Рішення

від 14.09.2023 по справі 160/15495/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року Справа № 160/15495/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ ГАНЗА" до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110080/2023/000080.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням його митної вартості за першим методом (за ціною контракту), що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Однак, 05.04.2023 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UA110080/2023/100014/1. Відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих товарів скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно із положеннями ст.64 МК України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110080/2023/000080. Позивач зазначає, що жодну з підстав для коригування митної вартості задекларованих товарів не було зазначено відповідачем в процесі консультацій щодо митного оформлення задекларованої товарної партії у даному випадку та у електронних повідомленнях від митниці декларанту. Тобто жодна з підстав для коригування не була пов`язана з недоліками, у зв`язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи, а зазначена лише у гр.33 спірного рішення, то звідси слідує, що всі зазначені Дніпровською митницею підстави для коригування митної вартості задекларованих товарів є протиправними та не могли бути покладені відповідачем в основу прийнятого рішення. Крім того позивач зазначає, що висновки митниці протирічать правовим нормам та правовим висновкам Верховного Суду щодо тлумачення та застосування правових норм, викладених ним у постановах за наслідками розгляду справ з аналогічних правовідносин.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2023 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.ст.160, 161 КАС України та запропоновано позивачу, у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, в якій привести у відповідність найменування відповідача з кодом ЄДРПОУ та надати докази доплати судового збору у розмірі 1 610,40 грн.

12.07.2023 року позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.07.2023 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ухвали суду 27.07.2023 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що під час здійснення митного контролю за ЕМД від 03.04.2023 р. № 23UA110080001555U2 митницею було опрацьовано інформацію, яка міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах, за результатами опрацювання якої виявлено, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, а також в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності. Тому, за результатами здійснення контролю правильності визначення заявленої декларантом митної вартості товарів посадовою особою митниці прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 року. Визначена митна вартість оцінюваного товару ґрунтується на раніше визначеній митній вартості за МД від 27.01.2023 року № 23UA110080000422U0 - 1,700 євро/кг, що підтверджується інвойсом та специфікацією, з урахуванням транспортних витрат партії, що оцінюється, та становить - 1,7664 євро/кг. Таким чином, зважаючи на викладене вище, Дніпровська митниця вважає, що рішення про коригування митної вартості товару №UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110080/2023/000080, прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, є законними та обґрунтованими та не підлягають скасуванню, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

До суду 02.08.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказується, що подані ТОВ "НВФ ГАНЗА" до митної декларації документи, виходячи зі змісту ч.2 ст.53 МК України є достатніми для підтвердження заявленої митної вартості. Правильність визначення товариством митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу відповідачем не спростована. Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі з викладених у позові підстав.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "НВФ ГАНЗА" 14.03.2023 року уклало Контракт купівлі-продажу №PL/150008353/23/0097, з компанією Zaklady Chemiczne "RUDNIKI" SA (Польща) предметом якого є хімічні матеріали промислового значення (Товар).

Відповідно до істотних умов Контракту Продавець зобов`язується продати Товар Покупцеві на умовах Контракту, а Покупець зобов`язується прийняти замовлений Товар і сплатити Продавцю узгоджену ціну. Умови доставки Товару підпадають під дію Інкотермс 2010 на умовах FСА-Рудники, якщо інше не передбачено Специфікацією. Інвойс на кожну окрему доставку виставляється окремо. Оплата здійснюється за 100% передплати згідно із інвойсом.

На виконання вищевказаного Контракту позивач придбав в компанії Zaklady Chemiczne "RUDNIKI" SA партію товару, а саме: силікати лужних металів технічні, загальною вартістю 15 200 євро, які були доставлені Продавцем на умовах FСА-Рудники.

Вказані товари були доставлені ТОВ "МОСТ-ТРАНС" на територію України відповідно до Договору надання транспортних послуг № 28032023 від 28.03.2023 року.

Для митного оформлення Товару, позивач уповноважив бути його представником у митних органах ТОВ "ЛОГІСТІК ЦЕНТР ГРУП". Так, для митного оформлення випуску чи пропуску товарів, до відповідача, уповноваженою особою подано: митну декларацію від 03.04.2023 р. №23UA110080001555U2 на товар: силікати лужних металів технічні, 1110 калійна глазур м.м.3.3-3.5, загальною масою 10 тон, вартістю 15200 євро.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: сертифікат якості від 24.03.2023 р., пакувальний лист від 29.03.2023 р., рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 0010FAK2303/EXP від 29.03.2023 р., сертифікат про походження товару (Certificate of origin) PL/MF/AS 0218675 від 29.03.2023 р., банківський платіжний документ, що стосується товару № 27JBKLN3 від 22.03.2023 р., рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги № 145 від 30.03.2023 р., документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 3003-2 від 30.03.2023 р., доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація № 1 від 14.03.2023 р., зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів № PL/150008353/23/0097 від 14.03.2023 р., договір про надання послуг митного брокера № 14 від 18.03.2023 р., договір (контракт) про перевезення № 28032023 від 28.03.2023 р., копію митної декларації країни відправлення від 29.03.2023 р., автотранспортну накладну (Road consignment note) 00011186 від 29.03.2023 р., заяву на перевезення та лист №37.

У поданій митній декларації № 23UA110080001555U2 митна вартість товару позивачем була визначена за ціною Контракту, щодо товару, який імпортується (основний метод).

Відповідач витребував у позивача додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованого товару, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; 3) прайс-листи виробника товару; 4) висновки про якісні та вартісні показники товарів.

У відповідь на запит щодо митної декларації №23UA209230039736U0 позивачем не були надані додаткові документи.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом. Внаслідок цього Дніпровською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110080/2023/000080.

Позивач на підставі рішення про коригування митної вартості товарів від 05.04.2023 №UA110080/2023/100014/1 оформив Товар за митною декларацією від 05.04.2023 р. №23UA110080001614U2 (загальна сума гарантії 14 352,42 грн. (ПДВ) під гарантійні зобов`язання).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно із частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

За змістом частини четвертої статті 53 МК України, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п`ята статті 53 МК України).

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною першою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до положень частини другої, третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Приписами частини першої статті 337 МК України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 54 цього Кодексу митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною шостою статті 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно із частиною другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно із положеннями частин другої - восьмої статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно із положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно із положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Системний аналіз вказаних положень МК України дає підстави дійти висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно із частиною шостою статті 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 р. у справі №803/667/17.

Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Як видно з матеріалів справи, надані до Дніпровської митниці разом з митною декларацією від 03.04.2023 р. № 23UA110080001555U2 документи містять необхідні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар. Так, відповідно до рахунку-фактури (iнвойс) № 0010FAK2303/EXP від 29.03.2023 р., банківського платіжного документу, що стосується товару № 27JBKLN3 від 22.03.2023 р., вказано вартість товару, а саме в загальній сумі 15200 євро.

Також позивачем були надані документи, що підтверджують вартість перевезення товару № 3003-2 від 30.03.2023 р., заява на перевезення, договір (контракт) про перевезення № 28032023 від 28.03.2023 р.

Щодо посилань відповідача на пункт 7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 р. №2 "Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року", відповідно до якого платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару, суд зазначає наступне.

Повна редакція пункту 7 висновків Постанови Пленуму ВАС України від 13.03.2017 р. №2 виглядає наступним чином: "Платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж (у разі коли відповідно до умов відповідних зовнішньоекономічних договорів такий авансовий платіж мав здійснюватися лише після отримання декларантом рахунку-фактури, інвойсу), не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару.".

Так, відповідно до п.4.2. зовнішньоекономічного контракту №PL/150008353/23/0097 від 14.03.2023 р. Оплата по Контракту здійснюється на умовах 100% передплати грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Тобто, в контракті відсутня умова про оплату на підставі рахунку-фактури, інвойсу.

Відповідно до п.2.4 Контракту, загальна сума контракту складає 15 200,00 євро, тобто відсутні інші поставки за контрактом.

Зі змісту платіжного доручення №27JBKLN3 від 22.03.2023 р. видається можливим встановити загальну вартість поставки - 15 200,00 євро (1520 євро за 1 тонну), у платіжному дорученні є посилання на номер контракту №27JBKLN3 від 22.03.2023 р. тобто, дане платіжне доручення можливо ідентифікувати до контракту №PL/150008353/23/0097 від 14.03.2023.

Крім того, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 4.1, 4.3 Постанови правління НБУ №216 від 28.07.2008 р. "Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", обов`язковими реквізитами графи "Призначення платежу" повідомлення про переказ коштів є посилання на договір або документ, на виконання якого від нерезидента-платника надійшли кошти в іноземній валюті.

Щодо посилання в інвойсі від 29.03.2023 р. №0010FAK2303/EXP на складський документ №WZE/2303/00089.

Вказаний складський документ є внутрішнім документом Продавця за контрактом, отже, не підтверджує та не впливає на митну вартість товару. Тобто, не зазначення позивачем у графі платіжного доручення "Призначення платежу" номеру рахунку-фактури (інвойсу) не впливає на ціноутворення, а також не спростовує реальну вартість товару.

Відповідачем зазначено, що "…Відповідно договору про надання транспортних послуг № 28032023 від 28.03.2023 транспортні послуги здійснюються на підставі заявок, які є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно п.1.2 договору у заявці зазначаються, в тому числі, порядок та валюта оплати та дата і час завантаження. У наданій до митного оформлення заявці № 1 відсутні відомості про порядок та валюту оплати а також не надані платіжні документи що підтверджують оплату транспортних послуг. В заявці зазначена дата завантаження вантажу - 24.01.2023. При тому, що сам договір укладений 28.03.2023, а завантаження, відповідно накладної №00011186 здійснювалось 29.03.2023. Таким чином, зазначені документи, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відповідно до положень частини 2 статті 53 МКУ, документами, що підтверджують заявлений рівень вартості, є страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування. Вказані документи до митного оформлення не надано. Відповідно до наданих товаросупровідних документів, відсутні відомості щодо наявності/відсутності витрат на страхування вантажу. Зазначену декларантом при розрахунку додаткову складову митної вартості товару - витрати лише на транспортування у розмірі 26 466,00 грн. не підтверджено документально та неможливо перевірити у відповідності до положень ст.54 МКУ, оскільки дані документи не містять всіх даних, в т.ч. вартість експедиторських послуг. Однак, надані до митного контролю не містять вартість послуг експедитора взагалі…"

Висновок митного органу не відповідає дійсності, оскільки в заявці зазначена дата завантаження вантажу вірно, а саме - 29.03.2023 р. а не 24.01.2023 р. як вказано в рішенні митного органу. Тобто, завантаження, здійснювалось 29.03.2023 р., що також підтверджується накладною №900011186 та пакувальним листом.

Валюта оплати встановлена у гривні за курсом НБУ, що еквівалентно 2000 євро, що також підтверджується довідкою про вартість перевезення № 3003-2 від 30.03.2023 р. Строк оплати встановлено, протягом 1-2 днів з моменту доставки товару.

Підтвердження оплати за послуги перевезення не було надано, оскільки в заявці встановлений порядок оплати, протягом 1-2 днів з моменту доставки вантажу, тобто оплату за послуги перевезення, ще не було проведено позивачем.

Вартість міжнародних транспортних перевезень, що є складовими митної вартості товару підтверджується рахунком № 148 від 30.03.2023 р. та довідкою № 3003-2 від 30.03.2023 р.

Розмір експедиторської винагороди та її зміст визначається сторонами добровільно на підставі їх спільного волевиявлення.

Вищезазначені документи не містять розбіжностей і у повній мірі дають змогу визначити, який товар перевозився, за яким маршрутом, хто здійснював перевезення, вартість транспортних витрат заявлених декларантом для митного оформлення.

Відповідачем також зазначено, що "…у Відповідача при здійсненні митного контролю Товару, заявленого МД від 03.04.2023 №23UA110080001555U2 були достатні підстави для запиту додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару…".

Відповідно до п.1, 2 висновків Постанови Пленуму ВАС України від 13.03.2017 р. №2 "Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року", факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 Митного кодексу України, є підставою для витребування додаткових документів.

Виходячи з наведеного суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Не надано доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. У відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі №803/776/17, від 11 червня 2020 року у справі №815/5597/17, що декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами (складовими), які входять до митної вартості товару відповідно до умов поставки. Натомість, у тому випадку, коли відповідач стверджує, що декларантом понесені додаткові витрати, що впливають на митну вартість товару, він повинен довести наявність цих фактів.

В даному випадку відповідачем наявність цих фактів не підтверджена.

Щодо правильності обрання відповідачем методу для визначення митної вартості та обґрунтованості використання ЕМД з бази митниці для коригування митної вартості, суд зазначає таке.

Митницею вказано, що "…У Відповідача наявна інформація щодо рівнів митної вартості абсолютно ідентичного товару, що поставлявся між тими самими сторонами ЗЕД, на тих самих умовах поставки, у співставних обсягах та у найближчий час (у січні 2023), митне оформлення якого вже здійснено за основним методом. Отже, при коригуванні митної вартості Товару "-1110 КАЛІЙНА ГЛАЗУР М.М. 3,3-3,5…" застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-а - за ціною договору щодо ідентичних товарів та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару. Визначена митна вартість оцінюваного товару ґрунтується на раніше визначеній митній вартості за МД від 27.01.2023 № 23UA110080000422U0 - 1,700 євро/кг, що підтверджується інвойсом та специфікацією, з урахуванням транспортних витрат партії, що оцінюється, та становить - 1,7664 євро/кг…".

Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення митниці, в ньому зазначена лише дата раніше оформленої ЕМД, її реєстраційний номер та рівень, до якого скориговано митну вартість. При цьому у рішенні не зазначено найменування товару, загальну кількість партії раніше оформленого товару, загальну вагу товарної партії, вагу одиниці товару та розрахунок митної вартості, не наведені: торгова марка, технічні характеристики товару, метод за яким скориговано митну вартість, умови поставки товару, що має значення, оскільки ціна товару за контрактом встановлювалась виходячи не з ваги товару, а з його характеристик, а ідентифікація раніше оформленого митницею товару, на підставі лише зазначених вище відомостей не можлива, тобто відповідачем зазначене виключно посилання лише на раніше оформлену митну декларацію, і не проведено детальне дослідження цієї митної декларації з доданими до неї документами.

Щодо обрання відповідачем методу для визначення митної вартості, суд зазначає.

Згідно із ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 Кодексу (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 Кодексу (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість).

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин четвертої п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем надано митному органу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які чітко підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця. Тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно із вимогами частинами 4, 5 статті 58 МК України.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд доходить висновку що при винесені рішення про коригування митної вартості товару № UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110080/2023/000080 відповідач діяв не в порядку та не у спосіб, передбачені чинним законодавством, з викладених вище підстав, що є підставою для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У постанові від 24.01.2019 р. у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 р. у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 р. у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 р. у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18).

Судом встановлено, що 11.05.2023 року між ТОВ "НВФ ГАНЗА", в особі директора Клєвакіна Г.С., який діє на підставі статуту (далі - "Клієнт"), з однієї сторони, та адвокатом Босонченко О.М., яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР №000359, видане на підставі рішення Ради адвокатів Кіровоградської області 20.06.2019 р. №30/16, (далі - "Виконавець") укладено договір №11/05 про надання правової допомоги.

Згідно із п.4.1.1 Договору про надання правової допомоги: вартість послуг щодо підготовки позовної заяви та представництва інтересів Клієнта за позовом про визнання протиправними та скасування рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення складає 20 000 грн.

Пунктом 4.2. передбачено, що оплата гонорару здійснюється клієнтом в готівковій або безготівковій формі на підставі рахунку виконавця після вирішення питання клієнта по суті або після набрання рішення суду законної сили.

Щодо відсутності доказів фактичного понесення витрат за договором (фактичної сплати коштів на рахунок адвоката), суд виходить з наступного.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/20) судова колегія зазначила, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017 р., імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Так, на переконання колегії суддів, норми ст.ст.134, 139 КАС були введені в КАС України з 15.12.2017 р., у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. За існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту своїх прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання адвокатом Босонченко О.М. правничої допомоги ТОВ "НВФ ГАНЗА" у межах розгляду цієї адміністративної справи.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, долученими до справи документами позивачем доведено факт надання адвокатом Босонченко О.М. правничої допомоги, однак, суд не може погодитися із його розміром в сумі 20 000 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також додані до позовної заяви документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, суд доходить висновку, що розмір витрат у розмірі 20 000 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, оскільки даний спір не є занадто складним, не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи, по вказаній категорії справ існує усталена судова практика.

Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання позову явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 5000 грн., а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.

Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 368 грн. (2 684 грн. за одну вимогу майнового характеру та 2 684 грн. за одну вимогу немайнового характеру).

Разом з тим, враховуючи, що позовну заяву позивачем до суду подано через підсистему "Електронний суд", то в силу положень ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" позивач мав сплатити 2 147 грн. судового збору за кожну заявлену позовну вимогу, що разом складає 4 294 грн.

Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 4 294 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., що разом складає 9 294 грн.

При цьому надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1 074 грн., згідно із положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню за клопотанням позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товару № UA110080/2023/100014/1 від 05.04.2023 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110080/2023/000080, прийняту Дніпровською митницею.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (вул.Княгині Ольги, буд.22, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ ГАНЗА" (вул.50-річчя Перемоги, буд.27, м.Кривий Ріг, 50085, код ЄДРПОУ 38255479) судові витрати по справі у розмірі 9294 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма