Постанова

від 13.09.2023 по справі 359/3912/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 359/3912/15-ц

провадження № 61-3901ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») звернувся до суду з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що на підставі державного акта серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 70,9831 га для обслуговування існуючих інженерно-технічних об`єктів, яка належить до земель авіаційного транспорту.

З Публічної кадастрової карти України вбачається, що в межах зазначеної земельної ділянки перебуває на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яку в 2010 році передано у приватну власність без попереднього вилучення у державного підприємства та за відсутності згоди уповноваженого органу управління - Міністерства інфраструктури України.

Розпорядженням Бориспільської РДА № 253 від 18 лютого 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення (надання) у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі цього розпорядження 23 березня 2010 року Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області на ім`я ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042.

Межі цієї земельної ділянки повністю накладаються на межі земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», право на яку у встановленому порядку не було припинено. Вказані землі використовувалися для розміщення об`єктів повітряного транспорту, а тому не підлягають передачі у приватну власність.

Виходячи з наведеного, прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА № 253 від 18 лютого 2010 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 ; зобов`язати Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області скасувати запис про державну реєстрацію цього правовстановлюючого документа та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

02 червня 2015 року ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах Держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», до Бориспільської РДА та ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт нерухомого майна та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

26 серпня 2015 року заступник прокурора Київської області подав заяву про уточнення (часткову зміну) підстав позову, мотивуючи це тим, що відповідно до інформації ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 під час розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на підставі державного акта серії ІІ-КВ № 001458, з`ясовано, що площа спірної земельної ділянки зменшена за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042.

Зазначена земельна ділянка надана у приватну власність ОСОБА_1 згідно з розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 та належить йому відповідно до державного акта серії ЯЙ № 002195 від 23 березня 2010 року.

У свою чергу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2013 року № 1494 відчужив вказану земельну ділянку у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», а до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис на підставі рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

Посилаючись на викладені обставини, прокурор, діючи в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», заявив позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» (далі - ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн») таостаточно просив суд:

замінити первісного відповідача у справі ОСОБА_1 на ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», ОСОБА_1 залучити в якості третьої особи;

визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

скасувати рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042;

витребувати з володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року задоволено позовні вимоги прокурора.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 .

Скасовано рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га була передана у власність ОСОБА_1 з порушенням частини четвертої статті 84 ЗК України, тому оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА та державний акт на право власності на земельну ділянку, на підставі якого він був виданий, є незаконним та підлягають скасуванню. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що спірна земельна ділянка перейшла у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» незаконно та підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що передачу спірної земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 проведено без порушень частини п`ятої статті 116 та частини четвертої статті 84 ЗК України, а тому підстави для задоволення позовних вимог прокурора відсутні.

Постановами Верховного Суду від 05 та 19 вересня 2018 року частково задоволено касаційні скарги ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та першого заступника прокурора Київської області, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2017 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 07 червня 2017 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що судами не встановлено чи виникло у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га на підставі виданого 19 липня 2002 року Бориспільською РДА акта на право постійного користування. Зокрема, суди не перевірили чи було встановлено межі земельної ділянки площею 70,9831 га з урахуванням положень статті 125 ЗК України та чи накладаються вони на межі земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042.

У січні 2019 року ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» звернулося до суду із зустрічним позовом до Бориспільської РДА, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, треті особи: Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, закрито провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн». Роз`яснено, що розгляд справи в цій частині належить до юрисдикції господарського суду.

Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишено без змін.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року у задоволенні позову заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га, передана у власність ОСОБА_1 , розташовується в межах приаеродромної території та відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. В результаті нового розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Бориспільської РДА та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на підставі правочину, який є дійсним, зареєструвало право власності на спірну земельну ділянку і доказів протилежного матеріали справи не містять, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог прокурора в частині скасування рішення про державну реєстрацію за цим товариством права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області. Оскільки ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» у встановленому законом порядку набуло право власності на спірну земельну ділянку, то підстави для її витребування на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» також відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов заступника прокурора Київської області в частині позовних вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», залишено без розгляду.

Позов заступника прокурора Київської області в частині позовних вимог, пред`явлених в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України у постійне користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з незаконного володіння ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, яка розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», апеляційний суд вказав на те, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права. Законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств.

Апеляційний суд також вказав на те, що позовні вимоги заступника прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції вказав на те, що право користування земельною ділянкою площею 70,9831 га для обслуговування існуючих забудов (інженерно-технічних об`єктів) ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» набуло на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001458, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 440, тобто набуло таке право у порядку, який був передбачений на той час. При цьому зміна законодавства щодо порядку реєстрації права постійного користування землею не дає підстав вважати, що земельна ділянка була набута державним підприємством у користування з порушенням вимог закону, чи його права на земельну ділянку, які підтверджувалися дійсним державним актом, припинилися. Право постійного користування землею державного підприємства у встановлений законом спосіб не припинялося.

Апеляційний суд встановив, що земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, розташована на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області, яка розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та в подальшому відчужена ним ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», відносилася до земель авіаційного (повітряного) транспорту державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення, а також виданий на його підставі ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195 від 23 березня 2010 року, видані з порушенням вимог статей 14, 19 Конституції України та статей 20, 67, 72, 84, 116, 118, 149 ЗК України.

Відповідно до статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Оскільки уповноваженою особою не приймалося рішення про вилучення з постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земель транспорту, а також зміни їх цільового призначення, унаслідок чого у приватну власність ОСОБА_1 безоплатно передані землі, які не могли передаватися у власність фізичній особі, апеляційний суд вважав, що судове рішення про витребування земельної ділянки з володіння її другого набувача не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, закладеного у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та була призначена для забезпечення роботи авіаційного транспорту.

Апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка перейшла з державної власності у приватну на безоплатній основі незаконно, тому принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника порушено не було.

Звернення прокурора до суду з цим позовом спрямоване на відновлення законності та порушеного права на землю, яка незаконно вибула з володіння державного підприємства, а також з метою забезпечення належного функціонування міжнародного аеропорту.

Апеляційний суд також зауважив, що спірна земельна ділянка безпосередньо межує з Міжнародним аеропортом «Бориспіль», тому, в першу чергу, ОСОБА_1 не міг не бачити цю обставину, що свідчить про наявність у його діях ознак саме винної та протиправної поведінки. Придбаваючи спірну земельну ділянку, ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» не мало перешкод у доступі до законодавства та в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель авіаційного (повітряного) транспорту державної власності, яка не може передаватися у приватну власність, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що також ставить добросовісність поведінки відповідача ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» під обґрунтований сумнів під час набуття земельної ділянки у власність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 122 ЗК України (щодо визначеної законом компетенції органу державної влади при видачі державного акту на право постійного користування), статті 123 ЗК України (щодо надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування за відсутності проекту відведення ділянок), статті 126 ЗК України (щодо виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта за іншою формою, ніж та, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України), статей 106, 125 ЗК України (щодо виникнення права постійного користування земельною ділянкою без встановлення в натурі її зовнішніх меж).

Також заявник вказує, що суд апеляційної інстанції порушив положення статті 13 ЦПК України (щодо розгляду справи в межах заявлених позовних вимог) та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 24 березня 2021 року у справі № 390/1239/17.

Крім того, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань:

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі розпорядження органу держаної влади, яке було прийнято із порушенням визначеної законом (статтею 122 ЗК України) компетенції органу, який видав це розпорядження, та держаного акта, підписаного неуповноваженою особою?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою без розробки проекту відведення вказаної земельної ділянки (з урахуванням вимог статті 123 ЗК України)?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який усупереч статті 126 ЗК України на момент його видачі не відповідає формі державного акта, затвердженій Кабінетом Міністрів України?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою без встановлення її зовнішніх меж або встановлення частини зовнішніх меж (з урахуванням положень статті 125 ЗК України)?

Провадження у суді касаційної інстанції

24 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзивів на касаційну скаргу

Міністерство інфраструктури України та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 липня 2002 року Бориспільська РДА на підставі розпорядження від 10 червня 2002 року № 366 видала Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458 (т.1, а.с. 9-14, т. 2, а.с. 5).

Наказом Міністра транспорту та зв`язку України від 25 жовтня 2006 року № 1023 найменування Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль» змінено на ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (т. 1, а.с. 199).

Розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (т. 1, а.с. 16-17).

23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 виданий державний акт серії ЯЙ № 002195 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03: 002:0042, що підтверджується копіями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200702442013 від 05 червня 2013 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5293514 від 25 червня 2013 року (т. 1, а.с. 174-177).

На підставі договору від 10 січня 2011 року № 02.2-14.7.1-3 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» останнім здійснювалася розробка технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельних ділянок ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», у тому числі земельної ділянки площею 70,9831 га, що перебуває у постійному користуванні на підставі державного акту серії ІІ-КВ № 001458 від 19 липня 2002 року.

В ході виконання польових топографо-геодезичних робіт установлено, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства повністю перебуває в межах земельної ділянки площею 70,9831 га для обслуговування авіаційного (повітряного) транспорту на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області.

Вказані обставини підтверджуються планово-картографічними матеріалами з позначенням координат як спірної земельної ділянки, так і координат земельної ділянки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», наданих Управлінням Держземагентства у Бориспільському районі Київської області з відповідною технічною документацію зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею ДМА «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) за 2002 рік, затвердженою розпорядженням Бориспільської РДА від 10 червня 2002 року № 366 (т. 2, а.с. 41-62).

Зазначена інформація у повній мірі відповідає схемам розташування земельної ділянки площею 70,9831 га і графічним матеріалам, наданих разом із позовною заявою, з яких убачається, що земельна ділянка площею 2,00 га, передана у власність ОСОБА_1 , позначена під № 157 і розташовується безпосередньо в межах приаеродромної території, що забезпечує роботу авіаційного транспорту.

Згідно з копією листа ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року № 01-13/547 земельна ділянка площею 70,9831 га зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання в приватну власність двох земельних ділянок із кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041 (т. 1, а.с. 19).

25 червня 2013 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким він відчужив спірну земельну ділянку у власність цього товариства (т. 1, а.с. 182-186).

Відповідно до копії довідки виконуючого обов`язки начальника Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі від 24 листопада 2016 року № 02-27/2997 земельна ділянка площею 2,00 га, яка була приватизована ОСОБА_1 та відчужена ним у власність ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн», у Національній кадастровій системі представлена як рілля (графа 05) (т. 2, а.с. 6).

На підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2013 року приватним нотаріусом КМНО Паракудою І. В. прийнято рішення № 3413147 про державну реєстрацію за ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» права власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 3220882200:03:002:0042, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (т. 1, а.с. 187-188).

Відповідно до висновку експерта КНДІСЕ від 09 серпня 2021 року № 12502/21-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 359/3912/15-ц:

щодо питання № 1 встановити, чи є накладення меж земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на наступні суміжні земельні ділянки, а саме ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», та ділянки площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042, що перебуває у власності ТОВ «Укравто Петрол Дістрібюшн», не вбачається за можливе у зв`язку з відсутністю одного з об`єктів дослідження, а саме документації із землеустрою, на підставі якої була сформована земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042;

щодо питання № 2 встановити, чи відповідають межі земельної ділянки площею 70,9831 га, визначені «Технічною документацією зі складання проекту впорядкування існуючого землекористування з видачею державного акту на право постійного користування землею Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» (інженерно-технічні об`єкти) на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області», на підставі якої був виданий державний акт на право постійного користування землею під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458 її фактичним межам під час проведення обстеження не вдалося у зв`язку з неможливістю встановити межі фактичного користування цього підприємства;

щодо питання № 3 встановити, чи порушені раніше встановлені межі землекористування земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з боку суміжних землекористувачів, а саме ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» під час проведення обстеження не вдалося у зв`язку з неможливістю встановити межі фактичного користування цього підприємства. Встановити, чи порушені раніше встановлені межі землекористування земельної ділянки площею 69,8143 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0061, що використовується ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з боку інших суміжних землекористувачів, не вбачається за можливе, оскільки інші землекористувачі інших суміжних земельних ділянок не є сторонами у справі (т. 6, а.с. 204-210).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо способу захисту порушеного права

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).

Ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора Київської області, пред`явлені в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» підлягають залишенню без розгляду, оскільки до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств.

Апеляційний суд також дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції вказав на те, щоправо постійного користування спірною землею державного підприємства у встановлений законом спосіб не припинялось, уповноваженою особою не приймалося рішення про вилучення із постійного користування ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земель транспорту, а також зміни їх цільового призначення. Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель авіаційного (повітряного) транспорту державної власності, яка не може передаватися у приватну власність, вона вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що є підставою для витребування її у ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн».

За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Подібний правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) (пункт 76).

У пунктах 83-87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) викладено такі висновки: Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18).

Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.

Виходячи з цього, у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Враховуючи викладене, правильними є висновки апеляційного суду про те, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 002195, що виданий 23 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації; скасування рішення від 25 червня 2013 року № 3413147 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0042 - не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням неефективного способу захисту порушеного права.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12)).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, провадження № 12-11гс21). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, провадження № 12-20гс21).

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають судовому розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.

Суд апеляційної інстанції врахував наведені вище висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом щодо представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, та правильно залишив без розгляду позовні вимоги прокурора пред`явлені в інтересах держави в особі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Право держави витребувати земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ «Укравто Петрол Дістріб`юшн» з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, провадження № 61-29040св18).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині витребування земельної ділянки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що у цій справі має бути задоволена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, та правильно вказав що вона повинна бути витребувана на користь держави в особі Міністерства інфраструктури України, враховуючи що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є її користувачем.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 122 ЗК України (щодо визначеної законом компетенції органу державної влади при видачі державного акту на право постійного користування), статті 123 ЗК України (щодо надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування за відсутності проекту відведення ділянок), статті 126 ЗК України (щодо виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта за іншою формою, ніж та яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України), статей 106, 125 ЗК України (щодо виникнення права постійного користування земельною ділянкою без встановлення в натурі її зовнішніх меж), а рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 24 березня 2021 року у справі № 390/1239/17, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У справі № 450/1686/17 Верховним Судом розглядався спір між фізичною особою та страховими компаніями про зобов`язання здійснити страхову виплату (постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року, провадження № 61-6103ск19).

У справі № 235/499/17 Верховним Судом розглядався спір між фізичною особою та КП «Покровськводоканал» про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 15 липня 2019 року, провадження № 61-32739св18).

У справі № 390/1239/17 Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (постанова Верховного Суду від 24 березня 2021 року, провадження № 61-19069св19).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою касаційного оскарження у справі, яка переглядається, є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Відносно доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) щодо питань:

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі розпорядження органу держаної влади, яке було прийнято із порушенням визначеної законом (статтею 122 ЗК України) компетенції органу, який приймав це розпорядження та держаного акта, підписаного неуповноваженою особою?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою без розробки проекту відведення вказаної земельної ділянки (з урахуванням вимог статті 123 ЗК України)?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, який всупереч статті 126 ЗК України, на момент його видачі, не відповідає формі державного акта, що була затверджена Кабінетом Міністрів України?;

- чи можливе виникнення права постійного користування земельною ділянкою без встановлення її зовнішніх меж або встановлення частини зовнішніх меж (з урахуванням положень статті 125 ЗК України)? - колегія суддів зауважує наступне.

Верховний Суд послідовно та неодноразово викладав висновки щодо застосування положень ЗК України у справах щодо витребування (повернення) земельних ділянок на користь держави у випадку, коли передання таких ділянок у приватну власність не відповідало певним вимогам закону. Зокрема, такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21). Тому доводи касаційної скарги у цій частині не впливають на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укравто Петрол Дістріб`юшн» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк