Рішення

від 18.09.2023 по справі 916/2209/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2209/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.

при секретарі судового засідання Петровій О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача Бондаренко Я.О. (ордер серії АН № 1163367 від 10.05.2023);

від відповідача Чайка О.Ю. (ордер серії ВН №1264606 від 10.07.2023);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/2209/23

за позовом Приватного підприємства Полімер-Гарант (62441, Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Соборна, 1; код ЄДРПОУ 36818111, адреса для листування 58017, м. Чернівці, вул. Хотинська, 43)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт (65482, Одеська область, Одеський район, місто Южне, вул. Іванова, буд. 9; код ЄДРПОУ 43331493)

про стягнення 938 151,62 грн., -

ВСТАНОВИВ:

24.05.2023 Приватне підприємство Полімер-Гарант звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт про стягнення 938 151,62 грн. заборгованості, у тому числі: 776 703,66 грн. основної заборгованості, 17 087,48 грн. інфляційних витрат, 136 189,13 грн. пені та 8 171,35 грн. 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №374 від 14.06.2021 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Зокрема, позивач вказує, що у період з 05.08.2021р. по 27.12.2022р. позивачем був проданий відповідачу товар на загальну суму 1 503 216,54 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 383 від 05.08.2021р.; № 432 від 02.09.2021р.; № 433 від 02.09.2021р; № 434 від 02.09.2021р.; № 468 від 21.09.2021р.; № 469 від 21.09.2021 р.; № 470 від 21.09.2021 р.; № 523 від 20.10.2021 р.; № 524 від 20.10.2021р.; № 603 від 25.11.2021р.; № 604 від 25.11.2021р.; № 605 від 25.11.2021 р ; № 641 від 20.12.2021р.; № 642 від 20.12.2021 р ; № 643 від 20.12.2021р.; № 93 від 27.07.2022р.; № 94 від 27.07.2022р.; № 95 від 27.07.2022р., № 96 від 27.07.2022р.; № 97 від 27.07.2022р.; № 98 від 27.07.2022р.; №99 від 27.07.2022р.; № 100 від 27.07.2022р.; № 101 від 27.07.2022р.; № 102 від 27.07.2022р.; № 103 від 27.07.2022р.; № 104 від 27 07.2022р ; № 106 від 27.07.2022р.; № 107 від 27.07.2022р.; № 108 від 27.07.2022р.; № 109 від 27.07.2022р.; № 110 від 27.07.2022р.; № 111 від 27.07.2022р.; № 112 від 27.07.2022р.; № 113 від 27.07.2022р.; № 114 від 27.07.2022р.; № 115 від 27.07.2022р.; № 116 від 27.07.2022р; № 117 від 27.07.2022р.; № 118 від 27.07.2022р.; №119 від 27.07.2022р.; № 120 від 27.07.2022р.; № 121 від 27.07.2022р.; № 185 від 22.12.2022р.; № 186 від 22.12.2022р.; № 187 від 22.12.2022р.; № 188 від 22.12.2022р.; № 189 від 22.12.2022р.; № 190 від 22.12.2022р.; № 196 від 27.12.2022р.; № 197 від 27.12.2022р., № 198 від 27.12.2022р.; № 199 від 27.12.2022р.; № 200 від 27.12.2022р.; № 201 від 27.12.2022р.; № 202 від 27.12.2022р.; № 203 від 27.12.2022р.

Наразі позивач вказує, що транспортування товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, при цьому у зв`язку із військовими діями у Херсонській області відповідач у 2022 році самостійно забирав товар зі складу позивача шляхом самовивозу, а тому у позивача відсутня товарно-транспортна документація за вказаний період.

Так, за ствердженнями позивача, покупцем ТОВ „Авангард-Опт було частково сплачено кошти за придбаний товар у розмірі 726 512,88 грн. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за придбаний товар становить 776 703,66 грн.

Разом з тим, у зв`язку з несплатою відповідачем всієї вартості придбаного товару у строки, визначені договором, позивачем нараховано відповідачу згідно з п. 8.1 договору пеню у розмірі 136189,13 грн. за період з 04.01.2023р. по 11.05.2023 р., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 17087,48 грн. та 3% річних у розмірі 8171,35 грн. за вказаний період прострочення, розрахунки яких наведено у позові.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 позовну заяву ПП Полімер-Гарант залишено без руху та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.06.2023 до Господарського суду Одеської області від Приватного підприємства Полімер-Гарант надійшло клопотання про усунення недоліків (вх.№19813/23), згідно якого позивач на виконання вимог вищевказаної ухвали суду такі недоліки усунув.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 вказану позовну заяву Приватного підприємства Полімер-Гарант прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2209/23 за правилами загального позовного провадження, із призначенням підготовчого засідання на 07.07.2023.

04.07.2023 до суду від позивача надійшла заява (вх.№ 22137/23), згідно якої позивач просив суд забезпечити його участь у судовому засіданні у справі №916/2209/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", яка задоволена ухвалою суду від 05.07.2023.

У підготовчому засіданні 07.07.2023 оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі №916/2209/23 на 16.08.2023. Також судом протокольною ухвалою 07.07.2023 р. задоволено усне клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та призначено наступне судове засідання до розгляду за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

20.07.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо нарахування штрафних санкцій за договором поставки № 374 від 14.06.2021р. (вх. № 24607/23), в яких позивач зазначив, що відповідач систематично не виконував взяті на себе зобов`язання в частині дотримання строків оплати придбаного товару, відповідач сплачував кошти за придбаний товар не у повному обсязі. При цьому у призначенні платежу відповідач зазначав «Оплата за реалізований товар згідно договору № 374 від 14.06.2021р.», що підтверджується випискою банку по рахунку позивача. В свою чергу, у зв`язку з незазначенням відповідачем конкретної видаткової накладної (номеру та дати), за якою проводилась оплата, позивач зараховував гротові кошти в рахунок погашення заборгованості, яка виникала за раніше поставлений товар. Так, 27.12.2022р. позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 51 262,32 грн. за видатковими накладними № 196 від 27.12.2022р.; № 197 від 27.12.2022р.; № 198 від 27.12.2022р.; № 199 від 27.12.2022р.; № 200 від 27.12.2022р.; № 201 від 27.12.2022р.; № 202 від 27.12.2022р.; № 203 від 27.12.2022р., який відповідно до умов договору повинен бути сплачений на протязі семи календарних днів (п. 7.3. договору). Наразі позивач вказує, що до 27.12.2022р. за відповідачем обліковувалась сума заборгованості у розмірі 725441,34 грн. Отже, дата з якої позивачем нараховуються штрафні санкції - 04.01.2023р. на зазначену сумузаборгованості - 776 703,66 грн.

09.08.2023 року від відповідача до суду надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх. № 27213/23), в якому позивач просить поновити строк для подачі відзиву по справі.

10.08.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№27238/23), відповідно до якого останній просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. Так, відповідач зазначає, що в п. 7.3 договору зазначено, що покупець - ТОВ „Авангард-Опт зобов`язаний сплачувати за реалізований ним товар щотижня. Кількість та дата реалізації поставленого товару вказується у відповідному звіті, що надсилається покупцем на вимогу постачальника. Згідно п. 7.4 договору оплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника зазначений в розділі 12 договору реквізити сторін. Тобто, відповідач вважає, що за умови наявності реалізації товару покупець здійснює оплату за поставлений товар постачальнику. Таким чином, відповідач зазначає, що договір поставки № 374 від 14 червня 2021 року за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (відкладальна умова).

При цьому, відповідач вказує, що станом на поточну дату договір є діючим, тому відповідач може скористуватися своїм правом на повернення товару або на його подальшу реалізацію. За інформацією відповідача, товар, поставлений за видатковими накладними № 383 від 05.08.2021 року; № 432 від 02.09.2021 року; № 433 від 02.09.2021 року; № 434 від 02.09.2021 року; № 468 від 21.09.2021 року; № 470 від 21.09.2021 року; № 523 від 20.10.2021 року; № 524 від 20.10.2021 року; № 603 від 25.11.2021 року; № 604 від 25.11.2021 року; № 605 від 25.11.2021 року, № 641 від 20.12.2021 року; № 642 від 25.11.2021 року; № 643 від 25.11.2021 року; № 93 від 27.07.2022 року; № 94 від 27.07.2022 року; № 95 від 27.07.2022 року; № 96 від 27.07.2022 року; № 97 від 27.07.2022 року; № 98 від 27.07.2022 року; № 99 від 27.07.2022 року; № 100 від 27.07.2022 року; № 101 від 27.07.2022 року; № 102 від 27.07.2022 року; № 103 від 27.07.2022 року; № 104 від 27.07.2022 року; № 106 від 27.07.2022 року; № 107 від 27.07.2022 року; № 108 від 27.07.2022 року; № 109 від 27.07.2022 року; №110 від 27.07.2022 року; № 111 від 27.07.2022 року; № 112 від 27.07.2022 року; № 113 від 27.07.2022 року; № 114 від 27.07.2022 року; № 115 від 27.07.2022 року; № 116 від 27.07.2022 року; №117 від 27.07.2022 року; № 118 від 27.07.2022 року; № 119 від 27.07.2022 року; № 120 від 27.07.2022 року; № 121 від 27.07.2022 року; № 185 від 22.12.2022 року; №186 від 22.12.2022 року; № 187 від 22.12.2022 року; № 188 від 22.12.2022 року; № 189 від 22.12.2022 року; №190 від 22.12.2022 року; № 196 від 27.12.2022 року; № 197 від 27.12.2022 року; № 200 від 27.12.2022 року; № 201 від 27.12.2022 року; № 202 від 27.12.2022 року; № 203 від 27.12.2022 року, є нереалізованим.

Крім того, відповідач посилається на п. 10.2 договору, в якому передбачено, що у випадку настання обставин, передбачених п.10.1 строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більше ніж 6 (шість) місяць, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір (п. 10.2 договору).

В п. 10.1 договору поставки №374 від 14 червня 2021 року сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, яка сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення договору.

Згідно п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Відповідач зазначає про наявність форс-мажорних обставин та відсутності у нього обов`язку по оплаті вказаної заборгованості під час дії вказаних обставин, а саме під час військових дій та введенням воєнного стану на території України. Так, відповідач зауважує, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022 є загальновідомим фактом, не потребує доказування і до її закінчення відноситься до обставин непереборної сили. Факт настання обставин форс - мажору (обставин непереборної сили) засвідчується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, в якому вказано, що зазначені обставини, а саме військова агресії російської проти України з 24 лютого 2022 року, до їх офіційного завершення є надзвичайними та невідворотніми обставинами.

Поряд з цим, відповідач зазначає, що склад покупця розташовано в місті Херсон, вулиця Кольцова, 57. Загальновідомим фактом є те, що територія міста Херсон та Херсонська область були окуповані збройними силами російської операції в період з 24 лютого 2022 року по 11 листопада 2022 року. Частина Херсонської області залишається окупованою на поточну дату. Зазначена інформація підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року. Наразі відповідач вказує, що відповідно до чинного законодавства існує обмеження щодо здійснення розрахунків з підприємствами, що знаходять на окупованій території, тому в період окупації ТОВ „Авангард-Опт не могло здійснювати розрахунки. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (зі змінами та доповненнями) законодавцем встановлено ряд окремих правил та обмежень щодо здійснення діяльності на тимчасово окупованих територіях.

До того ж, за ствердженнями відповідача, товар був знищений у зв`язку з пожежею, що виникла у зв`язку з попаданням снаряду на склад, де зберігалась зазначена продукція.

Відповідач вважає, що надано достатньо доказів про наявність прямих причинно-наслідкових зв`язків між форс-мажорними обставинами (військовою агресією російської федерації проти України, введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану, веденням бойових дій на території міста Херсон, знищенням майна відповідача, не можливість здійсненню підприємницької діяльності) та неможливістю вчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. Відтак, на думку відповідача, вказані обставини відстрочують строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором на час дії військового стану.

З огляду на вищезазначені обставини, відповідач вважає, що у зв`язку із триваючою дією форс-мажорних обставин, неможливістю виконання своїх зобов`язань у нього відсутній обов`язок по оплаті за поставлений товар за договором поставки № 374 від 14 червня 2021 року за спірними видатковими накладними.

Також відповідач вважає, що позивачем безпідставно заявлені вимоги щодо стягнення 17 087,48 грн. інфляційних витрат, 136 189,13 грн. пені та 8 171,35 грн. 3% річних. Так, позивачем визначено дату початку нарахування штрафних санкцій - сьомий день після дати здійснення останньої поставки товару, однак відповідач вважає, що це суперечить вимогам договору поставки, а саме пункту 7.3., відповідно до положень якого зобов`язання по оплаті за поставлений товар виникає у покупця після його реалізації, а не через 7 днів від дати поставки. В свою чергу, у випадку відсутності реалізації відсутній обов`язок оплати поставленого товару, отже відсутні підстави для нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позивач вважає, що зобов`язання по оплаті за поставлений товар виникли відповідно до статті 530 ЦКУ з моменту пред`явлення вимоги щодо оплатити за поставлений товар, то така вимога була заявлена позивачем, як він сам зазначає в претензії тільки 24 квітня 2023 року.

Під час підготовчого засідання 16.08.2023 судом розглянуто клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подачі відзиву, за результатами чого судом визнано викладені у клопотанні підстави поважними та поновлено відповідний строк, про що постановлено протокольну ухвалу, долучивши відзив до матеріалів справи.

Також у підготовчому засіданні 16.08.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання у справі № 916/2209/23 на 30.08.2023.

21.08.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 28384/23), в якій позивач вказує, що положення п. 7.3 договору щодо оплати реалізованого товару не можуть бути підставою для відмови у позові. На думку позивача, товар повинен бути оплаченим у строк, встановлений ч.1 ст. 692 ЦК України та без урахування п. 7.3 договору, оскільки в п.п. 41-45 постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.04.2023 р. по справі № 916/1349/21 зроблені правові висновки, які за правилами ч.4 ст. 236 ГПК України є обов`язковими до врахування судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Так, в договорі поставки термін виконання покупцем обов`язку оплатити товар слід визнати не встановленим сторонами, оскільки здійснення чергового платежу в п. 7.3 договору обумовлено реалізацією прийнятого товару, яка не є подією, яка неминуче має настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність п. 7.3 договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже більше двох років (остання поставка відбулась за накладною № 102 від 18.03.2021р.), що є явно несправедливим. Приймаючи до уваги наведене, позивач вважає, що положення п. 7.3 договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати товару, в зв`язку з чим останній мав бути оплаченим негайно після його прийняття згідно ч. 2 ст. 530 та ч. 1 ст. 692 ЦК України.

У підготовчому засіданні 30.08.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 916/2209/23 на 13.09.2023, про що ухвалою суду від 30.08.2023 р. повідомлено відповідача в порядку ст.120 ГПК України.

08.09.2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 31004/23), в яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, вказуючи, що усі поставки, здійснені позивачем у період після окупації міста Херсон за спірним договором є нікчемними.

У підготовчому засіданні 13.09.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження у справі № 916/2209/23 та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 18 вересня 2023.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 18.09.2023 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити; натомість представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні від 18.09.2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

14.06.2021 між Приватним підприємством Полімер-Гарант (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт (покупець) було укладено договір поставки №374, з урахуванням протоколу розбіжностей, відповідно до п.1.1 якого позивач як постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а відповідач як покупець - прийняти і сплатити «товар» на умовах, визначених цим договором. Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п. 1.2 договору).

За умовами п. 2.1 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та бажаний термін поставки.

В п. 2.2 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) передбачено, що постачальник зобов`язаний переглянути можливість поставки товару в указані в заявці строки і об`ємі на протязі 2 (двох) робочих днів. Постачальник поставляє товар окремими партіями у відповідності із погодженими заявками покупця у строк не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту отримання заявки покупця. У випадку неможливості виконання замовлення у відповідності до заявки покупця, сторони додатково узгоджують терміни, протягом яких постачальник зможе виконати замовлення у повному обсязі.

Згідно п. 2.5 договору базис поставки за цим договором визначається сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору поставки. Поставка продукції здійснюється на умовах DDP склад покупця м. Херсон, за рахунок та транспортом постачальника.

Прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром (пункт 3.1 договору).

Відповідно п. 3.7 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей), у випадку, коли частина товару не була реалізована протягом 180 днів з моменту отримання товару, покупець зобов`язаний повернути нереалізований товар за першою вимогою постачальника. При цьому, якщо відповідної вимоги постачальника про повернення товару не було, покупець має право повернути нереалізований товар, а постачальник зобов`язаний протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги прийняти цей товар. Покупець зобов`язаний передати, а постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

Обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної (пункт 4.1 договору).

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження Товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (пункт 4.2 договору).

Згідно п. 7.1 договору ціна товару, що передається за договором, встановлюється у національній валюті України та визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником.

Відповідно до п. 7.3 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня. Кількість та дата реалізації поставленого товару вказується у відповідному звіті, що надсилається покупцем на вимогу постачальника.

В п. 7.6 договору передбачено, що датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.

Згідно п. 8.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару або несвоєчасного повернення нереалізованого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 (дві десятих) % від вартості не оплаченого або несвоєчасно повернутого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладання даного договору.

У випадку настання обставин, передбачених п.10.1, строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більше ніж 6 (шість) місяць, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір (п.10.2 договору).

Згідно п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує позивач, у період з 05.08.2021р. по 27.12.2022р. позивачем був проданий відповідачу товар на загальну суму 1 503 216,54 грн. за видатковими накладними: № 383 від 05.08.2021р.; № 432 від 02.09.2021р.; № 433 від 02.09.2021р; № 434 від 02.09.2021р.; № 468 від 21.09.2021р.; № 469 від 21.09.2021 р.; № 470 від 21.09.2021 р.; № 523 від 20.10.2021 р.; № 524 від 20.10.2021р.; № 603 від 25.11.2021р.; № 604 від 25.11.2021р.; № 605 від 25.11.2021 р ; № 641 від 20.12.2021р.; № 642 від 20.12.2021 р ; № 643 від 20.12.2021р.; № 93 від 27.07.2022р.; № 94 від 27.07.2022р.; № 95 від 27.07.2022р., № 96 від 27.07.2022р.; № 97 від 27.07.2022р.; № 98 від 27.07.2022р.; №99 від 27.07.2022р.; № 100 від 27.07.2022р.; № 101 від 27.07.2022р.; № 102 від 27.07.2022р.; № 103 від 27.07.2022р.; № 104 від 27 07.2022р ; № 106 від 27.07.2022р.; № 107 від 27.07.2022р.; № 108 від 27.07.2022р.; № 109 від 27.07.2022р.; № 110 від 27.07.2022р.; № 111 від 27.07.2022р.; № 112 від 27.07.2022р.; № 113 від 27.07.2022р.; № 114 від 27.07.2022р.; № 115 від 27.07.2022р.; № 116 від 27.07.2022р„ № 117 від 27.07.2022р.; № 118 від 27.07.2022р.; №119 від 27.07.2022р.; № 120 від 27.07.2022р.; № 121 від 27.07.2022р.; № 185 від 22.12.2022р.; № 186 від 22.12.2022р.; № 187 від 22.12.2022р.; № 188 від 22.12.2022р.; № 189 від 22.12.2022р.; № 190 від 22.12.2022р.; № 196 від 27.12.2022р.; № 197 від 27.12.2022р., № 198 від 27.12.2022р.; № 199 від 27.12.2022р.; № 200 від 27.12.2022р.; № 201 від 27.12.2022р.; № 202 від 27.12.2022р.; № 203 від 27.12.2022р. Наразі позивач на підтвердження виконання обов`язку з поставки товару також надає відповідні товарно-транспортні накладні № Р383 від 05.08.2021 року, № Р432 від 02.09.2021 року, № Р434 від 02.09.2021 року, № Р523 від 20.10.2021 року, № Р524 від 20.10.2021 року, № Р641 від 20.12.2021 року, № Р642 від 20.12.2021 року, № Р643 від 20.12.2021 року. При цьому, позивач зазначає, що у зв`язку із військовими діями у Херсонській області відповідач у 2022 році самостійно забирав товар зі складу позивача шляхом самовивозу, а тому у позивача відсутня товарно-транспортна документація за вказаний період. З огляду на часткову сплату покупцем ТОВ „Авангард-Опт придбаного товару в сумі 726512,88 грн., позивачем заявлено до стягнення з відповідача сума заборгованості в розмірі 776 703,66 грн.

При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар було отримано покупцем директором ТОВ Авангард-Опт Пілігрімовою В.М. без зауважень, що вбачається з підпису вказаної особи на вказаних вище видаткових накладних.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару на суму 1 503 216,54 грн., а також факт того, що сума несплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 776 703,66 грн. Між тим, відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов стверджує, що поставлений позивачем товар за спірними видатковими накладними є нереалізованим, тому зобов`язання відповідача по оплаті за реалізований товар згідно пункту 7.3 договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару. Також відповідач з посиланням п. 10.1-.10.3 договору вважає, що обставини введення в Україні воєнного стану відстрочують строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором на час дії вказаного стану.

Разом з тим суд зазначає наступне.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до умов розділу 2 договору (в узгодженій редакції протоколу погодження розбіжностей) позивач зобов`язався здійснювати поставку замовленого відповідачем товару із застосуванням Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „Інкотермс (в редакції 2010 року), а саме на умовах DDP склад покупця м. Херсон за рахунок та транспортом постачальника.

Преамбула умов Міжнародних правил тлумаченню Термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року (поставка з оплатою мита) встановлює наступне: термін "поставка зі сплатою мита" означає, що продавець надасть товар, який пройшов митне очищення імпорту та без розвантаження з прибулого транспортного засобу у розпорядження покупця в названому місці призначення.

Термін "поставка зі сплатою мита" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов`язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які "мита" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення.

Отже, за вказаними умовами позивач як постачальник зобов`язався доставити товар на вказаний відповідачем склад в м. Херсон.

При цьому, судом враховано, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України N 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався неодноразово.

Крім того, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 року № 75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 № 80) було затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада.

Згідно розділу ІІ Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 „Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу.

Враховуючи наведені обставини та період виконання сторонами вказаного договору 2021-2022 рр., у т.ч. під час воєнного стану, суд вважає за необхідне дослідити обставини щодо ступеню виконання сторонами договору як до введення в Україні військового стану, так і після його введення.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №374 від 14.06.2021 позивачем на протязі 2021 року було поставлено ТОВ Авангард-Опт товар на загальну суму 1 165 113,96 грн. згідно видаткових накладних: № 383 від 05.08.2021р. на суму 76700,76 грн.; № 432 від 02.09.2021р. на суму 54584,24 грн.; № 433 від 02.09.2021р. на суму 249310,44 грн.; № 434 від 02.09.2021р. на суму 54829,80 грн.; № 468 від 21.09.2021р. на суму 8628,96 грн.; № 469 від 21.09.2021 р. на суму 106663,86 грн.; № 470 від 21.09.2021 р. на суму 50850,00 грн.; № 523 від 20.10.2021 р. на суму 215695,74 грн.; № 524 від 20.10.2021р. на суму 20051,10 грн.; № 603 від 25.11.2021р. на суму 8136,00 грн.; № 604 від 25.11.2021р. на суму 201661,98 грн.; № 605 від 25.11.2021 р. на суму 40282,50 грн.; № 641 від 20.12.2021р. на суму 20163,60 грн.; № 642 від 20.12.2021 р. на суму 45002,70 грн.; № 643 від 20.12.2021р. на суму 14552,28 грн.

Факт транспортування позивачем вказаного товару підтверджується також наявними в матеріалах справи засвідченими копіями товарно-транспортних накладних № Р383 від 05.08.2021 року, № Р432 від 02.09.2021 року, № Р434 від 02.09.2021 року, № Р523 від 20.10.2021 року, № Р524 від 20.10.2021 року, № Р641 від 20.12.2021 року, № Р642 від 20.12.2021 року, № Р643 від 20.12.2021 року.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по рахунку позивача, за період з 07.09.2021 року по 16.02.2022 (до моменту введення в Україні воєнного стану 24.02.2022), відповідачем було сплачено за поставлений товар протягом 2021 року в рамках договору № 344 від 14 червня 2021 року 315044,88 грн. Відтак, несплаченим залишився товар на суму 850069,08 грн.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, 27 липня 2022 року відповідачем було отримано від позивача товар за видатковими накладними № 93 від 27.07.2022 року на суму 2164,56 грн.; № 94 від 27.07.2022 року на суму 8889,90 грн.; № 95 від 27.07.2022 року на суму 2298,18 грн.; № 96 від 27.07.2022 року на суму 8007,72 грн.; № 97 від 27.07.2022 року на суму 5828,64 грн.; № 98 від 27.07.2022 року на суму 21656,10 грн.; № 99 від 27.07.2022 року на суму 5284,50 грн.; № 100 від 27.07.2022 року на суму 5265,42 грн.; № 101 від 27.07.2022 року на суму 1346,28 грн.; № 102 від 27.07.2022 року на суму 15710,40 грн.; № 103 від 27.07.2022 року на суму 3056,94 грн.; № 104 від 27.07.2022 року на суму 10396,44 грн.; № 106 від 27.07.2022 року на суму 7717,80 грн.; № 107 від 27.07.2022 року на суму 19755,06 грн.; № 108 від 27.07.2022 року на суму 8995,56 грн.; № 109 від 27.07.2022 року на суму 19706,76 грн.; №110 від 27.07.2022 року на суму 6093,54 грн.; № 111 від 27.07.2022 року на суму 13732,50 грн.; № 112 від 27.07.2022 року на суму 4285,26 грн.; № 113 від 27.07.2022 року на суму 11950,38 грн.; № 114 від 27.07.2022 року на суму 5194,68 грн.; № 115 від 27.07.2022 року на суму 22858,14 грн.; № 116 від 27.07.2022 року на суму 4201,74 грн.; №117 від 27.07.2022 року на суму 9076,50 грн.; № 118 від 27.07.2022 року на суму 5548,20 грн.; № 119 від 27.07.2022 року на суму 8549,22 грн.; № 120 від 27.07.2022 року на суму 3523,14 грн.; № 121 від 27.07.2022 року на суму 6279,60 грн., всього на загальну суму 247373,16 грн.

Як вбачається з наданої позивачем виписки по рахунку позивача, за отриманий відповідачем товар по вказаним видатковим накладним від 27.07.2022 року відповідач протягом серпня 2022 року сплачував кошти, про що свідчить зазначена в графі призначення платежу відмітка про оплату товару згідно рахунків від 27.07.2022 року. При цьому, з вказаної виписки вбачається, що за період з 04.08.2022 року по 19.08.2022 року відповідачем всього було сплачено 320738,58 грн., у т.ч. за отриманий товар по накладним від 27.07.2022 року 246762,48 грн., і за отриманий товар по договору № 374 від 14.06.2021 (без вказівки на дату накладної або рахунку) - 73976,10 грн. Так, неоплаченим з поставленого товару 27.07.2022 року залишився товар на суму 610,68 грн. (247373,16 грн. - 246762,48 грн.).

При цьому судом критично оцінюються доводи відповідача про нікчемність поставок товару від 27.07.2022 з огляду на місцезнаходження відповідача на момент поставки на території міста Херсон, що перебувала в окупації у вказаний період. Так, відповідачем не спростовано доводи позивача про самовивезення відповідачем товару зі складу позивача. До того ж вчинення сторонами відповідних дій з поставки товару з відступленням від умов договору, з чим погодився відповідач під час отримання товару, не звільняє відповідача від виконання обов`язку від оплати отриманого товару.

Наразі суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості, яка виникала за раніше поставлений товар, з огляду на незазначення відповідачем конкретної видаткової накладної (номеру та дати), за якою проводилась оплата. Адже, як зазначалось вище, під час здійснення відповідачем сплати коштів у серпні 2022 року останнім в призначенні платежу зазначалось про оплату конкретно товару, отриманого 27.07.2022 року.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 грудня 2019 року у справі № 911/2630/18 при дослідженні питання щодо правил виконання грошового зобов`язання стосовно алгоритму розподілу коштів у випадку не конкретизації платежу у господарському зобов`язанні зауважено, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Натомість можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Окрім цього, Верховний Суд зауважив, що в подібних відносинах необхідно враховувати: 1) в який період та в якому обсязі здійснена поставка товару, з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; 2) чи було сплачено відповідачем кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; 3) чи здійснювалось при проведенні оплат зарахування у погашення раніше існуючого боргу тощо (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18).

Крім того, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 15.10.2019 р. у справі № 909/1141/18 наведена правова позиція, відповідно до якої отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Відтак, зі сплаченої відповідачем суми за період серпня 2022 року кошти в розмірі 246762,48 грн. підлягали зарахуванню позивачем в рахунок сплати за товар від 27.07.2022р., а кошти в сумі 73976,10 грн. підлягали зарахування в рахунок сплати за товар, поставлений у 2021 році.

Також, як свідчать матеріали справи, у грудні 2022 року відповідачем було отримано від позивача товар на загальну суму 90729,42 грн. за видатковими накладними: № 185 від 22.12.2022р. на суму 9126,54 грн.; № 186 від 22.12.2022р. на суму 6998,46 грн.; № 187 від 22.12.2022р. на суму 5696,16 грн.; № 188 від 22.12.2022р. на суму 3802,02 грн.; № 189 від 22.12.2022р. на суму 4449,54 грн.; № 190 від 22.12.2022р. на суму 9394,38 грн.; № 196 від 27.12.2022р. на суму 7501,20 грн.; № 197 від 27.12.2022р. на суму 5342,40 грн.; № 198 від 27.12.2022р. на суму 7312,38 грн.; № 199 від 27.12.2022р. на суму 8841,72 грн.; № 200 від 27.12.2022р. на суму 3563,28 грн.; № 201 від 27.12.2022р. на суму 5234,94 грн.; № 202 від 27.12.2022р. на суму 5277,00 грн.; № 203 від 27.12.2022р. на суму 8189,40 грн.

З наданої позивачем виписки по рахунку позивача вбачається, що отриманий відповідачем товар по вказаним видатковим накладним від 22.12.2022 р. і від 27.12.2022 р. відповідач протягом січня 2023 року оплатив повністю в сумі 90729,42 грн., про що свідчить зазначена в графі призначення платежів за період з 13.01.2023 р. 31.01.2023 р. відмітка про оплату товару згідно рахунків від 22.12.2022 р. і 27.12.2022 р.

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що неоплаченим є товар, поставлений позивачем протягом 2021 року, на суму 776092,98 грн. (850069,08 грн. - 73976,10 грн.) та товар, поставлений 27.07.2022 року, на суму 610,68 грн., тобто всього в загальній сумі 776703,66 грн. При цьому, слід зазначити, що вказана сума підтверджується також й розрахунком позивача, за яким всього було поставлено товар на суму 1 503 216,54 грн. (1 165 113,96 грн. у 2021 р. + 247373,16 грн. у липні 2022 р. + 90729,42 грн. у грудні 2022 р.), оплачено товар на загальну суму 726 512,88 грн., тому сума боргу відповідача перед позивачем за придбаний товар становить 776 703,66 грн.

Щодо строку оплати вказаного товару суд зауважує про таке.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу, отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

За умовами п.7.3 договору відповідач зобов`язався сплачувати реалізований ним товар щотижня.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (відповідна позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункти 8.20-8.21)).

Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (відповідна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункт 8.33)).

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов`язок покупця (відповідача) здійснити оплату реалізованого товару щотижня. Тобто, в даному випадку оплата товару пов`язана з настанням події (реалізація відповідачем товару), що залежить від волі відповідача.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вказано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.04.2023 у справі № 916/1349/21, вказану норму (абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК) необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини другої статті 251, частини другої статті 252 ЦК України, які визначають, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Те, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання, вказувала також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Відповідно до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

В даному випадку застосування норми частини першої статті 530 ЦК України до встановлених судом обставин справи дає підстави для висновку, що у договорі поставки № 374 термін виконання відповідачем обов`язку по оплаті не встановлений, оскільки здійснення оплати обумовлено реалізацією товару, тобто вчиненням певних дій, що з огляду на обставини справи не є подією, яка неминуче має настати.

Отже, у розмінні статті 530 ЦК України термін виконання відповідачем обов`язку щодо оплати товару не був встановлений у спірному договорі поставки № 374.

Наразі суд вважає безпідставними доводи відповідача в обґрунтування своїх заперечень на позов про те, що зобов`язання відповідача по оплаті за реалізований товар згідно пункту 7.3 договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару. Вказані положення п.7.3 договору стосовно того, що покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня, не створює підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару є його реалізація відповідачем.

Адже спірний договір поставки, який відноситься до договору купівлі-продажу, є взаємно зобов`язуючим, тобто кожна сторона має права та обов`язки. Те, що в договорі передбачено оплата реалізованого товару (обставина, що зумовлює виникнення у покупця обов`язку здійснити оплату), а звіт про реалізацію товару надається покупцем на вимогу постачальника, що є його правом, не свідчить про те, що визначена сторонами умова оплати товару (подія) залежить від настання певних обставин за наявності волі зобов`язаної сторони, але не містить такої ознаки, як неминучість її настання.

Також суд вважає, що не погоджена сторонами умова про оплату й строком виконання зобов`язання, який визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами за положеннями ч. 1 ст. 252 ЦК України.

З огляду на викладене та обставини справи (тривалі відносини між сторонами, подальша поведінка сторін після введення в Україні воєнного стану, зокрема: подальша поставка товару і здійснення оплати відповідачем), суд вважає, що у спірних правовідносинах кредитор має право вимагати виконання зобов`язання у будь-який час за правилами частини другої статті 530 ЦК України, а боржник повинен був виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.04.2023 у справі № 916/1349/21 вказано, що домовленість сторін про врегулювання своїх відносин у спосіб, який не дає змоги визначити цей строк у значенні цих понять, що наведено у статтях 251, 252 ЦК України, не матиме наслідком недійсності відповідної частини договору, оскільки у такому разі слід виходити з того, що сторони не використали можливість визначити строк (термін) на власний розсуд, а відповідна умова є непогодженою. Тому у спірних правовідносинах застосовуються загальні положення статті 530 ЦК України, що встановлює строк (термін) виконання зобов`язання у випадках, коли його не встановлено договором, з урахуванням вимог інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Обираючи варіант реалізації розсуду суду, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі N 910/12876/19 (пункт 7.11)). Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі N 740/2904/17 (провадження N 61-15352св20), від 12 січня 2022 року N 754/4475/19 (провадження N 61-5491св21)).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія від 24.04.2023 за вих. № 224/04/23 з вимогою про сплату суми заборгованості в розмірі 776703,66 грн, до якої позивачем був доданий екземпляр акту взаємних розрахунків за період серпень 2021р. квітень 2023 р. за договором поставки № 374 від 14.06.2021 р. Факт направлення вказаної претензії відповідачу підтверджується копією фіскального чеку від 26.04.2023 з номером відправлення 5800704114367 та копією накладної Укрпошти від 26.04.2023. При цьому, згідно інформації з сайту Укрпошти по трекінгу за номером 5800704114367 поштове відправлення було повернуто відправнику 22.05.2023 за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання. Отже, вказане відправлення не було вручено відповідачу.

За загальним правилом, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Наразі суд вважає, що в даному випадку днем вручення відповідачу вимоги про сплату суми заборгованості в розмірі 776703,66 грн. є 22.05.2023 (внесення Укрпоштою інформації про неможливість вручення відправлення). В свою чергу, невиконання відповідачем обов`язку по оплаті товару є порушенням прийнятого на себе зобов`язання.

При цьому, судом критично оцінюються доводи відповідача з посиланням на п. 10.1-.10.3 договору про те, обставини введення в Україні воєнного стану відстрочують строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором на час дії вказаного стану.

Так, в п. 10.1 договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по даному договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, яка сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладення договору.

В п. 10.2 договору передбачено, що у випадку настання обставин, передбачених п.10.1 строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більше ніж 6 (шість) місяць, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір (п. 10.2 договору).

Згідно п. 10.3 договору достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.

Щодо обставин форс-мажору судом враховано, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України N 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (п. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64 "Про введення воєнного стану в Україні").

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч. 1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі N 904/3886/21, який зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі N 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Між тим, слід зазначити, що основна частина спірної суми заборгованості це сума за товар, поставлений ще у 2021 році, тобто зобов`язання відповідача з оплати вказаного товару по договору виникло до настання вказаних обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажор. Лише сума боргу в розмірі 610,68 грн. є боргом за товар, поставлений 27.07.2022 р.

В даному випадку, суд вважає, що ті обставини, що за поставлений позивачем у 2021 році товар граничний термін оплати припав на момент пред`явлення позивачем вимоги про оплату на 22.05.2023 р., не обумовлює відстрочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару. Так, в даному випадку, суд вважає суперечливою поведінку відповідача щодо отримання за власною ініціативою товару від позивача вже під час воєнного стану і здійснення оплати за цей товар, проте ухиляючись від оплати товару, поставленого у 2021 році з посиланням на наявність форс-мажору.

Виходячи з вищевикладеного, поведінка відповідача за тих обставин, що склалися, не відповідає засадам добросовісності, послідовності та передбачуваності.

Суд звертається до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, в якій зазначено, що: добросовісність-це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №548/741/21.

Так, з огляду на вказані положення договору, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування положень про форс-мажорні обставини у даному випадку задля відстрочення відповідачу строку виконання зобов`язань з оплати товару за спірним договором.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 776703,66 грн. за укладеним договором поставки № 374 від 14.06.2021 р., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов`язку в натурі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 136 189,13 грн. суд зазначає наступне.

Правові наслідки як сплата неустойки настають у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, в п. 8.1 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті поставленого товару або несвоєчасного повернення нереалізованого товару постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 (дві десятих) % від вартості не оплаченого або несвоєчасно повернутого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Як вбачається з наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені, остання нарахована на існуючу суму боргу в розмірі 776703,66 грн. за період з 04.01.2023 по 11.05.2023 р. Однак, з огляду на встановлення судом простроченого зобов`язання відповідача по оплаті товару саме з 22.05.2023 року, відповідно, це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування пені за п. 8.1 договору у заявлений позивачем період нарахування.

Аналогічно суд вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8171,35 грн. та інфляційних втрат в сумі 17087,48 грн.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, визначальним для застосування цих положень є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на існуючу суму боргу в розмірі 776703,66 грн. за період з 04.01.2023 по 11.05.2023 р. Однак, з огляду на встановлення судом простроченого зобов`язання відповідача по оплаті товару саме з 22.05.2023 року, відповідно, це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період нарахування.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників справи, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, іншим доводам учасникам справи суд не вбачає підстав надавати оцінку, оскільки вони не впливають на вищенаведені висновки суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основної суми заборгованості та відмови у задоволенні позову в частині стягнення пені, річних та інфляційних втрат .

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства Полімер-Гарант, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити такі позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 776 703,66 грн основної заборгованості.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-Опт (65482, Одеська область, Одеський район, місто Южне, вул. Іванова, буд. 9; код ЄДРПОУ 43331493) на користь Приватного підприємства Полімер-Гарант (62441, Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Соборна, 1, код ЄДРПОУ 36818111) 776 703 (сімсот сімдесят шість тисяч сімсот три) грн. 66 коп. основної заборгованості, 11 650 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят )грн. 55 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 28 вересня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко