Постанова

від 26.09.2023 по справі 130/201/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/201/22

Провадження № 22-ц/801/1585/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 рокуСправа № 130/201/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Матківської М. В., Стадника І. М.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Поділля Агропродукт», за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальності «Агротал», державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка Сергія Анатолійовича, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», поданими його представником адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2023 року та на додаткове рішення цього ж суду від 17 липня 2023 року, ухвалені у цій справі суддею цього суду Грушковською Л. Ю.,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі ТОВ «Поділля Агропродукт»), за участі третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі ТОВ «Агротал»), державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С.А., про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) на підставі державного акту серії ЯД №360443 належить земельна ділянка з кадастровим номером 0521084500:06:003:0099, площею 4,4339 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2014 році позивач із ТОВ «Агротал» уклала договір оренди землі терміном на 7 років. Нещодавно позивач дізналась, що на даний час обробіток її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». Отримавши витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що право оренди на вказану земельну ділянку зареєстроване державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А. за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору оренди землі від 14 серпня 2018 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43917255 від 07 листопада 2018 року. ОСОБА_1 стверджує, що договору оренди з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписувала, а також не бажала продовжувати договір з ТОВ «Агротал». Стверджувала, що її підписи на договорі є підробленими з метою незаконного використання належної її земельної ділянки понад строк, встановлений первинним договором з ТОВ «Агротал».

Пославшись на викладені обставини, позивач просила витребувати з незаконного користування ТОВ «Поділля Агропродукт» дану земельну ділянку, скасувати вищезгадане рішення державного реєстратора, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

16 травня 2023 року Жмеринським районним судом Вінницької області ухвалено рішення, яким позов задоволено. Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування належну ОСОБА_1 земельну ділянку. Скасовано вказане рішення державного реєстратора. Вирішено питання розподілу судових витрат щодо судового збору та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

19 травня 2023 року представник позивача адвокат Якименко К.В. подав клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., які позивач понесла в результаті розгляду справи.

17 липня 2023 року Жмеринським районним судом Вінницької області ухвалено додаткове рішення, яким дану заяву задоволено, стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 10 000 грн., що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившисьізухваленим рішеннямвід 16травня 2023року,ТОВ «ПоділляАгропродукт»,діючи черезсвого представника адвокатаБарішевського А.В.,подало апеляційнускаргу на церішення, уякій посилаєтьсяна неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи,порушення нормпроцесуального права,просить йогоскасувати,ухвалити новесудове рішення,яким узадоволенні позовувідмовити. У даній скарзі скаржник стверджує про те, що висновок експертів №5601/5602/22-21 від 03 квітня 2023 року не може бути належним доказом у справі, оскільки дослідження проведено неповно, з порушенням певних методичних рекомендацій у галузі почеркознавчої експертизи.

На вищевказане додаткове рішення від 17 липня 2023 року представник відповідача також подав апеляційну скаргу, у якій він посилається на порушення норм процесуального права, зокрема на те, що розмір стягнутої правової допомоги з відповідача на користь позивача є завищеним та непропорційним складності справи. Зі змісту цієї скарги вбачається, що фактично він просить додаткове рішення змінити шляхом зменшення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн. до 3 000 грн.

Відзиви на апеляційні скарги не надійшли.

Належним чином повідомлений позивач та його адвокат - Якименко К.В. до апеляційного суду не з`явились, 25 вересня 2023 року адвокат Якименко К.В. подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представники ТОВ «Поділля Агропродукт», ТОВ «Агротал», державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк С.А. повідомлені належним чиним, до апеляційного суду не з`явились, причин своєї неявки не повідомили, заяв про відкладення або про поважність причин неприбуття до суду не подали.

Неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги (ч. 1 ст. 233 ЦПК України).

Таким чином колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду від 16 травня 2023 року цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги на це рішення, вважає, що апеляційну скаргу на дане рішення слід задовольнити частково з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2005 року згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 позивач уклала шлюб із ОСОБА_3 , після укладення шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 » (а. с. 11).

26 лютого 2007 року видано державний акт серії ЯД №360443 на ім`я ОСОБА_5 як власника земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:003:0099, площею 4,4339 га, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а. с. 10).

07листопада 2018року зареєстрованодоговір орендицієї земельноїділянки від14серпня 2018року,у якомузазначено,що він укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт», що встановлено з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43917255 (а. с. 12-13).

03квітня 2023року експертамиВінницького відділенняКНДІСЕ Міністерстваюстиції Українискладено висновок№5601/5602/22-21, згідно якогопідпис відімені ОСОБА_1 у договорі оренди б/н від 14 серпня 2018 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт», виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у цьому договорі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою із наслідуванням кимось її підпису (а. с. 120-125).

Між сторонами виник спір стосовно витребування (повернення) земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно доч.1ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Частиною 1 ст. 93 ЗК Українивизначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зіст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено уст. 13 Закону України «Про оренду землі».

Згідно із ч. 1 ст.626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актівцивільного законодавства,звичаїв діловогообороту, вимогрозумності тасправедливості (ч.1ст.627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст.638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами)(ч.2ст.207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимист. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 указувала, що вона не підписувала договір оренди землі з ТОВ «Поділля Агропродукт», тому він є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просила витребувати земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (п.7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписувала договору оренди, тобто не виявляла свою волю до вчинення даного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угода є неукладеною, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що з огляду на положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги на рішення суду від 16 травня 2023 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Задовольняючи позов на підставі обраного позивачем неефективного способу захисту, суд першої інстанції не врахував, що звертаючись до суду, позивач свої вимоги обґрунтовувала фактичною відсутністю договірних відносин між нею та відповідачем, при цьому просила усунути перешкоди у користуванні її власністю, хоча і посилалась на положення ст. 387 ЦК України.

Натомість саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (спосіб захисту, який використовується при позбавленні власника права володіння майном).

За ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки на підставі ст. 391 ЦК України.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просила скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С.А. індексний номер №43917255 від 07 листопада 2018 року про реєстрацію права оренди за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 рокуу справі № 359/5719/17 звернула увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Згідно п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки договір між позивачем та відповідачем є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою, однак не звернув уваги на те, що у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі договору оренди землі б/н від 14 серпня 2018 року, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що висновок експертів №5601/5602/22-21 від 03 квітня 2023 року не може бути належним доказом у справі, тому що дослідження проведено неповно, з порушенням певних методичних рекомендацій у галузі почеркознавчої експертизи, оскільки вказуючи на необґрунтованість висновку експертизи, відповідач не наводить жодних аргументів на підтвердження цього, а обмежується лише загальними фразами, однак не наводить конкретних порушень методичних рекомендацій. Експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384 та 385КК України, а тому підстав вважати висновок експертів таким, що не відповідає вимогам закону судом апеляційної інстанції не встановлено. Висновок експертів має форму категоричного висновку, не містить висновку про неможливість вирішити питання, які поставлені перед ними. Окрім того, клопотання про призначення повторної експертизи ТОВ «Поділля Агропродукт» ні в суді першої інстанції, ні в суду апеляційної інстанції не заявляло.

За таких обставин, суд колегія суддів приходить до висновку, що хоча подана апеляційна скарга на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2023 року не підлягає до задоволення з наведених у ній підстав по суті спору, проте в силу приписів ст. 367 ЦПК України дане рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію праваоренди земельноїділянки, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з постановленнямнового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Оцінивши доводиапеляційної скаргина додатковерішення суду,дослідивши матеріалисправи,апеляційний судвважає,що данаапеляційна скаргапідлягає дозадоволення зогляду натаке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

З ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 травня 2023 року в день постановлення оскаржуваного рішення по суті спору представником позивача адвокатом Якименко К.В. подано клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача, у якому він серед іншого заявив, про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду позивач надасть докази, що підтверджують понесені нею витрати на професійну правничу допомогу (а. с. 143).

19 травня 2023 року, тобто у строк визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, представником позивача подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 149), до якого долучено договір про надання правничої допомоги від 01 листопада 2021 року, укладений між адвокатом Якименко К.В. та Горобець Н.Б. (а. с. 150), акт приймання-передачі наданих послуг по наданню правничої допомоги ОСОБА_1 у даній справі від 15 травня 2023 року (а. с. 154), згідно яких загальна вартість наданих послуг адвокатом Якименко К.В. позивачу склала 10 000 грн.

Разом зтим, адвокат Якименко К.В., додаючи до вказаного клопотання докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, в порушення вимог ст. 83 ЦПК України до цього клопотання не додав доказів направлення вказаних документів іншим учасникам справи, що позбавило їх можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, вказані докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги.

Натомість, враховуючи, що у апеляційній скарзі на додаткове рішення відповідач оспорює лише розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу, а не законність стягнення таких витрат на підставі вказаних доказів взагалі, зокрема просить зменшити розмір стягнутих з нього витрат з 10 000 грн. до 3 000 грн., тому апеляційний суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у суді першої інстанції, можливо визначити у 3 000 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За такихобставин,у зв`язкуз частковимзадоволенням позовнихвимог та вимог апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне зменшити розмір стягнутого судового збору за подачу позовної заяви з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 з 1984,80 грн. до 992,40 грн., стягнутих витрат на проведення експертизи з 5 663,10 грн. до 2 831,55 грн., стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн. до 1 500 грн., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача судовий збір у розмірі 1488,60 грн., сплачений ТОВ «Поділля Агропродукт» за подачу апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», подану його представником - адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2023 року задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 4,4339 га, кадастровий номер 0521084500:06:003:0099, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення їй вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У задоволенніпозовної вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Дане рішення цього ж суду в частині розміру стягнутих судових витрат змінити.

Зменшити розмірстягнутого судовогозбору заподачу позовноїзаяви зТовариства зобмеженою відповідальністю«Поділля Агропродукт»(кодЄДРПОУ -41104967)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 1984,80 грн. до 992,40 грн.

Зменшити розмірстягнутих витратна проведенняекспертизи зТовариства зобмеженою відповідальністю«Поділля Агропродукт»(кодЄДРПОУ -41104967)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 5 663, 10 грн. до 2 831, 55 грн.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», подану його представником - адвокатом Барішевським Олексієм Валерійовичем, на додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 липня 2023 року задовольнити, вказане додаткове рішення суду змінити.

Зменшити розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 10 000 грн. до 1 500 грн.

В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції від 17 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (код ЄДРПОУ - 41104967) судовий збір в розмірі 1 362 грн., сплачений за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник