Постанова від 20.09.2023 по справі 910/2416/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2023 р. Справа№ 910/2416/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.

учасники справи:

від прокуратури: не з`явився

від позивача 1: Капелюх А.П.

від позивача 2: Барсук Ірина Вікторівна

від відповідача: Яцук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (повний текст складено та підписано 03.07.2023)

у справі №910/2416/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Адміністрації Державної прикордонної служби України

2) Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія»

про визнання недійсним договору в частині та стягнення 2833012,61 грн

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія» про визнання недійсним договору в частині та стягнення 2833012,61 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/2416/23 позов задоволено. Визнано недійсним пункт 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість 20%, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Сировинна Компанія". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Сировинна Компанія" на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України сплачене ПДВ у розмірі 2 360 879 грн 40 коп., 3% річних у розмірі 53 944 грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 418 188 грн 73 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Сировинна Компанія" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судовий збір у розмірі 45 179 грн 20 коп.

Рішення мотивоване тим, що оскільки замовником товару за договором №9-22 від 14.03.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, пункт 3.1 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою. При цьому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія» подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15 червня 2023 року у справі №910/2416/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована зокрема наступним. На думку апелянта Адміністрація Державної прикордонної служби України є неналежним позивачем у справі, оскільки військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України є зареєстрованою юридичною особою, має власний код ЄДРПОУ, власний рахунок, самостійно укладала договір №9-22 та відповідно не є структурним підрозділом Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Також апелянт стверджує про те, що прокурором не доведено, що позивачі, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, не мають можливості самостійно захистити свої права та/ або інтереси у даній справі.

Крім того, апелянт стверджує, що при укладенні договору сторони керувалися нормами Податкового кодексу України. Оподаткування податком на додану вартість за основною ставкою у договорі №9-22 від 14.03.2022 здійснено у повній відповідності до положень Податкового кодексу України, що виключає підстави для визнання недійсним договору №9-22 в частині та стягненні сплаченого ПДВ.

Заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення та просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/2416/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.09.2023.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, 14.03.2022 між військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія» (постачальник) укладено договір №9-22, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити замовнику ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (бензин автомобільний А-92) відповідно до специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума договору складає 18 889 500,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 3 148 250,00 грн.

Ціна на товар зазначається у специфікації (додаток 1) із врахуванням транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається накладна та рахунок (рахунок-фактура) постачальника (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за товар, що поставляються проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 банківських днів. У разі відсутності бюджетного фінансування замовник не несе відповідальності за несвоєчасну оплату коштів по даному договору і зобов`язаний провести оплату протягом 30 банківських днів після отримання фінансування.

Датою розрахунків за цим договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього договору 31.12.2022. В частині взятих зобов`язань договір діє до їх повного виконання (п. 11.2 договору).

Крім того, 14.03.2022 сторони підписали Специфікацію до договору від 14.03.2022 №9-22, якою погодили найменування продукції, що поставляється, місце поставки, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ - 18 889 500,00 грн, в т. ч. ПДВ 20% - 3 148 250,00 грн.

В подальшому до зазначеного договору №9-22 додатковими угодами неодноразово вносились зміни щодо зменшення обсягу закупівлі, а саме: додатковою угодою №1-22 від 16.03.2022, додатковою угодою №2-22 від 21.03.2022, додатковою угодою №3-22 від 23.03.2022, додатковою угодою №4-22 від 04.04.2022.

Додатковою угодою №4-22 від 04.04.2022 до договору сторони узгодили зменшити обсяг закупівлі товару відповідно до специфікації, а також зменшити суму договору на 4 359 659,82 грн. Виклали пункт 3.1 договору в наступній редакції: « 3.1. Загальна сума договору складає 14 165 276,40 грн, у тому числі ПДВ - 2 360 879,40 грн».

Також виклали специфікацію у новій редакції, відповідно до якої погодили найменування продукції, що поставляється, місце поставки, кількість та ціну за одиницю товару з урахуванням ПДВ, а також загальну суму з ПДВ - 14 165 276,40 грн, в т. ч. ПДВ 20% - 2 360 879,40 грн.

На виконання вказаного договору відповідач поставив позивачу-2 обумовлений сторонами товар на зазначену суму, що підтверджується видатковими накладними №3-00000025 від 16.03.2022 на суму з ПДВ - 1 418 400,00 грн, №3-00000026 від 17.03.2022 на суму з ПДВ - 1 444 929,00 грн, №3-00000027 від 17.03.2022 на суму з ПДВ - 1 468 084,02 грн, №3-00000024 від 18.03.2022 на суму з ПДВ - 1 499 850,00 грн, №3-00000028 від 18.03.2022 на суму з ПДВ - 1 489 473,12 грн, №3-00000029 від 18.03.2022 на суму з ПДВ - 1 413 609,60 грн, №3-00000030 від 22.03.2022 на суму з ПДВ - 1 353 844,80 грн, №3-00000031 від 23.03.2022 на суму з ПДВ - 1 322 410,32 грн, №3-00000032 від 23.03.2022 на суму з ПДВ - 1 360 581,30 грн, №3-00000033 від 24.03.2022 на суму з ПДВ - 1 394 094,24 грн.

Крім того, на виконання умов вказаного договору військова частина НОМЕР_1 оплатила поставлений відповідачем товар на загальну суму 14 165 276,40 грн, у тому числі ПДВ - 2 360 879,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: №120 від 21.03.2022 на суму 1 468 084,02 грн, у т.ч. ҐПДВ 244 680,67 грн; №121 від 21.03.2022 на суму 1 418 400,00 грн, у т.ч. ПДВ 236 400,00 грн; №143 від 25.03.2022 на суму 1 413 609,60 грн, у т.ч. ПДВ 235 601,60 грн; №144 від 25.03.2022 на суму 1 444 929 грн, у т.ч. ПДВ 240 821,50 грн; №145 від 25.03.2022 на суму 1 499 850,00 грн, у т.ч. ПДВ 249 975 грн; №146 від 25.03.2022 на суму 1 489 473,12 грн, у т.ч. ПДВ 248 245,52 грн; №149 від 25.03.2022 на суму 1 322 410,32 грн, у т.ч. ПДВ 220 401,72 грн; №150 від 25.03.2022 на суму 1 353 844,80 грн, у т.ч. ПДВ 225 640,80 грн; №157 від 28.03.2022 на суму 1 394 094,24 грн, у т.ч. ПДВ 232 349,04 грн; №160 від 28.03.2022 на суму 1 3690 581,30 грн, у т.ч. ПДВ 226 763,55 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до норм вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Разом з тим, постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Адміністрація Державної прикордонної служби України 22.05.2022 за вих №11-13381/0/6-22 звернулась за індивідуальною податковою консультацією відповідно до вимог пункту 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України.

Згідно наданої індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому. оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, а також отриманих податкових роз`яснень, 06.06.2022 військова частина НОМЕР_1 звернулась із листом-вимогою №748 до відповідача про повернення сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість за вказаним договором №9-22 у розмірі 2 360 879,40 грн, додавши проект додаткової угоди №5-22.

Відповідач листом від 22.06.2022 вих. №22-06/1 повідомив позивача-2, що сума 2 360 879,40 грн (ПДВ) не є зайво перерахованою по договору №9-22 від 14.03.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 та відсутні правові підстави для повернення коштів.

Посилаючись на те, що відповідач не у розмірі 2 360 879,40 грн, прокурор звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що відповідач не повернув безпідставно отримані кошти. Прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним пункту 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%; стягнення з відповідача на користь позивача 2 2 360 879,40 грн безпідставно отриманих коштів, 53 944,48 грн 3% річних та 418 188,73 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення в має визначену цим законом загальну структуру.

Відповідно до ст. 2 цього Закону охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій тощо.

Як указано вище, згідно наданої індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 06.06.2022 №697/ІПК/99-00-21-03-02-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Також ДПС зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому. оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Судом установлено, що договір №9-22 від 14.03.2022 укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західна Сировинна Компанія» після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

При цьому, пункт 3.1 договору зі змінами містить положення про те, що сума договору включає в себе ПДВ (20 %).

Отже, оскільки замовником товару за договором №9-22 від 14.03.2022 виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, наведений пункт 3.1 договору суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.

Верховний Суд постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору №9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу-2 суму податку на додану вартість у розмірі 2 360 879,40 грн, сплачену за договором, колегія суддів відзначає наступне.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 2 360 879,40 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

За таких обставин судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позову у частині стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 2 360 879,40 грн за договором №9-22 від 14.03.2022, як безпідставно набуті грошові кошти.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 53 944,48 грн та інфляційних втрат у сумі 418 188,73 грн.

Щодо тверджень апелянта про те, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є неналежним позивачем у справі, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

В постанові від 24.04.2019 по справі №911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 22.12.2022 направив на адресу Адміністрації Держприкордонслужби та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення № 33-3901вих22 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів.

Адміністрація Держприкордонслужби листом від 19.01.2023 №704/2482/23 повідомила, що підтримує необхідність повернення сплачених коштів, у тому числі шляхом пред`явленням Житомирською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону позову до суду. При цьому, причин незвернення самостійно до суду не вказала.

Згідно відповіді позивача-2 від 27.12.2022 №1658-22, останній повідомив, що Військова частина НОМЕР_1 задіяна в проведені заходів правового режиму воєнного стану в України та, посилаючись на воєнний стан, фактично заявила клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури.

Прокурор зазначав, що ним розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан, а тому така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що прокурор, звернувшись з позовом до суду, діяв у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статей 6, 10, 27,28 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служби України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону та фінансується за рахунок кошів Державного бюджету України.

Згідно із п. 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533 , Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Пунктом 3 Положення №533 установлено, що основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби є, зокрема, здійснення управління територіальними органами - регіональними управліннями, Морською охороною, органами охорони державного кордону, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (далі - органи Держприкордонслужби).

Адміністрація Держприкордонслужби з метою організації своєї діяльності: 1) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління; 2) здійснює добір кадрів в апарат Адміністрації Держприкордонслужби та на керівні посади в органи Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, формує кадровий резерв на відповідні посади; 3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; 4) забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; 5) контролює діяльність органів Держприкордонслужби, підприємств, установ, що належать до сфери її управління; 6) організовує ведення діловодства та архівне зберігання документів відповідно до встановлених правил; 7) забезпечує в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників (п. 5 Положення).

Отже, Адміністрація Держприкордонслужби, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у органах Держприкордонслужби, а також Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах, а тому вони є позивачами у цій справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі №824/659/18-а.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія», в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва 15.06.2023 у справі №910/2416/23, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/2416/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/2416/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/2416/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна сировинна компанія».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.09.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов