Постанова

від 06.09.2023 по справі 910/14447/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. Справа№ 910/14447/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Яковлєва М.Л.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 06.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 (повний текст складено 05.05.2023)

у справі № 910/14447/22 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 26.12.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 позов задоволено частково. Визнано укладеною додаткову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" та Київською міською радою до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., площею 0,7480, яка розташована у Дарницькому районі м. Києва на перетині просп. Миколи бажана та Харківському шосе (кадастровий номер 8000000000:90:168:0007). Стягнуто з Київської міської ради на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" 1 240, 50 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, 15.05.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивача в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначає, що згодою або запереченням орендодавця на зміну та/або доповнення до договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку Разом з тим, рішення Київської міської ради від 13.09.2022 N° 5449/5490 не передбачає укладення додаткових угод про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва..

Також апелянт зазначає, що рішення Київської міської ради не містять обов`язку внесення відповідних змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок. Звертаємо увагу суду, що 20.04.2023, з метою приведення у відповідність істотних умов договорів оренди земельних ділянок, Київською міською радою прийнято рішення «Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва» N° 6311/6352. Оскільки рішення Київської міської ради N 6311/6352 було прийнято 20.04.2023, а оспорюване рішення Господарського суду міста Києва ухвалено 10.04.2023, в Апелянта не було можливості долучити даний доказ до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції. Отже, Апелянт вважає, шо Позивач передчасно звернувся до суду з відповідним позовом, тому у даному випадку були відсутні правові підстави для зміни договору за рішенням суду..

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14447/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

24.05.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14447/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 22.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 відкладено розгляд апеляційної скарги Дочірнього Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22 на 19.07.2023.

Суддя Станік С.Р. з 27.07.2023 по 28.07.2023 перебував у відпустці.

Головуючий суддя Гончаров С.А. 31.07.2023 перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/14447/22 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023. Повідомлено сторін, що судове засідання відбудеться 06.09.2023.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апелянтом разом з апеляційною скаргою подано нові докази по справі (не існували на момент винесення оскаржуваного рішення першої інстанції).

Київською міською радою подано копію рішення №6311/6352 від 20.04.2023.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (висновок), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2020 року у справі №908/1908/19.

В судове засіданні 06.09.2023 з`явились представник позивача, представник відповідача та надали свої пояснення щодо суті справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2018 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Петрол" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 413.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 06.06.2018 № 895/4959 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування.

Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 06.06.2018 № 895/4959 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:90:168:0007; місце розташування - перетин просп. Миколи Бажана та Харківському шосе у Дарницькому районі м. Києва; цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для експлуатації та обслуговування автозаправної станції з об`єктами сервісного обслуговування; розмір (площа) - 0,7480 га.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 31.10.2018 № 5987/86-18 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки на дату укладення договору становить 20 610 910,34 грн (п. 2.2 договору).

Як погоджено в п. 3.1 договору, останній укладено на 25 років.

Відповідно до п. 4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 8% від її нормативної грошової оцінки.

У разі передачі в оренду будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці, розмір орендної плати збільшується в 1,2 рази.

Згідно з п. 4.5 договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття рішення Київською міською радою про внесення змін до цього договору і укладення договору про внесення змін до цього договору та з урахуванням п. 4.6 договору.

Відповідно до п. 4.6 договору розмір орендної плати переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, та в інших випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз на рік. Після прийняття рішення Київської міської ради про внесення змін до цього договору в частині розміру річної орендної плати орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату відповідно до нової орендної ставки.

Яке погоджено сторонами в п. 11.1 договору, всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 11.2 договору витрати пов`язані з внесенням зміни та/або доповнення до цього договору, сплачує орендар.

Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п. 14.1 договору).

Речове право оренди позивача на підставі вищевказаного договору зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 26.12.2018, що підтверджується витягом з вказаного реєстру.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 13.09.2022 Київською міською радою прийнято рішення № 5449/5490, яким внесено зміни до п. 19.13 рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745, зокрема пунктом 1.3 рішення від 13.09.2022 № 5449/5490 установлено, що з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 14/1 від 14.10.2022, в якому просив укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 № 413, зокрема, в частині внесення змін до розміру орендної плати на період з 01.03.2022 по 31.05.2022 за земельні ділянки у розмірі 0 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, до вказаного листа позивачем додано проект договору про внесення змін, підписаний зі сторони позивача.

Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем такого листа.

Проте, у відповідь на вказаний лист позивача Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано відповідь № 05715-14372 від 29.11.2022, в якій вказується, що зі змісту рішення Київської міської ради не вбачається обов`язку внесення відповідних змін до договору оренди. При цьому зазначено, що за наявною інформацією рішення про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2018 № 413 Київською міською радою не приймалось.

Крім того, вказано на необхідність нотаріального посвідчення вказаного договору про внесення змін. У зв`язку з викладеним, пропозиція про підписання додаткової угоди не може бути задоволена.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач у відзиві на позов вказав, що рішення Київської міської ради не містять обов`язку щодо внесення відповідних змін до договору оренди, позивачем не доведено порушення його права, не наведено обставин, яким чином визнання укладеної додаткової угоди може захистити право або інтереси позивача у даній справі, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 вказаної норми набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Крім того, суд зазначає, що спеціальним законодавчим актом для регулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" (далі - Закон), відповідно до якого оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як визначено ч. 1 ст. 5 Закону, орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Як встановлено ч. 5 ст. 6 вказаного Закону, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Як визначено ст. 15 Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Як встановлено в ст. 21 Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

При цьому, як визначено ч. 3 ст. 24 Закону, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний податковий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно зі ст. 30 Закону, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГУ України), майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Як визначено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Як встановлено ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, як встановлено п. 14.1.136. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Згідно з п. 14.1.147 вказаної статті, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Як визначено п. 288.4 вказаної статті, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Доводи апелянта стосовно того, що рішення Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449-5490 не містить обов`язку внесення змін до раніше укладених договорів оренди земельних ділянок, крім того, відповідачем не приймалось рішення про внесення змін до умов договору оренди від 26.12.2018 № 413, колегією суддів відхиляють з огляду на наступне.

Київською міською радою як орендодавцем, у т.ч. за договором оренди від 26.12.2018 № 413, прийнято нормативно-правовий акт, який є чинним та не скасованим, та таким нормативним актом, серед іншого, встановлено нову ставку орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, що застосовується за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, при цьому таке рішення прийнято відповідачем 13.09.2022, тобто після строку встановлення нової орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що згідно з вищенаведеними нормами законодавства України підставою для сплати орендної плати, зокрема, за земельні ділянки комунальної власності є саме договір, а не рішення органу місцевого самоврядування.

Проте, саме таке рішення органу місцевого самоврядування є підставою для внесення змін до умов договору.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.

Крім того, суд зазначає, що рішенням Київської міської ради від 13.09.2022 № 5449-5490 внесено зміни до рішення Київської міської ради від № 3704/3745, яким, у свою чергу, встановлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення.

За вказаних обставин, позивачем доведено факт його звернення до відповідача з пропозицією щодо внесення змін до умов договору оренди від 26.12.2018 № 413 та наявність визначених законодавчо підстав для внесення змін до умов договору про зменшення розміру орендної плати на підставі прийнятого відповідачем рішення від 13.09.2022 № 5449-5490.

Щодо заперечень відповідача, викладених в листі № 05716-14372 від 29.11.2022, адресованому позивачу, стосовно недодержання нотаріальної форми укладення договору про внесення змін, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Власник нерухомого майна має право встановити (скасувати) вимогу нотаріального посвідчення договору (внесення змін до договору), предметом якого є таке майно чи його частина, крім випадків, якщо відповідно до закону такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на нерухоме майно та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Відповідачем не доведено, що він погоджувався на внесення змін до умов договору в цілому, крім того, наявні в матеріалах справи докази, а також заперечення, викладені у відзиві на позов, спростовують факт погодження відповідача на внесення змін до умов договору.

Крім того, відповідачем не вказано дату та час, в які він погоджується з`явитись до нотаріуса для нотаріального засвідчення договору про внесення змін, при цьому сам договір оренди від № 413 26.12.2018 посвідчено нотаріально та, як вбачається з п. 11.2 такого договору, витрати, пов`язані з внесенням зміни та/або доповнення до цього договору, сплачує орендар (позивач).

Як зазначено вище, відповідачем не вказано про його згоду на внесення змін до умов договору та погодження з позивачем дати та часу його нотаріального посвідчення, витрат, які будуть понесені на посвідчення такої додаткової угоди, оскільки у випадку його нотаріального посвідчення має перевірятись також дієздатність осіб, які підписують відповідні зміни, справжність їх підпису тощо.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо наявності підстави для внесення змін до умов договору оренди від 26.12.2018 № 413, адже саме умовами договору регулюється питання розміру орендної плати.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що органом місцевого самоврядування подано до відповідного податковому органу за місцезнаходженням земельної ділянки інформацію про зміну розміру сплати орендної плати за земельні ділянки згідно з договором оренди від 26.12.2018 № 413 за період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

З викладеного вбачається порушення права позивача, як орендаря вказаної земельної ділянки, оскільки розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди та її розмір встановлюється саме в договорі.

Позивач просить суд визнати укладеним додаткову угоду до договору з запропонованій ним редакції, яка викладена в позовній заяві.

Така редакція була розроблена стосовно змін в договорі на підставі згоди сторін, поряд з цим спір у даній справі вирішується в судовому порядку, що унеможливлює визнання укладеної додаткової угоди в редакції, запропонованій позивачем, яка містить посилання на те, що: сторони дійшли взаємної згоди; додаткова угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін; додаткова угода складена в трьох оригінальних примірниках, враховуючи наступне.

Сторони не дійшли взаємної згоди, спір вирішується в судовому порядку.

Як вказано вище, відповідно до ст.ст. 188 ГК України та 653 ЦК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Редакція такого договору не складається сторонами, а затверджується в резолютивній частині рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди обґрунтованими в частині необхідності внесення змін до договору щодо розміру орендної плати, проте не в запропонованій позивачем редакції, яка передбачає внесення змін за взаємною згодою сторін.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Державне авіаційне підприємство "Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Країна"

про стягнення 978 235, 04 грн.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/14447/22 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Київську міську раду.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 13.09.2023

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді М.Л. Яковлєв

С.Р. Станік