Рішення

від 12.09.2023 по справі 923/1577/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/1577/21 Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 923/1577/21 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 150, код ЄДРПОУ 35996819) до відповідача: Фізичної особи-підприємця Колесниченко Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 59 090,64 грн.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

30.11.2021р. до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" до Фізичної особи-підприємця Колесниченко Сергія Сергійовича про стягнення 59 090, 64 грн.

Відповідно до протоколу автотизованого розподілу судової справи від 25.01.2022р. справу розподілено судді Сулімовській М.Б.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 05.01.2022 відкрито провадження у справі, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/1577/21 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2023 року справу розподіллено судді Пінтеліній Т.Г.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023р. було прийнято справу до провадження та призначено розгляд справи по суті.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений ч. 1 ст. 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

08.07.2019р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" (Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Колесниченко Сергієм Сергійовичем (Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №Д-6, за умовами якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору індивідуально визначені речі («майно»), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначені у видаткових накладних та акті приймання-передачі майна. (п.1.1 договору).

31.05.2021 року поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначена у накладній на відповідальне зберігання № АК0000993.

Договором передбачено, що право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача та/або передано третім особам. (пункт 1.3 Договору);

Відповідно до пп. 2.1.5. п. 2.1. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений договором строк не закінчився.

Згідно із пп. 3.1.1. п. 3.1. договору поклажодавець має право у будь-який час вимагати від зберігача повернення майна (всього або його частини).

Відповідно до п. 4.4. договору, якщо зберігач не в змозі повернути поклажодавцеві майно, отримане ним на зберігання, то він зобовязаний протягом трьох банківських днів від дати отримання письмової вимоги, сплатити поклажодавцеві вартість майна, яке ним не було повернуто.

05.08.2021 року поклажодавець направиви на адресу зберігача вимогу № 46 від 04.08.2021 року про повернення майна, переданого на зберігання згідно із накладною на відповідальне зберігання № АК0000993 від 31.05.2021 року із пропозицією письмово повідомити поклажодавця про дату й місце повернення майна. Факт направлення вимоги підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком. Проте, вимога позивача була залишена без відповіді.

Позивач також зазначає, що 12.10.2023р. надіслав на адресу відповідача вимогу від №61 з вимогою терміново перерахувати поклажодавцеві вартість не повернутого майна у розмірі 56 195, 52 грн.. Відповідна вимога залишена без відповіді та задоволення.

Згідно п. 4.5. договору, якщо зберігач не повернув поклажодавцеві майно, а також не виконав вимоги п. 4.4. договору, він зобовязаний сплатити вартість неповернутого майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання від поклажодавця вимоги про повернення майна до дня фактичного передання майна поклажодавцеві або повернення йому вартості такого майна.

Також, позивачем в зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором, було нараховано відповідачу інфляційні витрати 1 186,17 грн. та 10% річних в сумі 1 708,95 грн.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч.1 ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено судом 08.07.2019р. між Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" (Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Колесниченко Сергієм Сергійовичем (Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №Д-6, за умовами якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору індивідуально визначені речі («майно»), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначені у видаткових накладних та акті приймання-передачі майна. (п.1.1 договору).

Згідно із ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Приписами ст. 938 Цивільного кодексу України Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно ст. 942 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до ст.946 Цивільного кодексу, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі..

Згідно із ст.949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно пп.2.2.3 п.2.2 договору, факт надання послуг, що є предметом Договору, за результатами кожного місяця підтверджується та фіксується підписанням сторонами Акту про надані послуги.

Відповідно до п.2.3 договору, Поклажодавцю можуть надаватись додаткові послуги, про що укладається відповідний Додаток/Додаткова угода до Договору. У попередню оплату додаткові послуги не включаються і сплачуються по окремих рахунках-фактурах Поклажодавцем в безготівковій формі щомісячно не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за календарним місяцем в якому фактично надавалися додаткові послуги шляхом перерахування коштів на рахунок Зберігача на підставі виставленого рахунку-фактури.

Позивач свої зобов`язання договором виконав належним чином, 31.05.2021 року поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно, найменування, кількість, одиниця виміру, ціна одиниці виміру й загальна вартість яких, зазначена у накладній на відповідальне зберігання № АК0000993.

Договором передбачено, що право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача та/або передано третім особам. (пункт 1.3 Договору);

Відповідно до пп. 2.1.5. п. 2.1. договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього, навіть якщо передбачений договором строк не закінчився.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до п. 4.4. договору, якщо зберігач не в змозі повернути поклажодавцеві майно, отримане ним на зберігання, то він зобовязаний протягом трьох банківських днів від дати отримання письмової вимоги, сплатити поклажодавцеві вартість майна, яке ним не було повернуто.

05.08.2021 року поклажодавець направиви на адресу зберігача вимогу № 46 від 04.08.2021 року про повернення майна, переданого на зберігання згідно із накладною на відповідальне зберігання № АК0000993 від 31.05.2021 року із пропозицією письмово повідомити поклажодавця про дату й місце повернення майна. Факт направлення вимоги підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком. Проте, вимога позивача була залишена без відповіді.

Позивач також зазначає, що 12.10.2023р. надіслав на адресу відповідача вимогу від №61 з вимогою терміново перерахувати поклажодавцеві вартість не повернутого майна у розмірі 56 195, 52 грн.. Відповідна вимога залишена без відповіді та задоволення.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартість наданих послуг в сумі 56 090,64 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування 10% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Наразі ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки також випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Згідно п. 4.5. договору, якщо зберігач не повернув поклажодавцеві майно, а також не виконав вимоги п. 4.4. договору, він зобовязаний сплатити вартість неповернутого майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також десять процентів річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання від поклажодавця вимоги про повернення майна до дня фактичного передання майна поклажодавцеві або повернення йому вартості такого майна.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 10% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 10% річних в розмірі 1 708, 95 грн., судом встановлено, що розрахунок 10% річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 10% річних в розмірі 1 708, 95 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні витрати. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат в розмірі 1 186,17 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних витрат річних було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційних витрат в розмірі 1 186,17 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов ТОВ "АВІС-АКВА" до Фізичної особи-підприємця Колесниченко Сергія Сергійовича - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колесниченко Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС-АКВА" (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 150, код ЄДРПОУ 35996819) основний борг в сумі 56 195 (П`ятдесят шість тисяч сто дев`яносто п`ять)грн. 52 коп., 10% річних в сумі 1 708 (Одна тисяча сімсот вісім) грн. 95 коп., інфляційні витрати в розмірі 1 186 (Одна тисяча сто вісімдесят шість) грн. 17коп., судовий збір в розмірі 2 270 (Дві тисячі двісті сімдесят) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення згідно ч.6 ст. 233 ГПК України складено 22 вересня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна