Постанова

від 06.09.2023 по справі 523/5657/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/517/23

Справа № 523/5657/20

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

14 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив:

-стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 10 879 880 грн.;

-стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором поруки у розмірі 1000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за Договором позики від 29 жовтня 2013 року у розмірі 400 000 доларів США, що за курсом НБУ складає у гривневому еквіваленті у розмірі 10 879 880 гривень. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за Договором поруки в розмірі 1000 гривень. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 879 гривень.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші заяви у справі.

31 серпня 2023 року від адвоката Лисевича С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про застосування наслідків порушення правил територіальної підсудності.

Вказана заява вмотивована тим, що боржник за основним зобов`язанням ( ОСОБА_1 ) зареєстрований у Приморському районі м. Одеси та спір має розглядатись за ч. 7 ст. 30 ЦПК України.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню, а справу необхідно передати за належною підсудністю.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини 4 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався на те, що позивач ОСОБА_2 довів обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог, натомість відповідач ОСОБА_1 вказані обставини не спростував, належних та допустимих доказів на спростування таких обставин не надав, матеріали справи таких доказів не містять.

Однак колегія суддів не може повністю погодитись з підсудністю справи з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Відповідно до частин першої, другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метоюзміни підсудностісправи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

На підставі матеріалів справи встановлено, що відповідно до умов усного договору позики від 29 жовтня 2013 року, викладеного 19 листопада 2013 року у вигляді власноруч написаної розписки, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв 400 000 доларів США.

28 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 (кредитор) та ОСОБА_3 (поручителем) укладено договорів поруки, відповідно до якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором за виконання зобов`язань ОСОБА_1 , що виникли внаслідок позики грошових коштів у розмірі 400000 доларів США, наданої Боржником Кредитору під розписку від 19.11.2013 (т. 1, а.с. 9-10). Крім того, встановлено розмір поруки 1000 гривень.

14 квітня 2020 року ОСОБА_2 подав позовну заяву до Суворовського районного суду м. Одеси.

Судом першої інстанції зроблено запити Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 17, 18).

Згідно із відповіді Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Одеській області:

- ОСОБА_1 зареєстрований з 11 квітня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 45) (Приморський район м. Одеси);

- ОСОБА_3 зареєстрований з 23 жовтня 1996 року за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 46) (Суворовський район м. Одеси).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

За загальним правилом, відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 7 ст. 30 ЦПК України у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.

Суд першої інстанції проігнорував положення правової норми та продовжив розгляд за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_3 (поручителя), а не за місцем перебування відповідача ОСОБА_1 , який є стороною основного зобов`язання.

Крім того, колегія суддів критично оцінює договір поруки від 28.10.2019, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки сума поруки становить 1000 гривень, тоді як сума основного зобов`язання 400000 доларів США, що є неспівмірним між собою. Також суд апеляційної інстанції зауважує, що договір поруки був укладений через 6 років після укладення усного договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та за 5 місяців до звернення до суду із позовом. При цьому доказів сповіщення ОСОБА_1 про укладення договору поруки матеріали справи не містять.

Аналіз вказаних обставин та матеріалів справи дає підстави дійти висновку, що позивачем ОСОБА_2 вчинялись дії, які були направлені на подання таких позовних вимог із залученням співвідповідача для зміни підсудності справи, що фактично є зловживанням процесуальними правами.

Однак враховуючи тривалий розгляд справи та здійсненні процесуальні дії як судом, так і сторонами у справі, колегія суддів вважає за доцільне направити справу за належною підсудністю, а саме за місцезнаходженням відповідача ОСОБА_1 , який є стороною основного зобов`язання, до Приморського районного суду м. Одеси.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції, а справу необхідно направити до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

Керуючись ст. ст. 44, 367, 368, 374, 378, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 липня 2020 року скасувати.

Справу направити для розгляду по суті до Приморського районного суду м. Одеси за територіальною підсудністю.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2023 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І.Дришлюк