Рішення

від 25.09.2023 по справі 910/9852/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2023Справа № 910/9852/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО-ЛОГІСТИК" (77300, Івано-Франківська обл., місто Калуш, вул. Хмельницького Богдана, будинок 96, ідентифікаційний код 36609370)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП" (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 3, під`їзд 1, ідентифікаційний код 40495467)

про стягнення 253 331,62 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "РІО-ЛОГІСТИК" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП" про стягнення заборгованості за договором № 04/22 від 04.01.2022 про надання транспортно-експедиторських послуг у розмірі 253 331,62 грн, з яких: 162 456,00 грн основного боргу, 43 474,36 грн інфляційних втрат, 6 453,45 грн трьох відсотків річних та 40 947,81 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

26.07.2023 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.01.2022 між Приватним підприємством «РІО-ЛОГІСТИК» (далі - експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП» (далі - замовник, відповідач) був укладений договір № 04/22 про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до п. 2.1. якого в порядку й на умовах визначених даним Договором та відповідно до узгоджених сторонами заявок, замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов`язання від свого імені, за плату і за рахунок замовника надавати останньому транспортно-експедиційні послуги, які пов`язані з організацією та/або виконанням перевезень вантажів замовника в міжнародному та/або в регіональному сполученні (надалі по тексту - послуги), а замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані експедитором послуги, на умовах викладених цьому договорі.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що узгоджені сторонами заявки регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого доручення замовника на перевезення вантажу. В заявках сторонами можуть погоджуватись та відображатися також інші істотні умови даного договору, які не були обумовлені сторонами в момент його підписання. Всі заявки є невід`ємними та складовими частинами даного договору.

У відповідності до п.4.2-4.3.1 договору сторони передбачили, що приймання-передача наданих послуг здійснюється уповноваженими представниками сторін зі складанням акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Приймання-передача наданих послуг в цілому оформлюється наступним чином:

Після факту надання послуг (виконання доручення) експедитор складає акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) в двох примірниках, підписує його, скріплює печаткою та на свій вибір:

- або передає нарочно представнику замовника,

- або надсилає за допомогою засобів поштового зв`язку на адресу замовника.

Згідно з п. 5.1 договору замовник оплачує виконання доручення (надані послуги) в узгодженій сторонами в заявці сумі, та яка зазначається в експедитором рахунках на оплату та актах здачі-прийняття робіт (надання послуг). В суму доручення (вартість наданих послуг) включаються витрати експедитора на виконання доручення замовника, а також винагорода експедитора. Розмір винагороди експедитора визначається різницею між ціною послуг, узгодженою з замовником, і ціною послуг яка узгоджена з перевізником.

У відповідності до п. 5.3-5.4 договору, оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником на підставі виставлених експедитором рахунків на оплату та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту (дати) отримання від експедитора рахунку на оплату та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). Отримання замовником рахунку на оплату та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується відміткою в реєстрі поштової (кур`єрської) служби або іншим письмовим підтвердженням в одержанні даних документі (наприклад, за допомогою факсимільного або електронного зв`язку).

В разі коли в призначенні платежу замовник не вказав номер рахунку та/або акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), за який проведено даний платіж, експедитор має право направити кошти, що надійшли, для погашення іншого несплаченого замовником рахунку або заборгованості замовника на власний розсуд (п. 5.6. договору).

Пунктами 5.8-5.9 договору встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються замовником в національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора.

Датою оплати є день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора.

Згідно з п. 6.1.2 договору, за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) збитки та сплатити передбачені цим договором та чинним законодавством штрафні санкції.

Застосування /сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе основних зобов`язань за цим договором (п. 6.1.4 договору).

У п. 6.3.8 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно перерахованої суми. При цьому, крім сплати пені та штрафу замовник також зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % (трьох відсотків) річних, за весь час прострочення оплати.

Пунктами 9.1-9.2 договору встановлено, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2020 року (включно), але в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання.

Даний договір автоматично подовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до терміну його закінчення, письмово не заявить про намір його розірвати.

Матеріали справи не містять доказів, що укладений між сторонами договір є розірваним, а відтак суд дійшов висновку, що останній є чинним.

На виконання взятих на себе за договором зобов`язань, експедитором в період з 19 січня 2022 по 10 лютого 2022 включно було надано замовнику транспортно-експедиційні послуги, зокрема:

- транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів за маршрутом: Віллеброк (Бельгія) - Київ (Україна); автомобіль/напівпричіп НОМЕР_1 . Загальна вартість наданих транспортних послуг разом з експедиційною винагородою становить 38 311,00 грн з ПДВ. Факт надання вищевказаних послуг підтверджується: заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування № 1 від 19.01.2022 до договору; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-0000071 від 26.0Е2022; рахунком Експедитора № РЛ-0000071 від 26.01.2022 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А№ 120477;

- транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів за маршрутом: Ряшів (Польща) - Київ (Україна); автомобіль/напівпричіп НОМЕР_2 . Загальна вартість наданих транспортних послуг разом з експедиційною винагородою становить 15 505,00 грн з ПДВ. Факт надання вищевказаних послуг підтверджується: заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування № 2 від 21.01.2022 до договору; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-0000072 від 28.01.2022; рахунком експедитора № РЛ-0000072 від 28.01.2022 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А №26012022;

- транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів за маршрутом: Уїтстоун (Велика Британія) - Київ (Україна); автомобіль/напівпричіп НОМЕР_3 / НОМЕР_4 . Загальна вартість наданих транспортних послуг разом з експедиційною винагородою становить 65 248,00 грн з ПДВ. Факт надання вищевказаних послуг підтверджується: заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування № 3 від 01.02.2022 до договору; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-0000096 від 10.02.2022; рахунком експедитора № РЛ-0000096 від 07.02.2022 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 093985;

- транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів за маршрутом: м. Сен-Бартелемі-д`Анжу (Франція) - Київ (Україна); автомобіль/напівпричіп НОМЕР_5 . Загальна вартість наданих транспортних послуг разом з експедиційною винагородою становить 43 392,00 грн з ПДВ. Факт надання вищевказаних послуг підтверджується: заявкою на транспортно-експедиторське обслуговування № 4 від 01.02.2022 до договору; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-0000097 від 08.02.2022; рахунком експедитора №РЛ-0000097 від 07.02.2022 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 270438.

Таким чином позивач зазначає, загальна вартість наданих експедитором замовнику вищевказаних транспортно-експедиційних послуг (за період з 19.01.2022 по 10.02.2022) становить 162 456,00 грн.

Оскільки надані відповідачу послуги за договором в повному обсязі сплачені не були, Товариство з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» звернулось до відповідача з вимогою вих. №1011/2022/1 від 10.11.2022 про оплату наданих транспортно-експедиційних послуг.

Вказана вимога була надіслана на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком та накладною від 01.12.2022.

Однак, претензія щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Вищевикладене і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Внаслідок укладення договору № 04/22 про надання транспортно-експедиційних послуг між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору за заявками № 1,2,3,4 на транспортно-експедиторське обслуговування на суму 162 456,00 грн останній надав послуги з експедирування .

Суд зауважує, що на підставі актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № РЛ-0000071 від 26.01.2022, №РЛ-0000072 від 28.01.2022, №0000096 від 10.02.2022, №0000097 від 08.02.2022 на загальну суму 162 456,00 грн, відповідач прийняв надані послуги, що підтверджується підписаними з боку відповідача без зауважень та скріпленим його печаткою актами.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання позивачем транспортно-експедиторських послуг відповідачеві.

У відповідності до п. 5.3-5.4 договору, оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться Замовником на підставі виставлених експедитором рахунків на оплату та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Оплата вартості доручення (наданих послуг) проводиться замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту (дати) отримання від експедитора рахунку на оплату та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг). Отримання замовником рахунку на оплату та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується відміткою в реєстрі поштової (кур`єрської) служби або іншим письмовим підтвердженням в одержанні даних документі (наприклад, за допомогою факсимільного або електронного зв`язку).

Як стверджує позивач, замовником отримано від експедитора рахунки на оплату та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по вищевказаних транспортно-експедиційних послугах, які були підписані замовником та скріпленні його печаткою, при цьому без жодних зауважень щодо вартості та якості наданих експедитором послуг, проте, у встановлений договором десятиденний термін, замовником оплата актів та рахунків по ним не проведена.

Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

За таких обставин сума основної заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 162 456,00 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 43 474,36 грн інфляційних втрат, 6 453,45 грн трьох відсотків річних та 40 947,81 грн пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а отже позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 6 453,45 грн - 3% річних та 43 474,36 грн - інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 40 947,81 грн пені, суд зазначає наступне.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3.8 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно перерахованої суми. При цьому, крім сплати пені та штрафу замовник також зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % (трьох відсотків) річних, за весь час прострочення оплати.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за надані послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у заявлений ним період.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що останній виконано не вірно, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, позивачем невірно були визначені періоди нарахування пені, та нараховано пеню більше ніж за пів року від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на наведене, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню та за перерахунком суду пеня становить 27 487,67 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІО-ЛОГІСТИК» та Адвокатом Булавинець М.М. було укладено договір про надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано акт про надання правничої допомоги від 25 липня 2023 року на суму 10 000,00 грн.

На підставі виставлених рахунків клієнт здійснив оплату вартості наданих послуг в загальному розмірі 10 000, 00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжною інструкцією №1311 від 25.07.2023.

Судом встановлено, що Булавинець М.М. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №819, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судом встановлено, що вірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, згідно з актом про надання правничої допомоги від 25 липня 2023 року на загальну суму 10 000,00 грн, є 9 468,67 грн.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 468,67грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНАТ РИТЕЙЛ ГРУП" (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 3, під`їзд 1, ідентифікаційний код 40495467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО-ЛОГІСТИК" (77300, Івано-Франківська обл., місто Калуш, вул. Хмельницького Богдана, будинок 96, ідентифікаційний код 36609370) заборгованість у розмірі 162 456 (сто шістдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 6 453 (шість тисяч чотириста п`ятдесят три) грн 45 коп., пені у розмірі 27 487 (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят сім) грн 67 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 43 474 (сорок три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 36 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 9 468 (дев`ять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 67 коп. та 3 598 (три тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) грн 07 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 25.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина