Рішення

від 02.08.2023 по справі 759/4594/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4594/23

пр. № 2/759/2417/23

02 серпня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Журибеда О.М.

за участю секретаря - Істоміной О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Садового товариства «Газовик» про усунення перешкод у користуванні садовим будинком,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до СТ «Газовик» в якому просить: - усунути перешкоди в користуванні садовим будинком, загальною площею 27,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом відновлення надання комунальних послуг (електро-водо-газопостачання, вивіз сміття) та прийняття в члени садового товаритсва «Газовик»; - зобов`язати СТ «Газовик» укласти договори з ОСОБА_1 про користування майном загального користування садового товариства «Газовик», в тому числі, але не виключно, про електропостачання, водопостачання та газопостачання; - зобов`язати СТ «Газовик» прийняти ОСОБА_1 в члени садового товариства «Газовик».

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Батько позивача ОСОБА_3 з 1969 року був членом СТ «Газовик», а також бухгалтером - «казначаєм». Після смерті батька членом садового товариства стала мати ОСОБА_2 , за нею була закріплена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується списком членів садового товариства «Газовик». За життя ОСОБА_2 не всигла оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку, але процес приватизації розпочала. На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 до 1980 року був побудований садовий будинок. Позивач зазначає, що протягом тривалого часу, керівництво СТ «Газовик» відмовлялось прийняти позивача в члени садового товариства, хоча статут товаритсва передбачав, що за заявою спадкоємця його приймають до членів садвого товариства замість померлого спадкодавця. Постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2021 року позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті матері було задоволено, а саме визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, загальною площею 27,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.12.2021 року. Після смерті матері було відключено за рішенням керівництва садового товариства водопостачання та світло до садового будинку. Позивач неодноразово зверталася до голови правління СТ «Газовик» з заявами про прийняття її до членів садового товариства, надати доступ до постачання води та світла, проте останній було відмовлено. У зв`язку з цим позивач змушена звернутись до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 16.03.2023 року позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 20.04.2023 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Відзив на позов матеріали справи не містять.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у м. Київ, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.06.2013 року (а.с. 32).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою померлої ОСОБА_2 (а.с. 31).

ОСОБА_2 за життя була членом СТ «Газовик» та користувалась, як член кооперативу земельною ділянкою 69 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується списком членів СТ «Газовик» та листом з Державного архіву м. Києва від 26.03.2021 року (а.с. 35 на звороті, 39-40).

Рішенням Київської міської ради від 29.05.2003 року за №460/7/620 «Про приватизацію земельних ділянок садівницького товариства «Газовик» Святошинського району, у тому числі й ОСОБА_2 , у приватну власність надано земельну ділянку 69 код ділянки: 75791011, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0, 0621 га. (а.с. 34-35).

Постановою Київського апеляційного суду від 23.11.2021 року у справі №759/8780/2021 визнано за ОСОБА_1 право власності на садовий будинок, загальною площею 27, 3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-22).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.12.2021 року №290025111 право васності на садовий будинок загальною площею 27, 3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 24).

28.05.2016 року позивач ОСОБА_1 зверталась до СТ «Газовик» з заявою при прийняття її в члени СТ «Газовик» у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_2 (а.с. 41).

Згідно листа від 09.10.2020 року СТ «Газовик» повідомляє, що правління не має підтверджуючих документів права власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 ОСОБА_2 (а.с. 55).

16.02.2022 року позивач звернулась з заявою до СТ «Газовик» з проханням прийняти її в члени СТ «Газовик» (а.с. 57).

У відповідь на вказану заяву від 18.02.2022 року №43/22 відповідач надіслав листа, в якому заначив, що членом товариства може бути особа, яка на законних підставах володіє земельною ділянкою в СТ «Газовик» (а.с. 58).

У відповідь на запит позивача через свого представника Аб «Юрій Кормушин і партнери» Кормушина Ю.О., голова правління СТ «Газовик» Гілевський Р.Г., повідомив, що улкадання договорів між СТ «Газовик» та садоводами, які ведуть садівництво в індивідуальному порядку з надання послуг з постачання води та електроенергії, відповідно до статуту товаритсва, можливо лише за умови володіння земельною ділянкою, ОСОБА_1 не євласником земельною ділянки, тому такий договір не може бути укладено (а.с. 61).

Згідно ч.1 ст.13 ЦК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положень частин другої ст. 386 ЦК України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до 2 п. 33 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Пунктом 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що «відповідно до змісту положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

У зазначеній вище постанові також зазначено, що задовольняючи позов про захист права власності від порушень не пов`язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов`язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.

При цьому судом врахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа №6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивачів права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За таких обставин, коли права власників порушені, власники майна мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень його прав, в даному випадку шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні власністю.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність позивачем підстав для задоволення першої вимоги в частині, а саме усунення перешкоди у користуванні власністю - садовим будинком, загальною площею 27, 3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом відновлення надання комунальних послуг (електро-водо-газопостачання).

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача укласти договори з позивачем про користування майном загального користування товариства, в тому числі, але не виключно, про електропостачання, водопостачання та газопостачання суду зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статтею 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

За приписами ст. 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Згідно п.1.1. Статуту СТ «Газовик» (нова редакція) 24360861, затвердженого загальними зборами СТ «Газовки», протокол №11/2016/зб від 26.11.2016 року, СТ «Газовик» ствоерне у 1972 році, здійснює свою діляність на земельній ділянці, наданій у безстрокове користування для організації колективного саду рішенням Виконкому Київської міської Ради від 25.09.1956 року №1479.

Напрямки, цілі та завдання діяльності товариства серед іншого є організація комунальних послуг (електро-водо-газопостачання, вивіз сміття і тому подібне) членам Товариства - власникам садових земельних ділянок та будинків та організація оплати відповідним службам за надання цих послуг (п.2.2.2 Статуту).

Відповідно до п. 3.1. Статуту, членом Товариства може бути громадянин України, який досяг віку шістднадцяти років, виявив бажання брати участь у здійсненні цілей та задвань Товариства та на законних підставах володіє земельною ділянкою в Товаристві.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України)

Документами, що підтверджують право власності на землю та право користування земельною ділянкою є: державний акт на право власності на земельну ділянку або акт на право постійного користування землею; свідоцтво про право власності на нерухоме майн

Судом встанолено, та не заперечується позивачем, що право власності на земельну діляку АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 не зареєстровано.

Зважаючи на рекомендації Верховного Суду України, викладені у п. 11 Постанови Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

З урахуванням встановлених судом обставин у справі суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача укласти договори можливе за умови доведення факту того, що позивач власником земельної ділянки та є членом СТ «Газовик», проте в ході розгляду такого встановлено не було, тобто не вбачається, що у позивача існують права, які вона просить суд захистити від порушення.

В частині вимог про зобов`язання відповідача прийняти ОСОБА_1 в члени СТ «Газовик» суд також відмовляє, оскільки по суті дані вимоги є передчасними і до повноважень товариства належить вирішувати такі питання, а суд лише перевіряє повноту та законність прийнятих рішень.

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності та ту обставину, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, приходить до висновку, що позов в частині зобов`язання відповідача укласти договори з позивачем та зобов`язання відповідача прийняти ОСОБА_1 в члени СТ Газовик» не підлягають задоволенню, оскільки суду не надано доказів про підставність такого позову, з огляду на викладене вище у суду є всі підстави для відмови у задоволені позову в цій частині за безпідставністю та недоведеністю.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Садового товариства «Газовик» про усунення перешкод у користуванні садовим будинком - задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні садвоим будинком, загальною площею 27,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом відновлення надання комунальних послуг (електро-водо-газопостачання, вивіз сміття).

Стягнути з Садового товариства «Газовик» (03162, м. Київ, вул. Садова 21-22, ЄДРПОУ 24360861) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірір 1073 грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Журибеда