Ухвала

від 12.09.2023 по справі 740/5991/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 740/5991/18-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2023 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань Матвійчуку В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Ніжинське об`єднане управління Пенсійного фонду України про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області, третя особа: Ніжинське об`єднання управління Пенсійного фонду України про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 грудня 2018 року у цивільній справі № 740/5991/18, суддею Ковальовою Т.Г., заявлено самовідвід.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 грудня 2018 року у цивільній справі № 740/5991/18, суддею Олійник В.П., заявлено самовідвід.

Відповідно до розпорядження в.о. голови Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області Олійник В.П. від 26 грудня 2018 року цивільну справу № 740/5991/18 за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського управління Державної казначейської служби України Чернігівської області, третя особа Ніжинське об`єднане управління Пенсійного фонду України про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним передано на розгляд до Носівського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 740/5991/18 та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2019 року у цивільній справі № 740/5991/18 замінено первісного відповідача Ніжинське управління Державної казначейської служби України Чернігівської області на належного відповідача - державу Україну в особі Державної казначейської служби України та вказану справу передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, яку отримано судом 11 квітня 2019 року.

Відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України справу було розподілено до розгляду судді Печерського районного суду Писанцю В.А.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Писанця В.А. від 15 квітня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 740/5991/18-ц за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним та призначено підготовче судове засідання.

04.07.2022 року відповідно до розпорядження № 130 від 04 липня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку з смертю судді Писанця В.А.

Відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України справу було розподілено до розгляду судді Печерського районного суду Соколову О.М. та передана судді відповідно до реєстру 05 липня 2022 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року цивільну справу №740/5991/18-ц - прийнято до провадження судді Печерського районного суду м. Києва Соколова О.М.та ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

В судове засідання позивач не з`явилася, про розгляд справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила, проте на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність.

В судове засідання відповідач не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, проте у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника Казначейства.

В судове засідання третя особа не з`явилася, про розгляд справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про неможливість розгляду вказаної справи в порядку цивільного судочинства та закриття провадження у справі, оскільки такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства, виходячи з такого.

Так, відповідно до матеріалів справи з 20 вересня ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ніжинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України як суддя у відставці Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 86% суддівської винагороди, призначене відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року з урахуванням норм Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016.

Внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які Позивач могла очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України майнової шкоди у сумі 35 328,49 грн., завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке останній завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб. Як на підставу позову, позивач посилався на положення статті 1175 ЦК України.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні положення містяться у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 2862-XII, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 01 січня 2012 року).

У преамбулі Закону № 2862-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону № 2862-XII передбачалося, що професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Питання обрання (призначення) суддів регулювалося статтею 9 Закону № 2862-XII, у частинах другій та третій якої зазначалося, що судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п`ять років Президентом України. Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII Закону № 2862-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 44 (матеріальне і побутове забезпечення суддів) Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Згідно із Законом № 107-VI внесено зміни до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

З урахуванням змін, внесених Законом № 107-VI, частину четверту статті 44 Закону № 2862-XII викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України майнової шкоди у сумі 35 328,49 грн., завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яке останній завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються її діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Крім того, вказане вище узгоджується з висновками зробленими Верховним Судом у складі Обєднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18).

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вказане провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 5 вересня 2019 року ухвалено постанову у справі № 686/6775/18.

На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, ст.ст. 353-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження по цивільній справі №740/5991/18-ц за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Ніжинське об`єднане управління Пенсійного фонду України про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним - закрити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Соколов