Постанова

від 08.11.2007 по справі 42/436-6/307

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/436-6/307

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.11.2007                                                                                           № 42/436-6/307

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 і:            

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтекс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.07.2007

 у справі № 42/436-6/307  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Біовет"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Алтекс"

 про                                                  стягнення 67274,44 грн.

 Суть рішення і скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Біовет” (надалі – ТОВ “Біовет”, Позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтекс” (надалі – ТОВ “Алтекс”, Відповідач) про стягнення 99 596,65 грн., з яких: 78 117,00 грн. – основного боргу, 7 418,59 грн. – три відсотки річних і 14 061,06 грн. – інфляційних, а також понесені судові витрати.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.09.2005р. у справі № 42/436 даний позов було задоволено повністю. Проте, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2006р. вказане рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи Позивач, у зв”язку із перерахуванням Відповідачем 32 322,21 грн. боргу, уточнив розмір позовних вимог, зменшивши їх суму до 67 274,44 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.07.2007р. у справі № 42/436-6/307 позов ТОВ “Біовет” було задоволено частково, а саме: стягнуто з ТОВ “Алтекс” на користь ТОВ “Біовет” 9 221,82 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та три відсотки річних в розмірі 2 155,81 грн., а також 436,99 грн. витрат по сплаті державного мита та 76,32 грн. витрат за проведення експертних досліджень. Крім того, цим же рішенням суду, провадження у справі в частині стягнення 32 322,21 грн. було припинено, а в іншій частині позову – відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Відповідача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2007р. у справі № 42/436-6/307 в частині стягнення з ТОВ “Алтекс” на користь ТОВ “Біовет” 9 221,82 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних в розмірі 2 155,81 грн., 436,99 грн. державного мита і 76,32 грн. витрат за проведення експертних досліджень, та прийняти нове рішення, яким в позові ТОВ “Біовет” відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку представника Відповідача, судом було також порушено норми матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) і ст.ст. 530 ч. 1 та 692 ч. 1 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

Представник Позивача надав суду свій відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджувався з доводами та вимогами Відповідача, викладеними ним в апеляційній скарзі і вважав, що рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього Відповідачем апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вказувалось вище, ТОВ “Біовет” звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до ТОВ “Алтекс” про стягнення 99 596,65 грн. за договором № 01-07/02 від 01.07.2002 р., з яких: 78 117,00 грн. – основного боргу, 7  418,59 грн. – три відсотки річних і 14 061,06 грн. – інфляційних, а також понесені судові витрати і рішенням господарського суду м. Києва від 27.09.2005р. у справі № 42/436 даний позов було задоволено повністю.

Після скасування вказаного судового рішення від 27.09.2005р. постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2006р., дану справу було направлено на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи Позивач, у зв”язку із перерахуванням Відповідачем 32 322,21 грн. боргу, уточнив розмір позовних вимог, зменшивши їх суму до 67 274,44 грн. і рішенням господарського суду м. Києва від 10.07.2007р. у справі №42/436-6/307 позов ТОВ “Біовет” було задоволено частково, а саме: стягнуто з ТОВ “Алтекс” на користь ТОВ “Біовет” 9 221,82 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та три відсотки річних в розмірі 2 155,81 грн., а також 436,99 грн. витрат по сплаті державного мита та 76,32 грн. витрат за проведення експертних досліджень. Крім того, цим же рішенням суду, провадження у справі в частині стягнення 32 322,21 грн. було припинено, а в іншій частині позову – відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення Позивача до суду у Відповідача існувала заборгованість в розмірі 35 206,80 грн., яку під час нового розгляду справи останній частково погасив – на суму 32 322,21 грн., у зв”язку з чим, є обгрунтованими та доведеними в суді належними доказування вимоги Позивача про стягнення на його користь 9 221,82 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних в розмірі 2 155,81 грн., 436,99 грн. витрат по сплаті державного мита та 76,32 грн. витрат за проведення експертних досліджень.

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог ТОВ „”Біовет”, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та  509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

В даному випадку, як було правильно встановлено судом першої інстанції, 01.07.2002р. між ТОВ “Біовет”(Продавець) та ТОВ “Алтекс”(Покупець) був укладений договір № 01-07/02 (надалі – Договір) відповідно до умов якого (п. 1.1.) Продавець зобов”язувався поставити, а Покупець – прийняти та оплатити продукцію за ціною і в кількості, вказаних у видаткових накладних.

При чому, в розділі 5 Договору зазначалось, що Покупець зобов”язаний здійснити оплату товару протягом 30 днів з моменту поставки товару відповідно до виставленого рахунку-фактури і в установлений Договором термін прийняти товар у Продавця.

При цьому, Відповідач вважав, що необхідною умовою для оплати отриманого товару був не тільки факт його поставки, але й виставлення Позивачем рахунку-фактури.

Однак, на думку апеляційної інстанції, обов”язок Покупця по оплаті за товар виникає одразу ж після поставки товару, здійсненої у відповідності до вимог абз. 2 п. 2.2. Договору і така повинна бути здійснена протягом 30 днів з моменту отримання товару від Продавця, тобто, підставою оплати товару є саме факт його поставки, а не виставлення рахунку-фактури.

Тому, посилання Відповідача на те, що виставлення рахунку-фактури є основною умовою для здійснення ним оплати товару, суперечать умовам Договору, зокрема – п. 2.1. де цільове призначення рахунку-фактури тлумачиться, як документ в підтвердження прийняття заявки до виконання.

При цьому, необхідно зазначити, що відсутність рахунку-фактури не скасовує обов”язку Покупця по сплаті за поставлений товар і її наявність не є обов”язковою та основною умовою для виникнення обов”язку по оплаті товару.

Викладене відповідає вимогам ч. 1 ст. 530 ЦК України, де зазначено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов”язується оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ст. 655 цього ж Кодексу, основним обов”язком покупця за договором купівлі-продажу є прийняття товару та сплата за нього певної грошової суми.

В даному випадку, строк дії Договору сторони визначили з моменту його підписання до повного виконання договірних зобов”язань (п. 7.3. Договору).

За твердженням Позивача, ним було поставлено Відповідачеві товар на загальну суму 128 115,00 грн. (в тому числі – з ПДВ), за накладними:

-          № РН-0000037 від 04.07.2002р. на суму 2433,6 грн.,

-          № РН-0000040 від 25.07.2002р. на суму 32277,6 грн.,

-          № РН-000041 від 01.08.2002р. на суму 42910,2 грн.,

-          № РН-0000042 від 28.08.2002р. на суму 50493,6 грн.

Відповідач, підтвердив тільки факт поставки, підписання накладних директором та одержання товару за накладними № РН-0000037 від 04.07.2002р. і № РН-0000040 від 25.07.2002р.

В той же час, Відповідач перерахував Позивачу в рахунок оплати поставленого товару, тільки 49 998 грн. (02.08.2002р. – 4 998 грн., 19.11.2002р. – 10 000 грн., 13.02.2003р. – 5 000 грн., 15.05.2003р. – 10 000 грн. і 24.06.2003р. – 20 000 грн.).

Проте, в наступному, Київським науково-дослідним інститутутом судових експертиз у висновку № 12212 від 28.04.2007р., було встановлено, що підпис від імені директора ТОВ “Алтекс” Нестеренко Т.Г., що міститься в графі “отримав/ла”у видатковій накладній № РН-0000042 від 28.08.2002р., виконано саме директором Нестеренко Т.Г., що спростовує твердження Відповідача і підтверджує факт одержання товару також за вказаною накладною.

Крім того, з урахуванням заперечень Відповідача проти підписання накладної №РН-000041 від 01.08.2002р. на суму 42 910,2 грн. та, відповідно, до вимог ст. 36 ГПК України, згідно якої усі докази подаються до суду в оригіналах або належним чином засвідчених копіях, господарським судом було витребувано у Позивача оригінал даного документу.

Однак, Позивачем на вимогу суду оригінал накладної надано так і не було, а відсутність останнього сторона пояснила неповерненням оригіналу документу Відповідачем.

Тому, з огляду на це, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого про недоведеність факту поставки Відповідачу товару за накладною РН-000041 від 01.08.2002р. на суму 42 910,02 грн.

Отже, документально доведеним є факт поставки товару Відповідачу на суму 85 204,08 грн.

У зв”язку з тим, що до подачі даного позову в суд, як зазначалося вище  Відповідачем було сплачено 49998,00 грн., позовні вимоги в даній частині Позивачем було пред”явлено необґрунтовано.

Тому, на час звернення ТОВ “Біовет” з позовом до суду у Відповідача була наявна заборгованість на суму 35 206,8 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Відповідачем в рахунок погашення боргу було перераховано Позивачу 32 322,21 грн. (737,52 грн. – 01.03.2006р., 9 322,26 грн. – 15.03.2006р. і 22 262,43 грн. – 30.03.2006р.).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими на  суму 2 884,59 грн., а провадження в частині стягнення 32 322,21 грн. судом було правомірно припинено, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв”язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України у випадку прострочення грошового зобов”язання кредитор має право вимагати сплати основного боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

З огляду на це, як правильно визначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, вірним розміром суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в даному випадку є 9 221,82 грн., а трьох відсотків річних – 2 155,81 грн.

           Таким чином господарським судом було вірно встановлено та стягнуто з Відповідача суму заборгованості в розмірі 9 221,82 грн. з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 2 155,81 грн., а у стягненні іншої частини основного боргу, інфляційних та трьох відсотків річних – відмовлено.

Провадження у справі в частині стягнення 32 322,21 грн. також було правомірно припинено, на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, Відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2007р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги ТОВ „Алтекс”, суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 47, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

 . Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтекс” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10.07.2007р. у справі № 42/436-6/307 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Біовест” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Алтекс” про стягнення 67 274,44 грн, – без змін.

2. Справу № 42/436-6/307 повернути до господарського суду міста Києва.   

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 12.11.07 (відправлено)