Постанова від 13.09.2023 по справі 760/2920/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 760/2920/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9966/2023Головуючий у суді першої інстанції - Усатова І.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Ольшевська Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: П`ята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 . На випадок своєї смерті він заповів ОСОБА_1 все належне йому майно. Згідно спадкової справи № 639/2006, заведеної П`ятою київською державною нотаріальною конторою, до складу спадщини увійшли:

- право власності на 2/3 частки в житловому будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ;

- право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

07.02.2007 позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки будинку, та в подальшому, зареєструвала право власності на 2/3 частки будинку.

06.02.2020 позивачу постановою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку у праві власності на земельну ділянку з підстави неможливості встановити склад спадкового майна.

Позивач вважає, що обґрунтовано має право на визнання за нею права власності на 2/3 частки земельної ділянки, оскільки вона має на зазначену частку право як на спадщину за заповітом, у зв`язку з чим вимушена була звернутись до суду за захистом свого майнового права (а.с. 1-3).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15.02.2023 позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частки земельної ділянки площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 119-121зв.).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить змінити рішення, визнавши за нею право власності на 2/3 частки земельної ділянки в порядку спадкування. Вказує, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч. 4 ст. 120 ЗК України, якою передбачався принцип «пропорційності» у визначені частки прав на земельну ділянку. Застосування судом положень статей 368, 370, 372 ЦК України є порушенням вимог процесуального закону та є підставою для зміни рішення (а.с. 127-135).

20.06.2023 ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, фактично заявляє вимоги про поділ земельної ділянки та виділення з неї 2/3 частки земельної ділянки у її власність, що є неможливим з огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває у спільній власності спадкодавця ОСОБА_3 , відповідно до державного акту на право приватної власності, серії ІУ-КВ № 145715 та ОСОБА_2 , відповідно до державного акту на право приватної власності серії ІУ-КВ № 145716, без визначення частин власності, тобто, надана у спільну сумісну власність. І вилучення часток за спірною земельною ділянкою не відбувалось (а.с. 170-174).

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 145715, виданого на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05.02.1998 № 215, земельна ділянка площею 0,0505 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

За життя спадкодавця, частки у праві спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку не визначалися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що 22.02.2006 Виконавчим комітетом Ярешківської сільської ради Баришівського району Київської області зроблено відповідний актовий запис № 06 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

08.08.2006 позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини, до П`ятої київської державної нотаріальної контори, яка того ж дня зареєструвала спадкову справу № 639.

Згідно наявного в матеріалах вказаної спадкової справи заповіту ОСОБА_3 , (посвідченого 05.02.1993 державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Морозовою Т.О., зареєстрованому в реєстрі за № 2с-90), на випадок своєї смерті, все своє майно, яке буде йому належати на день його смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він буде мати право за законом, заповів ОСОБА_1 .

07.02.2007 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що складається зі 2/3 частин житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки, для будівництва жилого будинку посвідчений Третьою київською державною нотаріальною конторою від 14.01.1953 за № 29 та зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації 10.01.1957 у реєстровій книзі № 12711.

04.02.2020 позивач звернулась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: на частину земельної ділянки, загальною площею 0,0505 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак, постановою завідувача П`ятої київського державної нотаріальної контори Коробановою О.В. від 06.02.2020 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельної ділянки після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що в документі, який посвідчує право власності на земельну ділянку, а саме в державному акті на право приватної власності на землю не визначена частка, яка належить померлому.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

У відповідності до вимог ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У відповідності до ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ст. 89 ЗК України співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції на момент ухвалення судового рішення) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю, і між сторонами існує багаторічний встановлений порядок користування з урахуванням фактичного поділу домоволодіння та створення двох окремих самостійних об`єктів нерухомого майна із самостійним окремим виходом та окремою системою життєзабезпечення, а також, з огляду на те, що виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності іншої домовленості між ними, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 права власності на частки земельної ділянки.

Твердження апелянта про безпідставність не застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 120 ЗК України (в редакції на час відкриття спадщини), якою передбачався принцип «пропорційності» у визначені частки прав на земельну ділянку є необґрунтованим, з огляду на таке.

У частині 4 статті 120 ЗК України (в редакції як на час відкриття так і на момент звернення до суду з позовом) було зазначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди; - або пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди

Аналізуючи зазначену норму права, слід звернути увагу на те, що нею передбачений принцип «пропорційності» у визначені частки прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами.

У даному випадку, згідно заповіту ОСОБА_3 від 05.02.1993, все своє майно, яке буде йому належати на день його смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він буде мати право за законом, він заповів ОСОБА_1 . Тобто, право власності на 2/3 частки будинку перейшло не до кількох осіб, а до одної, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 120 ЗК України.

Крім того, ст. 120 ЗК України, в усіх її редакціях, передбачає порядок переходу права на земельну ділянку і визначення часток співвласників, у разі переходу (набуття) права власності на жилі будинки, будівлі і споруди, на якій вони розміщені.

У даній справі, спірні правовідношення виникли щодо розподілу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності її користувачів, і тому правила ст. 120 ЗК України не є тією нормою Закону, яка передбачає можливість відійти від загального права, згідно якого при поділі майна, що є спільною сумісною власністю, частина співвласників є рівними.

Окрім того, у справі, також, відсутні докази того, що між співвласниками спірної земельної ділянки, за життя спадкодавця, була досягнута інша домовленість щодо розміру часток у разі поділу належної їм земельної ділянки.

Посилання апелянта на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 642/3950/17 (провадження № 61-7008св19), є безпідставним та не підлягає до застосування, з огляду на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (висновки Верховного Суду у справі № 910/8358/19).

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід, насамперед, визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Встановлені судами фактичні обставини у справі № 642/3950/17 (провадження № 61- 7008св19), на яку посилається апелянт і у справі, яка переглядається, є різними.

Так, спірна земельна ділянка у справі, що переглядається перебуває у власності спадкодавця і набувається спадкоємцем в порядку спадкування за заповітом; відповідач на разі є вже власником землі, а у справі № 642/3950/17 земельна ділянка не перебувала у власності спадкодавців і до спадкоємців перейшло право, яке було набуте спадкодавцями за життя.

Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судових засіданнях доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Понесені заявником судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 20 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді Т.О. Невідома

В.В. Соколова