Постанова

від 22.09.2023 по справі 915/317/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/317/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2023 (суддя Олейняш Е. М.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Богатир К. В., Філінюк І. Г.)

у справі № 915/317/22

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нібулон"

про стягнення заборгованості,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, Укрзалізниця) на підставі актів загальної форми ГУ-23 нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю "Нібулон" (далі - відповідач, Товариство) за період з 30.11.2021 по 01.12.2021 збір за зберігання вантажу за простій вагонів в очікуванні оформлення документів перевезення відправником.

2. Відповідач з таким нарахуванням не погоджується та зазначає, що ним здійснювалося формування маршрутного поїзда довжиною 50 вагонів за окремо оплаченою послугою з накопичення вагонів на коліях загального користування відповідно до умов договору, а отже його вини у затримці вагонів немає.

3. Суди першої та апеляційної інстанції визнали правомірним нарахування позивачем відповідачу збору за зберігання вантажу. Вважали таке нарахування проведеним на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644( далі - Правила № 644). У зв`язку з цим застосували до спірних правовідносин спеціальну шестимісячну позовну давність, передбачену статтею 137 Статуту залізниць України, частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та відмовили у позові за наслідком спливу позовної давності.

4. Позивач з висновками судів у частині застосування шестимісячної позовної давності не погоджується та в касаційній скарзі наголошує, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає погоджена сторонами умовами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом позовна давність в один рік.

5. Ключове питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного розгляду справи: чи є підстави для застосування наслідків спливу позовної давності на звернення з цим позовом до суду. Відповідь на це питання потребує повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, окремі з яких суди попередніх інстанцій залишили поза увагою.

Стислий виклад фактичних обставин справи

6. Між Укрзалізницею та Товариством укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 26.06.2020 № 40-14291113/2020-001 (далі - договір з організації перевезення вантажів), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

7. Також між позивачем і відповідачем укладено договір № 7990 про подачу та забирання вагонів при станції Пальміра, місто ст. Пальміра Черкаська область від 21.05.2018 зі строком дії до 20.05.2023, яким врегульовано подачу, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під`їзної колії, яка належить власнику, примикає стрілочним переводом № 107 до колії № 10 станції Пальміра Філії і обслуговується локомотивом залізниці.

8. Товариство в період з 30.11.2021 по 01.12.2021 на станції Пальміра Одеської залізниці проводило навантаження залізничних вагонів, які надалі слідували по маршрутній відправці № 42029835 Пальміра - Миколаїв-Вантажний.

9. Накопичення вагонів за період з 30.11.2021 по 01.12.2021 на станції Пальміра підтверджується актами загальної форми ГУ-23, а саме:

- від 30.11.2021 № 146 на вагони № 95319729, 95392932, 95523767, 95528766, 95667010, 95669638, 95694072, 95713400, 95755955, 95759247, 95799615, 95833216 (час початку затримки вагонів 30.11.2021 21:35),

- від 01.12.2021 № 151 № 59596250, 95246427, 95454112, 95523114, 95523510, 95540118, 95613949, 95651451, 95713418, 95756623, 95799771, 95829016 (час початку затримки вагонів 01.12.2021 04:45),

- від 01.12.2021 № 153 на вагони № 95350948, 95396069, 95529731, 95544151, 95614343, 95616231, 95618161, 95634143, 95660958, 95651311, 95683140, 95757266 (час початку затримки вагонів 01.12.2021 10:30),

- від 01.12.2021 № 155 на вагони № 95374575, 95394714, 95396561, 95451324, 95636256, 95751459, 95751475, 95757811 (час початку затримки вагонів 01.12.2021 15:40),

- від 01.12.2021 № 157 на вагони № 59698250, 95246427, 95454112, 95523114, 95523610, 95540118, 95613949, 95651451, 95713418, 95756623, 95799771, 95829016 (час початку затримки вагонів 01.12.2021 4:45 (акт № 151 від 01.12.2021); час закінчення затримки вагонів 01.12.2021 18:50);

- від 01.12.2021 № 158 на вагони № 95350948, 95395059, 95529731, 95544151, 95614343, 95615231, 95618161, 95634143, 95650958, 95651311, 95663140, 95757266 (час початку затримки вагонів 01.12.2021 10:30 (акт № 153 від 01.12.2021); час закінчення затримки вагонів 01.12.2021 18:50);

- від 01.12.2021 № 160 на вагони № 95319729, 95392932, 95523767, 95528766, 95667010, 95668638, 95684072, 95713400, 96755955, 95759247, 95799615, 95833216 (час початку затримки вагонів 30.11.2021 21:35 (акт № 146 від 30.11.2021); час закінчення затримки вагонів 01.12.2021 18:50).

10. Опис обставин, що викликали складання актів: затримка вагонів, пов`язана з оформленням вантажу після забирання їх з місць навантаження/вивантаження. Дані вагони простоюють на 1, 3 ст. колії в очікуванні оформлення документа та накопичення маршрута. Акти підписано представником відповідача без зауважень.

11. Відповідно до накладної від 01.12.2021 № 42029835, наданої перевізнику 01.12.2021 о 18:47, відповідач на станції Пальміра провів навантаження 50 вагонів, які слідували на станцію призначення Миколаїв-Вантажний.

12. Відповідач сплатив за накопичення вагонів на вищевказаних коліях загального користування по накопичувальній картці форми ФДУ-92 № 06120082, про що зазначено у позовній заяві та не заперечується сторонами у справі.

13. Згідно з актами загальної форми № 157, № 158, № 159, № 160, що були складені на затримку завантажених вагонів після забирання з під`їзної колії, позивач нарахував відповідачу плату за зберігання вантажів при перевезеннях, що підтверджується накопичувальною карткою форми ФДУ-92 від 06.12.2021 № 06120083 на загальну суму 35 490, 00 грн без ПДВ.

14. Накопичувальну картку від 06.12.2021 № 06120083 відповідач підписав із зауваженнями наступного змісту: "З даними нарахуваннями незгоден, так як накопичення сплачено по накопичувальній картці № 06120082". На цій підставі 06.12.2021 працівники залізниці склали акт загальної форми № 29.

15. Нараховану плату за зберігання вантажів по накопичувальній картці форми ФДУ-92 від 06.12.2021 № 06120083 на загальну суму 35 490, 00 грн без ПДВ (42 588, 00 грн з ПДВ) відповідач не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Узагальнений зміст вимог і підстав позову

16. Укрзалізниця звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства 42 588, 00 грн збору за зберігання вантажу.

17. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач 30.11.2021 (21:35 год.) та 01.12.2021 (4:45 год., 10:30 год., 15:40 год.) подав чотири партії вагонів, проте накладні на перевезення вантажу позивачу (перевізнику) надано не було. 01.12.2021 о 18:47 год. відповідач подав перевізнику перевізний документ (накладну) № 42029835, що дало змогу позивачу відправити вагони згідно з маршрутною відправкою.

18. Посилаючись на п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, ст. 6 Статуту залізниць України, позивач зазначає, що затримка вагонів на станційних коліях станції Пальміра відбулась саме з вини відповідача, який не надав з першою партією вагонів основний для перевезення документ (накладну), а продовжував надалі формувати маршрут на коліях загального користування, а тому простій вагонів відбувся в очікуванні оформлення документів перевезення відправником.

19. Позивач склав акти загальної форми ГУ-23 від 30.11.2021 № 146, від 01.12.2021 №№ 151, 153, 155, 157, 158, 159, 160 на підставі яких нарахував відповідачу збір за зберігання вантажу, який відповідачем не оплачений.

20. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 259, 525, 614, 629, 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 307 ГК України, статті 12 Закону України "Про транспорт", Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, Правилами розрахунків за перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, Правилами № 644, Правилами складня актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Статутом залізниць України та умовами договорів.

21. Також позивач у позовній заяві просив поновити строк на її подання, передбачений статтею 137 Статуту залізниць України.

22. Відповідач проти позову заперечує, вказує на відсутність своєї вини у затримці вагонів та неправомірність нарахування позивачем збору за зберігання вантажу. Пояснює, що між сторонами наявні договірні правовідносини і відповідачем проведено оплату окремої послуги, передбаченої додатком 1-4 договору з організації перевезення вантажів, а саме: накопичення вагонів з вантажем (маршрутний поїзд), в рамках якої у спірний період відбувалося формування поїзда установленої довжини (50 вагонів) та оформлення маршрутної відправки. Просив застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

23. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, у задоволенні позову відмовлено.

24. Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, виходили із обґрунтованості та підставності позовної вимоги про стягнення заборгованості (збору за зберігання вантажу) по накопичувальній картці форми ФДУ-92 від 06.12.2021 № 06120083 на суму 42 588 грн з ПДВ. При цьому, суди обох інстанцій вказали на недоведення відповідачем відсутності його вини у затримці (простої) завантажених вагонів в очікуванні оформлення перевізних документів.

25. Разом з цим, як зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду із даним позовом 17.08.2022, у той же час, акти загальної форми ГУ-23, складені для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, зокрема, затримки вагонів, датовані 30.11.2021 та 01.12.2021, тобто в силу положень статей 253, 254, 260, 261 ЦК України, частини 5 статті 315 ГК України, статті 137 Статуту залізниць України з 01.12.2021 та 02.12.2021 відповідно почався перебіг позовної давності, тривалість якого в силу закону становить 6 місяців, тобто до 01.06.22 та 02.06.2022 відповідно. Позивач дізнався про порушення права 30.11.2021 та 01.12.2021 (дати складання актів форми ГУ-23 самим позивачем).

26. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності.

27. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у визнанні поважними причин пропуску позивачем позовної давності, оскільки: 1) право на поновлення строку у зв`язку із запровадженням воєнного стану не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження; 2) лист ТПП, на який посилається позивач, не є беззаперечним доказом підтвердження факту неможливості для позивача своєчасного звернення до суду із позовом; 3) позивачем не подано суду жодних доказів на підтвердження неможливості направлення юридичною особою та/або філією, які знаходяться в м. Києві та м. Одесі, позову у строки, встановлені законом; 4) позивачем не подано суду жодних доказів на підтвердження припинення функціонування АТ "Укрпошта" у спірний період; 5) посилання позивача на п. 4 розділу Х ГПК України в спірному випадку є помилковим, оскільки позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

28. Висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності були також підтримані судом апеляційної інстанції.

Касаційна скарга

29. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

30. Позивач у касаційній скарзі повністю погоджується з висновками судів про обґрунтованість та підставність позовної вимоги про стягнення заборгованості (збору за зберігання вантажу) по накопичувальній картці ФДУ-92 від 06.12.2021 № 06120083 на суму 42 588 грн з ПДВ. Проте, не погоджується з висновками про пропуск позовної давності.

31. Вважає, що висновки судів в частині пропуску позивачем позовної давності не відповідають обставинам справи та поданим документам, ухвалені при неправильному застосуванні статті 315 ГК України та незастосуванні частини 1 статті 259 ЦК України, відповідно до якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, що й зробили сторони у пункті 7.3 договору з організації перевезення вантажів, погодивши позовну давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають із правовідносин сторін за договором в один рік. Зазначає, що позов подано в межах річної позовної давності.

32. Посилається на відсутність єдиного правового висновку Верховного Суду щодо вирішення подібних правовідносин.

Відзив

33. Відповідач подав відзив та доповнення до відзиву в яких не погоджується з доводами касаційної скарги та вважає обґрунтованими висновки судів про пропуск позивачем шестимісячної позовної давності, встановленої ст. 315 ГК України, ст. 137 Статуту залізниць України. Втім відповідач повністю не погоджується з висновками судів по суті позовних вимог, вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього збору за зберігання вантажу. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв`язку із пропуском Укрзалізницею шестимісячної позовної давності на звернення до суду з позовом до Товариства про стягнення збору за зберігання вантажу.

37. Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

38. Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

39. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

40. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 2 статті 258 ЦК України).

41. Відповідно до частина 5 статті 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

42. Відповідно до статті 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

43. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 ЦК України).

44. У пункті 7.3 договору з організації перевезення вантажів сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.

45. Укрзалізниця в касаційній скарзі з посиланням на вказаний вище пункт договору з організації перевезення вантажів зазначає, що позивач звернувся з цим позовом до суду в межах річної позовної давності.

46. Разом з тим, місцевий господарський суд установив такі обставини.

47. В позовній заяві та у відповіді на відзив (вх. № 5527/22 від 17.11.2022) позивач зазначив, що підставою для подання позову до суду є акти загальної форми ГУ-23 від 30.11.2021 № 146, від 01.12.2021 № 151, 153, 155, 157, 158, 159, 160, а відповідно шестимісячний термін для подання позову залізниці до вантажовідправника Товариства закінчився 30.05.2022-01.06.2022 (ст. 137 Статуту залізниць України). Посилаючись, зокрема, на приписи ст. 137 Статуту залізниць України, ст. 119 ГПК України, Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Указу Президента України "Про введення воєнного стану" від 24.02.2022 № 64/2022 позивач зазначив, що починаючи з 24.02.2022 активні бойові дії, в тому числі ракетні обстріли, по всій території України, призвели до порушень нормальної роботи багатьох підприємств, установ, організацій, в тому числі інфраструктурних об`єктів (АТ "Укрпошта", АТ "Укрзалізниця"), що призвело до неможливості своєчасної підготовки та подання позовної заяви по справі до суду з направлення її копії на адресу відповідача. Посилаючись на частину 4 Розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, вказував на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

48. У запереченнях (вх. № 5653/22 від 22.11.2022) позивач також наголошував на тому, що підставою подання позову до суду є акти загальної форми ГУ-23 від 30.11.2021 № 146, від 01.12.2021 № 151, 153, 155, 157, 158, 159, 160, а відповідно шестимісячний термін для подання позову Укрзалізниці до Товариства закінчився 30.05.2022-01.06.2022. Додатково до вже висловлених доводів про те, що введення воєнного стану перешкодило звернутися вчасно до суду та про можливість поновлення строку на підставі ч. 4 Розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, позивач зазначив, що крім вимог ст. 137 Статуту залізниць України щодо подання позову протягом шестимісячного терміну, необхідно враховувати вимоги укладеного між сторонами договору з організації перевезень вантажів, відповідно до умов п. 7.3 якого позовна давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить 1 рік. Вказав, що термін для подання позову залізниці до вантажовідправника Товариства згідно зі ст. 137 Статуту залізниць України закінчився 30.05.2022-01.06.2022, а згідно з договором 30.11.2022-01.12.2022.

49. В поясненнях (вх. № 6317/22 від 13.12.2022) позивач додатково зазначив, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Оскільки позовна заява подана 12.08.2022, тобто в період дії воєнного стану, то позовна давність не пропущена.

50. 07.11.2022 відповідач подав до суду заяву (вх. № 5084/22 від 07.11.2022) про застосування позовної давності, в якій, керуючись ст. 315 ГК України, ст. 137 Статуту залізниць України, чч.. 3, 4 ст. 267 ЦК України, просив суд застосувати позовну давність та відмовити в позові, оскільки позовна давність спливла 30.05.2022, 01.06.2022 (сплив шестимісячного строку з дати складання актів загальної форми). Окрім того, в запереченні проти клопотання позивача про поновлення строків позовної давності (вх. № 5781/22 від 24.11.2022) відповідач зазначав про відсутність поважних причин пропуску позивачем шестимісячного строку на звернення до суду з позовом.

51. Надаючи оцінку відповідним обставинам, місцевий господарський суд вказав, що в спірному випадку порядок та умови нарахування збору за зберігання вантажу врегульовані Правилами № 644. Позивачем не наведено суду жодної умови договору з організації перевезень вантажів, якою врегульовано та на підставі якої нараховано збір за зберігання вантажу. Натомість, збір за зберігання вантажу нараховано на підставі Правил № 644 та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги Тарифне керівництво № 1. Отже, в суду відсутні підстави під час обчислення позовної давності у даній справі для застосування положень п. 7.3 договору.

52. Таким чином, при застосуванні позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення збору за зберігання вантажу суд виходив зі спеціальних норм законодавства (ч. 5 ст. 315 ГК України, ст. 137 Статуту залізниць України).

53. При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у визнанні поважними причин пропуску позивачем позовної давності, про що зазначено у пункті 27 цієї постанови.

54. Разом з тим, як було зазначено вище, Укрзалізниця у суді першої інстанції у своїх пояснення вказувала на пропуск шестимісячного строку на звернення з позовом до суду. В запереченнях від 22.11.2022 позивач про це також наголошував та вказував на поважність причин пропуску позовної давності в тому числі, з урахуванням того, що сторонами у договорі з організації перевезень вантажів позовна давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.

55. Відповідні доводи позивача, у контексті поважності причин пропуску позовної давності місцевим господарським судом проаналізовані не були.

56. Звертаюсь з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, Укрзалізниця вказувала на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що положення договору з організації перевезення вантажів не містять умов на підставі яких нараховано збір за зберігання вантажу. Вказувала, що такі умови передбачені цим договором, а також наголошувала на необхідності застосування до спірних правовідносин збільшеної позовної давності тривалістю один рік, як передбачено п. 7.3 договору.

57. Апеляційний господарський суд, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами спору, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач, нарахував збір за зберігання вантажу на підставі Правил № 644, а умовами договору з організації перевезення вантажів такої відповідальності замовника не передбачено. Звідси суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про пропуск позивачем шестимісячної позовної давності.

58. Разом з тим, надаючи оцінку доводам позивача, апеляційний господарський суд не звернув увагу на те, що Укрзалізниця наголошувала саме на поважності пропуску строку з огляду на збільшену позовну давність за домовленістю сторін у договорі з організації перевезення вантажів.

59. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

60. Водночас частиною 5 статті 267 ЦК України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

61. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні він наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

62. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

63. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

64. Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

65. Тож при вирішенні питання про захист порушеного права у разі пропуску позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 в справі №910/13193/19, від 17.06.2021 у справі №17-14-01/1494 (925/460/20)).

66. Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу, що до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19).

67. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.07.2023 у справі № 905/2030/19 (905/2429/19), який підлягає врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України, закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

68. Суди попередніх інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, не надали належну правову оцінку всім доводам позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності, про які останній наголошував у суді першої інстанції. Доводи Укрзалізниці щодо поважності причин пропуску позовної давності у контексті необхідності врахування умов договору з організації перевезень вантажів, відповідно до пункту 7.3 якого позовна давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік не були проаналізовані ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції.

69. Суд касаційної інстанції в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України) позбавлений можливості самостійно встановлювати зазначені обставини.

70. Разом із тим, не встановивши належним чином ці обставини, а також ураховуючи доводи касаційної скарги Укрзалізниці, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

71. Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

72. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

73. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

74. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

75. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

76. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

77. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

78. Стосовно доводів скаржника про те, що умовами договору з організації перевезення вантажів передбачено як нарахування збору за зберігання вантажу, а також збільшена позовна давність, яка підлягає застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами спору, колегія суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголошує, що вони спрямовані на переоцінку обставин справи, позаяк судами обох інстанцій установлено, що позивачем збір за зберігання вантажу нараховано не на підставі укладеного між сторонами договору, а на підставі Правил № 644. Надання ж оцінки висновкам судів про відсутність в умовах договору відповідальності замовника у вигляді стягнення збору за зберігання вантажу виходить за межі доводів касаційної скарги, оскільки висновки судів по суті розгляду спору позивач не оскаржує.

79. Звідси, посилання позивача на неправильне застосування судами статті 315 ГК України та незастосування частини 1 статті 259 ЦК України не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

80. Доводи відзиву відповідача в частині застосування судами позовної давності викладеного вище не спростовують. Решта доводів відповідача зводиться до незгоди останнього з висновками судів щодо наявності підстав для стягнення з Товариства збору за зберігання вантажу, що, як уже було зазначено вище, не є підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

82. У зв`язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, а отже їх не можна визнати законними і обґрунтованими.

83. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

84. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК України касаційну скаргу Укрзалізниці необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

85. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

86. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2023 у справі № 915/317/22 скасувати.

3. Справу № 915/317/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил