Рішення

від 20.09.2023 по справі 922/3137/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2023м. ХарківСправа № 922/3137/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОДОС", м.Харків до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", м.Харків , 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість", м.Харків про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача: Гуляєв А.В., адвокат;

відповідача-1:Хоменка Є.О., адвокат;

відповідача-2: Бондаренко Н.В., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОДОС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Блінд» (Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (Відповідач-2) про визнання недійсним договір про відступлення права вимоги №ВПВ-22/06/23-15-Бл від 22.06.2023, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Бюро "Стандарти та якість" (код 36224590, місцезнаходження: 61023, м.Харків, вул. Весніна, буд.5) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "БЛІНД" (код ЄДРПОУ 34333275, Реєстраційний код ЄДРІСІ - 233910, місцезнаходження : 61070, м.Харків, вул. Академіка Проскури, буд.1, корп. 45, оф.21).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що договір про відступлення права вимоги №ВПВ-22/06/23-15-Бл від 22.06.2023 не зареєстрований відповідно до Постанови НБУ №6 від 02.01.2019, а вимоги за спірним договором були відступлені на користь юридичної особи, яка не має статусу банку або фінансової установи. Також наголошено, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором факторингу та містить елементи фіктивності, оскільки фактичні розрахунки за ним не проведені та не будуть проводитись, дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, а на введення позивача в оману щодо дійсного кредитора у зобов`язаннях за договором позики.

Ухвалою Госоподарського суду Харківської області від 17.07.2023 відкрито провадження по справі №922/3137/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.08.2023 о 12:30.

01.08.2023 від другого відповідача (ТОВ "Бюро "Стандарти та якість") надійшов відзив на позовну заяву (вх.20309), в якому стверджує, що договір відступлення права вимоги №ВПВ-22/06/23-15-Бл від 22.06.2023 був укладений з дотриманням чинного законодавства, а доводи позивача є необґрунтованими.

04.08.2023 від першого відповідача (ТОВ "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал") надійшов відзив на позовну заяву (вх.№20698) за змістом якого вважає,що до спірних правовідносин не застосовуються положення Постанови НБУ від 02.01.2019 №6, а оспорюваний договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Вважає, що доводи позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу , за яким вчинено фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії) є безпідставними та необґрунтованими. Фіктивність правочину не підтверджена жодними доказами.

Протокольною ухвалою від 16.08.2023 на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.09.2023 о 12:30.

Протокольною ухвалою від 13.09.2023 на підставі ч.2 ст.202 ГПК України відкладено розгляд справи по суті на 20.09.2023 о 12:15.

У судовому засіданні 20.09.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, просили в позові відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

22.11.2016 року між UK Pharma Impex Limited, як Позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХОДОС»,як Позичальником було укладено Договір позики №3745, за умовами якого Позикодавцем було передано Позичальнику грошові кошти, які останній зобов`язався повернути з процентами у визначені Договором строки.

У подальшому на підставі Договору цесії №3745/20 від 01.06.2020, укладеного між UK Pharma Impex Limited та ALL INVEST SECURITES LIMITED, останнім було набуто право вимоги за Договором позики №3745 від 22.11.2016.

Після цього за Договором цесії №20230315-15, укладеного між ALL INVEST SECURITES LIMITED та Salemhalbay Kft. право вимоги за Договором позики №3745 від 22.11.2016 було набуто Salemhalbay Kft.

У подальшому за Договором відступлення права вимоги №15 від 08.05.2023, укладеного між Salemhalbay Kft. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" право вимоги за Договором позики №3745 від 22.11.2016 було набуто Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість".

22.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (надалі-Первісний кредитор за Договором, Відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал" (надалі- Новий кредитор за Договором, Відповідач-1) був укладений Договір №ВПВ-22/06/23-15-Бл про відступлення права вимоги, згідно з яким Первісний кредитор відступив на користь Нового кредитора право вимоги до Боржника за Основним договором (Договору позики №3745 від 22.11.2016) щодо сплати сум займів та процентів (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.3 Договору визначений обсяг прав вимоги до Боржника, що передається за цим Договором Первісним кредитором Новому кредитору.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що за відступлення права вимоги, в обсязі, встановленому п.1.3 цього Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору вартість Права вимоги у розмірі 1 419 873,00 (один мільйон чотириста дев`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 00 копійок (без ПДВ).

Розрахунку за цим Договором здійснюються в національній валюті України - гривні.

Відповідно до п.3.3 Договору, Новий кредитор зобов`язаний сплатити Первісному кредитору суму грошових коштів у розмірі, встановленому п.3.1 Договору, шляхом перерахування на додатково наданий Первісним кредитором його поточний рахунок, не пізніше 18-00 годин за Київським часом 07 (сьомого) липня 2023 року.

Згідно до п.6.1 Договору, він вважається укладеним та набирає законної чинності з моменту його підписання Сторонами (за умови оформлення цього Договору у відповідності до вимог п.6.6 Договору), і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

У пункті 6.8 Договору сторонами обумовлено, що Первісний кредитор не отримує за цим Договором жодних послуг, а Новий кредитор не отримує жодної плати пов`язаною із наданням будь-яких послуг за Договором та не здійснює фінансування на користь Первісного кредитора під вказаним відступленням.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №ВПВ-22/06/23-15-Бл від 22.06.2023 позивач посилався на те, що по-перше, вищевказаний договір повинен був бути зареєстрований Національним банком України відповідно до Постанови НБУ №6 від 02.01.2019; відсутність такої реєстрації зумовлює недійсність укладеного договору. По-друге, за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором факторингу, тоді як згідно частини третьої статті 512, статті 1079 ЦК України відступлення права вимоги за договором позики на користь юридичної особи, яка не має статусу банку або фінансової установи не допускається, тому укладений договір про відступлення прав вимоги суперечить ЦК України та повинен бути визнаний недійсним. По-третє, вказаний договір містить елементи фіктивності, оскільки фактичні розрахунки за ними не проведені та не будуть проводитись, дії сторін під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, а на введення позивача в оману щодо дійсного кредитора у зобов`язаннях за договором позики, а тому повинен бути визнаний судом недійсними на підставі ст.ст.227, 234 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

При цьому звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статті 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.

Згідно з ч. 1. ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Дана норма встановлює недійсність договору в залежності від того, чи мав позивач на момент укладення договору передбачений договором дозвіл (ліцензію) на його укладення.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він укладений у відповідності до ст.512-519 ЦК України глави 47 ЦК України та містить ознаки купівлі-продажу права вимоги, а не факторингу. Водночас, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін, та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст.1077 ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком, та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування. Відповідно до вказаного визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів.

Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні операції у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст.47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Важливою відмінністю між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу, є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов`язання боржника і більше взаємовідносин не має, а ні з боржником, а ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов`язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта і від боржника, вони розраховуються із фактором, це передбачено ст.1084 ЦК України.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (Первісний кредитор, Відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал" (Новий кредитор, Відповідач-1) був укладений Договір №ВПВ-22/06/23-15-Бл про відступлення права вимоги, за яким ТОВ "Бюро "Стандарти та якість" шляхом продажу відступив ТОВ "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал" право вимоги за Договором позики №3745 від 22.11.2016. У пункті 6.8 договору сторони встановили, що Первісний кредитор не отримує за цим Договором жодних послуг, а Новий кредитор не отримує жодної плати пов`язаною із наданням будь-яких послуг за Договором та не здійснює фінансування на користь Первісного кредитора під вказаним відступленням.

Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, а отже і не може бути віднесений до договорів факторингу.

Суд відхиляє посилання позивача на відсутність між сторонами фактичних розрахунків за спірним договором, як на елемент його фіктивності, оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів щодо умислу обох сторін на укладення фіктивного правочину, який у них виник до укладення спірного договору, та наявність правових наслідків за цим договором, суд вважає, що зазначені підстави є необгрунтованими.

Щодо посилань позивача на відсутність реєстрації спірного договору Національним банком України, відповідно до Постанови НБУ №6 від 02.01.2019, як на підставу його недійсності, суд також відхиляє їх з підстав необґрунтованості, оскільки у цьому випадку фактично відбулася трансформація кредиту нерезидентом в боргові зобов`язання перед резидентом, виконання яких мають відбуватися в національній валюті України в силу вимог ст.533 ЦК України, з огляду на що вказані валютні операції не перебувають під валютним контролем НБУ, та відповідно не регулюються Постановою Постанови НБУ №6 від 02.01.2019.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку про відсутність обумовлених законом підстав для визнання договору про відступлення права вимоги №ВПВ-22/06/23-15-Бл від 22.06.2023, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Бюро "Стандарти та якість" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія управління активами "Фінекс-Капітал" недійсним, у зв`язку з чим відмовляє в задовленні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "28" вересня 2023 р.

Суддя С.Ч. Жельне