Рішення

від 26.09.2023 по справі 914/1882/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2023 Справа № 914/1882/23

За позовом: Фермерського господарства Кубінського Василя Петровича, с. Забужжя Червоноградського району Львівської області,

до відповідача: Сокальської міської ради, м. Сокаль Львівської області,

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі М. Копач.

Представники сторін:

від позивача: Ю. Огорілко,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Кубінського Василя Петровича до Сокальської міської ради про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги, обґрунтовані, зокрема, тим, що ОСОБА_1 у 1997 році. видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства. У січні 1998 року таке фермерське господарство було засновано. Після смерті ОСОБА_1 усю спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 . До сьогодні ФГ ОСОБА_1 користується зазначеною земельною ділянкою. У січні 2023 року ФГ Кубінського В.П. зверталося із заявою до Сокальської міської ради, де просило надати право постійного користування земельною ділянкою площею 30га. в межах та згідно планом, розташованою на території Тудорковицького старостинського округу Червоноградського району. У квітні 2023 року Сокальська міська рада надала відповідь, якою відмовила господарству у наданні права постійного користування земельною ділянкою, тому ФГ звернулося до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19 червня 2023 року справу № 914/1882/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою суду від 26.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Подальший хід розгляду справи у підготовчому провадженні викладно у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

14.07.2023 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання/заяву про те, щоб розглядати справу за наявними матеріалами; при ухваленні рішення покладаються на розсуд суду.

08.08.2023 позивач подав суду клопотання про приєднання документів (вх.№19379/23).

У підготовчому засіданні 05.09.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 26.09.2023, явку сторін обов`язковою суд не визнавав.

Представник позивача у судовому засіданні 26.09.2023 позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

У судове засідання 26.09.2023 відповідач участі повноважного представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі та подальші судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши при цьому, що покликається на розсуд суду, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 26.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

16 квітня 1997 року на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 09.04.1997 №163 видано громадянину ОСОБА_1 державний акт на право користування землею серії ІІI-ЛВ №005270, площею 30 гектарів. Земельна ділянка розташована на території Тудорковицької сільської ради та передана для ведення селянського (фермерського) господарства.

30 січня 1998 року проведено державну реєстрацію ФГ Кубінського В.П., а 07.08.1998 ФГ ОСОБА_1 присвоєно індивідуальний податковий номер та видано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) всю спадщину, в т.ч. і фермерське господарство прийняла його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 в рівних частках згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.01.2014.

Згідно довідки, виданої 10.09.2012 ГУ ДЗК у Львівській області, ФГ ОСОБА_1 станом на 01.09.2012 користується земельною ділянкою розміром 30 га, яка розташована на території Тудорковицької с/р; кадастровий номер земельної ділянки 4624887800:18:000:0001. Аналогічна інформація відображена у довідці Відділу держземагенства у Сокальському районі від 28.05.2014.

Рішенням зборів членів ФГ ОСОБА_1 від 26.10.2021 затверджено новий статут господарства.

У довідці №219 від 05.04.2023, виданій Сокальською міською радою, зазначено, що ФГ Кубінського користується земельною ділянкою розміром 30 га. на території Тудорковицького старостинського округу.

31.03.2023 ФГ ОСОБА_1 зверталося із заявою до Сокальської міської ради, у якій просило надати право постійного користування земельною ділянкою площею 30га в межах та згідно планом, розташованою на території Тудорковицького старостинського округу Червоноградського району.

12.04.2023 Сокальська міська рада надала відповідь №903/02-37, у якій відмовила у такій заяві.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦПК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України 1990 року (тут і надалі зазначається законодавство, яке було чинне на момент виникнення відповідних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. Частина 1 статті 23 цього Кодексу передбачає, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата ВС зазначила, що згідно з ч. 1 ст.51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (п.41 постанови).

Після одержання державного акту на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи (ч.1,2 ст. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство»).

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (п. 43 постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, п.25 постанови ВС від 02.02.2021 у справі №922/4209/19 ).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні висновки ВП ВС викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17.

На підставі аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" ВП ВС зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У подальшому такий підхід застосував ВС у постанові від 02.02.2021 у справі №922/4209/19, де зазначено, що за змістом ч.1, 5 ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства. У ст.92 ЗК України наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Однак Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Відповідно, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У пункті 69 постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Про те, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним ВП ВС наголосила у п.7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Враховуючи наведене вище, суд погоджується із позивачем, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло від засновника до Фермерського господарства ОСОБА_1 і не припинилося після смерті його засновника, а тому позовні вимоги слід задоволити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати за Фермерським господарством Кубінського Василя Петровича (80028, Львівська область, Червоноградський район, с. Забужжя; код ЄДРПОУ 25543768) право постійного користування земельною ділянкою площею 30 га, кадастровий номер 4624887800:18:000:0422 в межах згідно з планом, розташованою на території Тудорковицького старостинського округу (Сокальської міської ради) Червоноградського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була раніше надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право користування землею серія ІІІ-ЛВ №005270 від 16.04.1997 року.

3.Стягнути з Сокальської міської ради (80000, Львівська область, Червоноградський район, м.Сокаль, вул. Шептицького, 44; код ЄДРПОУ 26205171) на користь Фермерського господарства Кубінського Василя Петровича (80028, Львівська область, Червоноградський район, с. Забужжя; код ЄДРПОУ 25543768) 2'684,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.09.2023.

СуддяБ. Яворський.