Рішення

від 26.09.2023 по справі 904/3993/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023м. ДніпроСправа № 904/3993/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Білозерцев О.В.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діск-С" (м. Кам`янське Дніпропетровської області)

про стягнення штрафних санкцій за договором № 011221 від 01.12.2021 у загальному розмірі 3 374 310 грн. 00 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діск-С" (далі - відповідач) штрафні санкції за договором №011221 від 01.12.2021 у загальному розмірі 3 374 310 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 3 029 490 грн. 00 коп. - пеня;

- 344 820 грн. 00 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №011221 від 01.12.2021 в частині своєчасної поставки оплаченого позивачем товару та надання послуг з виготовлення конструкторської документації, внаслідок чого позивач, на підставі пункту 6.4. договору, нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 0,5% за період прострочення поставки товару з 02.08.2022 по 31.12.2022 в сумі 3 029 490 грн. 00 коп. Крім того, на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 7% за прострочення поставки понад 7 днів у сумі 344 820 грн. 00 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 50 614 грн. 65 коп.

Ухвалою суду від 25.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2023.

У підготовче засідання 07.08.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, при цьому, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце вказаного підготовчого засідання. До вказаного висновку суд дійшов з огляду на таке.

Згідно з відомостями розділу "Інформація для здійснення зв`язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є disks2017@gmail.com (а.с. 29).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - disks2017@gmail.com є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів того, що вказана електронна адреса не є офіційною електронною адресою відповідача, або перестала працювати, відповідачем не надано.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 25.07.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту disks2017@gmail.com, яку зазначено у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 25.07.2023 (а.с. 34).

Отже, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 25.07.2023 отримав ухвалу суду від 25.07.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача - (а.с. 34).

Так, ухвалою суду від 25.07.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на викладені обставини справи, з урахуванням того, що ухвала суду від 25.07.2023 вважається врученою відповідачеві - 25.07.2023, граничним строком для подачі відзиву на позовну заяву є 09.08.2023.

Отже, судом було відзначено, що станом на 07.08.2023 строк для подачі відзиву на позовну заяву не закінчився.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.08.2023 підготовче засідання було відкладено на 07.09.2023.

У підготовче засідання 07.09.2023 з`явився представник позивача, з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, при цьому, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце вказаного підготовчого засідання, з огляду на таке:

- господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 07.08.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту disks2017@gmail.com, яка зазначена у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, -08.08.2023 (а.с. 39);

- належне повідомлення відповідача про наявність даного судового провадження, а також призначені по справі судові засідання вбачається також з:

1) рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930023001219, відповідно до якого ухвала суду від 25.07.2023 була отримана відповідачем 04.08.2023 (а.с. 40);

2) рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930023315868, відповідно до якого ухвала суду від 07.08.2023 була отримана відповідачем 15.08.2023 (а.с. 41).

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, а також щодо виконання завдання підготовчого провадження, слід зазначити також таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями розділу "Інформація для здійснення зв`язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є disks2017@gmail.com (а.с. 29).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - disks2017@gmail.com є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів того, що вказана електронна адреса не є офіційною електронною адресою відповідача, або перестала працювати, відповідачем не надано.

Як було вказано судом вище, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 25.07.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту disks2017@gmail.com, яка зазначена у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 25.07.2023 (а.с. 34).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 25.07.2023 отримав ухвалу суду від 25.07.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 34).

Так, ухвалою суду від 25.07.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на викладені обставини справи, з урахуванням того, що ухвала суду від 25.07.2023 вважається врученою відповідачеві - 25.07.2023, граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 09.08.2023.

Судом також були враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Проте, станом на 07.09.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду).

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 07.09.2023 представник позивача підтвердив доцільність закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У підготовчому засіданні 07.09.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.09.2023 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 26.09.2023.

У судове засідання 26.09.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив; при цьому, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання шляхом направлення на його офіційну електронну адресу ухвали суду від 07.09.2023, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 07.09.2023 була доставлена до електронної скриньки відповідача 011.09.2023 (а.с. 46).

При цьому, як було зазначено судом вище, всі ухвали суду були направлені відповідачу на його електронну пошту - disks2017@gmail.com, яка зазначена у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 29), а отже, є офіційною.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 11.09.2023 отримав ухвалу суду від 07.09.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 46).

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: бульвар Героїв, будинок 2В, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51940 (а.с.29).

Так, всі ухвали суду надсилались судом відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: бульвар Героїв, будинок 2В, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51940, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4930023001219 вбачається, що ухвала суду від 25.07.2023 була отримана відповідачем 04.08.2023 (а.с. 40); з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930023315868 вбачається, що ухвала суду від 07.08.2023 була отримана відповідачем 15.08.2023 (а.с. 41); з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4930022851715 вбачається, що ухвала суду від 07.09.2023 була отримана відповідачем 20.09.2023 (а.с.47).

Отже, про день, час та місце розгляду справи по суті відповідач був повідомлений кожного разу завчасно.

Слід також відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

Як було вказано судом вище, відповідач 04.08.2023 отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі засобами поштового зв`язку на свою юридичну адресу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4930023001219 (а.с.40), отже щонайменше з 04.08.2023 відповідач обізнаний про наявність даного судового провадження.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 07.09.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113355381) надіслано судом 11.09.2023, зареєстровано в реєстрі 12.09.2023 та оприлюднено 13.09.2023, тобто завчасно; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Слід також відзначити, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 26.09.2023 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 26.09.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням змішаного договору (поставки та послуг), строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, факт надання послуг та їх вартість, наявність прострочення поставки товару та надання послуг, правомірність заявлених до стягнення пені та штрафу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.12.2021 між Державним підприємством "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діск-С" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір №011221 (далі - договір, а.с.9-12), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується розробити конструкторську документацію (далі - КД), виготовити та поставити, а замовник прийняти й оплатити технологічне оснащення (ливарні форми), далі - продукція, відповідно до специфікації (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що термін дії договору № 011221 від 01.12.2021 з моменту підписання до 31.12.2022, а в частині гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантії.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить у собі елементи договорів поставки та надання послуг.

Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 Господарського кодексу України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 901, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до умов пункту 1.1. договору сторонами було підписано додаток № 1 до договору - Специфікацію № 1, в якій сторони узгодили поставку товару та надання послуг на загальну суму 4 926 000 грн. 00 коп. (а.с.13).

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо ціни продукції, загальної суми та розрахунків за договором, а саме:

- загальна вартість договору складає 4 105 000 грн. 00 коп., крім того ПДВ (20%) - 821 000 грн. 00 коп., всього з ПДВ - 4 926 000 грн. 00 коп. (пункт 3.1. договору);

- замовник здійснює оплату за договором на підставі рахунку постачальника за погодженою ціною наступним чином: 50% від загальної вартості договору сплачується замовником (можливо частинами) після підписання договору; 20% від вартості договору сплачується замовником протягом 60-ти календарних днів з моменту першої оплати 50% по договору; 20% від вартості договору сплачується замовником протягом 90-то календарних днів з моменту першої оплати 50% по договору; решта 10% - протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від постачальника дослідних зразків готової продукції, підтвердження якості отриманих зразків виготовлених за допомогою виготовленого технологічного оснащення відповідно до пункту 4.2. договору (пункт 3.2. договору);

- валюта платежу - гривня. Після перерахування авансу у розмірі 50% від суми виготовлення на рахунок постачальника, ціна на оплачену продукцію зміні не підлягає (пункт 3.3. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо поставки, а саме:

- виготовлення продукції здійснюється постачальником протягом 120-ти календарних днів з моменту отримання першого авансового платежу відповідно до пункту 3.2. договору (пункт 4.1. договору);

- приймання продукції здійснюється шляхом оцінки якості дослідних зразків, виготовлених за допомогою технологічного оснащення, що засвідчується підписанням технічного акту (пункт 4.2. договору);

- продукція за договором вважається поставленою постачальником і прийнятою замовником:

- за якістю - відповідно до показників паспорту якості, - за кількістю - відповідно до товаротранспортної накладної (пункт 4.6. договору).

У подальшому сторонами була укладена Додаткова угода № 1 від 10.05.2023 до договору, за умовами якої сторони прийшли до згоди внести зміни в умови договору №011221 та викласти наведені пункти в такій редакції:

"Пункт 3.2. Замовник здійснює оплату за договором на підставі рахунку постачальника за погодженою ціною наступним чином:

- 50% від загальної вартості договору сплачується замовником після підписання договору (п/д 3779 від 10.12.2021);

- 20% від загальної вартості договору сплачується замовником протягом 60-ти календарних днів з моменту першої оплати 50% по договору (п/д 823 від 22.02.2022);

- решта 30% від загальної вартості договору сплачується замовником протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання додаткової угоди.

Пункт 4.1. Виготовлення продукції здійснюється постачальником протягом 75-ти календарних днів з моменту отримання повної (100%) оплати відповідно до пункту 3.2. договору).

Пункт 4.2. Приймання продукції здійснюється шляхом оцінки якості зразків, виготовлених за допомогою технологічного оснащення, що засвідчується підписанням технічного акту" (а.с.14).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до норм частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем 10.12.2021, 22.02.2022 та 16.05.2022 була здійснена попередня оплата на загальну суму 4 926 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- платіжним дорученням № 3779 від 10.12.2021 на суму 2 463 000 грн. 00 коп. (а.с. 15);

- платіжним дорученням № 823 від 22.02.2022 на суму 985 200 грн. 00 коп. (а.с. 17);

- платіжним дорученням № 2074 від 16.05.2022 на суму 1 477 800 грн. 00 коп. (а.с. 16).

Судом встановлено, що, враховуючи умови пункту 4.1. договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 10.05.2023), граничним строком поставки товару та надання послуг на загальну суму 4 926 000 грн. 00 коп., узгоджених у Специфікації № 1, є 01.08.2022.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов`язання за договором лише 26.06.2023, що вбачається з:

- видаткової накладної № 193 від 26.06.2023, відповідно до якої відповідачем був поставлений позивачу товар на суму 4 786 000 грн. 01 коп. (а.с.21);

- акту надання послуг № 194 від 26.06.2023, за яким відповідачем була передана позивачу конструкторська документація для виготовлення прес-форм; вартість послуг склала 139 999 грн. 00 коп. (а.с.22).

Таким чином, відповідач виконав свої зобов`язання за договором 26.06.2023, тобто із простроченням.

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (специфікації № 1), а також характер наданих послуг відповідають товару та послугам, що було передано позивачу згідно з вказаною накладною та актом, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної та акту наданих послуг, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, а також послуги, зазначені в акті надання послуг, прийнято у відповідача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу обсягу та факту отримання товару та послуг за зазначеною накладною та актом позивачем також не заявлено.

Отже, позовні вимоги у даній справі обґрунтовані порушенням відповідачем (постачальником) зобов`язань за договором № 011221 від 01.12.2021 в частині своєчасної поставки оплаченого позивачем товару, а також надання послуг, внаслідок чого позивач, на підставі пункту 6.4. договору, нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 0,5% за період прострочення поставки товару з 02.08.2022 по 31.12.2022 в сумі 3 029 490 грн. 00 коп. Крім того, на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 7% за прострочення поставки понад 7 днів у сумі 344 820 грн. 00 коп. Вказане і стало причиною звернення із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної та своєчасної поставки товару та надання послуг за специфікацією № 1 на суму 4 926 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, судом було встановлено, що товар та послуги на загальну суму 4 926 000 грн. 00 коп. передано відповідачем із простроченням.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Судом враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Так, пунктом 6.4. договору передбачено, що при порушенні строків зобов`язань за договором, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми невиконаних зобов`язань за кожний календарний день прострочення. При передоплаті й у випадку порушення строку виконання зобов`язань замовник має право вимагати повернення перерахованої суми. Постачальник зобов`язаний перерахувати гроші в 10-денний строк з моменту пред`явлення вимоги про повернення. Інакше постачальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,5% від необхідної суми за кожний календарний день прострочення.

У пункті 6.5. договору сторони визначили, що сплата пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за договором у повному обсязі.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару, на підставі пункту 6.4. договору, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 0,5% за період прострочення поставки товару з 02.08.2022 по 31.12.2022 в сумі 3 029 490 грн. 00 коп. Крім того, на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 7% за прострочення поставки понад 7 днів у сумі 344 820 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунків пені та штрафу, зроблених позивачем (а.с.2), та встановлено, що під час їх проведення позивачем були вірно визначені сума несвоєчасно поставленого товару та вартість несвоєчасно наданих послуг, а також період прострочення, арифметично розрахунок штрафу проведено також вірно; розрахунок пені виконаний арифметично невірно, оскільки позивач невірно визначив кількість днів у періоді прострочення з 02.08.2022 по 31.12.2022, а саме: позивач у розрахунку зазначив 123 дні, але фактично у вказаному періоді 152 дня.

Отже, розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві (а.с.2) визнається судом обґрунтованими та такими, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи; розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.2) визнається судом необґрунтованими та такими, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем договірного зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня підлягає нарахуванню на суму 4 926 000 грн. 00 коп. у період з 02.08.2022 по 31.12.2022 та в цей період складає 3 743 760 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем заявлено до стягнення пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір є обґрунтованим.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 029 490 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 344 820 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими.

В той же час, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у даному випадку сторони при всій своїх турботливості та обачності на момент укладення договору - 01.12.2021 не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як запровадження воєнного стану, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги і т.ін. Отже, вказані обставини у своїх сукупності враховуються судом під час вирішення питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій у даній справі, оскільки періодом прострочення є 02.08.2022 по 31.12.2022;

- вартість несвоєчасно поставленого товару та наданих послуг складає 4 926 000 грн. 00 коп., а штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару та надання вказаних послуг складають 3 374 310 грн. 00 коп. (3 029 490 грн. 00 коп. - пеня та 344 820 грн. 00 коп. - штраф), що становить 68,5% від основного зобов`язання та є явно неспівмірним із допущеним порушенням;

- суд також враховує ступінь виконання зобов`язання відповідачем, а саме: зобов`язання з поставки товару та надання послуг виконані відповідачем у повному обсязі 26.06.2023, до моменту звернення позивача із позовом до суду;

- у даному випадку порушеним є негрошове зобов`язання, але судом також враховано, що у договорі передбачений розмір пені (0,5%), який є більший, ніж визначений законодавством за порушення грошових зобов`язань, а також більший, ніж визначено у частині 2 статті 231 Господарського кодексу України (0,1%), що може додатково свідчити про необхідність оцінки судом адекватності розрахованої пені за таким договором;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару та надання послуг у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені та штрафу на 50%, а саме:

- пені до 1 514 745 грн. 00 коп. (3 029 490,00 - 50%);

- штрафу до 172 410 грн. 00 коп. (344 820,00 - 50%).

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 514 745 грн. 00 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 172 410 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 50 614 грн. 65 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діск-С" про стягнення штрафних санкцій за договором № 011221 від 01.12.2021 у розмірі 3374 310 грн. 00 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діск-С" (бульвар Героїв, будинок 2В, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51940; ідентифікаційний код 33855171) на користь Державного підприємства "Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова" (вулиця Криворізька, будинок 1, м. Дніпро, 49008; ідентифікаційний код 14308368) 1 514 745 грн. 00 коп. - пені, 172 410 грн. 00 коп. - штрафу та 50 614 грн. 65 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.09.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко