Постанова

від 20.09.2023 по справі 385/253/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 385/253/22

провадження № 61-10882св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрна компанія «Зоря»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2022 року у складі судді Панасюка І. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Голованя А. М.,

Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрної компанії «Зоря» (далі -

ТОВ «АК «Зоря»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 23 липня 2010 року між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря» в особі директора Запорощука С. М. було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,3 га, яка розташована на території Сальківської селищної ради Гайворонського району, строком на 10 років з урахуванням ротації сільськогосподарських культур.

06 серпня 2014 року між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря» укладено додаткову угоду до договору оренди землі зі строком оренди земельної ділянки до

31 грудня 2029 року, яка зареєстрована 28 березня 2017 року державним реєстратором Голованівської селищної ради Топольник О. М. за № 20388324.

27 січня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір міни земельних ділянок, який було посвідчено приватним нотаріусом

Гонтарук Т. І. та зареєстровано в реєстрі за № 156, згідно з умовами якого

у власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 3,2975 га, кадастровий номер 3521155600:02:000:0605, а у власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 0,0465 га, кадастровий номер 0520480400:01:001:0440.

Позивач зазначав, що директор TOB «АК «Зоря» грубо порушив вимоги законодавства, уклавши оспорюваний договір оренди землі з перевищенням наданих йому повноважень згідно зі статутом TOB «АК «Зоря», оскільки за умовами пункту 7.3.1 статуту директор товариства не має права на вчинення правочинів (укладення, зміну розірвання договорів або інших угод), незалежно від суми, предметом яких є будь-яке нерухоме майно, без попередньої згоди загальних зборів учасників. У разі укладення, зміни, розірвання договорів, предметом яких є нерухоме майно, без попередньої згоди загальних зборів учасників такий договір (в т. ч. угода про зміну умов такого договору або його розірвання) є недійсним з моменту такого укладення, зміни, розірвання.

Попередньої згоди загальних зборів учасників на вчинення оспорюваного правочину директор товариства не отримав.

Оспорюваний договір оренди землі та додаткову угоду до нього підписано директором товариства ОСОБА_4 , який на момент підписання цих правочинів не мав на це жодних повноважень.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди землі від 23 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря», та, як наслідок, додаткову угоду до нього від 06 серпня 2014 року щодо земельної ділянки

з кадастровим номером 3521155600:02:000:0605, витребувати у ТОВ «АК «Зоря» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3521155600:02:000:0605.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від

01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності порушених прав та законних інтересів ОСОБА_1 , оскільки спірні правочини укладені між ОСОБА_5 і ТОВ «АК «Зоря» за обізнаності та активного сприяння засновника, власника та учасника ТОВ «АК «Зоря» ОСОБА_4 , що підтверджується його підписом в оспорюваних правочинах, спірний договір сторонами виконувався, доказів невиконання укладених угод у матеріалах справи немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

31 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 червня

2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня

2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили обставини і помилково застосували правові висновки Верховного Суду щодо вчинення відповідачем правочину з перевищенням повноважень. Загальні збори учасників товариства не уповноважували директора товариства

Запорощука С. М. на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки при укладенні оспорюваних правочинів.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

28 грудня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

23 липня 2010 року між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря» в особі директора Запорощука С. М. було укладено договір оренди земельної ділянки площею

3,3 га, яка знаходиться на території Сальківської селищної ради Гайворонського району, строком на 10 років з урахуванням ротації сільськогосподарських культур.

06 серпня 2014 року між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря» укладено додаткову угоду до договору оренди землі зі строком оренди земельної ділянки до

31 грудня 2029 року, яка зареєстрована 28 березня 2017 року державним реєстратором Голованівської селищної ради Топольник О. М. за № 20388324.

ОСОБА_4 працював на посаді директора ТОВ «АК «Зоря» у період

з 27 квітня 2010 року до 27 березня 2022 року.

Умови договору сторони виконували протягом строку його дії.

27 січня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір міни земельних ділянок, який було посвідчено приватним нотаріусом

Гонтарук Т. І. та зареєстровано в реєстрі за № 156, згідно з умовами якого

у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка площею 3,2975 га, кадастровий номер 3521155600:02:000:0605, а у власність ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 0,0465 га, кадастровий номер 0520480400:01:001:0440.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 як на підставу заявлених позовних вимог посилався на перевищення директором TOB «АК «Зоря» Запорощуком С. М. наданих йому повноважень під час укладення між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря» договору оренди землі від 23 липня

2010 року та додаткової угоди від 06 серпня 2014 року.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, Верховний Суд враховує таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до цієї норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права

є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З огляду на зазначені норми статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Враховуючи заявлені у цій справі вимоги, ОСОБА_1 зобов`язаний був довести, що спірними правочинами, які укладені між ОСОБА_2 і ТОВ «АК «Зоря», порушено його права та інтереси.

Установивши, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відповідно до статті 715 ЦК України було укладено договір міни, за яким у власність

ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка, яка була передана в оренду ТОВ «АК «Зоря», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірні правочини порушують його права та інтереси.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Разом з тим суд ураховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд

з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2022 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від

01 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від

06 жовтня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов