Постанова

від 27.09.2023 по справі 640/19172/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19172/21 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандерс Лофт» про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року позивач, Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандерс Лофт» користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 189825,00 грн (сто вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять п`ять гривень, 00 копійок) та пеню розмірі 2830,06 грн (дві тисячі вісімсот тридцять гривень, 06 копійок).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідач не вжив усіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, чим не виконав свого обов`язку щодо виконання нормативу.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандерс Лофт» про стягнення коштів та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

11 травня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративно суду надійшов відзив відповідача, в якому він підтримує висновки суду першої інстанції та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сандерс Лофт" перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сандерс Лофт» 24.02.2021 року надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 р. № 591.

Згідно звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 141 особу, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 6 осіб з інвалідністю, але відповідачем працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Позивач зазначає, що відповідач не вжив всіх заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування ociб з інвалідністю і не зайнятих ними, відповідач до 15.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі: 189 825,00 грн.

Дана сума заборгованості по адміністративно господарських санкціях підтверджується документами - Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форми Ю-ПОІ 11/3943 від 24.02.2021 p.).

На дату подання позовної заяви адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені.

У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарчих санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, відповідачу з 16.04.2021 р. по 25.06.2021 р. нарахована пеня у розмірі 2 830,06 грн.

Вважаючи, що відповідачем не виконано норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для стягнення адміністративно-господарських сакцій та пені, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що відповідачем протягом 2020 року подавалася до звітність форми « 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. Тобто, ТОВ «САНДЕРС ЛОФТ» належним чином та у повному обсязі виконало свій обов`язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, слід звернути увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у встановлений строк, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

При цьому, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі звітом відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 141 особу, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 6 осіб з інвалідністю, але Відповідачем працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у 2020 році у ТОВ «САНДЕРС ЛОФТ» працювало 5 осіб з інвалідністю: ОСОБА_1 (3 гр. з 01.01.2020 по 03.02.2020 р.) - фактично 1 повний місяць, ОСОБА_2 (3 гр. з 03.10.2020 по 31.12.2020 р.) - фактично 3 повних місяця, ОСОБА_3 (3 гр. з 23.06.2020 по 08.09.2020 р.) - фактично 2 повних місяця, ОСОБА_4 (3 гр. з 25.06.2020 по 31.12.2020 р.) - фактично 6 повних місяців, ОСОБА_5 (3 гр. з 01.01.2020 по 04.02.2020 р.) - фактично 1 повний місяць.

Дані про вказаних вище осіб були викладені у розділі «Список працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2020 році», Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма № 10- ПОІ), наданого до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів;

ТОВ «САНДЕРС ЛОФТ» самостійно, здійснювало заходи по пошуку та працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно працевлаштував 3 особи з інвалідністю: ОСОБА_2 (наказ № 02.10-1К від 02.10.2020 року), ОСОБА_3 (наказ № 18.06-1 К від 18.06.2020 року), ОСОБА_4 (наказ № 22.05-7К від 22.05.2020 року).

Також, апеляційний суд наголошує, що в подальшому відповідач неодноразово подавав звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій зазначалося про створене вакантне робоче місце для працевлаштування інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - січень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, лютий 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, березень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, квітень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, травень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, червень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, липень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, серпень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, вересень 2020 року, де міститься інформація про наявність 7 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та 7 вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, жовтень 2020 року, де міститься інформація про наявність б вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та б вакантних місць провізора - особи з інвалідністю, листопад 2020 року, де міститься інформація про наявність б вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та б вакантних місця провізорів - особи з інвалідністю, грудень 2020 року, де міститься інформація про наявність 6 вакантних місць фармацевта - особи з інвалідністю та б вакантних місць провізорів - особи з інвалідністю.

Відповідач подавав вказану звітність до Харківського міського центру зайнятості, що підтверджується його відмітками про прийняття Звітності про наявність вакансій, який є базовим центром зайнятості і подання звітності до останнього відповідає вимогам законодавства та спростовує відповідні доводи апелянта.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Сандерс Лофт» вжив усі можливі заходи, передбачені законодавством, спрямовані на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році та недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виконання відповідачем обов`язку щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є необґрунтованим.

В той же час, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ «Сандерс Лофт» не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку підприємства.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандерс Лофт» про стягнення коштів.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна