Рішення

від 27.09.2023 по справі 910/9833/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023Справа № 910/9833/23Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, ГАЙОК, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 31907395) до проПриватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» (02660, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, будинок 42, офіс 311, Ідентифікаційний код юридичної особи 31519581) стягнення заборгованості у розмірі 3 278 758 грн. 33 коп.Представники:

від Позивача: Красовська Ю.Г. (представник на підставі довіреності);

від Відповідача: Артюхов Д.С. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 3 278 758 грн. 33 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 року відкрито провадження у справі №910/9833/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.07.2023 року.

18.07.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче судове засідання 19.07.2023 року з`явився представник позивача; представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, встановлено Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відкладено підготовче судове засідання на 17.08.2023 року.

17.08.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

17.08.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче судове засідання 17.08.2023 року з`явився представник позивача; представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача та Відповідача про відкладення розгляду справи, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 30.08.2023 року.

30.08.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 27.09.2023 року.

27.09.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій.

В судовому засіданні 27 вересня 2023 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд їх задовольнити. Представник Відповідача заперечив проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27 вересня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

10.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» (Постачальник) та Приватним підприємством «ТЕРМОПЛАСТ» (Покупець) було укладено Договір поставки №1001/2022, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк (строки) у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму на умовах, викладених у цьому Договорі. (а.с.14-19)

Згідно з п.1.3 Договору право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця у момент фактичної передачі Товару Покупцю, про що свідчить підпис у видатковій накладній. Видаткова накладна є документом, який посвідчує факт здійснення господарської операції.

У п.4.4 Договору визначено, що Сторони домовились, що Покупець здійснює розрахунки за фактично отриманий товар протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару та підписання Сторонами здавально-приймальних документів шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати за товар, передбачених даним Договором Покупцю нараховується пеня у розмірі 1% від загальної вартості товару за кожен день прострочення, починаючи з дня наступного за граничним терміном оплати і закінчуючи датою фактичної оплати Покупцем вартості отриманого товару за цим Договором. В разі прострочення строків оплати понад 10 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% загальної вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №837 від 05.05.2023 року на суму 999 540 грн. 00 коп., №1049 від 19.05.2023 року на суму 888 480 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 1 888 020 грн. 00 коп., товарно - транспортними накладними. (а.с.22-27) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 673 000 грн. 00 коп., що підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків. (а.с.28, 121-122)

Крім того, на виконання умов Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №907 від 05.05.2023 року на суму 999 540 грн. 00 коп., №1127 від 19.05.2023 року на суму 888 480 грн. 00 коп. (а.с.20-21)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, з урахуванням Заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.08.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, заборгованість Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» перед Позивачем становить 1 215 020 грн. 00 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» пеню у розмірі 377 508 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 1 416 229 грн. 53 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 100 000 грн. 00 коп. підлягає закриттю, інші позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №837 від 05.05.2023 року на суму 999 540 грн. 00 коп., №1049 від 19.05.2023 року на суму 888 480 грн. 00 коп., а загалом на суму в розмірі 1 888 020 грн. 00 коп., товарно - транспортними накладними, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.22-27) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 673 000 грн. 00 коп., що підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків. (а.с.28, 121-122)

Крім того, на виконання умов Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №907 від 05.05.2023 року на суму 999 540 грн. 00 коп., №1127 від 19.05.2023 року на суму 888 480 грн. 00 коп. (а.с.20-21)

Згідно з п.1.3 Договору право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця у момент фактичної передачі Товару Покупцю, про що свідчить підпис у видатковій накладній. Видаткова накладна є документом, який посвідчує факт здійснення господарської операції.

У п.4.4 Договору визначено, що Сторони домовились, що Покупець здійснює розрахунки за фактично отриманий товар протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару та підписання Сторонами здавально-приймальних документів шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року обов`язок Відповідача по оплаті отриманого товару на загальну суму в розмірі 1 888 020 грн. 00 коп. на момент розгляду даної справи настав.

Таким чином, заборгованість Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» за Договором поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року становить 1 215 020 грн. 00 коп.

В той же час, Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі №910/9833/23 Приватним підприємством «ТЕРМОПЛАСТ» було сплачено на рахунок Позивача грошові кошти у загальному розмірі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №29 від 26.09.2023 р. на суму 50 000 грн. 00 коп., №15 від 19.09.2023 р. на суму 50 000 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата за полістирол згідно рах. №907 від 05.05.2022 р.». При цьому, Суд зазначає, що здійснення оплати Відповідачем на суму 77 611 грн. 21 коп. на підставі платіжної інструкції №12 від 29.08.2023 року із зазначенням призначення платежу: «оплата за пінопласт згідно рах. №3131 від 27.09.2022» не приймається Судом до уваги, оскільки предметом позову є стягнення заборгованості за видатковими накладними №837 від 05.05.2023 року, №1049 від 19.05.2023 року, а вказана оплата була здійснена в рахунок погашення іншої заборгованості.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи сплату Приватним підприємством «ТЕРМОПЛАСТ» грошових коштів Позивачу в розмірі 100 000 грн. 00 коп. після відкриття провадження у даній справі, Суд приходить до висновку про закриття провадження у справі №910/9833/23 в частині стягнення 100 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, заборгованість Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» за Договором поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року становить 1 115 020 грн. 00 коп.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» в розмірі 1 115 020 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 115 020 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.05.2022 р. по 14.06.2023 р. у розмірі 377 508 грн. 80 коп. та 10% штрафу у розмірі 1 416 229 грн. 53 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати за товар, передбачених даним Договором Покупцю нараховується пеня у розмірі 1% від загальної вартості товару за кожен день прострочення, починаючи з дня наступного за граничним терміном оплати і закінчуючи датою фактичної оплати Покупцем вартості отриманого товару за цим Договором. В разі прострочення строків оплати понад 10 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% загальної вартості товару.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з преамбулою вказаного Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 907/65/18).

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов`язання з 16.05.2022 р. по 14.06.2023 р. у розмірі 377 508 грн. 80 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком пені, наданим Позивачем, оскільки розмір пені за порушення грошового зобов`язання не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня за загальний період прострочки з 16.05.2022 р. по 14.06.2023 р. у розмірі 51 713 грн. 54 коп.

Суд, перевіривши розрахунок 10% штрафу у розмірі 1 416 229 грн. 53 коп. на підставі п.6.3 Договору поставки №1001/2022 від 10.01.2022 року, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

У поданій заяві Відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, частина третя статті 551 Цивільного кодексу України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При чому законодавцем не визначено переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

У свою чергу норми статті 233 Господарського кодексу України визначають як обставини, що беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть учать у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Однак, Суд зазначає, що Відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України та, виходячи із вищевказаних положень законодавства України.

Крім того, Відповідач не надав суду жодних доказів та не навів беззаперечних обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання. Відповідачем не доведено наявності обставин його тяжкого фінансового стану, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Також відповідач не вказав на жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

З огляду на вищенаведене, Суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Таким чином, з Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 1 115 020 грн. 00 коп., пеня у розмірі 51 713 грн. 54 коп. та штраф у розмірі 1 416 229 грн. 53 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження у справі - на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Закрити провадження у справі №910/9833/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» до Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» в частині стягнення заборгованості у розмірі 100 000 грн. 00 коп. у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» - задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного підприємства «ТЕРМОПЛАСТ» (02660, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, будинок 42, офіс 311, Ідентифікаційний код юридичної особи 31519581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСЬ - ПЛАСТ» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, ГАЙОК, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 31907395) заборгованість у розмірі 1 115 020 (один мільйон сто п`ятнадцять тисяч двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 51 713 (п`ятдесят одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 54 коп., штраф у розмірі 1 416 229 (один мільйон чотириста шістнадцять тисяч двісті двадцять дев`ять) грн. 53 коп. та судовий збір у розмірі 40 244 (сорок тисяч двісті сорок чотири) грн. 45 коп.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29 вересня 2023 року.

Суддя О.В. Чинчин