Постанова

від 27.09.2023 по справі 822/2398/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 822/2398/17

касаційне провадження № К/9901/29340/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2017 (суддя Шевчук О.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя - Гонтарук В. М., судді - Біла Л.М., Граб Л.С.) у справі за позовом Красилівської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Хмельницькій області до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення податкового боргу,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Красилівська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Хмельницькій області (далі - позивач, Інспекція, податковий орган) звернулась до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, платник), в якому просила стягнути з відповідача податковий борг в сумі 51156,25 грн з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок належної йому готівки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив про наявність у платника податків заборгованості в сумі 51156,25 грн, яка виникла внаслідок не сплати платником узгоджених податкових зобов`язань по податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього середовища, однак вжиті позивачем заходи не призвели до погашення заборгованості, що є причиною звернення до суду з даним позовом.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 05.10.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, позов задовольнив: стягнув з Військової частини НОМЕР_1 податковий борг в сумі 51156, 25 грн шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та за рахунок готівки, що йому належить.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з наявності у платника податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями з податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього середовища, правомірності зарахування податковим органом сплачених Товариством коштів у рахунок погашення податкового боргу в порядку черговості.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав до суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Зазначає, що судами не враховано, що відповідач в силу положень статті 14 Закону України «Про збройні сили України» не є платником податку з власників транспортних засобів та збору за забруднення навколишнього середовища, оскільки він не є власником транспортних засобів, що закріплені за ним на праві оперативного управління, власником такого майна є держава, а також відповідач звільняється від сплати інших зборів, зокрема, за забруднення навколишнього середовища.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.05.2018 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 26.09.2023 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 27.09.2023.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Як зазначив податковий орган у позовній заяві, податковий борг в сумі 51156,25 грн по податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього середовища виник у відповідача з серпня 2014 року.

При цьому, у розрахунку суми позовних вимог податковий орган вказав, що сума податкового боргу складається з пені: у розмірі 2135,96 грн., яка нарахована відповідачу за періоди з 20.08.2009 по 28.08.2014 та з 22.02.2010 по 22.02.2017 (по збору за забруднення навколишнього середовища); у розмірі 49020,29 грн., яка нараховано відповідачу за періоди з 15.07.2008 по 28.08.2014 та з 22.02.2017 (по податку з власників транспортних засобів).

Також, позивач вказав, що відповідачу надсилалися перша податкова вимога від 10.01.2002 №1/11 та друга податкова вимога від 15.03.2002 №2/269, які були отримані платником 13.02.2002 та 18.04.2002 відповідно.

Надаючи оцінку правомірності стягнення податкового боргу, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами підпункту 16.1.4 статті 16 ПК України відповідач зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Не підлягає оскарженню податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України)

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.5 зазначеної норми визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається)

Таким чином, якщо розмір податкового боргу збільшився після надсилання податкової вимоги, то податковий орган не повинен надсилати нову податкову вимогу незалежно від того, з якого саме податку збільшився податковий борг - із того, що зазначений у податковій вимозі, чи з іншого. При цьому заявник (позивач) не повинен подавати до суду доказів, що підтверджують надсилання повторних податкових вимог у разі, якщо податковий борг збільшився після надсилання податкової вимоги.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Підпунктами 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України визначено, що пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, з 20.10.2014 контролюючим органом на підставі положень підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України розпочато нарахування пені за несвоєчасну сплату узгоджених сум грошових зобов`язань по податку з власників транспортних засобів. Залишок несплаченої пені з боку відповідача становить 51156,25 грн.

При цьому, матеріали справи містять меморіальні ордери, згідно яких відповідач погашав податковий борг.

Разом з цим, суди дійшовши до висновку про наявність у платника податкової заборгованості в сумі 51156,25 грн, не надали будь-якої правової оцінки періоду, за який податковий орган зазначену суму пені нарахував, як відбувалось погашення податкового боргу, чи дотриманий строк, протягом якого законом передбачений строк звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу (у тому числі пені), не дослідив факту безперервності такого боргу, не встановив обставини щодо сплати узгоджених податкових зобов`язань, їх періоду та періоду, за який відбувалось нарахування пені.

Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом.

Без повного дослідження всіх обставин та доказів, на які посилаються сторони в обґрунтування своїх правових позицій, неможливо встановити правомірність стягнення податкового боргу у визначеній судами сумі.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова