Ухвала

від 26.09.2023 по справі 910/4091/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/4091/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Банк "Портал",

представник позивача - Блінов С.І., адвокат (довіреність від 11.04.2023 № 11),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Укртрансбуд",

представник відповідача - не з`явився,

третя особа на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт",

представник третьої особи на стороні позивача - не з`явився,

третя особа на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит",

представник третьої особи на стороні відповідача - Явтушенко О.А., адвокат (ордер від 20.09.2023 № 1227930),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Банк "Портал"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 (головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі № 910/4091/21

за позовом акціонерного товариства "Банк "Портал" (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Укртрансбуд" (далі - Компанія)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранс-Ремонт" (далі - Товариство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "М-Лит" (далі - ТОВ "М-Лит"),

про звернення стягнення на предмет застави.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до суду з позовом до Компанії про звернення стягнення на предмет застави відповідно до договору застави від 12.12.2019 № 45 (далі - Договір № 45), належний на праві власності Компанії, а саме магістральний тепловоз 2М62 № 1274, рік випуску 1986, у складі: секція А, секція Б, у рахунок часткового погашення заборгованості Товариства перед Банком у сумі 9 029 972,00 грн за договором про відкриття кредитної лінії від 23.09.2015 № 1523-КЛ (далі - Договір), також Банк просив суд визначити спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів відповідно до процедури, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною предмета застави на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що магістральний тепловоз 2М62 № 1274 перебуває в заставі у Банка відповідно до Договору № 45, укладеного в забезпечення виконання зобов`язань Товариства перед Банком за Договором. Товариство не виконує свої зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим має заборгованість перед Банком у розмірі 53 976 332,58 грн. При цьому, пунктом 2.4.5 Договору № 45 передбачено право заставодержателя (Банку) звернути стягнення на предмет застави відповідно до умов договору та законодавства України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 позовні вимоги задоволено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 ТОВ "М-Лит" залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Банком не доведено належними доказами існування предмета застави за Договором № 45, а саме магістрального тепловозу 2М62 № 1274, рік випуску 1986, у складі двох секцій, оскільки вказаний тепловоз має інший номер, а саме № 1271. Як наслідок, Банк не має права звернути стягнення на заставне майно, існування якого не доведено належними і допустимими доказами, як і не доведено наявність права власності чи іншого речового права заставодавця (Компанії) на таке майно.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при ухвалені оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах: об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 щодо застосування статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/21156/16, від 01.12.2021 у справі № 914/2848/20 щодо застосування статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статті 20 Закону України "Про заставу"; Верховного Суду від 20.03.2023 у справі № 911/1201/16 щодо застосування статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 917/514/19 щодо застосування статті 269 ГПК України; Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 915/1399/17 щодо застосування статті 91 ГПК України; Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) щодо застосування статті 104 ГПК України у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

ТОВ "М-Лит" подало відзив на касаційну скаргу, який Судом залишається без розгляду з огляду на приписи частини другої статті 118 ГПК України, якою передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, оскільки ухвалою Верховного Суду від 16.02.2023 Товариству було надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 18.09.2023. У свою чергу, Товариством подано відзив лише 21.09.2023. Також Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. При цьому Товариством до закінчення вказаного строку не було подано відповідну заяву.

Від Компанії та Товариства відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Банк у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах: об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 щодо застосування статті 204 ЦК України; Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/21156/16, від 01.12.2021 у справі № 914/2848/20 щодо застосування статті 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статті 20 Закону України "Про заставу"; Верховного Суду від 20.03.2023 у справі № 911/1201/16 щодо застосування статті 254 ГПК України; Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 917/514/19 щодо застосування статті 269 ГПК України; Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 915/1399/17 щодо застосування статті 91 ГПК України; Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) щодо застосування статті 104 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 910/10987/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, та направляючи справу на новий розгляд, виходила з того, що без належного з`ясування судами попередніх інстанцій з достовірністю та в повному обсязі обставин, зокрема щодо власника спірного майна, без вирішення питань про те, чи було Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-банк" станом на дату запровадження в ньому ліквідаційної процедури власником спірного майна, чи було (та на якій підставі) спірне майно включене до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-банк", суд касаційної інстанції вважає неможливим вирішення питання стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- № 907/9/17 Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з її висновком про те, що у зв`язку з встановленням як преюдиціального факту погашення боргу за кредитним договором від 21.03.2011 № KU 010143 рішенням суду у справі № 303/8746/13-ц, зобов`язання за договором застави є припиненими. Отже, відсутні підстави для задоволення позову у даній справі про звернення стягнення на заставлене майно;

- № 907/9/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що дотримання обтяжувачем положень статей 27, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якими встановлений позасудовий порядок звернення стягнення на предмет застави, щодо надіслання боржнику та іншим обтяжувачам повідомлень про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, про намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження та щодо реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не може розглядатися, як обов`язкова передумова для звернення до суду з вимогою про визнання за заставодержателем права власності на предмет обтяження, а невиконання вказаних вимог - як безумовна підстава для відмови у позові у частині вимог про визнання права власності на предмет забезпечувального обтяження. З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет застави відповідає вимогам статей 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним для застосування до спірних правовідносин. Крім того, суди попередніх інстанцій правильно визнали позовні вимоги обґрунтованими, оскільки встановили, що факт невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором № 20-3782/2-1 від 05.11.2012 є доведеним та не спростований відповідачами, а здійснений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором є обґрунтованим та правильним, у зв`язку з чим правильно задовольнили позовну вимогу про звернення стягнення на заставне майно, що є предметом застави за договором застави акцій № 20-3782/3-1 від 05.11.2012 в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК Газовий Альянс" за кредитним договором шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" права власності на 5 601 493 простих іменних акцій;

- № 914/2848/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про звернення стягнення на заставне майно - 131, 455 т. пшениці м`якої некласної та в частині розподілу судових витрат та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що судам необхідно належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази для з`ясування обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема надати належну оцінку накладній № 9 від 10.09.2018 та встановити якого ж року урожай пшениці передавався відповідачу за нею; надати належну оцінку пункту 11 товарної аграрної розписки за номером 931, в якому сторони погодили, що після збору врожаю в 2018 року предметом застави в забезпечення зобов`язань за цією аграрною розпискою стає все зерно пшениці боржника; на підставі належних доказів встановити на яких земельних ділянках були зібрані 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної, яке СТОВ "Нива" відчужило відповідачу за накладною № 9 від 10.09.2018, тобто належним чином встановити чи були 131, 455 т пшениці м`якої (ДСТУ 3768:2010) некласної, передані СТОВ "Нива" відповідачу за накладною № 9 від 10.09.2018, заставним майном за товарною аграрною розпискою за номером 931;

- № 911/1201/16 Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, погодився з її висновком про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду не містить жодних висновків щодо прав та обов`язків апелянта. У даному випадку скаржником, як особою яка не брала участі у справі, оскаржується рішення суду першої інстанції, яке жодним чином не стосується і не впливає на права і обов`язки скаржника, і під час вирішення даного спору питання щодо його прав та обов`язків судом не вирішувалось, а тому наявні підстави для закриття апеляційного провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України;

- № 917/514/19 Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та передаючи справу на розгляд апеляційного суду, виходив з того, що оскаржена ухвала про зупинення провадження у справі не містить аргументованих та переконливих мотивів доцільності зупинення провадження у справі, як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 538/1205/19, так і стосовно того, що зібрані у справі № 917/514/19 докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, що суперечить вимогам пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України;

- № 915/1399/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що позивач не надав суду належним чином засвідчених копій документів, що позбавило суд можливості прийняти ці документи як належні і допустимі докази. Позивач не надав доказів дотримання визначеного статтями 24, 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядку реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та вимоги щодо повідомлення всіх обтяжувачів про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Отже, позивач не довів достовірними доказами ні розмір заборгованості, ні дійсну ринкову вартість предметів застави, а при ненаданні достовірних доказів позивач несе негативні наслідки щодо недоведеності обставин, які мають значення для справи стосовно розміру дійсної вартості заставного майна;

- № 915/1399/17 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції та залишаючи її резолютивну частину в силі, виходив з того, що за результатами розгляду заяви (позову) ПрАТ ?Сіріус-Буд? в особі ліквідатора банкрута Беркута М.С. судом першої інстанції по суті (резолютивна частина) прийнято правильне рішення, проте мотивування такого рішення здійснено з невірним застосуванням норм законодавства (статті 42 КУзПБ, ?Порядку реалізації арештованого майна?, затвердженого наказом МЮУ № 2831/5 від 29.09.2016, ЗУ ?Про іпотеку?, ЗУ ?Про виконавче провадження? (у редакції чинній на момент проведення торгів), статті 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу позовної давності), а також без врахування правової позиції Верховного Суду, а постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття по суті не вірного рішення, колегія суддів вважає можливим застосувати положення статей 311, 312 ГПК України у сукупності.

При цьому у даній справі № 910/4091/21 судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії висновку експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16.12.2019 № 9/129 надані для дослідження буквено-цифрові позначення номера рами (шасі) 2-х секцій магістрального тепловозу вносилися зміни шляхом виправлення (нанесення додаткових штрихів) останніх символів з символу "1" на символ "4" саморобним способом.

Також апеляційним судом встановлено, що у матеріалах справи наявна постанова прокурора Коростенської місцевої прокуратури від 15.02.2021 про визнання речовими доказами, відповідно до якої тепловоз № 2М62-1274, що мав першочерговий номер 2М62-1271 та належить ТОВ "М-Лит", визнано речовим доказом у кримінальному провадженні від 14.11.2019 № 12019060060001402 та передано на відповідальне зберігання власнику.

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, він дійшов висновку, що внаслідок механічного впливу на магістральний тепловоз 2М62 № 1271 у складі секцій А і Б, 1986 року випуску в буквено-цифрові позначення номера рами (шасі) 2-х секцій магістрального тепловозу вносилися зміни шляхом виправлення (нанесення додаткових штрихів) останніх символів з символу "1" на символ "4" саморобним способом. Тобто, першочерговим номером тепловозу № 1274 був № 1271. Рама наданих на дослідження секцій магістрального тепловозу та інші елементи конструкції належать тепловозу № 1271, а не № 1274.

Таким чином апеляційним судом встановлено, що, у даному випадку, переданий в заставу Банка за Договором № 45 тепловоз насправді не є магістральним тепловозом 2М62 № 1274, рік випуску 1986, у складі двох секцій, як про це зазначено в договорі, а є магістральним тепловозом 2М62 № 1271.

З урахуванням встановлених обставин справи, апеляційний суддів дійшов висновку, що Банком не доведено належними доказами існування предмета застави за Договором № 45 в, а саме магістрального тепловозу 2М62 № 1274, рік випуску 1986, у складі двох секцій. Поряд з цим, судом встановлено, що вказаний тепловоз має інший номер, а саме № 1271.

Як наслідок, Банк не має права звернути стягнення на заставне майно, існування якого не доведено належними і допустимими доказами, як і не доведено наявність права власності чи іншого речового права заставодавця на таке майно.

Отже, Суд вважає, що під час розгляду справи, яка переглядається, апеляційним судом встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Апеляційним судом надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі № 910/4091/21 відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Банк "Портал" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/4091/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова