Постанова

від 27.09.2023 по справі 910/1763/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. Справа№ 910/1763/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.09.2023 у справі №910/1763/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023

у справі № 910/1763/23 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

до Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова»

про стягнення 696 539,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 503 627,62 грн., пені в сумі 68 300,18 грн., 3 % річних в сумі 7 533,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 117 078,44 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язків по оплаті наданих за договором № 16 від 30.12.2016 у період з грудня 2021 року по жовтень 2022 року телекомунікаційних послуг.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- за умовами спірного договору відповідач має оплатити надані послуги після отримання рахунку, акту прийняття наданих послуг та зведення, проте відповідач вказані документи не отримував, а відтак обов`язок оплатити такі послуги у відповідача не виник;

- після початку повномасштабної агресії Росії проти України відповідач тривалий час не використовував телекомунікаційні послуги. 01.03.2022 телевежа в Києві була суттєво пошкоджена через обстріл, що є загальновідомим фактом, через що телекомунікаційні послуги по розповсюдженню радіопрограм тривалий час не надавались;

- штрафні санкції не можуть бути нараховані через дію форс-мажорних обставин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено суму заборгованості в розмірі 503 627,62 грн., суму 3% річних в розмірі 7 533,72 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 117 078,44 грн. та суму судового збору в розмірі 9 423,60 грн., в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті наданих за спірним договором послуг на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості таких послуг, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по їх оплаті, пені, інфляційних втрат та 3 % річних за розрахунками позивача.

Водночас суд першої інстанції встановивши, що посилання відповідача на те, що затримка з оплати відбулася не з його вини, а у зв`язку з тим, що існували обставини непереборної сили, є обґрунтованими, оскільки діяльність відповідача в умовах воєнного стану здійснювалась не в повному обсязі, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 68 100,18 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Підприємство «Радіокомпанія «Супер-Нова» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що відсутність в матеріалах справи зауважень відповідача щодо складених позивачем актів наданих послуг свідчить про те, що відповідні послуги вважаються такими, що прийняті без зауважень є помилковими, так як обов`язок щодо надання зауважать виникає після отримання відповідного акту наданих послуг, проте такі акти відповідачем отримані не були;

- ані в позовній заяві, ані в оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтованого розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат окремо по кожній сумі зобов`язання, що унеможливлює проведення перевірки такого розрахунку.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про відстрочку сплати судового збору.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023, справу № 910/1763/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1763/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/1763/23.

19.06.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23, апеляційну скаргу Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 14 135,40 грн.

03.07.2023 від Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додані докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.08.2023 о 10:45 год.

29.08.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. До вказаного відзиву додані додаткові докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, а також необхідність з`ясування всіх обставини справи для правильного вирішення спору сторін по суті, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані позивачем до суду апеляційної інстанції докази.

29.08.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому заявник, з посиланням на можливість врегулювання спору мірним шляхом, просить суд надати для цього додатковий строк до двох тижнів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 клопотання відповідача про надання сторонам часу для вирішення спору мирним шляхом задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.09.2023 о 14:00 год.

27.09.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач з посиланням на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні призначеному на 27.09.2023 о 10:00 год., просить перенести розгляд справи на іншу дату.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 27.09.2023 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за змістом положень ГПК України повноважним представником юридичної особи є її керівник доказів неможливості прийняти участь якого в судовому засіданні не надано.

Слід зазначити і про те, що заявником не надано доказів на підтвердження викладених у клопотання обставин, а саме доказів участі представника в іншому судовому засіданні та про те, що заявником не обґрунтовано і те, що як саме участь в судовому засіданні призначеному 27.09.2023 о 10:00 год. в м. Ірпінь унеможливлює його участь в цьому судовому засіданні, яке призначено на 14:00 год. в м. Києві.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 27.09.2023 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію позивача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 29.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

30.12.2016 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір №16 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що предметом Договору є надання виконавцем, у відповідності до ліцензій на технічне обслуговування і експлуатацію мереж ефірного радіомовлення, телекомунікаційних послуг з технічного обслуговування та експлуатації (далі телекомунікаційні послуги) технічних засобів (ТЗ) замовника.

Ціна Договору встановлюється за домовленістю сторін і визначається в Додатку №1, який є невід`ємною частиною даного Договору та може бути переглянута сторонами за взаємною згодою. (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору вартість наданих послуг по Договору визначається щомісяця Актом прийняття наданих послуг, оплаті підлягають фактично надані послуги.

Відповідно до п. 5.8 Договору оплата здійснюється за фактичний час надання телекомунікаційних послуг за кожний місяць. Замовник здійснює оплату надання послуг до 15 числа місяця, наступного за звітним за умови підписання сторонами акту прийняття наданих послуг.

Цей Договір набуває чинності з дати підписання і діє з 01.01.2017 до 31.12.2017 включно з правом наступної пролонгації на той самий термін, а в частині виникнення фінансових зобов`язань по договору - до їх повного виконання. (п. 10.1. Договору).

Додатком №1 до Договору сторони погодили ціну за годину ефірного часу.

Додатковими угодами від 29.12.2017, від 27.12.2018, від 2020 року, від 30.12.2020 та від 20.12.2021 сторонами продовжувався строк дії Договору (до 31.12.2022 - примітка суду), а також погоджувалась вартість години роботи передавача ( у 2021 році - 45,73 грн. без ПДВ, у 2022 році - 52,86 грн. без ПДВ).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначив, що на виконання умов Договору за період з грудня 2021 року по листопад 2022 року він надав відповідачу послуги на суму в розмірі 547 966,49 грн., що підтверджується відповідними актами виконання робіт (надання послуг), проте відповідачем здійснено частковий розрахунок за вказані послуги на суму в розмірі 44 338,87 грн., з огляду на що неоплаченими залишись послуги на загальну суму 503 627,62 грн. (547 966,49-44 338,87) та, з огляду на вказане, просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов`язку по її оплаті, пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті наданих за Договором послуг на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості таких послуг, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по їх оплаті, пені, інфляційних втрат та 3 % річних за розрахунками позивача.

Водночас суд першої інстанції встановивши, що посилання відповідача на те, що затримка з оплати відбулася не з його вини, а у зв`язку з тим, що існували обставини непереборної сили, є обґрунтованими, оскільки діяльність відповідача в умовах воєнного стану здійснювалась не в повному обсязі, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 68 100,18 грн. та задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 503 627,62 грн., 3% річних в сумі 7 533,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 117 078,44 грн..

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тобто позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 503 627,62 грн., 3% річних в сумі 7 533,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 117 078,44 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 68 100,18 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 68 100,18 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, серед іншого, пославшись на те, що за умовами Договору він має оплатити надані послуги після отримання рахунку, акту прийняття наданих послуг та зведення, проте відповідач вказані документи не отримував, а відтак обов`язок оплатити такі послуги у відповідача не виник.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає наступне.

У розділі 5 Договору сторони погодили наступні умови та порядок розрахунків:

- розгляд підсумків виконання наданих телекомунікаційних послуг проводиться щомісячно (п. 5.1);

- на підставі звітів, отриманих від філій, виконавець щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним складає акт прийняття наданих послуг і зведення на оплату наданих послуг ТЗ за підсумками роботи, після чого направляє рахунок, акт і зведення замовнику (п. 5.2);

- замовник у термін п`ять робочих днів після отримання рахунку, акту і зведення замовник протягом трьох робочих днів після їх отримання, складає протокол зауважень та/або заперечень, направляє його виконавцю та скликає оперативну нараду сторін для врегулювання розбіжностей, що виникли. В разі недосягнення згоди сторонами на оперативній нараді, спірні питання вирішуються відповідно до чинного законодавства (п. 5.4);

- у разі неотримання виконавцем протоколу зауважень або заперечень від замовника в зазначений в п. 5.4 строк, послуга вважається прийнятою замовником в обсязі, визначеному актом прийняття наданих послуг, а сума, що зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і підлягає оплаті (п. 5.5);

- оплата здійснюється за фактичний час надання телекомунікаційних послуг за кожний місяць. Замовник здійснює оплату надання послуг до 15 числа місяця, наступного за звітним за умови підписання сторонами акту прийняття наданих послуг (п. 5.8).

З матеріалів справи слідує, що позивачем складені наступні акти виконання робіт (надання послуг):

- № 1710 від 31.12.2021 на суму 40 827,74 грн. (рахунок на оплату № 1771 від 31.12.2021 року на суму 40 827,74 грн.);

- № 17 від 21.01.2022 на суму 47 193,41 грн. (рахунок на оплату № 22 від 31.01.2022 на суму 47 193,41 грн.);

- № 380 від 28.02.2022 на суму 42 626,30 грн. (рахунок на сплату № 391 від 28.02.2022 на суму 42 626,30 грн.);

- № 381 від 31.03.2022 на суму 47 129,98 грн. (рахунок на сплату № 392 від 31.03.2022 на суму 47 129,98 грн.);

- № 780 від 30.04.2022 на суму 45 671,04 грн. (рахунок на сплату № 794 від 30.04.2022 на суму 45 671,04 грн.);

- № 969 від 31.05.2022 на суму 47 193,41 грн. (рахунок на сплату № 981 від 31.05.2022 на суму 47 193,41 грн.);

- № 1122 від 30.06.2022 на суму 45 671,04 грн. (рахунок на сплату № 1134 від 30.06.2022 на суму 45 671,04 грн.);

- № 1445 від 31.07.2022 на суму 47 193,41 грн. (рахунок на сплату № 1447 від 31.07.2022 на суму 47 193,41 грн.);

- № 1618 від 31.08.2022 на суму 47 193,41 грн. (рахунок на сплату № 1620 від 31.08.2022 на суму 47 193,41 грн.);

- № 1919 від 30.09.2022 на суму 45 671,04 грн. (рахунок на сплату № 1939 від 30.09.2022 на суму 45 671,04 грн.);

- № 2120 від 31.10.2022 на суму 47 256,84 грн. (рахунок на сплату № 2145 від 31.10.2022 на суму 47 256,84 грн.);

- № 2442 від 30.11.2022 на суму 44 338,87 грн. (рахунок на сплату № 2469 від 30.11.2022 на суму 44 338,97 грн.).

Також позивачем до матеріалів справи додані зведення за вказаний період.

Колегія суддів зазначає про те, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу вказаних вище документів, проте умовами Договору не містять жодних домовленостей сторін про те, у який саме спосіб такі документи мають бути направлені.

Зі змісту вказаних документів слідує, що вартість телекомунікаційних послуг позивачем обраховується виходячи з того, що такі послуги надавались 24 години на день кожного дня відповідного місяця, що цілком відповідає характеру таких послуг.

В свою чергу відповідач, зазначаючи про те, що після початку повномасштабної агресії Росії проти України він тривалий час не використовував телекомунікаційні послуги та про те, що з огляду на пошкодження 01.03.2022 телевежі в Києві телекомунікаційні послуги по розповсюдженню радіопрограм тривалий час не надавались, не надає жодних доказів на підтвердження своїх тверджень як щодо ненадання позивачем телекомунікаційних послуг, так і щодо невикористання ним таких послуг.

Слід зазначити і про те, що згідно з відомостями, які містяться в мережі Інтернет, внаслідок обстрілу 01.03.2022 Київської телевежі низка загальнонаціональних каналів призупинили мовлення, проте впродовж доби мовлення було відновлено.

Колегія суддів зазначає про те, що, як зазначає сам відповідач у відзиві на позов, під час оголошення воєнного стану його працівники не працюють в офісі, що, відповідно, виключає ймовірність отримання ним кореспонденції від позивача.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що, оскільки докази відмови відповідача від Договору або будь-яких заперечень щодо факту та/або обсягів наданих у спірний період позивачем телекомунікаційних послуг та враховуючи те, що такі послуги надаються безперервно, позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження того, що послуги у спірний період ним надавались, а відтак, відповідач має обов`язок оплатити такі послуги.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на корить позивача основного боргу в сумі 503 627,62 грн.. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 7 533,72 грн. та інфляційних втрат в сумі 117 078,44 грн., слід зазначити про таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг в сумі 503 627,62 грн., позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

За таких обставин підстави для звільнення відповідача від сплати 3 % річних та інфляційних втрат з огляду на існування обставин непереборної сили відсутні.

Водночас колегія суддів не може погодитись з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Як слідує з наведених у позовній заяві розрахунків позивач нараховує 3 % річних за період з 16.01.2022 по 16.07.2022, а інфляційні втрати - з лютого по жовтень 2022 року право на що він має.

Водночас позивач при розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат виходить з того, що заборгованість в сумі 503 627,62 грн. вже існувала станом на початок періоду розрахунків, що не відповідає дійсним обставинам справи, так як станом на 16.01.2022 заборгованість відповідача становила лише 40 827,74 грн.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних підлягають задоволенню за розрахунком колегії суддів, який проведений з врахуванням визначеного позивачем періоду нарахування (3 % річних з 16.01.2022 по 16.07.2022, а інфляційні втрати - з лютого по жовтень 2022 року) та враховуючи положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, яка встановлює, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в сумах 2 322,61 грн. та 45 560,04 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цих частинах підлягає зміні.

Сума боргу, грн.Період прострочкиСума інфляційних втрат, грн.Сума 3% річних, грн. 40 827,7418.01.20229491,24604,0347193,4116.02.202210055,09585,7242626,3016.03.20226855,34427,2547129,9816.04.20225934,64356,3845671,0417.05.20224399,04228,9847193,4116.06.20222989,98102,2545671,0416.07.20222555,94 47193,41 16.08.20222098,93 47193,4116.09.20221179,84 Всього 45560,042322,61

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 підлягає зміні в частині розміру 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 2 322,61 грн. та інфляційній втрати в сумі 45 560,04 грн. З огляду на зміну рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 в частині розмірів 3 % річних та інфляційних втрат, зміні підлягає і розподілу судових витрат. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 залишається без змін.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати апелянта по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог у задоволенні яких цією постановою було відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 змінити.

3. Викласти п.п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/1763/23 в такій редакції:

«Стягнути з Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» (ідентифікаційний код 23506216, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 46) на користь Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (ідентифікаційний код 01190043, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10) суму заборгованості в розмірі 503 627,62 грн. (п`ятсот три тисячі шістсот двадцять сім гривень 62 копійки), суму 3% річних в розмірі 2 322 (дві тисячі триста двадцять дві) грн. 61 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 45 560 (сорок п`ять тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 04 коп. та суму судового збору в розмірі 8 272 (вісім тисяч двісті сімдесят дві) грн. 65 коп.

4. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (ідентифікаційний код 01190043, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10) на користь Підприємства «Радіокомпанія «Супер-Нова» (ідентифікаційний код 23506216, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 46) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 726 (одна тисяча сімсот двадцять шість) грн. 41 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1763/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 27.09.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров