Рішення

від 25.09.2023 по справі 910/9083/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2023Справа № 910/9083/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 4А, ідентифікаційний код 14305909)

до 1) Фізичної особи-підприємця Наливайко Наталії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" (02660, Київська область, м. Київ, вул. Братиславська, 50, офіс 306, 307, ідентифікаційний код 37590319)

про солідарне стягнення 1 100 377,33 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Наливайко Наталії Володимирівни та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Навігатор-Авто» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/2555/01283639 від 16.11.2021 та за договором поруки № 011/2555/01283639/П від 16.11.2021 у розмірі 1 100 377,33 грн, з яких 1 014 211,32 грн основного боргу та 86 166,01 грн відсотків.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

12.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до 01.09.2023.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2021 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк», (далі -позивач, банк, кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Наливайко Наталією Володимирівною (далі- відповідач-1, боржник, позичальник) було укладено кредитний договір №011/2555/01283639, згідно умов якого кредитор надає позичальнику кредитні кошти в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 000 000,00 гривень строком до 16.11.2024 року, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі - 19,35 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені кредитним договором.

Згідно з п. 1.3 договору кінцевий термін погашення кредиту - 16.11.2024 або інша дата, визначена відповідно до п. 5.4 або статті 8 договору (останній день строку користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов`язаний здійснити погашення заборгованості за договором в повному обсязі).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3 договору включно позичальник зобов`язаний щомісяця сплачувати кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 19,35% річних. Розмір процентної ставки може змінюватися в порядку та випадках, передбачених цим договором.

У випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту, позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі 19,35% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в. т.ч. простроченої) з дня, наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору нарахування процентів здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості за кредитом/простроченої заборгованості за договором протягом всього строку користування кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту (траншу) та не враховується день погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі.

Згідно із п. 2.4 договору розмір процентної ставки, за якою позичальник сплачує кредитору проценти за фактичне користування кредитом до настання кінцевого терміну погашення кредиту, визначена п. 2.1 договору збільшується на 200 базисних пунктів при кожному невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь-якої з умов, передбачених пунктом 3.5 та/або пунктом 6.1 та/або пунктом 6.4 та/або п. 7.1.1 та/або відмови від виконання вимоги кредитора, передбаченої пунктом 8.1.4 договору. Процентна ставка збільшується на 200 базисних пунктів за невиконання/неналежне виконання кожної із зазначених в цьому пункті договору умов. Зазначене збільшення процентної ставки по кредиту, застосовується починаючи з першого банківського дня календарного місяця, наступного за місяцем, в якому кредитору стало відомо про настання обставин, визначеної першим абзацем цього пункту договору (дата змін). Підвищення процентної ставки відповідно до цього пункту договору не є зміною умов договору в односторонньому порядку та така зміна процентної ставки не потребує укладення додаткової угоди до договору. Позичальник надає згоду кредитору кожного разу до дати змін на власний розсуд приймати рішення не здійснювати збільшення процентної ставки за кредитом згідно умов цього пункту договору.

Відповідно до п. 5.3 договору позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, 16 числа, та при погашенні заборгованості за кредитом в повному обсязі. При простроченні погашення ануїтентного платежу проценти, нараховані на суму простроченої заборгованості за кредитом за період прострочення, в тому числі, визначені п. 2.2 договору, підлягають сплаті додатково до сум, передбачених графіком. При цьому, у разі нездійснення погашення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту проценти,передбачені п. 2.2 договору, нараховуються та сплачуються позичальником за період з дати кінцевого терміну погашення кредиту (включно) по календарний день, що передує дню фактичного погашення заборгованості за договором в повному обсязі.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що якщо дата платежу у місяці здійснення платежу відсутня, позичальник зобов`язаний здійснити погашення заборгованості за кредитом та сплатити проценти в останній календарний день поточного місяця. Якщо дата платежу у місяці здійснення платежу не є банківським днем або внесення на рахунок погашення з метою сплати планового платежу здійснюється в будь-який день до дати платежу позичальник зобов`язаний здійснити погашення заборгованості за кредитом та сплатити проценти не пізніше останнього банківського дня, що передує календарному дню дати платежу. При цьому у платіжному дорученні на перерахунок коштів на рахунок погашення позичальник зобов`язаний зазначити дату валютування, що відповідає даті платежу (крім зарахувань для погашення найближчих планових платежів протягом наступних трьох календарних днів). Всі кошти, що надходять на рахунок погашення в день, що відрізняється від дати платежу, без зазначення дати валютування відповідно до вимог цього пункту договору (за виключенням суми найближчого планового платежу за кредитом/процентами протягом наступних трьох календарних днів з дати зарахування) автоматично в день їх зарахування на рахунок погашення спрямовуються на погашення заборгованості за кредитом згідно черговості, передбаченої пунктом 5.8 договору. Якщо остання дата платежу, зазначена у графіку, наступає раніше, ніж кінцевий термін погашення кредиту, сторони визнають, що кінцевим терміном погашення кредиту є дата сплати останнього чергового платежу суми погашення заборгованості позичальника відповідно до графіку, та позичальник зобов`язаний здійснити остаточне погашення заборгованості за договором в останню дату платежу згідно з графіком.

Згідно з п. 8.1 договору у разі настання дефолту (невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань (обов`язків) за договором та/або договором забезпечення, а також інші обставини, які, на думку кредитора, свідчать про те, що зобов`язання позичальника за договором не будуть виконані), кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів:

8.1.1 відмовити в наданні кредиту або його частини за договором;

8.1.2 скачувати або встановити розмір ліміту в розмірі фактичної заборгованості позичальника за кредитом;

8.1.3 вимагати дострокового повного/часткового виконання позичальником зобов`язань за договором;

8.1.4 вимагати надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов`язань позичальника за договором.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 8.1.1 - 8.1.3 пункту 8.1 договору він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов`язання кредитора, щодо надання кредиту, є припиненими з дати прийняття кредитором відповідного повідомлення або з іншої дати, визначеної кредитором самостійно. Позичальник зобов`язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні кредитора, і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 (тридцятого) календарного дня з дня направлення кредитором позичальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги, кредитор має право звернути стягнення за договором забезпечення, пред`явити вимогу позичальнику/поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за договором, які не суперечать законодавству України.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" (далі - поручитель, відповідач-2) було укладено договір поруки №011/2555/01283639/П від 16.11.2021, відповідно до умов якого відповідач-2 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати по зобов`язаннях відповідача-1, які виникають з умов кредитного договору.

У п. 1.3. договору поруки сторони погодили, що без додаткового отримання попередньої згоди поручителя, у тому числі без додаткового повідомлення поручителя та без укладання додаткових угод до кредитного договору, підписанням цього договору поручитель надає свою згоду на поширення поруки на будь-які зміни до основного договору, внаслідок яких може бути збільшено розмір його відповідальності перед кредитором, в тому числі внаслідок:

- більшення розміру будь-якого з забезпечених зобов`язань (наприклад, збільшення розміру кредиту, в т.ч. на суму нарахованих та несплачених процентів (капіталізація процентів), збільшення розміру процентів) або продовження строку виконання будь-якого з забезпечених зобов`язань;

- доповнення основного договору новими зобов`язаннями позичальника щодо сплати будь-яких платежів на користь кредитора;

- зміни будь-яким чином методу (способу) нарахування процентів за кредитними операціями;

- доповнення основного договору будь-якими зобов`язаннями позичальника, невиконання яких може призвести до направлення вимоги про дострокове погашення забезпечених зобов`язань.

Відповідно до умов п. 2.1. договору поруки сторони визначили, що у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих Забезпечених зобов`язань, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У такому випадку кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпечуваними зобов`язаннями. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов`язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі (п.2.2. договору поруки).

Позивач у позовній заяві зазначає, що всупереч вимогам кредитного договору відповідач-1 не виконує взяті на себе договірні зобов`язання, зокрема, не здійснює погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед позивачем за кредитним договором становить 1 100 377,33 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 1 014 211,32 грн, у тому числі 50 737,34 грн - прострочена заборгованість за кредитом та заборгованості за відсотками - 86 166,01 грн, у тому числі 74 874,92 грн прострочена заборгованість за відсотками.

09.03.2023 АТ «Райффайзен Банк» надіслав на адреси ТОВ «Транспортна компанія "Навігатор-Авто" та ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості, які були залишені відповідачами без відповіді та належного реагування.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач виконав свої договірні зобов`язання, надавши Фізичній особі-підприємцю Наливайко Наталії Володимирівні кредит у сумі 1 000 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку.

Відповідач -1 суму заборгованості в добровільному порядку не сплатив, внаслідок чого Фізична особа-підприємець Наливайко Наталія Володимирівна має заборгованість за кредитом у розмірі 1 014 211,32грн та заборгованість по процентам у розмірі 86 166,01 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що розрахунок є арифметично вірним.

Разом з тим, як було встановлено судом вище, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" було укладено договір поруки №011/2555/01283639/П від 16.11.2021, відповідно до умов якого відповідач-2 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати по зобов`язаннях відповідача-1, які виникають з умов кредитного договору.

Договір поруки підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою позивача.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідачів солідарного грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 1 014 211,33 грн та заборгованості по процентам у розмірі 86 166,01 грн на підставі кредитного договору та договору поруки. Відповідачами вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачами обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення їх від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк» про солідарне стягнення з Фізичної особи-підприємця Наливайко Наталії Володимирівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" заборгованості за кредитом у розмірі 1 014 211,33 грн та заборгованості по процентам у розмірі 86 166,01 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів порівну.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця Наливайко Наталії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" (02660, Київська область, м. Київ, вул. Братиславська, 50, офіс 306, 307, ідентифікаційний код 37590319) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 4А, ідентифікаційний код 14305909) заборгованість за кредитом у розмірі 1 014 211 (один мільйон чотирнадцять тисяч двісті одинадцять) грн 32 коп. та заборгованість за відсотками у розмірі 86 166 (вісімдесят шість тисяч сто шістдесят шість) грн 01 коп.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Наливайко Наталії Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 4А, ідентифікаційний код 14305909) 8 252 (вісім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Навігатор-Авто" (02660, Київська область, м. Київ, вул. Братиславська, 50, офіс 306, 307, ідентифікаційний код 37590319) на користь Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, будинок 4А, ідентифікаційний код 14305909) 8 252 (вісім тисяч двісті п`ятдесят дві) грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина