Рішення

від 28.09.2023 по справі 908/2376/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/146/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2023 Справа № 908/2376/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Приватного підприємства «Агророзвиток», (18015, м. Черкаси, вул. Надпільна буд. 248/А, офіс 305)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС», (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, офіс 605)

про стягнення 60556,58 грн.

21.07.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 57 від 17.07.2023 (вх. № 2576/08-07/23 від 21.07.2023) Приватного підприємства «Агророзвиток», м. Черкаси до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС», м. Запоріжжя про стягнення 60556,58 грн. заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021, в тому числі 45836,38 грн. основного боргу, 2099,50 грн. інфляційних втрат та 12620,70 грн. штрафних санкцій (пені).

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2023 справу № 908/2376/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.07.2023, після усунення недоліків позовної заяви,позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2376/23 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/146/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 15.11.2023.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 16, 525, 526, 530, 612, 625, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 230 ГК України, умов договору поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 45836,38 грн. основного боргу, 2099,50 грн. інфляційних втрат та 12620,70 грн. штрафних санкцій (пені).

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС» (код ЄДРПОУ 44112724) є: 69005,м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, офіс 605, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Таким чином, суд вважає, що про дату, час та місце розгляду справи №908/2376/23 відповідач повідомлений належним чином ухвалою суду від 26.07.2023 про відкриття провадження у справі, яка 27.07.2023 отримана уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС», про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Ухвалою суду від 26.07.2023 у справі № 908/2376/23 відповідачу запропоновано у строк до 10.08.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.

Відповідач відзив на позовну заяву, у встановлений ухвалою суду по справі строк не надав, про поважність причин неподання відзиву суд не повідомив, правову позицію у справі не висловив.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 25.08.2023 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 28.09.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

12.08.2021 між Приватним підприємством «Агророзвиток» (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС» (Покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки нафтопродуктів № 167 (далі за текстом - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору в порядку та на умовах визначених цим Договором. Постачальник зобов`язується поставляти організувати та забезпечувати заправку паливно-мастильними матеріалами автотранспорту Покупця, а Покупець зобов`язуються приймати га оплачувати відпущенні паливно-мастильні матеріали(надалі іменуються «ПММ»).

Згідно п. 1.4. Договору розрахунки за відпущені через роздрібну мережу АЗС ПММ за цим договором, здійснюються виключно у безготівковій формі із застосуванням: електронної паливної картки (смарт-картка) грошова - спеціального платіжного засобу у вигляді емітованої у встановленому діючим законодавством порядку пластикової картки встановленого зразку, що використовується для ініціювання переказу грошових коштів з умовного рахунку платника.

Поставка товару, вказаного в п. 1.1. даного договору буде здійснюватися партіями (п. 1.7. Договору).

Відпуск ПММ здійснюється у мережі автозаправних станцій «БРСМ Нафта» (надалі іменується мережа АЗС). Мережа АЗС - автозаправні станції, що працюють під ТМ «БРСМ Нафта» на яких Покупець має право отримати ПММ відповідно до умов цього Договору. (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1.1 договору Покупець перераховує у безготівковому вигляді грошові кошти в якості оплати за ПММ на банківський рахунок постачальника на умовах 100 % попередньої оплати.

Пунктом 2.1.2. Договору передбачено, що постачальник на підтвердження свого обов`язку, що випливає з цього договору, видає безплатно покупцеві в користування електронну паливну картку (смарт-картку) грошову, на умовний рахунок якої зараховуються грошові кошти, сума яких попередньо була погоджена між покупцем та постачальником. Смарт-картка грошова має свій серійний/порядковий номер та є дійсною упродовж періоду строку договору.

Згідно з п. 2.1.8. - 2.1.9 Договору Постачальник до 5 числа місяця наступного за звітним видає Покупцю видаткову накладну на кількість і суму отриманих ПММ. Видаткові накладні та інші документи первинного бухгалтерського обліку не підписані покупцем протягом 10 днів з дати отримання, підписані лише зі сторони постачальника вважаються належно оформленими, вірним та мають юридичну силу.

Датою поставки нафтопродуктів та/або інших товарів, послуг вважається дата їх одержання на АЗС постачальника, яка зазначена в контрольному сліпі (чеку) за кожною операцією (п. 3.1. Договору).

Згідно п. 8.1 - 8.2 Договору договір набирає чинності з моменту його укладання сторонами і діє до 31.12.2021. При відсутності письмової заяви однієї з Сторін про припинення або зміну договору не менш ніж за десять днів до закінчення терміну дії, цей договір вважається продовженим на такий самий строк на аналогічних умовах.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.

Між сторонами підписано Акт приймання-передачі паливних карт від 12.08.2021 до Договору, згідно із яким позивач передав у користування відповідача паливні картки мережі АЗС «БРСМ-НАФТА».

Матеріали справи свідчать, позивач поставив відповідачу товар обумовлений договором, на загальну суму 2 074547,20 грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме:

-№ АГ - 00000074 від 14.01.2022 на суму 94 939,37 грн.;

-№ АГ - 00000266 від 31.01.2022 на суму 272 508,41 грн.;

-№ АГ - 00000469 від 15.02.2022 на суму 244 419,48 грн.;

-№ АГ - 00000835 від 28.02.2022 на суму 112 301,16 грн.;

-№ AГ - 00001086 від 31.03.2022 на суму 144 499,36 грн.;

-№ AГ - 00001181 від 15.04.2022 на суму 292 523,88 грн.;

-№ AГ - 00001284 від 30.04.2022 на суму 229 287,56 грн.;

-№ AГ - 0001427 від 13.05.2022 на суму 100 405,50 грн.;

-№ АГ - 00001536 від 31.05.2022 на суму 97 400,20 грн.;

-№ АГ - 00001651 від 15.06.2022 на суму 17 278,32 грн.;

-№ АГ - 00001749 від 30.06.2022 на суму 5 999,00 грн.;

-№ АГ - 00001864 від 15.07.2022 на суму 51 426,05 грн.;

-№ АГ - 00001973 від 29.07.2022 на суму 177 975,36 грн.;

-№ АГ - 00002082 від 15.08.2022 на суму 233 583,55 грн.

Всі видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця, підписи сторін скріплені печатками юридичних осіб.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 2 074 547,20 грн. доведений видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що початкове сальдо за договором станом на 01.01.2011 складало 242 304,36 грн., що відображено в Акті звірки взаєморозрахунків за період за 2022.

На момент звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021 сплачений частково у розмірі 2 271 015,18 грн.

Оскільки відповідачем оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 45836,38 грн. основного боргу (2 074 547,20 грн. + 242 304,36 грн. = 2 271 015,18 грн.). Крім того, за невиконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 2099,50 грн. інфляційних втрат та 12620,70 грн. штрафних санкцій (пені).

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 2.1.1 договору вбачається, що сторонами чітко визначений строк оплати отриманого товару, а саме Покупець перераховує у безготівковому вигляді грошові кошти в якості оплати за ПММ на банківський рахунок постачальника на умовах 100 % попередньої оплати.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, отриманого товару за Договором поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий за Договором поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021становить 45836,38 грн.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також судом приймається до уваги наявний в матеріалах справи Акт звіряння взаєморозрахунків за період за 2022, скріплений підписами уповноважених осіб сторін та печатками підприємств, в якому відображено, що ТОВ «Л ТРАНС» визнає заборгованість перед ПП «Агророзвиток» в розмірі 45836,38 грн. (Належним чином посвідчена копія вказаного Акту звірки взаємних розрахунків наявна в матеріалах справи).

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

На підставі викладеного, оскільки основна заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 45836,38 грн. станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 45836,38 грн. основного боргу за Договором поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021 підлягає задоволенню судом.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (ч. 6 ст. 231 ГК України)

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 5.2 Договору, яким сторони визначили, що у разі прострочення терміну оплати за цим Договором покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день такого прострочення.

Оскільки судом встановлений факт порушення відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару у передбачені Договором поставки нафтопродуктів № 167 від 12.08.2021 строки та розмірі, то вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною та обґрунтованою.

Відповідно до розрахунку позивача сума пені за неналежне виконання відповідачем зобов`язань становить в загальному розмірі 12620,70 грн., яка розрахована за період з 24.12.2022 по 12.07.2023.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки при розрахунку пені позивачем не враховані приписи п. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунків за Договором стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 11 490,49 грн. яка розрахована за період з 24.12.2022 по 24.06.2023.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 11 490,49 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат в загальному розмірі 2099,50 грн., які розраховані за період з січня 2023 по червень 2023.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 2099,50 грн. інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «Агророзвиток», м. Черкаси до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС»,м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л ТРАНС», (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 135, офіс 605, ідентифікаційний код 44112724) на користь Приватного підприємства «Агророзвиток», (18015, м. Черкаси,вул. Надпільна буд. 248/А, офіс 305, ідентифікаційний код 37106209) 45836 (сорок п`ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн. 38 коп. заборгованості, 11490 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто) грн. 49 коп. пені, 2099 (дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн. 50 коп. інфляційних втрат та 2 633 (дві тисячі шістсот тридцять три) грн. 91 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 28» вересня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.