був вказаний не вірний номер телефонного зв`язку відповідача (інший, аніж той, що зазначено в ЄДР), але така претензія була направлена на зареєстровану адресу місцезнаходження відповідача - м. Київ, проспект Правди, 68-Б, кв. 181, що є достатнім для висновку суду про те, що позивач вчинив всі залежні від нього дії, передбачені ч. 2 ст. 693 ЦК України для надсилання відповідачеві вимоги про повернення суми попередньої оплати, оскільки саме на відповдіача покладено обов`язок знаходитись за адресою свого місцезнаходження та повідомляти дані до публічних реєстрів про зміну свого місцезнаходження.

Суд погоджується з позивачем в тій частині, що не отримання адресатом відповідної кореспонденції може відбутись як внаслідок неналежного виконання працівниками відповідного відділення Укрпошти своїх службових обов`язків, так і внаслідок не вчинення відповідачем всіх необхідних дій для забезпечення своєчасного отримання ним поштової кореспонденції.

Згідно трекінгу відстеження поштового відправлення №0219209065659 суд встановив, що претензія №1 від 08.02.2023 надійшла у поштове відділення відповідача 10.02.2023 та була повернута за закінченням встановленого терміну зберігання 24.02.2023.

В свою чергу, відповідач, як суб`єкт господарювання, який здійснює листування з своїми контрагентами, податковими органами, органами судової влади тощо має самостійно контролювати та перевіряти поштові повідомлення, що надходять відповідачеві на його адресу місцезнаходження, а також повідомляти Укрпошту, інші органи державної влади тощо про зміну ним адреси листування та отримання кореспонденції. Натомість, відповідачем, не вчинено жодних дій для забезпечення вчасного отримання поштової кореспонденції.

Відтак, відповідач міг та мав отримати претензію №1 від 08.02.2023, що надійшла до відповідного поштового відділення Укрпошти за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача 10.02.2023, не пізніше 11.02.2023 та не отримання такої кореспонденції відповідачем не може ставитись в провину позивачеві.

Отже, суд дійшов висновку, що з 12.02.2023 (наступний день після дня коли відповідач мав отримати претензію №1 від 08.02.2022), в силу вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України зобов`язання відповідача з поставки товару (не грошове зобов`язання) є таким, що припинилось, та у відповідача виникло нове зобов`язання (грошове зобов`язання) з повернення позивачеві суми невикористаної попередньої оплати у розмірі 787 134, 48 грн.

З огляду на вище викладене, суд вважає доведеними вимоги позивача щодо стягнення суми попередньої оплати у розмірі 787 134, 48 грн.

Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Пунктом 6.2. Договору визначено, що у випадку порушення постачальником строків поставки товару в обумовлені даним Договором терміни, постачальник виплачує покупцю (у разі його вимоги) неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не поставленого товару за кожен день затримки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 20.02.2022 по 10.03.2023 у розмірі 347 417, 43 грн.

Суд встановив, що в силу пункту 4.4. Договору строк поставки товару настав 18.02.2022, отже відповідач є таким, що прострочив виконання не грошового зобов`язання з 19.02.2022. Втім, оскільки, згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не вправі виходити за межі позовних вимог, в тому числі збільшувати боргові періоди, що визначені позивачем, то при перевірці проведеного позивачем розрахунку пені, суд враховує дату початку періоду прострочення з 20.02.2022, що зазначена позивачем.

Крім того, згідно вище викладених висновків суду прострочення поставки товару тривало до 11.02.2023 включно, але в силу ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки умовами Договору сторони не передбачили інший строк нарахування пені (неустойки), останнім днем строку нарахування пені є 19.08.202 (тобто шість місяців з дня коли зобов`язання мало бути виконаним).

Таким чином, суд, здійснивши власний розрахунок неустойки (пені) в межах позовних вимог та з врахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме за період прострочення з 20.02.2022 по 19.08.2022, за допомогою ІПС "Прецедент", дійшов висновку, що дійсний розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача становить 128 529, 36 грн, а не 347417, 43 грн як зазначає позивач.

Відповідач стверджує, що згідно пункту 7.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове невиконання зобов`язань за Договором внаслідок дії обставин форс-мажору. Крім того, відповідач вказує, що у разі настання форс-мажорних обставин, строки відведені на виконання Договору продовжуються на період зазначених обставин.

Форс-мажорними обставинами, які впливають на можливість вчасної поставки товару, на думку відповідача, є повномасштабне вторгнення росії на територію України, що розпочалося 24.02.2022.

Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 № Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Отже, факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 внаслідок повномасштабного вторгнення росії є загальновідомим фактом та саме з цієї дати боржники можуть бути звільнені від відповідальності за порушення зобов`язань, у випадку неможливості виконання зобов`язання внаслідок дії обставин форс-мажору.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таким чином, у спірних правовідносинах сторін строк поставки товару не може бути продовжений в силу того, що форс-мажорні обставини застосуються до зобов`язань сторін, строк виконання яких настав з 24.02.2022, в той час як в даному випадку строк виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару настав 18.02.2022, тобто до настання обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажорні для даних зобов`язальних правовідносин.

Згідно пункту 7.4. Договору - жодна зі сторін не звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань допущену до настання форс-мажорних обставин.

Отже, відповідач не звільняється від відповідальності за невиконання взятих на себе договірних зобов`язань з своєчасної поставки товару, та позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі, що визначений судом.

6. Розподілу судових витрат.

Позивач в позові зазначив, що ним понесені судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 17 018, 28 грн.

Відтак у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд керуючись приписами статті 129 ГПК України покладає сплачений судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Про понесення інших судових витрат позивач суду не заявляв.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСЕЙ-СЕРВІС" про стягнення 1 134 551, 91 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСЕЙ-СЕРВІС" (04208, м. Київ, проспект Правди, 68-Б, кв. 181; ідентифікаційний код: 41105509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трассір ЄС" (04071, м. Київ, провулок Ярославський, 7/9 ; ідентифікаційний код: 43225802) 787 134 (сімсот вісімдесят сім тисяч сто тридцять чотири) грн 48 коп. - попередньої оплати, 128529 (сто двадцять вісім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн 36 коп. - пені, а також 13734 (тринадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 95 коп. - судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 218888,07 грн. - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.09.2023

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких