Постанова

від 28.09.2023 по справі 144/192/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/192/23

Провадження № 22-ц/801/1697/2023, 22-ц/801/1698/2023

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 рокуСправа № 144/192/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоКовальчука О. В.,

суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2023 року, ухвалені в цій справі у смт. Теплику суддею цього суду Бондарук О.П.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі ТОВ «Теплик-Агро») про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею1,7161 га, з кадастровим номером 0523781800:02:000:0167, яка розташована на території Завадівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області. Вказана земельна ділянка була нею передана в оренду ТОВ «Теплик-Агро» на підставі договору оренди землі від 27 лютого 2014 року, укладеного між позивачем та відповідачем. Згідно вказаного договору за користування земельною ділянкою була встановлена орендна плата у розмірі 2 800 грн., яка повинна сплачуватись орендарем щорічно до 30 грудня кожного року дії договору оренди. Проте за 2020 рік орендної плати від ТОВ «Теплик-Агро» ОСОБА_1 не отримувала. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про виплату їй орендної плати, після цього кілька разів вона ще зверталась до ТОВ «Теплик-Агро» усно із аналогічними заявами. Повторний лист з вимогою про сплату коштів позивачем було направлено на адресу відповідача 31 січня 2023 року, однак на момент звернення з позовом до суду вказані кошти відповідач позивачу не сплатив.

Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 відповідно до остаточних позовних вимог просила суд cтягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за 2020 рік за користування земельною ділянкою за вищевказаним договором оренди з урахуванням індексу інфляції в розмірі 3 164, 55 грн., 3% річних в розмірі 178, 13 грн., пеню в розмірі 1 149, 18 грн.

21 червня 2023 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Теплик Агро» на користь ОСОБА_1 орендну плату за 2020 рік за користування земельною ділянкою з урахуванням індексу інфляції в розмірі 3 164, 55 грн., 3% річних в розмірі 178, 13 грн., пеню в розмірі 1 149, 18 грн. Стягнуто з ТОВ «Теплик Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 1 073, 60 грн.

30 червня 2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу, яка мотивована тим, що у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 20 000 грн., які поніс останній в результаті розгляду справи.

11 липня 2023 року додатковим рішенням Теплицького районного суду Вінницької області дану заяву задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Теплик-Агро» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Частково не погодившись із ухваленим рішенням від 21 червня 2023 року, ТОВ «Теплик-Агро», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі в частині вимоги про стягнення орендної плати з урахуванням індексу інфляції з відповідача на користь позивача дане рішення просить змінити шляхом зменшення стягнутої суми з 3 164,55 грн. до 2 345,51 грн., а у частині позовної вимоги про стягнення пені - це рішення скасувати, ухвалити нове, яким у її задоволенні відмовити. У скарзі відповідач посилається на те, що сторони не передбачили в договорі оренди правил обчислення орендної плати з індексом інфляції, а також на те, що з вимогою про стягнення пені позивач звернувся поза межами річного строку позовної давності, враховуючи, що ТОВ «Теплик-Агро» подало заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а тому суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову в цій частині з такої підстави. У даній апеляційній скарзі скаржник також просить скасувати додаткове рішення від 11 липня 2023 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акту серії ЯБ№716243 ввід 20 квітня 2007 року є власником земельної ділянки, площею1,7161 га, з кадастровим номером 0523781800:02:000:0167, яка розташована на території Завадівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області (а. с. 10).

27 лютого 2014 року між ОСОБА_1 таТОВ «Теплик-Агро»укладено договіроренди землістроком на10років,за умовамиякого ОСОБА_1 передала воренду ТОВ«Теплик-Агро»вище вказануземельну ділянку. Орендна плата становить 2 800 грн. та повинна сплачуватись щорічно до 30 грудня кожного року строку дії договору оренди (а. с. 11-12).

17 квітня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за ТОВ «Теплик-Агро» зареєстровано право оренди даної земельної ділянки, запис № 5401542 (а. с. 13).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За ст. 1 Закону України«Про орендуземлі» (далі Закон) оренда землі- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ч. 1ст. 13 цього Законудоговір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельнуділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ч. 1 ст. 14 Закону).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 22 Закону орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Частиною 1 ст. 23 Закону передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до положень абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

У відповідності до ч. 2ст. 24 цього Закону,орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (ч. 3 ст. 509 ЦК).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18).

Підпунктом 3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, що згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»індексспоживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний часіндекс інфляціїрозраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газетіУрядовий курєр.Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.Індекс інфляції- це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексуінфляціївизначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої наіндекс інфляції,визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в якііндекс інфляціїстановив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За змістом рекомендацій, викладених в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», сукупнийкоефіцієнт інфляціїза певний період визначається шляхом перемноження місячних індексів інфляції цього періоду.

Індексація проводиться шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в договорі, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому виплачується плата за користування. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 540/544/18 (провадження № 61-13979св19).

Відповідно до п. п. 170.1,1 п. 170.1 ст. 170 ПК України, податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно з п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку ПДФО 18 %, ставку військового збору - 1,5 %.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи грошові кошти, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Схожий за змістом висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах був викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Отже, положення зазначеної статті передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому визначений у ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення є відшкодуванням кредитору понесених втрат у зв`язку з простроченням виконання основного зобов`язання в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при обчисленні розміру орендної плати за землю з урахуванням індексів інфляції відповідно до вимог договору оренди.

Суд першої інстанції, встановивши, що спір між сторонами у справі виник з приводу невиплати орендної плати за 2020 рік за користування земельною ділянкою на підставі діючого договору оренди землі від 27 лютого 2014 року, врахувавши, що одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися, дійшов вірного висновку про те, що обчислення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою здійснюється з урахуванням щорічної індексації, а також про те, що орендар зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, тобто за період з 01 січня 2021 року по січень 2023 року сума боргу з інфляцією з вирахуванням ПДФО 18 % та військового збору 1,5 % становить 3 164,55 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторони не передбачили в договорі оренди правил обчислення орендної плати з індексом інфляції не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 червня 2021 року у справі №948/393/20.

Окрім того, суд першої інстанції, встановивши, що позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення пені за несвоєчасну виплату орендної плати за період 31 січня 2022 року по 30 січня 2023 року, а відповідач не довів, що порушення зобов`язання сталося не з його вини, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах заявлених вимог та з врахуванням обчисленого судом розміру орендної плати становить 1 149, 18 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України вимога про стягнення пені за прострочення виплати орендної плати за 2020 рік могла б бути заявлена протягом одного року, тобто до 31 грудня 2021 року, натомість позов ОСОБА_1 був пред`явлений у лютому 2023 року, а тому суд першої інстанції мав взагалі відмовити у задоволенні вимоги про стягненні пені, відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

За правилами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за період 31 січня 2022 року по 30 січня 2023 року, враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернулась у лютому 2023 року.

Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновку Верховного Суду, зробленим у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 756/7895/21.

У апеляційнійскарзі скаржникробить висновокпро незаконністьдодаткового рішенняТеплицького районногосуду Вінницькоїобласті від11липня 2023року як наслідок після скасування рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог. Оскільки апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим, то, відповідно і додаткове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Розмір витрат на правничу допомогу скаржник не оспорює, а тому, в силу вимог ст. 367 ЦПК України, він апеляційним судом не перевіряється.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказані судові рішення - без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних не оскаржувалось, а тому в силу вимогст. 367 ЦПК Українине переглядалось.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 21 червня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : М. В. Матківська

І. В. Міхасішин