Постанова

від 20.09.2023 по справі 645/3960/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/3960/19 Номер провадження 22-ц/814/839/23Головуючий у 1-й інстанції Ульяніч І.В. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді: Прядкіної О.В.,

суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,

секретаря: Ракович Д.Г.,

за участі: представника позивача адвоката Михайловина Д.В.,

розглянувши у м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року та на додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Арна», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Слобожанщина», Товариства з обмеженою відповідальністю «Овіс», ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна, поновлення державної реєстрації та визнання недійсним договору застави,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішній справ у Харківській області,-

в с т а н о в и в :

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Зазначала, що з 24 вересня 2004 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , за час шлюбу за спільні кошти ними придбані транспортні засоби два тягача сідельних MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, та напівпричіпи - цистерни LDS NG 43L, 2005 року та HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску.

Вказане майно зареєстроване за її чоловіком ОСОБА_2 .

Вказувала, що дані транспортні засоби належать позивачу та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та використовувались її чоловіком у підприємницькій діяльності.

Проте позивачу стало відомо, що зазначені транспорті засоби 18.08.2017 року без її згоди вибули з володіння її чоловіка на підставі договорів купівлі-продажу транспортних засобів, укладених із ТОВ «Арна».

В подальшому зазначені автомобілі 20.02.2019 року було відчужено ТОВ «Арна» за договорами купівлі-продажу товариству «Овіс», яке 22.02.2019 року передав їх в заставу за нотаріально посвідченим договором застави ОСОБА_3 в забезпечення виконання договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги на суму 13 400 000 грн.

Посилаючись на те, що вищенаведені дії призвели до позбавлення позивача законних гарантій з володіння користування та розпорядження транспортними засобами, які є спільним сумісним майном та збільшивши позовні вимоги у жовтні 2019 року, остаточно просила:

-визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів від 18 серпня 2017 року, укладені між ТОВ «Арна» та ТОВ «ТБ Слобожанщина» щодо : автотранспорту: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору; напівпричіп - цистерна HJJTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору; тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору; напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору;

-витребувати на користь ОСОБА_2 з ТОВ «Овіс» зазначені транспортні засоби;

-поновити державну реєстрацію за ОСОБА_2 вказаного переліку автотранспорту;

-визнати недійсним договір застави транспортних засобів, укладений між ТОВ «Овіс» та ОСОБА_3 від 22.02.2019 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Лучніковою Ю.В.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що транспортні засоби придбані не за спільні кошти подружжя, а відповідачем ОСОБА_2 за рахунок коштів, отриманої ним в якості фінансової допомоги за договором.

Між подружжям не існує спору з приводу розподілу даного майна, адже жодних вимог до ОСОБА_2 позивачем не завлено. Суд вважав, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, так як фактично вона захищає права відповідача ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Арна» витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. та на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Овіс» - 18000 грн.

Рішення та додаткове рішення оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нові, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволенні заяви ТОВ «Арна» та ТОВ «Овіс» про розподіл судових витрат на правничу допомогу відмовити.

Вважає, що висновок суду першої інстанції, що транспортні засоби не за спільні кошти подружжя, а за рахунок отриманої ОСОБА_2 фінансової допомоги не відповідає дійсним обставинам.

Вказує, що продаж чотирьох автотранспортних засобів це правочин, який виходить за межі дрібного побутового, а отже письмова згода іншого з подружжя на відчуження спільного сумісного майна обов`язкова.

У відзивах представник ТОВ «Арна» посилаючись направильність вирішеннясправи судомпершої інстанції,просить взадоволенні апеляційнихскарг відмовити,а рішеннята додатковерішення районногосуду залишитибез змін.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Харківського апеляційного суду.

Справу передано на розгляд до Полтавського апеляційного суду.

Перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач з 24 вересня 2004 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 .

Під час шлюбу були придбані транспортні засоби, а саме: два тягача сідельних MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, та напівпричіпи - цистерни LDS NG 43L, 2005 року та HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску білих кольорів.

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 5676/17/005500 від 18.08.2017 року, укладеного між суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, ТОВ «ТБ СЛОБОЖАВЩИНА», який є комісіонером та покупцем ТОВ «АРНА», була здійснена продаж транспортного засобів:

-тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору;

-напівпричіп - цистерна HJJTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору;

-тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору;

-напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору

Згідно договорів купівлі-продажу транспортного засобу від 20.02.2019 року, укладеного між суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, ТОВ «ТБ СЛОБОЖАВЩИНА», який є комісіонером та покупцем ТОВ «ОВІС», була здійснена продаж спірних транспортних засобів.

Відповідно до Договору № 1 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 01.11.2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «ОВІС», ОСОБА_3 надав фінансову допомогу в розмірі 13 400 000 грн. для поповнення обігових коштів позичальника, строком на 12 місяців.

З Витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вбачається зареєстроване приватне обтяження на спірні транспортні засоби - застава рухомого майна, боржник ТОВ «ОВІС», обтяжувач ОСОБА_3 , розмір зобов`язання 13400000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що відчуження майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, без її згоди як співвласника та всі інші в подальшому відчуження та передача майнових прав на спірне майно, порушує її права як співвласника, а тому вказані договори підлягають визнанню недійсними.

Районний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, рішення мотивував тим, що спірні транспортні засоби були придбані в період зареєстрованого шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а придбались відповідачем ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності за рахунок отриманої фінансової допомоги, яка поверталась відповідачем за рахунок здачі цих же транспортних засобів в оренду. Між сторонами позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не має спору з приводу розподілу даного майна, виданою довіреністю на розпорядження майном, а ОСОБА_2 виразив волевиявлення щодо, в тому числі і продажу транспортних засобів, які придбав і використовував для здійснення ним підприємницької діяльності.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком.

Аналіз статей57,60,61 СК Українидозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для його господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Стаття 70 СК Українивстановлює, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК Українивстановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

З позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі вбачається, що нею не заявлено вимог про визнання спірних транспортних засобів ( двох тягачів сідельнихMANTGX18.400та двох напівпричіпів цистерн ) об`єктами спільноїсумісної власностіподружжя їх розподіл чистягнення компенсаційних виплат.У зв`язку зцим є обгрунтованим висновокрайонного суду провідсутність міжподружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору з приводу розподілу даного майна.

У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Згідно ст.77ЦПКУкраїни належнимиєдокази,якімістятьінформацію щодопредметадоказування. Предметомдоказування єобставини,щопідтверджуютьзаявлені вимогичизапереченняабо маютьіншезначеннядля розглядусправиіпідлягають встановленнюприухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовуватиналежністьконкретного доказудляпідтвердженняїхніх вимогабозаперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Всупереч вимогамвказаних статей, ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження придбання зазначених транспортних засобів за рахунок належних подружжю коштів, зокрема позивачу.

Так, позивач, як особа, що уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не вказувала ці транспортні засоби у поданій нею декларації за 2016 рік (т.1, а.с.239-244).

Не входили вказані транспортні засоби і в обсяг майна, що розподілялось подружжям ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в ході судового розгляду Фрунзенським районним судом м.Харкова позову ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Рішенням цього суду від 21.05.2020 року в задоволенні позову відмовлено ( т.2 виділених матеріалів, а.с.40-52).

Між тим, з постанови Східного апеляційного господарського суду від 21 травня 2020 року вбачається, що ФОП ОСОБА_2 в 2016 році придбав у власність спірні транспортні засобі шляхом укладання відповідних договорів купівлі-продажу. 15.08.2017 року ОСОБА_2 вчинив односторонній правочин, видавши чотири нотаріально посвідчені довіреності ОСОБА_4 , якого уповноважив повністю розпоряджатися ( в тому числі продавати, обміняти, здавати в оренду тощо) належними йому транспортними засобами. Вибуття транспортних засобів з власності ОСОБА_2 відбулось на підставі його вільного волевиявлення довіреностей та його дії були спрямовані на настання саме таких наслідків відчуження цього майна (т.2 виділених матеріалів, а.с.25-38).

Отже, позивачем не спростовано факту придбання спірних транспортних засобів ОСОБА_2 , саме як підприємцем, який на власний розсуд, добровільно надав іншій особі право повного розпорядження автотранспортом.

ОСОБА_2 не вчиняв дій по скасуванню виданих ним довіренностей в порядку, визначеному ст.248 ЦК України, як не доведено ним наявність шахрайських дій відносно нього.

Звертає на себе увагу факт, що ОСОБА_2 , як ФОП звертався з позовною заявою до господарськовго суду Харківської області до ТОВ «Арна», ТОВ «Овіс» та ТОВ «ТБ Слобожанщина» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних транспортних засобів (справа № 922/1359/19 ), тим самим окреслюючи їх належність до його господарської діяльності.

При цьому ОСОБА_2 , як вбачається з ухвали у справі № 922/1359/19 від 08 жовтня 2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, обґрунтовуючи уточнені позовні вимоги, виключив з підстав позову факт відсутності згоди його дружини на відчуження спірних транспортних засобів.

Затаких обставин визнання ОСОБА_2 даного позову ОСОБА_1 видається надуманим та спрямованим на введення суду в оману.

Крім того, як встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 29 січня 2018 року, 04 жовтня 2016 року ТОВ «Мідас Оіл» було здійснено переказ ФОП ОСОБА_2 1600000 грн. фінансової допомоги згідно договору( т.2, а.а. 54-58).

Однак, ОСОБА_1 не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження набуття права власності на спірні транспортні засоби за рахунок спільних сумісних коштів або спільної праці подружжя.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц зроблено висновок, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № № 925/642/19 зазначено, щосудовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Отже,колегія суддівприходить довисновку,що обранийпозивачем спосібзахисту єнеефективним,оскільки ОСОБА_1 не заявлено жодних вимог на відновлення порушеного її права, окрім твердження про ненадання нею згоди на продаж транспортних засобів, натомість вона просить витребувати їх на користь ОСОБА_2 .

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

За таких обставин за відсутності вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні транспортні засоби та недоведеності придбання їх за рахунок коштів подружжя, вимоги позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18 серпня 2017 року, укладені між ТОВ «Арна» та ТОВ «ТБ Слобожанщина», а також витребування цього майна на користь ОСОБА_2 від ТОВ «Овіс» є безпідставними та такими, що не узгоджуються з положеннями ст.388 ЦК України.

Оцінюючи доводиапеляційної скаргина додатковерішення усправі, колегіясуддів виходитьз положень,визначених ст.137 ЦПК України.

Враховуючи характер виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатами роботи, фінансового стану сторін, суд першої інстанції врахував також заперечення представника позивачки щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшов висновку про наявність підстав для зменшення цих витрат користь ТОВ «Арна» з 64 500 грн. до 20 000 грн. (20 годин х 1000 грн.), на користь ТОВ «Овіс» з 42000 до 18000 грн. (18 годин х 1000 грн.).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18.

Отже, враховуючи наданий обсяг послуг та виходячи з принципу розумності, колегія суддів не вбачає підстав для зміни визначеного районним судом розміру відшкодування відповідачам за надану правничу допомогу.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах,ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 липня 2021 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25.09.2023 року.

Головуюча суддя О.В. Прядкіна

Судді: Г.Л. Карпушин

О.Ю. Кузнєцова