ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
УХВАЛА
29.09.2023м. ДніпроСправа № 904/3864/21
За позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
до відповідачів:1) ОСОБА_1 , м. Дніпро 2) ОСОБА_2 , сел. Дослідне, Дніпропетровська область 3) ОСОБА_3 , м. Дніпро 4) ОСОБА_4 , с. Білогородка, Київська область 5) ОСОБА_5 , м. Дніпро 6) ОСОБА_6 , м. Новомосковськ, Дніпропетровська область 7) ОСОБА_7 , м. Дніпро 8) ОСОБА_8 , м. Дніпро 9) ОСОБА_9 , м. Дніпро 10) ОСОБА_10 , м. Дніпро
про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 61 012 958,04 грн.
СУТЬ СПОРУ
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідачів:1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_11 , 11) ОСОБА_12 про солідарне відшкодування шкоди у розмірі 56 017 839,46 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди відмовлено.
Судові витрати, понесені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за розгляд справи у першій, апеляційній та касаційній інстанціях, залишено за Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
21.09.2023 на адресу господарського суду Дніпропетровської області надійшла ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 про витребування з господарського суду Дніпропетровської області матеріалів справи № 904/3864/21, у зв`язку надходженням апеляційної скарги від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Після відправлення матеріалів справи № 904/3864/21 на адресу Центрального апеляційного господарського суду, судом виявлено описку в рішенні від 09.08.2023.
Статтею 243 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Дослідивши рішення, яке судом направлено до Єдиного державного реєстру судових рішень було виявлено, що під час перенесення тексту судового рішення з програми "Word" до системи Діловодства, було втрачено певну частину повного тексту рішення, у зв`язку з технічними збоями системи Діловодства.
З метою виправлення описки, суд вважає за необхідне виправити описку та викласти розділ «Оцінки аргументів сторін та висновків суду» в такій редакції:
"ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Судом здійснюється новий розгляд справи після скасування попередніх судових рішень по цій справі Верховним Судом. Так, у Постанові № 904/3864/21 від 27 вересня 2022 року зазначено:
«Суди попередніх інстанцій, обмежившись формальними підставами для відмови в позові, фактично вирішили спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, не здійснили мотивованого пояснення зроблених висновків, ґрунтовного аналізу аргументів сторін, оцінки наданих ними доказів, встановлення обставин справи, які належать до предмета доказування. Зокрема, вказуючи на відсутність у Фонду повноважень на звернення з цим позовом та недостатністю документів, суди взагалі не надали оцінки діям відповідачів на предмет дотримання ними вимог чинного законодавства і їх фідуціарних обов`язків, закріплених у статті 92 ЦК України, Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління НБУ № 98 від 28.03.2007 (чинною станом на 2013 рік); на підставі наявних у матеріалах справи доказів не встановили чи діяли відповідачі добросовісно, розумно під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час їх укладення, що є необхідним при розгляді вказаного спору з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, чи не були їх рішення необачними або марнотратними; належним чином не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність, а також не встановили, чи відбулось прийняття рішення вказаними особами і укладення спірних правочинів в інтересах товариства з дотриманням принципів кредитування з посиланням на відповідні докази.
При новому розгляді справи у цій частині необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права встановити відповідність складу відповідачів нормі статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент здійснення спірних кредитних операцій), наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів ОСОБА_1 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_2 ; . ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_11 , а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.»
Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду регулює ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою та вина.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправну поведінку заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Разом з цим, зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди (аналогічний висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18). Тому спростування цієї вини (у тому числі, з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як членами органів управління цього банку (Спостережної ради та Кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню і ст. 92 ЦК України.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм, зроблених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, а саме:
До норм матеріального права належать норми, які визначають осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
Норми права, що визначають порядок дій Фонду як ліквідатора банку, зокрема щодо вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальними, процедурними нормами.
Відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп/1997 від 13 травня 1997 року).
Отже при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2014 році.
Відповідно до частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час укладення кредитних договорів) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
Згідно з частиною 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час подання позову) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Суд звертає увагу, що редакції зазначеної статті станом на 2014 рік чітко передбачала мету звернення Фонду до власників істотної участі, контролерів та керівників банку - задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку. Останнє речення даної норми також передбачало право фонду звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
Відтак, аналіз положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дозволяє дійти висновку, що розмір збитків, сплати яких може вимагати Фонд, відповідає розміру непогашених вимог кредиторів, а не сумі неповернутих кредитних коштів позичальниками.
Відповідно до частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи, фонд звертається в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Відтак, оскільки позов подано Фондом після припинення банку, відповідно Фонд звертається з позовом від власного імені, але в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Подібна правова позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18526/21.
Особи, зазначені у частині п`ятій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.
Щодо визначеного позивачем розміру збитків суд звертає увагу на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Призначенням відшкодування шкоди полягає у визначенні дійсного її розміру, понесеної позивачем. Водночас стягнення повної вартості неповернутих кредитів не відповідатиме компенсаторному характеру цього інституту та буде спрямоване фактично на покарання відповідачів, а не на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. До того ж як свідчать матеріали справи банк у 2019 році ліквідований, кредитний портфель відсутній, всі збитки за неповернуті кредити покриті за рахунок резервного фонду.
Крім того, судом також враховується таке. Позивач вважає, що шкоду фонду завдали не лише відповідачі по цій справі, але і відповідачі по справі №904/3867/21. Деякі з осіб є відповідачами у двох справах, деякі лише в одній.
Водночас, остаточна сума акцептованих та незадоволених вимог кредиторів складає 80 214 069,91 грн.
Ціна позову у справі №904/3864/21 складає 61 012 958,04 грн.
Ціна позову у справі №904/3867/21 складає 213 849 977,67 грн.
Загальна сума шкоди, яка заявлена Фондом по двом судовим справам складає 274 862 935 грн., хоча як було вказано вище, сума незадоволених вимог кредиторів склала 80 214 069,91 грн.
Для встановлення наявності складу цивільного правопорушення необхідно чітко встановити, що саме дії відповідачів мали наслідком завдання шкоди у відповідній частині розміру суми акцептованих та незадоволених вимог кредиторів.
Верховний суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що серед обставин, які підлягають встановленню, є зокрема, розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів.
Відповідно, для встановлення та доведення розміру збитків, завданих внаслідок укладення сумнівних, на думку позивача, правочинів, необхідно чітко встановити який вплив мало укладення відповідного правочину на результат діяльності банку у вигляді незадоволених вимог кредиторів.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 зазначено, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічні висновки містяться і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
Відтак, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Нормою частини п`ятої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент укладення кредитних договорів) передбачено, що банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.
Частиною сьомою статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Згідно зі ст. 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Статтею 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до функцій спостережної ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
За змістом ст. 40 цього ж Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правління (рада директорів) банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; приймати рішення в межах наданих повноважень; не використовувати службове становище у власних інтересах; забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
Стаття 44 цього Закону містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
Вимоги до діяльності банків встановлює також Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою правління НБУ № 368 від 28.08.2001 (Інструкція № 368).
З аналізу вказаної Інструкції вбачається, що банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов`язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року.
Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительства, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ № 23 від 25.01.2012 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п. 1.7 гл.1. роз. І).
Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.
Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо (п. 1.8 гл. 1 роз. І).
Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (п. 1.9 гл. 1 роз. І).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
Як вже зазначалось саме позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
В кредитних відносинах Банк розглядається як кредитор, що здійснює кредитну операцію з урахуванням ефективності надання кредиту на визначених умовах та в умовах забезпеченості і надійності здійснення такої операції. Принцип цільової спрямованості полягає в тому, що кредитні грошові кошти повинні використовуватися на досягнення цілей, що зазначені у договорах, що опосередковують кредитні відносини, а також відповідно до зазначених видів статутної діяльності суб`єкта господарювання, які відповідають положенням КВЕД ДК 009:2010.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено обов`язкове зазначення в кредитному договорі мети як істотної умови кредитного договору. Мета визначається на підставі поданих позичальником господарських договорів (зовнішньоекономічних контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, здійснюючи кредитування суб`єктів господарювання, банк повинен переконатися, що мета використання кредиту збігається з передбаченими в установчих документах суб`єкта господарювання напрямами його діяльності, зокрема, закріпленими в розділі Статуту "Мета та види діяльності". Цю мету повинні чітко розуміти і оцінювати обидві сторони кредитних взаємовідносин. Саме визначення мети використання позичених коштів є необхідною передумовою забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів і реалізації кредитних відносин.
Позивач наполягає на тому, що керівництвом Банку не було відстежено цільове використання позичальниками кредитних коштів, чим порушено один з основних принципів кредитування.
Пунктом 1.2 кредитних договорів визначено, що цільове використання коштів -поповнення обігових коштів. В свою чергу, п. 1.1 кредитних договорів визначено, що грошові кошти надаються позичальникам, зокрема, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характер використання.
При цьому, у відповідності до п. 2.11 кредитних договорів, у разі виявлення нецільового використання наданих траншів кредиту, кредитор має право припинити надання траншів кредиту.
Пунктом 5.1.1 кредитних договорів передбачено, що кредитор зобов`язаний здійснювати контроль за вимогами умов договору, цільовим використанням, своєчасним та повним погашенням кредиту.
Позивач стверджує, що проведеними дослідженнями загальної інформації про згаданих юридичних осіб та бухгалтерського обліку по руху коштів, дають підстави вважати про проведення Банком кредитних операцій, які не сприяли створенню умов для ефективного розміщення залучених коштів, забезпеченню стійкого росту прибутку Банку, мінімізації кредитних ризиків, а направлені лише для отримання готівкових коштів з каси Банку та "штучного" обслуговування виданих протягом попередніх років кредитів.
У той же час, в матеріалах справи відсутні кредитні справи, що унеможливлює дослідити об`єктивність цього питання. Суд погоджується з доводами відповідачів про те, що відсутність кредитних справ не дає можливості ані підтвердити ані спростувати доводи позивача про те, що рішення відповідачів не відповідали інтересам банку та призвели до спричинення шкоди.
Крім того, судом також враховується, що Правлінням Банку було сформовано резервний фонд за рахунок чистого прибутку, який у повному обсязі покрив збитки кредитів і у 2019 році Банк ліквідований.
Матеріалами справи підтверджується, що рішення про укладення спірних кредитних договорів приймалися на засіданнях Спостережної ради та засіданнях Кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Меліор банк". До складу Кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Меліор банк" входили Гулько О.М. (заступник Голови Правління) голова кредитного комітету, Малоух О.І. (начальник управління цінних паперів заступник голови кредитного комітету),та члени кредитного комітету: Романчк Л.Г голова Правління, Колосенко К.А. (головний бухгалтер), Соловей І.О. (начальник управління фінансовими ризиками), Шипоша В.В. (начальник управління безпеки банку) та Федотова І.А. (начальник юридичного управління). До складу спостережної ради входили: Кузнецов А.Ю. голова Спостережної ради, Лиженко С.В. заступник голови Спостережної ради та ОСОБА_2 - член Спостережної ради.
Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на момент видачі кредитів) передбачено, що банк зобов`язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов`язаними з кредитуванням.
Банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Доказів того, що кредитним комітетом при видачі цих кредитів не було дотримано основних принципів кредитування, у тому числі не було перевірено кредитоспроможність позичальників та наявності забезпечення кредитів, чи не додержано встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків матеріали справи не містять.
Натомість банком сформовані резерви для покриття ризикових кредитів.
Згідно зі ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на момент видачі кредитів) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; заборона надавати бланкові кредити.
В матеріалах справи відсутні докази заборони видавати бланкові кредити.
Щодо наявності протиправної поведінки відповідачів, суд звертає увагу, що підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних не зазначено укладення договорів, які позивач вважає сумнівними.
Національний банк України під час вжиття заходів нагляду не вживав заходів щодо заборони видачі бланкових кредитів, хоча мав на це право. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку, чи допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів.
За таких обставин суд вважає, що у матеріалах справи не міститься достатньо доказів для висновку про наявність протиправної поведінки (з урахуванням попереднього аналізу суду щодо визначення розміру збитків), при цьому суд звертає увагу, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд звертає увагу, що відсутність хоча б одного елементу складу цивільного правопорушення виключає притягнення особи до відповідальності за завдання шкоди. При цьому, у випадку встановлення відсутності хоча б одного елементу складу правопорушення, аналізу наявності інших елементів складу правопорушення не вимагається.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що матеріали справи не містять доказів наявності у діях відповідачів складу правопорушення для стягнення з них шкоди, що виключає задоволення позовних вимог."
Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне з власної ініціативити виправити допущену ним технічну помилку в частині включення до судового рішення від 09.08.2023 у справі №904/3864/21 розділу "Оцінки аргументів сторін, висновків суду".
Керуючись статтями 234-235, 243 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Виправити допущену технічну описку в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 у справі № 904/3864/21.
2. Викласти зміст рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023 у справі № 904/3864/21 з урахуванням розділу "Оцінки аргументів сторін, висновків суду":
"ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Судом здійснюється новий розгляд справи після скасування попередніх судових рішень по цій справі Верховним Судом. Так, у Постанові № 904/3864/21 від 27 вересня 2022 року зазначено:
«Суди попередніх інстанцій, обмежившись формальними підставами для відмови в позові, фактично вирішили спір без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, не здійснили мотивованого пояснення зроблених висновків, ґрунтовного аналізу аргументів сторін, оцінки наданих ними доказів, встановлення обставин справи, які належать до предмета доказування. Зокрема, вказуючи на відсутність у Фонду повноважень на звернення з цим позовом та недостатністю документів, суди взагалі не надали оцінки діям відповідачів на предмет дотримання ними вимог чинного законодавства і їх фідуціарних обов`язків, закріплених у статті 92 ЦК України, Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, затверджених постановою правління НБУ № 98 від 28.03.2007 (чинною станом на 2013 рік); на підставі наявних у матеріалах справи доказів не встановили чи діяли відповідачі добросовісно, розумно під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час їх укладення, що є необхідним при розгляді вказаного спору з огляду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, чи не були їх рішення необачними або марнотратними; належним чином не проаналізували дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність, а також не встановили, чи відбулось прийняття рішення вказаними особами і укладення спірних правочинів в інтересах товариства з дотриманням принципів кредитування з посиланням на відповідні докази.
При новому розгляді справи у цій частині необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права встановити відповідність складу відповідачів нормі статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент здійснення спірних кредитних операцій), наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідачів ОСОБА_1 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_2 ; . ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_11 , а отже наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.»
Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду регулює ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою та вина.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправну поведінку заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Разом з цим, зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди (аналогічний висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18). Тому спростування цієї вини (у тому числі, з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як членами органів управління цього банку (Спостережної ради та Кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню і ст. 92 ЦК України.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм, зроблених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, а саме:
До норм матеріального права належать норми, які визначають осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
Норми права, що визначають порядок дій Фонду як ліквідатора банку, зокрема щодо вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальними, процедурними нормами.
Відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп/1997 від 13 травня 1997 року).
Отже при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2014 році.
Відповідно до частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час укладення кредитних договорів) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
Згідно з частиною 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції станом на час подання позову) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
Суд звертає увагу, що редакції зазначеної статті станом на 2014 рік чітко передбачала мету звернення Фонду до власників істотної участі, контролерів та керівників банку - задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку. Останнє речення даної норми також передбачало право фонду звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
Відтак, аналіз положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дозволяє дійти висновку, що розмір збитків, сплати яких може вимагати Фонд, відповідає розміру непогашених вимог кредиторів, а не сумі неповернутих кредитних коштів позичальниками.
Відповідно до частини 6 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи, фонд звертається в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Відтак, оскільки позов подано Фондом після припинення банку, відповідно Фонд звертається з позовом від власного імені, але в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Подібна правова позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18526/21.
Особи, зазначені у частині п`ятій статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.
Щодо визначеного позивачем розміру збитків суд звертає увагу на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Призначенням відшкодування шкоди полягає у визначенні дійсного її розміру, понесеної позивачем. Водночас стягнення повної вартості неповернутих кредитів не відповідатиме компенсаторному характеру цього інституту та буде спрямоване фактично на покарання відповідачів, а не на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. До того ж як свідчать матеріали справи банк у 2019 році ліквідований, кредитний портфель відсутній, всі збитки за неповернуті кредити покриті за рахунок резервного фонду.
Крім того, судом також враховується таке. Позивач вважає, що шкоду фонду завдали не лише відповідачі по цій справі, але і відповідачі по справі №904/3867/21. Деякі з осіб є відповідачами у двох справах, деякі лише в одній.
Водночас, остаточна сума акцептованих та незадоволених вимог кредиторів складає 80 214 069,91 грн.
Ціна позову у справі №904/3864/21 складає 61 012 958,04 грн.
Ціна позову у справі №904/3867/21 складає 213 849 977,67 грн.
Загальна сума шкоди, яка заявлена Фондом по двом судовим справам складає 274 862 935 грн., хоча як було вказано вище, сума незадоволених вимог кредиторів склала 80 214 069,91 грн.
Для встановлення наявності складу цивільного правопорушення необхідно чітко встановити, що саме дії відповідачів мали наслідком завдання шкоди у відповідній частині розміру суми акцептованих та незадоволених вимог кредиторів.
Верховний суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що серед обставин, які підлягають встановленню, є зокрема, розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів.
Відповідно, для встановлення та доведення розміру збитків, завданих внаслідок укладення сумнівних, на думку позивача, правочинів, необхідно чітко встановити який вплив мало укладення відповідного правочину на результат діяльності банку у вигляді незадоволених вимог кредиторів.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 зазначено, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічні висновки містяться і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
Відтак, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Нормою частини п`ятої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент укладення кредитних договорів) передбачено, що банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.
Частиною сьомою статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Згідно зі ст. 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Статтею 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до функцій спостережної ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
За змістом ст. 40 цього ж Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правління (рада директорів) банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Відповідно до ст. 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; приймати рішення в межах наданих повноважень; не використовувати службове становище у власних інтересах; забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
Стаття 44 цього Закону містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
Вимоги до діяльності банків встановлює також Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою правління НБУ № 368 від 28.08.2001 (Інструкція № 368).
З аналізу вказаної Інструкції вбачається, що банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов`язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року.
Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительства, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою правління НБУ № 23 від 25.01.2012 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п. 1.7 гл.1. роз. І).
Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.
Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо (п. 1.8 гл. 1 роз. І).
Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (п. 1.9 гл. 1 роз. І).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
Як вже зазначалось саме позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
В кредитних відносинах Банк розглядається як кредитор, що здійснює кредитну операцію з урахуванням ефективності надання кредиту на визначених умовах та в умовах забезпеченості і надійності здійснення такої операції. Принцип цільової спрямованості полягає в тому, що кредитні грошові кошти повинні використовуватися на досягнення цілей, що зазначені у договорах, що опосередковують кредитні відносини, а також відповідно до зазначених видів статутної діяльності суб`єкта господарювання, які відповідають положенням КВЕД ДК 009:2010.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено обов`язкове зазначення в кредитному договорі мети як істотної умови кредитного договору. Мета визначається на підставі поданих позичальником господарських договорів (зовнішньоекономічних контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, здійснюючи кредитування суб`єктів господарювання, банк повинен переконатися, що мета використання кредиту збігається з передбаченими в установчих документах суб`єкта господарювання напрямами його діяльності, зокрема, закріпленими в розділі Статуту "Мета та види діяльності". Цю мету повинні чітко розуміти і оцінювати обидві сторони кредитних взаємовідносин. Саме визначення мети використання позичених коштів є необхідною передумовою забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів і реалізації кредитних відносин.
Позивач наполягає на тому, що керівництвом Банку не було відстежено цільове використання позичальниками кредитних коштів, чим порушено один з основних принципів кредитування.
Пунктом 1.2 кредитних договорів визначено, що цільове використання коштів -поповнення обігових коштів. В свою чергу, п. 1.1 кредитних договорів визначено, що грошові кошти надаються позичальникам, зокрема, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характер використання.
При цьому, у відповідності до п. 2.11 кредитних договорів, у разі виявлення нецільового використання наданих траншів кредиту, кредитор має право припинити надання траншів кредиту.
Пунктом 5.1.1 кредитних договорів передбачено, що кредитор зобов`язаний здійснювати контроль за вимогами умов договору, цільовим використанням, своєчасним та повним погашенням кредиту.
Позивач стверджує, що проведеними дослідженнями загальної інформації про згаданих юридичних осіб та бухгалтерського обліку по руху коштів, дають підстави вважати про проведення Банком кредитних операцій, які не сприяли створенню умов для ефективного розміщення залучених коштів, забезпеченню стійкого росту прибутку Банку, мінімізації кредитних ризиків, а направлені лише для отримання готівкових коштів з каси Банку та "штучного" обслуговування виданих протягом попередніх років кредитів.
У той же час, в матеріалах справи відсутні кредитні справи, що унеможливлює дослідити об`єктивність цього питання. Суд погоджується з доводами відповідачів про те, що відсутність кредитних справ не дає можливості ані підтвердити ані спростувати доводи позивача про те, що рішення відповідачів не відповідали інтересам банку та призвели до спричинення шкоди.
Крім того, судом також враховується, що Правлінням Банку було сформовано резервний фонд за рахунок чистого прибутку, який у повному обсязі покрив збитки кредитів і у 2019 році Банк ліквідований.
Матеріалами справи підтверджується, що рішення про укладення спірних кредитних договорів приймалися на засіданнях Спостережної ради та засіданнях Кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Меліор банк". До складу Кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Меліор банк" входили Гулько О.М. (заступник Голови Правління) голова кредитного комітету, Малоух О.І. (начальник управління цінних паперів заступник голови кредитного комітету),та члени кредитного комітету: Романчк Л.Г голова Правління, Колосенко К.А. (головний бухгалтер), Соловей І.О. (начальник управління фінансовими ризиками), Шипоша В.В. (начальник управління безпеки банку) та Федотова І.А. (начальник юридичного управління). До складу спостережної ради входили: Кузнецов А.Ю. голова Спостережної ради, Лиженко С.В. заступник голови Спостережної ради та ОСОБА_2 - член Спостережної ради.
Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на момент видачі кредитів) передбачено, що банк зобов`язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов`язаними з кредитуванням.
Банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.
Доказів того, що кредитним комітетом при видачі цих кредитів не було дотримано основних принципів кредитування, у тому числі не було перевірено кредитоспроможність позичальників та наявності забезпечення кредитів, чи не додержано встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків матеріали справи не містять.
Натомість банком сформовані резерви для покриття ризикових кредитів.
Згідно зі ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції станом на момент видачі кредитів) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; заборона надавати бланкові кредити.
В матеріалах справи відсутні докази заборони видавати бланкові кредити.
Щодо наявності протиправної поведінки відповідачів, суд звертає увагу, що підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних не зазначено укладення договорів, які позивач вважає сумнівними.
Національний банк України під час вжиття заходів нагляду не вживав заходів щодо заборони видачі бланкових кредитів, хоча мав на це право. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку, чи допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб`єктивної оцінки дій відповідачів.
За таких обставин суд вважає, що у матеріалах справи не міститься достатньо доказів для висновку про наявність протиправної поведінки (з урахуванням попереднього аналізу суду щодо визначення розміру збитків), при цьому суд звертає увагу, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд звертає увагу, що відсутність хоча б одного елементу складу цивільного правопорушення виключає притягнення особи до відповідальності за завдання шкоди. При цьому, у випадку встановлення відсутності хоча б одного елементу складу правопорушення, аналізу наявності інших елементів складу правопорушення не вимагається.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що матеріали справи не містять доказів наявності у діях відповідачів складу правопорушення для стягнення з них шкоди, що виключає задоволення позовних вимог."
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України до Центрального апеляційного господарського суду.
Суддя Я.С. Золотарьова
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 29.09.2023 |
Оприлюднено | 02.10.2023 |
Номер документу | 113812866 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Золотарьова Яна Сергіївна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Верхогляд Тетяна Анатоліївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Золотарьова Яна Сергіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні