Ухвала

від 28.09.2023 по справі 161/16542/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/16542/23

Провадження № 2/161/4079/23

У Х В А Л А

про забезпечення позову

28 вересня 2023 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд в складі:

головуючого-судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.

розглянувши заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про забезпечення позову в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування,-

в с т а н о в и в :

27 вересня 2023 року представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» Васильєв Юрій Миколайович звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування.

Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій представник позивача просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,9кв.м.,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 99178007101 та частку земельної ділянки, площею 0,0397 га, кадастровий номер 0710100000:11:012:0025, цільове призначення:для будівництва і обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:286502907101.

Заяву обґрунтовує тим, що ТОВ «ФК «Форінт» стало відомо, що 05.02.2014 року ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Юхименко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 59 подарував своїй мамі ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 . Дана квартира належала ОСОБА_1 на праві власності з 08.07.2013 року на підставі Договору про поділ майна в натурі посвідченого приватним нотаріус Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б та зареєстрованого в реєстрі за № 570. Цього ж самого дня в 22 год. 15 хв. 09 с. ОСОБА_2 зареєструвала право власності за собою на квартиру АДРЕСА_3 .

Також, 05.02.2014 року ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Юхименко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 58 подарував своїй мамі ОСОБА_2 (одну другу) частку земельної ділянки, площею 0,0397 га, за кадастровим номером: 0710100000:11:012:0025, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .Вказана (одна друга) частка земельної ділянки належала ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц О Б. 26.12.2011 року за реєстровим № 1789 та Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЙ, № 086549, виданого 20.12.2012 року Луцькою міською радою, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Управлінням Держкомзему у місті Луцьку Волинської області 21.12.2012 року за № 071010001001947.05.02.2014 року у державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності, на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. 286502907101), на підставі оскаржуваного договору дарування. Позивач,зазначає, що укладення оспорюваних договорів дарування та реєстрація права власності на вищевказане майно відбулось в той самий день, коли Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчий лист по справі № 161/10977/13ц, а саме 05.02.2014 року. Тобто відповідач ОСОБА_1 ,на його думку, здійснив свідомо переоформлення наявного права власності на квартиру та частку земельної ділянки на користь своєї матері, з метою ухилення від виконання зобов`язань щодо сплати заборгованості за вищевказаним виконавчим листом.

А відтак, на його думку, невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести в майбутньому до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, сторони у судове засідання не викликалися, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Тобто, вжиті судом заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав і законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до п. 1, п.2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до п.п. 4 та 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не порушує речове право володіння особи майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачам.

Цивільній процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з положеннями ч.6 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Згідно з п.п.1,4Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову"заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Так із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існують правовідносини, з приводу яких існує спір, який підлягає вирішенню в судовому порядку.Предметом позовних вимог, заявлених позивачем, є визнання договорів дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 05.02.2014 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та частку земельної ділянки, площею 0,0397 га, кадастровий номер 0710100000:11:012:0025, цільове призначення:для будівництва і обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 05.02.2014 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсними.

Позивачем в заяві про забезпечення позову наведено обґрунтовані підстави вважати, що у разі відчуження майна, яке згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.09.2023 року, належить відповідачу ОСОБА_2 , існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтовані доводи, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Позивачем в заявіпро забезпеченняпозову наведенообґрунтовані підставивважати,що уразі відчуження майна,яке належитьвідповідно до долученихдо позовноїзаяви доказів відповідачу ОСОБА_2 існує реальназагроза невиконаннячи утрудненнявиконання можливогорішення судупро задоволенняпозову.Відчуження спірного майна, правомірність набуття права власності на яке оспорює позивач, за умови задоволення позовних вимог, потягне необхідність подання інших позовів, бо майно буде належати іншій особі, право якої позивачу доведеться також оспорювати, що не сприятиме ефективному захисту прав.Здійснюючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що арешт майна як вид забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами.

Арешт майна як вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволення поданої представником позивача заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про забезпечення позову в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування задовольнити.

Забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме:

- квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 85,9кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 99178007101, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

- (одну другу) частку земельної ділянки, площею 0,0397 га, кадастровий номер 0710100000:11:012:0025, цільове призначення:для будівництва і обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:286502907101,яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалу до негайного виконання направити до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Про результати виконання ухвали Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомити суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначениий строк обчислюється з дня складення повного тексту.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту ухвали 28 вересня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк