Постанова

від 12.09.2023 по справі 910/14072/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2023 р. Справа № 910/14072/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Губаненко Ю.П.

відповідача - Макарчук Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 (повне рішення складено 04.05.2023)

у справі №910/14072/22 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц"

до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Герц" звернулося з позовом до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з несвоєчасною оплатою послуг за договором про надання послуг №4837 від 07.05.2020 у загальному розмірі 4007419,09 грн, з яких: 3461612,17 грн - інфляційні втрати та 545806,92 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем порушено зобов`язання за договором про надання послуг №4837 від 07.05.2020 в частині своєчасної оплати. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20, яке набрало законної сили 09.02.2022, зокрема, стягнуто з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" заборгованість за вказаним договором у розмірі 8937203,35 грн за період з серпня по грудень 2020 року. На виконання зазначеного рішення 23.02.2022 судом видано відповідний наказ. Позивач зазначає, що вказана сума боргу остаточно сплачена в порядку примусового виконання рішення лише 01.12.2022, у зв`язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Герц" на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховано та заявлено до стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" інфляційні втрати у розмірі 3461612,17 грн та 3% річних у розмірі 545806,92 грн за період з 14.09.2020 по 01.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 відкрито провадження у справі №910/14072/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Позивач подав до суду першої інстанції клопотання про розрахунок витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами їх понесення та просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 (повне рішення складене 04.05.2023) у справі №910/14072/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на користь позивача 3398334,63 грн інфляційних втрат та 522043,92 грн 3% річних, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Також вказаним рішення стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29348,40 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних до 3780021,82 грн. Окрім цього, скаржник також просить задовольнити клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат до 100000,00 грн та 3% річних до 100000,00 грн. Також відповідач просить зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону.

На переконання відповідача, здійснений судом першої інстанції перерахунок 3% річних та інфляційних втрат не відповідає обставинам справи і судом взагалі не зазначено, яким чином його було здійснено.

Також відповідач вказує на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В контексті наведеного скаржник з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат до 100000,00 грн та 3% річних до 100000,00 грн.

Також скаржник не погоджується з висновками суду про відсутність підстав для зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн, посилаючись на необґрунтованість розміру заявлених витрат, їх неспівмірність, надмірність та завищеність.

Окремо у поданих до апеляційного суду поясненнях Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" вказує на те, що судом не досліджено тієї обставини, що позивачем не надіслано відповідачу копію клопотання про розрахунок витрат на професійну правничу допомогу з доказами, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" у справі №910/14072/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 апеляційну скаргу у справі №910/14072/22 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано скаржникові строк на усунення недоліків.

До суду 02.06.2023 від Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14072/22, призначено її до розгляду на 04.07.2023, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.

До суду 20.06.2023 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Герц" визнає вимоги апеляційної скарги відповідача в частині зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних до 3780021,82 грн. В іншій частині позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У засіданні суду 04.07.2023 за клопотання представника відповідача оголошено перерву до 17.07.2023.

17.07.2023 відповідачем подано додаткові пояснення у справі з приводу необґрунтованості заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

В засідання суду 17.07.2023 з`явилися представники сторін на надали пояснення по суті апеляційної скарги. Враховуючи необхідність додаткового з`ясування обставин справи, у призначеному судовому засіданні оголошено перерву до 12.09.2023.

08.09.2023 представником відповідача подано додаткові пояснення у справі в доповнення до пояснень, поданих 17.07.2023.

У судове засідання 12.09.2023 з`явилися представники сторін. Судом досліджено наявні у справі докази та заслухано виступи представників у судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 07.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" (виконавець) та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (замовник) укладено договір №4837 про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, надати замовнику інформаційно-технологічне супроводження програмного забезпечення "АСОП" за кодом ДК 021:2015: (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 послуги, пов`язані з системами та підтримкою, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 3.1 договору його ціна становить 35000000,00 грн, в т.ч. ПДВ 5833333,33 грн, що включає:

- 1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП за транспортні послуги з перевезення, надані перевізниками-учасниками АСОП та обліковані в АСОП;

- 0,06 грн, в т. ч. ПДВ (20%) 0,01 грн, - за кожну реєстрацію в АСОП транспортних послуг з перевезення пасажира перевізниками-учасниками АСОП, якщо пасажиру послуги з перевезення надаються на пільгових умовах з використанням багатофункціональної електронної картки "Муніципальна картка "Картка киянина" як пільгового електронного квитка АСОП.

Ціна договору включає в себе всі витрати, пов`язані з підготовкою, наданням послуг, а також всіх можливих податків, зборів та інших обов`язкових платежів (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору за результатами наданих послуг виконавець до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, оформляє та передає на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг.

Протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг замовник, у разі відсутності заперечень, погоджує та підписує акти приймання-передачі наданих послуг, після чого один примірник акта повертає виконавцю або у цей же строк надає письмову вмотивовану відмову від їх підписання. Після усунення зауважень виконавець повторно надає акт приймання-передачі наданих послуг на підписання замовнику (п. 3.4 договору).

За умовами п. 3.5 договору розрахунки замовника з виконавцем за надані послуги здійснюються щомісячно на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця у 30-денний строк з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" надало відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг:

- за серпень 2020 року на загальну суму 1240427,23 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 566716,20 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за вересень 2020 року в сумі 1354806,94 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 605933,22 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за жовтень 2020 року в сумі 1290625,11 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 590123,58 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за листопад 2020 року в сумі 1111519,05 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 529541,94 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка);

- за грудень 2020 року в сумі 1226168,26 грн (1% від суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП) та 562212,60 грн (за реєстрацію в АСОП транспортних послуг з використанням пасажирами пільгового квитка).

Проте, відповідач грошові кошти за вказаними актами не сплатив.

Оскільки всупереч умовам договору відповідач оплату вартості наданих йому послуг з інформаційно-технологічного супроводження програмного забезпечення АСОП у липні-вересні 2020 року в установлений строк не здійснив, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" заборгованості за договором про надання послуг №4837 від 07.05.2020 у розмірі 5554236,32 грн.

В процесі розгляду вказаного спору позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про збільшення розміру позовних вимог, у якій вказав про несплату відповідачем заборгованості за жовтень-грудень 2020 року та збільшив заявлену до стягнення суму на 5130190,54 грн, а відтак, просив стягнути з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" 10864426,86 грн заборгованості за період липень-грудень 2020 року.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" звернулося до суду першої інстанції з заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просило стягнути з відповідача 8937203,35 грн заборгованості за період серпень-грудень 2020 року, зазначаючи, що Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" сплатило заборгованість за липень 2020 року у сумі 1786353,88 грн. Також позивач просив зменшити заявлену до стягнення суму на 140869,63 грн, визнаючи частково позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" задоволено повністю та стягнуто з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" 8937203,35 грн заборгованості.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20 в частині вимог первісного позову змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 залишено без змін.

23.02.2022 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 року у справі № 910/19129/20, яке набрало законної сили 09.02.2022, було видано відповідний наказ.

Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 у справі №910/19129/20 в частині зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та в частині залишення його в решті без змін щодо вимог первісного позову скасовано, справу в частині первісних позовних вимог направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, в іншій частині оскаржувані рішення та постанову залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.11.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20 змінено у мотивувальній частині, викладено мотивувальну частину рішення у редакції вказаної постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.

В межах розгляду спору у справі №910/19129/20 апеляційним судом у постанові від 13.09.2022 встановлено, що відповідно до п. 3.1 договору 1% від загальної суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП за транспортні послуги з перевезення, надані перевізниками-учасниками АСОП та обліковані в АСОП (без урахування пільгових квитків), становить 6082676,20 грн. Решта суми - 2995397,93 грн є сумою за договором з реєстрації пільгових квитків (разом - 8937203,35 грн, як і заявлено до стягнення позивачем). Актами наданих послуг по договору за період із серпня по грудень 2020 року, натомість, підтверджується надання послуг на загальну суму 9078074,13 грн, що на 140869,24 грн більше, ніж підтверджено доказами у справі.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що сума боргу у розмірі 8937203,35 грн фактично погашена на виконання судового рішення 01.12.2022 шляхом примусового стягнення коштів на рахунок державного виконавця. У зв`язку з цим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 3461612,17 грн та 3% річних у розмірі 545806,92 грн за період з 15.10.2020 по 01.12.2022. Окрім цього, позивачем також здійснено нарахування і на заборгованість за липень 2020 року, добровільно сплачену відповідачем, за період з 14.09.2020 по 30.12.2020.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначив, що обов`язок зі сплати заборгованості за договором виник у відповідача з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 29.11.2022 у справі №910/19129/20, оскільки факт надання послуг остаточно був встановлений саме касаційним судом. Також, при нарахуванні спірних сум позивачем не були враховані умови договору щодо строку оплати наданих послуг та фактичне отримання відповідачем актів (п. 3.5 договору). Відповідач вказав на те, що при нарахуванні інфляційних витрат та 3% річних позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов`язань. У відповідності до п. 3.5 договору строк виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за актами за липень-грудень 2020 року є таким, що настав:

- за липень 2020 року - 31.08.2020 (докази отримання вказаного акту відсутні, акт за липень 2020 року був підписаний 31.07.2020);

- за серпень 2020 року - 02.11.2020 (претензію разом з актом за серпень 2020 року отримано 02.10.2020);

- за вересень 2020 року - 02.11.2020 (претензію разом з актом за вересень 2020 року отримано 02.10.2020);

- за жовтень 2020 року - 11.03.2021 (лист разом з актом за жовтень 2020 року отримано 11.02.2021);

- за листопад 2020 року - 11.03.2021 (лист разом з актом за листопад 2020 року отримано 11.02.2021);

- за грудень 2020 року - 15.02.2021 (лист разом з актом за грудень 2020 року отримано 15.01.2021).

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що він є таким, що прострочив виконання зобов`язання з наступних дат: з 01.09.2020 - за липень 2020 року, з 03.11.2020 - за серпень 2020 року, з 03.11.2020 - за вересень 2020 року, з 12.03.2021- за жовтень 2020 року, з 12.03.2021 - за листопад 2020 року та з 16.02.2021 - за грудень 2020 року. Тому відповідачем було здійснено власний розрахунок інфляційних витрат та 3% річних, у відповідності до якого загальна сума інфляційних витрат та 3% річних становить 1501315,40 грн, з яких: інфляційні витрати - 1183078,07 грн та 3% річних - 318237,33 грн.

Поряд з цим, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру інфляційних витрат до 100000,00 грн та 3% річних до 100000,00 грн відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18. В обґрунтування клопотання про зменшення інфляційних витрат та 3% річних відповідач посилався на те, що нарахування вказаних сум за період з 24.02.2022 по 01.12.2022 є неправомірним у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. При цьому, зобов`язання за договором виконані повністю і позивачу не було заподіяно жодних збитків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановив, що наявність грошового зобов`язання відповідача за договором, яке складає вартість наданих послуг у розмірі 8937203,35 грн, підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20, частково зміненим постановою апеляційного суду, за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню. При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Грошове зобов`язання виникло у відповідача не з рішення суду, а у зв`язку з несплатою вартості послуг.

Поряд з цим, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, здійснений позивачем, суд визнав його частково не вірним, оскільки позивачем не вірно визначено період нарахування, а саме його початок, та не враховано, що день оплати боргу не враховується при здійсненні нарахувань. З огляду на викладене, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, відповідно до якого до стягнення з відповідача підлягають 3398334,63 грн інфляційних витрат та 522043,92 грн 3% річних.

Окрім того, судом відхилено аргументи відповідача з приводу посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, щодо можливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

Насамкінець, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, у розмірі 30000,00 грн. При цьому, суд розподілив вказану суму на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у зв`язку з частковим задоволенням позову згідно зі ст. 129 ГПК України, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який стягується з відповідача, склав 29348,40 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 3398334,63 грн інфляційних витрат та 522043,92 грн 3% річних у зв`язку з тим, що місцевим господарським судом не вірно визначено базу нарахування, тобто суму боргу по кожному з актів, на яку нараховуються інфляційні втрати та 3% річних.

Поряд з цим, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду про обґрунтованість заявленого до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі №910/19129/20, зміненим у мотивувальній частині постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" та стягнуто з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", зокрема, заборгованість у розмірі 8937203,35 грн з оплати послуг за договором про надання послуг №4837 від 07.05.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Отже, місцевий господарський суд правомірно врахував під час розгляду спору у даній справі преюдиціальні обставини, встановлені під час розгляду справи №910/19129/20, а саме наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідача за договором у розмірі 8937203,35 грн.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що зі змісту судових рішень у справі №910/19129/20 не вбачається та судами не встановлено, коли саме у відповідача виник обов`язок зі сплати заборгованості за надані послуги за актами за липень-грудень 2020 року та з якого моменту відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за цими актами.

Відповідно до п. 3.3 договору за результатами наданих послуг виконавець до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, оформляє та передає на підписання замовнику акти приймання-передачі наданих послуг.

За умовами п. 3.4 договору протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів приймання-передачі наданих послуг замовник, у разі відсутності заперечень, погоджує та підписує акти приймання-передачі наданих послуг, після чого один примірник акта повертає виконавцю або у цей же строк надає письмову вмотивовану відмову від їх підписання. Після усунення зауважень виконавець повторно надає акт приймання-передачі наданих послуг на підписання замовнику.

При зверненні до суду з даним позовом позивач посилається на положення п. п. 3.3 та 3.4 договору і вказує на те, що з метою належного виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Герц" надало акти приймання-передачі наданих послуг за липень-грудень 2020 року, які були отримані відповідачем у строки, визначені договором, що підтверджується відповідями останнього №303-3177 від 10.11.2020, №303-3757 від 15.12.2020 та №303-378 від 16.01.2021 на вимоги позивача.

При цьому, будь-яких інших доказів на підтвердження отримання відповідачем актів за липень-грудень 2020 року матеріали справи не містять.

У п. 3.5 договору визначено, що розрахунки замовника з виконавцем за надані послуги здійснюються щомісячно на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на поточний рахунок виконавця у 30-денний строк з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, з боку відповідача був підписаний лише акт за липень 2020 року на суму 1786353,88 грн, однак акти за серпень-грудень 2020 року з боку відповідача не підписані і матеріали справи зворотного не містять.

У позовній заяві позивач визначає датою початку строку виникнення прострочення відповідно до умов договору за липень 2020 року - 14.09.2020, за серпень 2020 року - 15.10.2020, за вересень 2020 року - 14.11.2020, за жовтень 2020 року - 13.12.2020, за листопад 2020 року - 13.01.2021 та за грудень 2020 року - 13.02.2021.

Поряд з цим, згідно правомірних висновків місцевого господарського суду, враховуючи відсутність у матеріалах справи беззаперечних доказів отримання відповідачем актів за липень-грудень 2020 року, з огляду на підписаний відповідачем 31.07.2020 акт за липень 2020 року та підтвердження відповідачем факту отримання ним актів за серпень-вересень 2020 року - 02.10.2020, за жовтень-листопад 2020 року - 11.02.2021, за грудень 2020 року - 15.01.2021 року, а також відсутність у матеріалах справи вмотивованих відмов від підписання цих актів, акти вважаються прийнятими відповідачем у наступні дати:

- 31.07.2020 щодо акту за липень 2020 року;

- 09.10.2020 щодо актів за серпень-вересень 2020 року;

- 18.02.2021 щодо актів за жовтень-листопад 2020 року;

- 22.01.2021 щодо акту за грудень 2020 року.

Таким чином, строк оплати за актами є таким, що настав:

- за липень 2020 року - 31.08.2020 (30.08.2020 є неробочим днем);

- за серпень-вересень 2020 року - 09.11.2020 (08.11.2020 є неробочим днем);

- за жовтень-листопад 2020 року - 22.03.2021 (20.03.2021 та 21.03.2021 є неробочими днями);

- за грудень 2020 року - 22.02.2021 (21.02.2021 є неробочим днем).

Як наслідок, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих послуг за актами: з 01.09.2020 за липень 2020 року, з 10.11.2020 за серпень-вересень 2020 року, з 23.03.2021 за жовтень-листопад 2020 року та з 23.02.2021 за грудень 2020 року. Відтак, правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних саме з цих дат і в цій частині апеляційний суд погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції.

Також, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що на примусовому виконанні у Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) перебував наказ Господарського суду міста Києва №910/19129/20 від 23.02.2022.

В ході примусового виконання зазначеного наказу заступником начальника відділу Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) 05.12.2022 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, фактичне виконання судового рішення відбулося 01.12.2022, що підтверджується платіжним дорученням №69970708 від 01.12.2022, відповідно до якого грошові кошти у повному обсязі було стягнуто з рахунку відповідача на депозитний рахунок виконавця.

Отже, нарахування 3% річних та інфляційних втрат за актами з серпня по грудень 2020 року слід здійснювати по 30.11.2022 включно, не враховуючи день фактичного виконання основного зобов`язання.

Тому, обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції щодо неправомірного включення позивачем у періоди прострочення дату фактичної сплати боргу - 01.12.2022.

Відповідач під час розгляду спору в суді першої інстанції вказував на те, що обов`язок зі сплати заборгованості за договором виник у відповідача з моменту прийняття Верховним Судом постанови від 29.11.2022 у справі №910/19129/20, оскільки факт надання послуг остаточно був встановлений саме касаційним судом.

Апеляційний суд вказує на необґрунтованість наведених аргументів, оскільки судовими рішеннями у справі №910/19129/20 лише підтверджено обґрунтованість заявленої до стягнення заборгованості, проте не встановлено зобов`язання з її оплати, оскільки таке зобов`язання визначається згідно з умовами договору. Судами встановлено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто підставу виникнення зобов`язання з оплати. Таким чином, датами виникнення зобов`язання відповідача зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є саме дати, встановлені в оскаржуваному рішенні у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на встановлені обставини справи, відповідач своїми діями порушив господарське зобов`язання, тому він вважається таким, що прострочив виконання, а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої законом.

За змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо сплати вартості послуги з надання доступу до пропускної спроможності, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, з доданих до позовної заяви розрахунків вбачається, що позивач здійснив нарахування відповідних сум за актами за липень-грудень 2020 року наступним чином:

- за липень 2020 року з 14.09.2020 по 30.12.2020 на суму 1786353,88 грн;

- за серпень 2020 року з 15.10.2020 по 13.05.2021 на суму 1807142,28 грн та з 14.05.2021 по 01.12.2022 на суму 1740083,02 грн;

- за вересень 2020 року з 14.11.2020 по 13.05.2021 на суму 1960740,16 грн та з 14.05.2021 по 01.12.2022 на суму 1910534,02 грн;

- за жовтень 2020 року з 13.12.2020 по 13.05.2021 на суму 1880748,69 грн та з 14.05.2021 по 01.12.2022 на суму 1856987,99 грн;

- за листопад 2020 року з 13.01.2021 по 13.05.2021 на суму 1641060,99 грн та з 14.05.2021 по 01.12.2022 на суму 1641066,47 грн;

- за грудень 2020 року з 13.02.2021 по 13.05.2021 на суму 1788380,86 грн та з 14.05.2021 по 01.12.2022 на суму 1788531,85 грн.

При цьому, вбачається, що нарахування інфляційних витрат та 3% річних здійснено з урахуванням часткового погашення заборгованості та зменшення суми заборгованості з 13.05.2021 по окремих актах.

Поряд з цим, колегія суддів вказує на те, що під час розгляду спору у справі №910/19129/20 апеляційним судом встановлено наступне.

У позові Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" спочатку заявило до стягнення з відповідача вартість послуг по актах за період з липня по вересень 2020 року на загальну суму 5554236,32 грн. В подальшому позивачем збільшено розмір позовних вимог на суму 5310190,54 грн, а саме за надані послуги за період з жовтня по грудень 2020 року. Всього позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 10864426,86 грн. Після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі №910/19129/20 відповідачем сплачено на користь позивача заборгованість по акту за липень 2020 року в сумі 1786353,88 грн. На вказану суму позивачем зменшено розмір заявлених позовних вимог. Окрім цього, позивачем також зменшено розмір позовних вимог на 140869,63 грн, що складає різницю між сумою заборгованості, розрахованою позивачем, та сумою заборгованості, яку розрахував відповідач як 1% від суми коштів, яку пасажири сплатили в розрахунковому місяці на оплату фактично наданих їм перевізниками-учасниками АСОП транспортних послуг з перевезення (від вартості фактично оплачених послуг перевезення, наданих перевізниками), тобто без урахуванням сум, сплачених пасажирами на поповнення транспортного ресурсу.

Отже, як наслідок, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8937203,35 грн заборгованості, яка була розрахована як 1% від суми коштів, яку пасажири сплатили в розрахунковому місяці на оплату фактично наданих їм перевізниками-учасниками АСОП транспортних послуг з перевезення (від вартості фактично оплачених послуг перевезення, наданих перевізниками), тобто без урахуванням сум, сплачених пасажирами на поповнення транспортного ресурсу. Тобто позивач, фактично, погодився з позицією відповідача щодо бази нарахування за послуги.

Таким чином, 1% від загальної суми платежів, що сплачені пасажирами в розрахунковому місяці з використанням електронного квитка АСОП за транспортні послуги з перевезення, надані перевізниками-учасниками АСОП та обліковані в АСОП (без урахування пільгових квитків), становить 6082676,20 грн. Решта суми - 2995397,93 грн є сумою за договором з реєстрації пільгових квитків, разом - 8937203,35 грн, як і заявлено до стягнення позивачем у справі №910/19129/20.

Актами наданих послуг по договору за період із серпня по грудень 2020 року, натомість, підтверджується надання послуг на загальну суму 9078074,13 грн, що на 140869,24 грн більше, ніж підтверджено доказами, наданими третіми особами. Саме на цю суму позивач і зменшив позовні вимоги в суді першої інстанції.

Аналізуючи встановлені обставини у вказаній справі, колегія суддів вказує на те, що розмір заборгованості відповідача не зменшився з 13.05.2021 по окремих актах внаслідок зменшення відповідачем позовних вимог на загальну суму 140869,24 грн. Натомість, наведена сума була включена позивачем до актів неправомірно у зв`язку з невірним трактуванням останнім умов п. 3.1 договору.

Тому, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість у розмірі 9078074,13 грн, тобто з урахуванням різниці 140869,24 грн, є неправомірним.

Поряд з цим, позивач здійснив розрахунок вказаних сум по актах за період із серпня 2020 року по грудень 2020 року зі зменшенням сум заборгованості, оскільки вважає, що ним було зменшено позовні вимоги відповідно до поданої заяви в межах розгляду спору у справі №910/19129/20.

При цьому, суд першої інстанції, фактично, погодився з такою позицією позивача, оскільки в рішенні відсутні будь-які зауваження з цього приводу. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд не навів власного розрахунку заборгованості.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне навести власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, який відповідає вищевикладеним обставинам справи.

- по акту за липень 2020 року сума боргу складає 1786353,88 грн, період прострочення з 01.09.2020 по 30.12.2020 включно, отже інфляційні втрати становлять 66988,02 грн (1786353,88 x 1.03749986 - 1786353,88), 3% річних становлять 17717,12 грн (1786353,88 x 3% x 121/366/100);

- по акту за серпень 2020 року сума боргу складає 1740083,29 грн, період прострочення з 10.11.2020 по 30.11.2022 включно, отже інфляційні втрати становлять 719940,07 грн (1740083,29 x 1.41373886 - 1740083,29), 3% річних становлять всього 107388,11 грн (за період з 10.11.2020 по 31.12.2020: 1740083,29 x 3% x 52/366/100 = 7416,75 грн; за період з 01.01.2021 по 30.11.2022: 1740083,29 x 3% x 699/365/100 = 99971,36 грн);

- по акту за вересень 2020 року сума боргу складає 1910534,02 грн, період прострочення з 10.11.2020 по 30.11.2022 включно, отже інфляційні втрати становлять 790462,17 грн (1910534,02 x 1.41373886 - 1910534,02), 3% річних становлять всього 117907,36 грн (за період з 10.11.2020 по 31.12.2020: 1910534,02 x 3% x 52/366/100 = 8143,26 грн; за період з 01.01.2021 по 30.11.2022: 1910534,02 x 3% x 699/365/100 = 109764,11 грн);

- по акту за жовтень 2020 року сума боргу складає 1856988,11 грн, період прострочення з 23.03.2021 по 30.11.2022 включно, отже інфляційні втрати становлять 611470,98 грн (1856988,11 x 1.32928104 - 1856988,11), 3% річних становлять 94324,82 грн (1856988,11 x 3% x 618/365/100);

- по акту за листопад 2020 року сума боргу складає 1641066,47 грн, період прострочення з 23.03.2021 по 30.11.2022 включно, отже інфляційні втрати становлять 540372,08 грн (1641066,47 x 1.32928104 - 1641066,47), 3% річних становлять 83357,18 грн (1641066,47 x 3% x 618/365/100);

- по акту за грудень 2020 року сума боргу складає 1788531,85 грн, період прострочення з 23.02.2021 по 30.11.2022 включно, отже інфляційні втрати становлять 629346,48 грн (1788531,85 x 1.35187882 - 1788531,85), 3% річних становлять 94963,69 грн (1788531,85 x 3% x 646/365/100).

Таким чином, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 515658,28 грн, та, відповідно, інфляційних втрат - 3358579,80 грн.

З огляду на викладене, здійснений судом першої інстанції перерахунок 3% річних та інфляційних втрат не відповідає обставинам справи, а доводи скаржника в наведеній частині щодо невірного розрахунку наведених сум визнаються частково обґрунтованими.

У поданій апеляційній скарзі відповідач також вказує на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В контексті наведеного скаржник з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат до 100000,00 грн та 3% річних до 100000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Поряд з цим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду з приводу того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

З аналізу положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційний витрат.

Апеляційний суд також зауважує на тому, що при розгляді судової справи №902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Натомість, колегія суддів зазначає, що у справі №902/417/18 судами було встановлено наявність виняткових обставин для існування підстав зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних.

По-перше, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

По-друге, суди також з`ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107157,00 грн. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 98381,92 грн та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. При цьому, позивачем нараховано до стягнення 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу та 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.

З огляду на вищевикладене, висновки щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних, викладені у вищевказаній постанові, не можуть братися до уваги судом під час розгляду цієї справи з огляду на суттєві відмінності в обставинах справ.

До того ж, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду відсутні з приводу можливості зменшення розміру інфляційних втрат.

Отже, як у суду першої інстанції, так і в апеляційного суду відсутні підстави для зменшення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат. За вказаних підстав доводи скаржника в наведеній частині відхиляються.

Щодо оскарження відповідачем рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн позивачем до суду першої інстанції надано копії таких доказів:

- договору про надання правової (юридичної) допомоги №15/08 від 15.08.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Юріком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ";

- акту приймання-передачі наданих послуг від 15.12.2022 на суму 20000,00 грн;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2023 на суму 10000,00 грн;

- платіжного доручення №10863 від 15.02.2023 на суму 10000,00 грн;

- платіжного доручення №10701 від 15.12.2022 на суму 20000,00 грн.

Зі змісту актів приймання-передачі наданих послуг вбачається, що Адвокатським об`єднанням "Юріком" надано клієнту наступну правову допомогу:

- аналіз та юридична оцінка договору клієнта №4837 про надання послуг та доказів його виконання, зокрема, судових рішень у справі №910/19129/20, на предмет подання позову про стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" інфляційних втрат та 3% річних - 2000,00 грн (1 год.);

- підготовка та написання позовної заяви про стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" інфляційних втрат та 3% річних - 8000,00 грн (4 год.);

- розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості - 8000,00 грн (4 год.);

- підготовка та збір доказів для подання до суду позовної заяви - 2000,00 грн (1 год.);

- підготовка та складання відповіді на відзив - 4000,00 грн (2 год.);

- представництво клієнта в судових засіданнях 17.01.2023, 02.02.2023 та 16.02.2023 (з урахуванням часу прибуття у судові засідання) - 6000,00 грн (3 год.).

Загальна кількість витраченого часу на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ" у справі №910/14072/22 становить 15 год.

Вказані акти підписані сторонами без заперечень, скріплені печатками та оплачені з боку клієнта з огляду на наявні платіжні доручення.

При цьому, заявлені витрати не перевищують їх орієнтовного розрахунку, наведеного у позовній заяві - 40000,00 грн.

У поданому до суду першої інстанції клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач просив зменшити розмір таких витрат до 5000,00 грн, посилаючись на необґрунтованість їх розміру, неспівмірність, надмірність та завищеність.

Подібні за змістом доводи наведено відповідачем у поданій апеляційній скарзі. Окремо у поданих до апеляційного суду поясненнях відповідач вказує на те, що судом не досліджено тієї обставини, що позивачем не надіслано Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" копію клопотання про розрахунок витрат на професійну правничу допомогу з доказами, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві вказано, що ним понесені (будуть понесені) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. При цьому, відповідач надав суду першої інстанції свої заперечення щодо орієнтовного розрахунку та розміру таких витрат.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Колегія суддів також зазначає, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів вказує на безпідставність доводів скаржника з приводу необґрунтованості розміру заявлених витрат, їх неспівмірності, надмірності та завищеності, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається надання позивачу всього переліку послуг, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи №910/14072/22. При цьому, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та витраченого часу.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України також визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач докази на підтвердження розміру понесених судових витрат подав до суду 15.02.2023, тобто до судових дебатів та ухвалення оскаржуваного рішення. При цьому, копії таких доказів дійсно не було надіслано відповідачу.

Однак, на переконання колегії суддів, вказане не позбавило відповідача права заперечувати щодо обґрунтованості та розміру судових витрат, оскільки:

- позивач разом з позовною заявою навів попередній розрахунок судових витрат;

- відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру витра позивача, наведеного у попередньому розрахунку;

- з протоколу судового засідання вбачається, що в судовому засіданні 16.02.2023 суд оголосив про подання позивачем відповідної заяви з доказами понесення судових витрат.

Тобто, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з наданими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу та додатково надати свої заперечення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу та вважає правомірними висновки суду першої інстанції про доведення позивачем заявлених витрат у розмірі 30000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судових витрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при розрахунку місцевим господарським судом сум 3% річних та інфляційних втрат, рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/14072/22 підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на користь позивача 3358579,80 грн інфляційних втрат та 515658,28 грн 3% річних.

За вказаних обставин апеляційна скарга Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги а також витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 30000,00 грн покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/14072/22 скасувати частково та ухвалити нове рішення.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (02192, м. Київ, вул. Космічна, 12-А, ідентифікаційний код 04013755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 2А, ідентифікаційний код 30587514) 3358579 (три мільйони триста п`ятдесят вісім п`ятсот сімдесят дев`ять),80 грн інфляційних втрат, 515658 (п`ятсот п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят вісім),28 грн 3% річних, 58115 (п`ятдесят вісім тисяч сто п`ятнадцять),59 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 29004 (двадцять дев`ять тисяч чотири),00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 2А, ідентифікаційний код 30587514) на користь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (02192, м. Київ, вул. Космічна, 12-А, ідентифікаційний код 04013755) 2928 (дві тисячі дев`ятсот двадцять вісім),52 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.09.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов