Рішення

від 18.09.2023 по справі 918/737/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2023 р. Справа № 918/737/23

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авес-Плюс"

до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс"

про стягнення заборгованості в сумі 109 411 грн 85 коп.,

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - Грушицький О.І., ордер серія АС № 1071444 від 18.09.2023 р.;

від відповідача - не з`явився.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 18 вересня 2023 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авес-Плюс" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 109 411 грн 85 коп., з яких: 76 119 грн 92 коп. - борг за договором поставки від 01.10.2021 року № 19609, 26 166 грн 73 коп. - пеня, 1 682 грн 61 коп. - 3% річних та 5 442 грн 59 коп. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано свої зобов`язання з оплати поставленого позивачем відповідно до умов, укладеного між Товариством та Підприємством, Договору поставки від 1 жовтня 2021 року № 19609, товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 76 119 грн 92 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем на підставі пункту 8.3. вказаного договору заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 26 166 грн 73 коп. Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних в розмірі 1 682 грн 61 коп. та інфляційних втрат в розмірі 5 442 грн 59 коп. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлено з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Також Товариство просить судові витрати покласти на відповідача у справі. В позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, та які складаються з судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви, в розмірі 2 684 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.

Ухвалою суду від 24 липня 2023 року позовну заяву Товариства 18.07.2023 року залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 5 (п`ять) днів з дня отримання даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- належним чином засвідченої копії договору поставки від 1 жовтня 2021 року № 19609;

- доказів підтвердження оплати заборгованості в сумі 108 076 грн 44 коп.

2 серпня 2023 року від Товариства на адресу суду надійшла заява від 31.07.2023 року з додатками на виконання вимог ухвали суду від 24 липня 2023 року.

Ухвалою суду від 4 серпня 2023 року позовну заяву Товариства від 18.07.2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 18 вересня 2023 року.

Представник Товариства у судовому засіданні 18 вересня 2023 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у судове засідання 18 вересня 2023 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 04.08.2023 року до електронного кабінету Підприємства (а.с. 45). В той час, 18.09.2023 року від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю завчасно забезпечити явку представника Підприємства на судове засідання.

Розглянувши у судовому засіданні 18.09.2023 року вказане клопотання відповідача, суд відмовив в його задоволенні, так як відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи відповідачем зазначено та обґрунтовано не було.

Крім того заявником не пояснено та не обґрунтовано, з яких причин представник відповідача не мав можливості прибути у судове засідання.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обґрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Підприємства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Товариства, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

1 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авес-Плюс" (далі - Постачальник) та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - Покупець) укладено договір поставки № 19609 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором.

В розділі 4 Договору сторони погодили умови поставки.

Зокрема в п. 4.2. сторони погодили, що найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість партії товару буде відображена в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Також на окремі партії товару сторони можуть укладати специфікації (додатки) з уточненням окремих умов поставки.

Згідно п. 4.4. Договору товар вважається таким, що переданий Постачальником та прийнятий Покупцем після підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних. Підписанням видаткових накладних Покупець приймає кількість товару, його асортимент та ціну. На отримання партії товару уповноважений представник Покупця повинен пред`явити належно оформлену довіреність на прийняття відповідної партії товару. Після прийняття товару ризики випадкового знищення та пошкодження переходять від Постачальника до Покупця, крім прихованих недоліків, які не можна було виявити відразу, відповідальність за їх усунення, заміну товару, несе відповідальність Постачальник, до моменту їх усунення.

Відповідно до п. 5.1. Договору оплата товару Покупцем здійснюється з відтермінуванням 21 календарний день з моменту поставки. Дата поставки - дата, яка вказана у видаткових накладних.

Сторони можуть погодити інші терміни розрахунків ніж передбачені у пункті 5.1. цього договору, шляхом укладання відповідної специфікації на конкретну партію товару (пункт 5.2. Договору).

Відповідно до п. 8.3. Договору у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині виконання зобов`язань, що виникли в період дії Договору - до їх повного виконання. З моменту підписання даного договору всі попередні усні і письмові домовленості сторін щодо предмету даного договору вважаються такими, що втратили силу (п. 12.1. Договору).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 184 196 грн 36 коп., що підтверджується видатковими накладними від 20 червня 2022 року № 44 на суму 44 501 грн 04 коп., від 20 червня 2022 року № 45 на суму 9 473 грн 45 коп., від 1 вересня 2022 року № 63 на суму 56 832 грн 00 коп., від 1 вересня 2022 року № 64 на суму 1 900 грн 00 коп., від 13 вересня 2022 року № 68 на суму 12 920 грн 52 коп., від 21 вересня 2022 року № 71 на суму 4 789 грн 66 коп., від 17 жовтня 2022 року № 81 на суму 1 071 грн 66 коп., від 1 листопада 2022 року № 83 на суму 43 458 грн 91 коп., від 3 листопада 2022 року № 85 на суму 6 393 грн 60 коп., від 2 грудня 2022 року № 94 на суму 2 855 грн 52 коп. (а.с. 6-15).

Судом встановлено, що зазначені видаткові накладні підписані сторонами, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб.

Відповідачем здійснена часткова оплата прийнятого за видатковими накладними товару в розмірі 108 076 грн 44 коп., що підтверджується платіжними інструкціями від 17 червня 2022 року № 65635 на суму 53 974 грн 49 коп., від 26.10.2022 року № 4455 на суму 54 101 грн 95 коп. (а.с. 38-39).

Як зазначив позивач, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, у зв`язку із чим, за останнім рахується заборгованість в розмірі 76 119 грн 92 коп.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у даній справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, умовами договору поставки від 1 жовтня 2021 року № 19609 визначено порядок та строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням п. 5.1. Договору та положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару.

Незважаючи на умови договору, відповідач не здійснив відповідних розрахунків за поставлений товар у встановлені договором строки.

Судом встановлено, що відповідачем проведено часткову оплату за поставлений товар в сумі 108 076 грн 44 коп., що підтверджується платіжними інструкціями від 17 червня 2022 року № 65635 на суму 53 974 грн 49 коп., від 26.10.2022 року № 4455 на суму 54 101 грн 95 коп.

Відтак, як встановлено судом, у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення по оплаті поставленого Товариством товару на загальну суму 76 119 грн 92 коп.

За таких обставин, враховуючи, що факт поставки позивачем товару на виконання умов договору поставки від 1 жовтня 2021 року № 19609 підтверджується зібраними у справі матеріалами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів оплати з боку відповідача поставленого товару, позовні вимоги про стягнення з Підприємства основного боргу в сумі 76 119 грн 92 коп. судом визнаються обґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 76 119 грн 92 коп. основного боргу такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем допущено порушення зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, на підставі пункту 8.3. Договору та ст. 625 ЦК України, позивачем здійснено нарахування пені в сумі 26 166 грн 73 коп., 3% річних в сумі 1 682 грн 61 коп. та інфляційних втрат в сумі 5 442 грн 59 коп., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов`язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 8.3. Договору сторони погодили, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат суд вважає, що надані розрахунки є арифметично вірними.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авес-Плюс" до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" про стягнення заборгованості за договором поставки від 01.10.2021 року № 19609 в сумі 76 119 грн 92 коп., пені в сумі 26 166 грн 73 коп., 3% річних в сумі 1 682 грн 61 коп. та інфляційних втрат в сумі 5 442 грн 59 коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, Товариством, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості, було сплачено 2 684 грн 00 коп. судового збору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп. покладаються на відповідача у справі.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року у справі № 920/13/19 наголосив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може з власної ініціативи не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявник надав суду Договір про надання правової допомоги від 10 липня 2023 року № 07-23-1 та платіжну інструкцію від 12.07.2023 року № 213 на суму 10 000 грн 00 коп.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката зазначає, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За вказаних обставин, суд вважає, що обсяг заявлених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. є пропорційним до предмету спору та ціни позову, відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, суд вважає правомірним покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді спору в суді на суму 10 000 грн 00коп.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., с. Ярославичі, вул. Шкільна, буд. 50, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авес-Плюс" (43000, м. Луцьк, вул. Лідавська, буд. 2, код ЄДРПОУ 43652592) 76 119 (сімдесят шість тисяч сто дев`ятнадцять) грн 92 коп. - основного боргу, 26 166 (двадцять шість тисяч сто шістдесят шість) грн 73 коп. - пені, 1 682 (одну тисячу шістсот вісімдесят дві) грн 61 коп. - 3% річних, 5 442 (п`ять тисяч чотириста сорок дві) грн 59 коп. - інфляційних втрат, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 вересня 2023 року.

Суддя Політика Н.А.