Рішення

від 27.09.2023 по справі 153/1131/23

ЯМПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. Справа153/1131/23

Провадження2/153/283/23-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Поліш Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 31 серпня 2013 року виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області було зареєстровано шлюб. В період перебування у шлюбі з відповідачем у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні стосунки з відповідачем фактично припинено, на даний час спільно не проживають більше одного року. Вони не підтримують сімейних стосунків та не спілкуються. Разом з відповідачем спільного господарства не ведуть, не мають взаємних прав та обов`язків. Одруження з відповідачем виявилось невдалим. Сумісне життя і збереження сім`ї стало неможливим, у них виникли непорозуміння та різні погляди на життя, врегулювати та нормалізувати ці стосунки вони не можуть. З відповідачем вона має різні погляди на шлюб, сім?ю. Між ними виникли непорозуміння, що тяжким чином впливають на її психологічний стан та спричиняють їй душевні страждання. Між ними перестала існувати нормальна моральна атмосфера в сім`ї, побудувати сімейні відносини на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги вони не змогли. На даний момент ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання припинено, а за її глибоким переконанням подальшого сенсу підтримувати сімей відносини є недоцільно.

На даний час відповідач вимагає у нього забрати дитину та виїхати з сином до с.Михайлівка, де він проживає з батьками. Зміна місця проживання дитини негативно відобразиться на психічному стані дитини, так як він фактично з самого народження проживав в м.Ямпіль, де ходить школи, знає вчителів та має своїх друзів. На даний час вони з відповідачем не можуть знайти порозуміння щодо того, з ким буде проживати та виховуватись дитина.

Вона постійно піклується про дитину, бере участь у її духовному та фізичному розвиткові, при розмові із сином вбачає, що він надає більшої прихильності їй та в неї створені належні умови для виховання та розвитку дитини.

З урахуванням вищевикладеного, вона змушена звернутися до суду із даним позовом. Просить суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , який зареєстровано 31 серпня 2013 року виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, актовий запис №02. Визначити місце проживання та виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із нею ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Надала заяву про розгляд справи у її відсутність. Заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги визнав та не заперечує щодо задоволення позову.

Представник служби у справах дітей Ямпільської міської ради Миронишина В.В. в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у її відсутність. При прийнятті рішення покладається на розгляд суду з урахуванням усіх матеріалів справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:

Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі - копії паспорта громадянина України (а.с.7) судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Із копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 встановлено, що 31 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, актовий запис №02. Позивач змінила дошлюбне прізвище ОСОБА_2 на прізвище чоловіка ОСОБА_2

Із копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Ямпіль Вінницької області народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.9).

Із Висновку органу опіки та піклування Ямпільської міської ради та з витяга з рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області №291 від 13 вересня 2023 року судом встановлено, що Ямпільська міська рада, як орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Суд, вивчивши доводи учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав:

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти його розірвання. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам їхньої неповнолітньої дитини, тому суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Частинами 4 та 5 статті 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів, зокрема щодо місця проживання неповнолітніх дітейобов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині 6 цієї статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже висновок та рішення органу опіки та піклування, є дорадчим та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такий не порушує прав та обов`язків жодного з батьків.

При цьому правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку та рішення органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання неповнолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У §54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю, суд, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановив належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При визначенні місця проживання дитини суд виходить з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, психологічний стан тощо, а також баланс між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В судовому засіданні встановлено, що дитина на даний час проживає із матір`ю, будь-які докази того, що ОСОБА_2 із цим не згідний, у суду відсутні. Наявні у справі докази дозволяють встановити, що матір неповнолітньої дитини має постійне місце проживання, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку сина. Тому, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дитини, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність сина до обох батьків, вік дитини, а також, що за місцем проживання дитини створені всі умови для неї, мати виховує та утримує сина належним чином, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача про визначення місця проживання дитини разом з ним, і тому позов підлягає задоволенню.

В зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 82, 200, 206, 247, 258, 259, 263, 264, 265,268, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.7, 19,110-114, 141, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст.29 ЦК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, Конституцією України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Ямпільської міської ради Вінницької області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який було зареєстровано 31 серпня 2013 року виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, актовий запис №02.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 залишити - « ОСОБА_1 ».

Визначити місце проживання та виховання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Дзерин М.М.