Рішення

від 28.06.2023 по справі 917/1474/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2023

м. Полтава Справа № 917/1474/22

За позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради вул. Я.Мудрого 33, Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапродукт", пров.Подільський узвіз, 9, Полтава, Полтавська область, 36022

про стягнення 53 072,53 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном.

Обґрунтовуючи свою позовну вимогу, представник позивача зазначив наступне.

У період з 10.06.2019 року по 31.10.2022 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовується для розміщення об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності відповідача, що призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю в сумі 53 072,53 грн.

Саме на землекористувача, як зазначає позивач, покладається обов`язок вчинення певних дій, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Невиконання вказаного обов`язку є підставою для стягнення з землекористувача збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати за землю), завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки за користування безпідставно набутим майном в розмірі 53 072,53 грн за період з 10.06.2019 р. по 31.10.2022 р. за користування земельною ділянкою площею 0,2083 га, кадастровий номер 5310700000:02:021:0055.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2022 року суддя ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; ухвалено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.12.2022 року на 10:35 год.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.12.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 09.02.2023 року на 09:55 год.

16.01.2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх.№499).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 09.02.2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 04.04.2023 року на 09:45 год.

03.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4186), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне.

Представником позивача було порушено строки позовної давності тривалістю три роки, оскільки позов до суду було подано 09.11.2022 року, а отже у задоволенні позову в частині стягнення збитків за період з 10.06.2019 року по 08.11.2019 року має бути відмовлено. Також, зазначено, що стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Позивачем не надано будь-яких об`єктивних доказів, що ним вживалися заходи щодо спонукання ТОВ «Полтавапродукт» до укладення договору оренди, також позивач не звертався до суду із відповідним позовом.

Матеріали даної справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 справді є начальником Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради та що він є особою, яка діє в порядку самопредставництва.

Відповідач також зазначає, що даний позов пред`явлено до суду Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин, яке не є власником земельної ділянки, що знаходиться по вул. Індустріальна, 9-А, приміщення 3.

Таким чином, відповідач вважає, що у Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про відшкодування збитків Лубенській міській раді (а.с.54-58).

04.04.2023 року до суду від представника відповідача надійшла заява про повернення на стадію підготовчого провадження та продовження строку для подання відзиву (вх.№4210).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.04.2023 року поновлено відповідачу - ТОВ "Полтавапродукт" строк для подання відзиву на позов. Відкладено розгляд справи на 10.05.2023 року на 10:00 години. Запропоновано позивачу до 01.05.2023 року надати суду відповідь на відзив, копію відповіді на відзив надіслати відповідачу та докази надіслання надати суду.

18.04.2023 року представником позивача було подано відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№4867), відповідно до якої останній з доводами відповідача не погоджується та зазначає, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщено на земельній ділянці комунальної власності площею 2083 кв.м. за адресою: м. Лубни, вул. Інустріальна, 9-а, приміщення 3. Спір між сторонами виник у зв`язку з фактичним користуванням відповідачем земельною ділянкою, на якій знаходиться його нерухоме майно, без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за період з 10.06.2019 по 31.10.2022р. в сумі 53 072,53 грн.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач проігнорував лист від 21.04.2020 року, в якому було виставлено вимогу в найкоротші строки оформити право користування спірною ділянкою. Земельна ділянка площею 2083 кв. м за адресою: м. Лубни, вул. Індустріальна, 9-а, є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 5310700000:02:021:0055. Фактично відповідач отримав дохід (зберіг у себе грошові кошти), який отримав би позивач на підставі договору оренди землі. Розмір доходу відповідача (безпідставно збережених коштів) за період з 10.06.2019 року по 31.10.2022 року становить 53 072, 53 грн.

Отже, позивач посилається на те, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався і продовжує користуватися земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату. Відповідач без достатньої правової підстави за рахунок Лубенської міської ради, яка є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею у вигляді орендної плати, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

03.05.2023 року представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 55 991,12 грн. збитків за користування безпідставно набутим майном за період з 09.11.2019 року по 30.04.2023 року за користування земельною ділянкою площею 0,2083 га, кадастровий номер 5310700000:02:021:0055 (вх.№5542).

05.05.2023 року представником відповідача було подано заперечення (вх.№5664), в якому зазначено, що Лубенська міська рада своїм рішенням від 19.02.2016 року та 17.06.2016 року надала повноваження Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України, не змінює правового статусу сторін, але лише надає можливість Управлінню з питань комунальної власності та земельних відносин Лубенської міської ради звертатись до суду з позовами до суду в інтересах Лубенської міської ради в якості представника. Тобто, Лубенська міська рада не уповноважувала Управління з питань комунального майна та земельних відносин на звернення до судів з позовами про стягнення на користь Лубенської міської ради безпідставно збережених коштів.

Таким чином, відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради має бути відмовлено у повному обсязі.

Крім того, відповідач зазначає, що у відповіді на відзив позивач звертає увагу суду на те, що до відзиву підписаного представником відповідача, Білонучкіною Т.П., не додано довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. В матеріалах справи міститься оригінал ордеру на надання правової допомоги та належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що є належними та допустимими доказами на підтвердження повноважень представника у відповідності до ст. 60 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.05.2023 року відкладено розгляд справи на 28.06.2023 на 11:00 год. та залишено без розгляду заяву про збільшення розміру позивних вимог відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України.

В судовому засіданні 28.06.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 10.06.2019 року зареєстровано право власності за ТОВ ПОЛТАВАПРОДУКТ на компресорний цех загальною площею 1421,1 кв.м. за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, будинок 9-А, приміщення 3 (а.с.9).

Зазначений об`єкт нерухомості знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2083 га, кадастровий номер - 5310700000:02:021:0055, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 9-А, приміщення 3 (а.с.10).

Відповідно до витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 509 085,20 грн. За 2022 рік нормативно грошова оцінка проіндексована на коефіцієнт 1,1 та становить 559 993,72 грн (а.с.13-14).

Не оформлення належним чином відповідачем права користування земельною ділянкою по вул. Індустріальній, 9-А в м. Лубни Полтавської області та не сплата останнім за користування земельною ділянкою, стало підставою для звернення з позовом до суду про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном в розмірі 53 072, 53 грн. за період з 10.06.2019 року по 31.10.2022 року.

При прийнятті рішення суд керується наступним.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як встановлено ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Беручи до уваги викладене, органом уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах є Лубенська міська рада.

Пунктом 31 ст.26 ЗУ Про місцеве самоврядування передбачено, виключна компетенція сільських, селищних, міських рад прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Рішенням Лубенської міської ради від 17.06.2016 року надано повноваження Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, укладення та визнання укладеними договорів оренди землі з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України (а.с.17).

Позивач по справі - Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відповідно до ЄДРПОУ є органом місцевого самоврядування, утвореним Лубенською міською радою та є юридичною особою.

Начальником Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради є Іващенко Олександр Григорович (а.с.70).

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до приписів частини 5 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Оскільки відповідач не є власником чи постійним користувачем земельної ділянки площею 0,2083 га, кадастровий номер - 5310700000:02:021:0055, оплата за користування даною земельною ділянкою повинна здійснюватись відповідачем у розмірі орендної плати.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Як установив суд, предметом позову по суті є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України).

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно - правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів, є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного убачається, що предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно - правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Тобто, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до правовідносин сторін.

Суд дійшов висновку про те, що до заявлених позовних вимог з урахуванням встановлених фактичних обставин справи підлягають застосуванню положення статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що об`єкт нерухомості знаходиться на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2083 га, кадастровий номер 5310700000:02:021:0055, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 9-А, приміщення 3.

Розмір доходу, який отримав відповідач, розрахований Лубенською міською радою як розмір плати за користування земельною ділянкою комунальної форми власності (безпідставно набуте майно), який міг би отримати власник земельної ділянки у разі укладення договору оренди та сплати відповідачем орендної плати за землю в період з 10.06.2016 року по 31.10.2022 року, і який як зазначає позивач, становить 53 072,53 грн.

Перевіривши наданий представником позивача розрахунок, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку з допущенням помилок у розрахунку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 53 072,53 грн підлягають частковому задоволенню на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України. З відповідача на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області підлягає стягненню 53 072,00 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою. В решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне.

У постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 Касаційний цивільний суд зазначив, що усі строки загальної і спеціальної позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Зокрема і той, тривалість якого збільшена за домовленістю сторін.

Він нагадав, що у Цивільному кодексі визначено два види строків позовної давності: загальний і спеціальний (стст.257, 258 ЦК). А відповідно до ч.1 ст.259 ЦК позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, ст.ст.257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У п.12 розд. Прикінцеві та перехідні положення ЦК в редакції закону №540-IX перелічені всі статті цього кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Постановою КМУ від 11.03.2020 №211 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності, щодо вимог про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 10.06.2019 по 08.11.2019 не сплинув в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. (аналогічна правова позиція щодо застосування п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 по справі №903/323/20).

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст.129 ГПК України, згідно п.3 ч.4 якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 481,00 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавапродукт" (пров. Подільський узвіз, буд.9, м. Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 42966196) на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (вул. Я. Мудрого, буд.33, м. Лубни, Полтавської області, 37500, код ЄДРПОУ 21053182) 53 072,00 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, 2 481,00 грн витрати по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову - відмовити.

Згідно ч.1,ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Солодюк О.В.